За життя

Про людей і мурах

Якось так вийшло, що я - людина, націлена на результат. Тобто поставили задачу - рухаємося до результату, а коли результат досягнуто, то підтримання - це вже не моє.

Одною з великих переваг США мені бачився якийсь цілеспрямований рух в бік прогресу і розвитку. А коли я приїхав на місце і трохи розібрався в ситуації, то з'ясувалося, що справи там йдуть як у мурах. Знаєте, коли мурахи знаходять гусінь, вони не тягнуть насправді її в один бік. Вони тягнуть її в різні боки, просто несе гусінь туди, куди тягне більшість. А ті, хто тягне в інший бік, теж трохи допомагають тим, що піднімають частину гусені вгору і полегшують роботу більшості. Так точно і в США -- кожен біжить в бік особистого успіху (часто і за рахунок інших), але сукупно виходить так, що країна є світовим лідером в багатьох галузях.

І ось побачив я це все і засумував - я то хотів приєднатися до якогось руху до результату, а не до мурашиної метушні на все життя у спробах обігнати ближнього (заробити хоч на якусь пенсію). Подивився - "а бігти-то далі немає куди!". Тут мене і накрило ...

США, до Києва

(попередня серія тут)

Зауваження: ми не "повернулися", а приїхали (тобто остаточного рішення ні в який бік не зроблено), і мої оцінки базуються виключно на моїй житєвій ситуації і відрізнятимуться від оцінок людей, котрі нічого не мали в Україні, або котрі тікають з мордору.

Десь в середині січня, коли перші враження і перші клопоти лишилися позаду, постало питання "що далі". Я мав летіти в Київ за родиною і собакою, речі їхали в США контейнером, і, здавалося би, бери й живи і насолоджуйся, але "щось пішло не так".

Насамперед, маю сказати, що в мене зі школи (а вчився я в школі імені Леніна, з Ленінськими уроками, піонерією тощо) закладали думку "нема чого тобі тут робити, треба валити". Тобто в мене закладалася програма на міграцію. Куди - вочевидь в США, оскільки школа була не проста, а з поглибленим вивченням англійської мови, листуванням з американськими учнями тощо. Та й в самих США я двічі був, коли мені було 15 і 17 років. І обидва рази на третій тиждень мене невтримно починало тягнути на батьківщину ...

Отже, після новорічних свят постало питання "ну ось, ти свою життєву програму виконав повністю -- будинок, син, ліс, міграція, і що тепер?". Відповіді не було. Наш проект ARoglyph, котрим можна було би відволіктися, не злітав так, як би мав (він живе і ми його не закинули, але то окреме питання). Спілкування в США доволі обмежене -- навіть британських пабів з їхнім шумом-гамом немає. А сидіти самому доволі таки сумно, особливо мені на заході сонця. І зсув часу відносно основної маси нашої компанії теж додавав до самотності.

В Київ я прилетів в стані, котрий після jet lag-у, вже потребував медичного втручання. І ми почали з дружиною розбиратися, що ж пішло не так. Майнула думка, що, може, і не їхати в ті США. Але оскільки квитки було взято, то вирішили летіти всі разом, жити в США, скільки зможемо (ситуація дозволяє) і вирішувати на місці. Собаку лише лишили в Києві, бо катати її туди-сюди, якщо ми вертатимемося, буде складно, а якщо ми лишимося в США, то нам її відправлять з Києва.

Загалом в мене в житті було декілька спроб-можливостей виїхати до США (починаючи з можливості лишитися там в 17 років), від котрих я відмовлявся. Але надворі було 52 лютого 2013-го, сніг і Янукович дістали вкрай і я замислився про міграцію в теплі краї. Навіть не про міграцію, а про можливість проводити зими в теплому кліматі.

Отже, коли ми починали міграційний процес влітку 2013-го року, ми початково думали про Іспанію. Ми туди злітали, детально все вивчили і зрозуміли, що нам там не дуже подобається (м'яко кажучи). Після повернення в Україну, дуже розчарований, я сів перебирати варіанти і об'єктивно їх оцінювати за багатьма параметрами. США виходили найкращим варіантом, в першу чергу з-за мови і клімату. Хоча я ще тоді напівжартома казав "краще з гіршого". На жаль, часу і думки злітати спершу подивитися (та й можливості) на США не було, оскільки альтернативи були гірші, а їхати, хоч тушкою хоч опудалом, треба було. Ну ми і подали документи на США.

Оскільки ситуація бачилася безвихідною (ані Януковичу ані зміні клімату альтернативи не спостерігалося), то і думок про те, що в США може бути погано, не з'являлося. Думка була одна - "потрапимо, розберемося".

Ну от, ми і потрапили 30-го січня. Дружині вистачило тижня. Спершу вона думала приймати контейнер з речами, розпакувати його, пожити місяць-другий, подивитися, але за тиждень ці думки пішли. Ми сказали, що завертаємо речі назад і відправляємо те, що було придбано в США, в Україну.

Тут я повторюся, що ми зараз приїхали в Україну, речі теж повернуться, але ми не виключаємо варіанту, що ми їздитимемо подовжуватимемо грін-карти і, можливо, навіть, поїдемо в США жити. Але для цього мають бути певні обставини.

Чому ж так?

В США багато гарного, про що я писати зараз не буду. В мене з цією країною, якщо можна так висловитися, love-hate relationships.

Я напишу про речі, котрі були для нас факторами для повернення. Підкреслю - для нас. Комусь ці фактори не важливі, для когось вони non-applicable.

Перше, що кидається в очі після первиннї адаптації, - вартість проживання. Оренда житла дуже невисокої якості (якість порівняно із нашим будинком в Києві, а не з комуналкою в Ровеньках) коштує дуже великі гроші (в нашому селі за вашингтонською окружною серед мексиканців це 2500-3000 доларів на місяць за 3-спальний будинок 50-их років з повітряним опаленням). Додаємо медичну страховку на родину, витрати на автівку (виплата кредиту, сраховка) і вже виходить за $4К. Можна економити, живучи в 2-bedroom квартирі, але на мед.страховці (важлива частина витрат, біля $1000 на родину) не наекономишся. При цьому середні зарплати дуже невисокі. Програміст рівня Team lead / Project Manager в районі DC отримує біля 8К на місяць до податків. В мене дохід більший, звісно, але цей дохід - нестабільний, і якщо він падає, то постає питання "за що жити". І без бізнесу, котрий росте (а ARoglyph лише їсть гроші), життя самозайнятої особи стає дуже нервовим.

Наступне - їжа. Більшість сучасного потоку мігрантів в США - це південно-східна азія і latinos. Відповідно, асортимент супермаркетів орієнтується на їхню традиційну їжу. Асортимент звичної для нас європейської їжі дуже невеликий, і коштує вона в рази дорожче, ніж в Україні. І то ще звичайна їжа, від котрої починається алергія, закріпи і різке набирання ваги в дітей. Якщо купувати organic food, то ціни ще в пару разів вищі (а в Україні вся їжа organic). Звісно, можна спробувати переорієнтуватися на східну кухню, але на це потрібен час і не факт, що таке переорієнтування не вилізе потім якимось гастритом.

Далі - медицина. Майже всі ліки крім базових (знеболювальне, проносне, снодійне, протиалергічне ) - за рецептами після відвідування лікаря. Причому мій кількаразовий досвід спілкування з різними тамтешніми лікарями (стоматолог, невропатолог) не справив враження якоїсь фантастичної якості. Антибіотиками стабільно лікують будь-які запалення, а це все-таки погано для організму. А українські народні засоби реалізувати подекуди неможливо, бо немає потрібних компонентів (навіть просту вату знайти - проблема). Страхова медична система в США начебто і непогано продумана, але насправді ціни виходять фантастичні. Відвідав невропатолога. Він мені прописав протистресові ліки (причому в дозі в 4 рази меншій за мінімальну рекомендовану - довелося йти повторно до іншого лікаря, щоб підняв дозу). Рахунок за відвідування - 320 доларів!!! Страхова відмовилася покривати, бо вони там вичитали назву лікаря "neurologist - psychiatrist" і відмовилися платити, бо психіатр, бачте, не покривається страховкою (отакої!). Але я ж ходив до neurologist, котрий мені ще й розказував що мені не до нього треба, а до психоаналітика стрес знімати. І це в мене була гарна медична страховка, що коштувала 270 доларів, а страхова мала оплачувати все з першого долару (без premium в 6+ тис., як в більшості схожих планів). Я вірю, що складні речі вони вміють лікувати краще. Та й власне ліки в принципі діють краще (принаймні ті, що я пробував). Але і коштують вони (ліки і лікування) фантастично. Так, $77 після часткового покриття страховкою за антибіотик від запалення ясен (котре взагалі знімають ваннами з соди із сіллю) - це перебір як на мене.

Мова. Звичайно, це напрацьовується, але в нашому випадку виявилося, що у дружини з мовою гірше, ніж я очікував, відповідно на мене лягає додатковий тягар і додаткова відповідальність. Без мене, якщо щось станеться, або просто якщо я на роботі, дружина не дасть ради дітям. Сам по собі цей фактор не був би критичним, але ці фактори складаються один з одним.

Оточення. Може нам так пощастило, але в Вірджинії і NC ми бачили дуже велику кількість чорних і латиносів. Це не дивно, бо вони складають 30% населення, але в дружини з її нюхом це викликало суттєвий дискомфорт (так, інші раси незвично пахнуть - це залежить і від біології, і від культури, і від харчування). Також чорні - це загалом не найкращі представники американської цивілізації. Серед них є багато порядних і навіть видатних людей, але і маргінезу значно більше, ніж серед білих. Ну і до почуття рідного дому така кількість незвичних рас не додає.

Культура. Справа звички, але родинний уклад в США дуже відрізняється від східноєвропейського чи середземноморського, і тому "як вдома" там себе не почуваєш ну ніяк. Розмови між не-членами родини дуже поверхневі. Для дружини було важливим питання "де спілкуються мами" (в нас вони це роблять на дит.майданчиках, і це є джерелом як корисних знайомств, так і інформації про місцину). Там це відсутнє - спілкуються лише через школи, тобто батьки дітей одного потоку ("класу" в школі) можуть мати контакти між собою. Або церква (це не про нас). Кажуть, що навколо Вашингтону багато мігрантів, і є окремі ком'юніті. Але спілкуватися з російськомовними не хочеться, а чи є там нормальні україномовні - невідомо, ми таких не бачили.

Архітектура. Європейського типу міст дуже небагато, здебільшого будинки 2-поверхові (крім імперського міста Вашингтона і downtown'ів великих міст). Відповідно, якщо ви звикли жити в місті, то в country-style поселеннях жити дуже незатишно. Причому, різні локації настільки однакові, що складається враження, що їх з Wolf3D змальовували, бо навіть в Quake вони вже були різноманітніші.

Асортимент в магазинах. Прямо кажу - в Києві значно ширший асортимент по всіх групах товарів, які я порівнював, крім східної кухні. Американці кажуть "шукайте на Амазоні" -- а там теж далеко не все є, що потрібно, плюс певні речі бувають потрібні "от прямо зараз" (як я перехід з євророзетки на американську шукав - замучився).

Ритм життя. Американці не ходять пішки і не гуляють в парках (виключення завжди є, як і парки, але це не є традицією). Та й самих міських парків, як в європейських містах, там немає. І тротуарів багато де немає, бо всі їздять, а не ходять.

Загальна установка - "біжиш з усіх сил, щоб лишитися на одному місці, бо інакше тебе обжене отой Хосе з Перу чи цей Хван Чой з В'єтнаму". І біжиш лише для того, щоб просто жити, тобто щоб мтаи змогу платити за рахунками, їсти, вдягатися ... Про накопичення і пенсії мова йде по мінімуму.

За статистикою 63% американців мають накопичення менше 500 доларів, тобто живуть від зарплати до зарплати. Хтось скаже, що в Україні теж так, але ні, традиція щось відкладати на чорний день в нас існує і існуватиме. Ще одна цифра - більшість американців приходить до пенсії з накопиченнями, меншими за 100 тис. доларів. А державна пенсія в США - 600 доларів (ну, приблизно - десь якось може бути більше, я переказую те, що чув).

Розваги і відпочинок. Можливостей для відпочинку, як би не нахваляли ці можливості самі американці і мігранти, значно менше, ніж в Києві. Парки, атракціони для дітей і дорослих, ТЦ з дитячими кімнатами - в околицях Вашингтону цього було значно менше, ніж навіть в Кракові (при цьому в Кракові населення менше), не кажучи про Київ. Ну правильно, з таким ритмом життя відпочівати в США можна хіба що на пенсії, якщо накопичив собі на конуру у Флориді.

Хочете сходити в ліс? Фіг там. Більшість лісів в приватній власності, гриби там не збирають, та й сама природа дещо чужа для європейців (немає відчуття "рідного" лісу). Рибу половити? Лише там де дозволено, і за ліцензію заплатіть спершу. По парку погуляти? парк зачинено після сутінок. Нех.й шастать (с).

Можливості для подорожей обмежені. В США вся архітектура майже однакова і красиві місця і міста, котрими пишаються американці (американці взагалі пишаються всім, що в них є -- це національна риса, пов'язана із бізнесом і вмінням продавати себе і свій товар) не являють собою нічого цінного для людини, котра побувала хоча би в парі різних європейських країн. Причому більшість американців не подорожують за кордон -- в Європу дорого, а в Канаду чи Мексику здебільшого мало сенсу (те саме можна отримати в межах США). Звиайно, США - велика країна, і багато є природних див, на котрі можна дивитися. Але як мені з гордістю мігрант з Албанії розповідав про те, що отам в горах NC є єдиний в США справжній замок, то я ледь втримався щоб не розреготатися, бо ми навтіь в Україні маємо чимало замків і фортець, не кажучи вже про Європу.

І от тут ми приходимо до головного питання - для чого це все? Ми переїжджаємо в США, щоб бігти без передиху до кінця життя в обмеженому колі з перспективою пенсії в $600?

Зазвичай на це питання дають дві відповіді:
а) США - країна можливостей. Розвивайте бізнес.
б) заради дітей, щоб ті могли отримати нормальну освіту

Стосовно бізнесу - не кожному дано бути бізнесменом, та й нам вже не 20 років, а 40. В 40 починати нове життя з нуля, без мови і фаху (в дружини, та й в мене теж досвід роботи не підкріплений базовою освітою) значно складніше. І ми маємо накопичити собі на пенсію не за 40 років, як пересічний американець, а вдвічі швидше. І бажано більше, ніж середньостатистичні 100К. Для нормального життя на двох потрібно назбирати ну хоча би пару мільйонів, а краще 3-5 млн. За 20 років це зробити малореально, хіба що вдало вийти з бізнесу (але навіть коли в тебе є бізнес, це не означає, що з нього можна вийти без істотних втрат).

Діти. Всі кажуть, що для дітей в США створено масу умов. Нууу, мабуть. Але в Києві ми маємо для дітей і дит.садки за помірною ціною (поцікавтеся, скільки в США коштує дит.садок), і гуртки найрізноманітніші, і лего-клуб, і англійську мову для дошкільнят, і спорт (наші діти футболом займалися минулого року, зараз шукаємо їм баскетбол). Це є і в США, але коштує фантастичні ціни.

Освіта - приватні школи в Києві є і коштують менше, ніж жити в США і пахати на освіту дітей в публічних школах. Підручники можна замовити в США, якщо хочеться. А на вищу освіту, як буде потреба і здібності, можна відправити дітей за кордон (хоча я взагалі прихильник того, щоб діти отримували освіту рівня коледжу, потім десь якось працювали, вирішували, що вони в житті хочуть, і тоді вже самі вибирали собі вищу освіту або самостійне навчання).

Безпека - це вирішується відвезенням і забиранням дітей (щоб не вешталися) і їхнім завантаженням в підлітковому віці додатковими зайняттями, спортом, музикою тощо.

Далі - школа в США будь-яких дітей робить американцями. А оскільки нам в 40 американцями точно вже не стати, зв'язок між поколіннями буде дуже послаблено (хіба що ми зможемо дітей утримати від ставання американцями, але це безглуздо!).

Останнім фактором (чисто суб'єктивним, але все одно) стало те, що я категорично не хочу жити в США на пенсії, в той час як дружина каже, що якщо за 15 років вона там приживеться, то в 55 переїздити в Європу буде ще складніше, ніж зараз в США. Це протиріччя не вдалося зняти поки що в принципі.

Більше ми (крім війни в Україні і потенційних цивілізаційних змін за 30-40 років) мотивів щоб все кинути (а нам є що кидати в Україні - і майно, і старі родичі) і чкурнути в США поки що не бачимо.

Так що ж - геть ті США? Для мене не все так однозначно. Я не дуже відчуваю себе в Україні, як вдома, - частково тому, що морально готувався до США протягом 2-х років, частково тому, що проїхавши автівкою пів-Європи я хочу на пенсію і в Європу, пити чеське пиво і мандрувати європейськими шляхами. Та й війна з пуйлом і вірними мордорцями не дає спати так щоб зовсім спокійно. Крім того, в США в нас є справи по бізнесу, і може повернутися так, що мені запропонують вигідну позицію для роботи на 5-10-15 років (а там вже й до пенсії недалеко). В цьому випадку доведеться їхати, найімовірніше. Але, можливо, і з України попрацюю. Загалом ми виробили для себе кілька можливих причин переїзду - виграти в лотерею (див. нижче), якщо в Україні почнеться повномасштабна війна, або якщо мене в наказному порядку покличуть туди працювати із нормальною оплатою (суму ми теж визначили :). Можна і їздити туди, якщо хочеться, пожити на місяць-другий (хоча переваги цього, повторюся, дуже неочевидні - краще за ці гроші по Європі зайвий раз проїхатися).

Чи можна жити в США "загалом"? Якщо у вас є 5 (а краще, більше 10) млн доларів, - однозначно, можна. Купувати дорогу organic food, дорогі медичні страховки, побудувати власний будинок там, де ви хочете і так, як хочете, літати в Європу щовихідних за пивом (бо навіть імпортоване з Європи пиво з-за різниці в методах консервування має інший смак, аніж в Європі), - це вирішується шляхом розумних інвестицій вашого статку і життя на відсотки. Ну, або якщо вам подобається американський стиль життя, або коли ви тікаєте з мордору і у вас немає альтернатив (хоча навіть тоді українську мову і "Ще не вмерла Україна" вивчити простіше, ніж змиритися з особливостями США :). Але якщо ви просто шукаєте, де люди краще живуть, то в США з'їздіть спершу хоча би на екскурсію на місяць-другий. Бо я за короткий час вже зустрів двох сторонніх людей, котрі поїхали туди жити, а зараз повертаються назад в Україну.

Ну і наостанок - я хоч і не вважаю себе забобоною людиною, але якщо на шляху до якоїсь мети виникає забагато перепон, то мені починає здаватися, що я роблю не те, що мені дійсно потрібно (читаймо Трансерфінг Реальності Зеланда). В випадку із США різного роду негараздів, халеп і ускладнень, ще від процесу оформлення документів і до передостаннього дня в США, коли ми спіймали камінець в лобове скло машини (дрібниця, але скло міняти доведеться в Києві за великі гроші), було вдосталь, навіть більш ніж. Тому можна це теж вважати фактором :).

США, сімейні фінанси

(попередня серія тут)

Просто декілька цифр.

1) 63% громадян США живуть від зарплати до зарплати (from paycheck to paycheck), та мають накопичення менш ніж $500. Джерело якесь місцеве, я не запам'ятав, бо був дуже вражений.

2) The average U.S. household with credit card debt owes $15,355, according to a 2015 study from NerdWallet. Households that have student loans owe $47,712 on average.

Це я до того, що якщо хтось вважає що в Ріо всі ходять в білих штанях США багатою країною, то, на жаль, багатство тут розподілене надзвичайно нерівномірно, і прірва щороку погіршується. Додає до цього і серйозний abuse соціальної системи з боку різних молодих black курв, в яких ціль життя - народити в 16-18 років купу дітей і сісти як мати-одиначка на соціалку включно із отриманням якоїсь конури для свого виводку.

І лотерей тут багато, але з надзвичайно високими ставками (сотні мільйонів доларів на кон) і малою ймовірністю виграшу вони (лотереї) також стають злом для найзубожіліших, котрі безконтрольно купляють ті лотереї замість того, щоб вкладати гроші в якусь освіту чи що.

США, про благодійність

(попередня серія тут)

В США традиції благодійності розвинуті дуже сильно. Причому, збирають гроші в різних формах і для різних отримувачів.

Також збирачі стояли перед різдвом біля магазинів (KMart, Giant з того, що я бачив) і збирали гроші для якогось фонду. В той же час в KMart'і питали (написом на терміналі із опціями вибору суми пожертви), чи не хочу я щось пожертувати, при проведенні оплати карткою.

Самодіяльних збирачів з кошиками на перехрестях я теж бачив, причому в нашому селі (нагадаю, 200 м за Вашингтонською окружною).

Час від часу я отримую листи від якоїсь ветеранської організації (нагадаю, що місцеві ветерани - це не НКВДшники, що вижили в "загранотрядах", а бойові ветерани війн у В'єтнамі, Афганістані, Іраку тощо). Ця організація просить передати їм щось непотрібне включно із автівками (!!), котрі вони зможуть продати, а використані гроші спрямувати на потреби ветеранів.

А сьогодні ми зайшли в дуже цікавий магазин... Дружина спершу вирішила, що це комісійка. Так, комісійка, але непроста. Це магазин від місцевого (це важливо) медичного центру (= шпиталю). Люди жертвують свої речі, котрі потім продаються через цю комісійку, а зібране йде на потреби мед.центру. Ціни дуже помірні, і речі адекватні (є більш вжиті, є взагалі нові). І зокрема в залі стоїть стенд, на котрому написано, що за 2014-ий рік цим магазином (або кількома такими, це не було очевидно зі стенду) було зібрано понад 3 млн доларів підтримки. Не впевнений, що цей конкретний магазин продає на $10 000/день, але все може бути.

Я чув, що "абстрактні" благодійні організації на кшталт захисників тварин і інших таких акцій, лише якусь малу частину (ледь не 20%) витрачають на власне адресатів допомоги, а решта йде на адмін.витрати тощо. Але в США, це, ймовірно, більш оптимально працює, якщо допомога є локальною, адресною, і коли жертвувачі знають, куди конкретно йдуть гроші.

США, про посвідчення водія

(попередня серія про права тут)

Я ще в понеділок (за 7 днів по здаванню практичного іспиту) отримав додому поштою водійське посвідчення. Зелена пластикова картка з фотографією. Сканувати не буду.
Цікаво, що термін дії - до закінчення поточної візи (сама віза підлягає подовженню до грудня 2017-го). Далі потрібно перевипускати. І як на зло в жодному з магазинів при купівлі алкоголю мене про ID не питали. До того питали навіть за пиво. Прямо чари якісь.

США, алкоголь

(попередня серія тут)

Немає підстав не випити ... Насправді, нас запросили в гості, непогано би прихопити крім квітів і тортика якусь пляшечку, а в винах я не розбираюся.

Тому вирішив взяти Куантро. І почалося ...

В звичайних супермаркетах алкоголю, котрий займає третину площ, як в Україні, немає. Є лише пиво і вина (причому, не десертні). Алкоголь теоретично продається в окремих магазинах.

В нашому селі є два генделики - Total Wine and More і, як виявилося, ABC. Alcohol Beverage Control.

Я знав лише про Total Wine. Поліз до них на сайт. Куантро на сайті є. Тоді поїхав в магазин - а там самі вина і пиво (щоправда, є імпортоване європейське пиво, що вже дуже непогано). Прямо в Total Wine набрав в Google Maps'і alcohol store near me, що вказало мені на ABC на центральній торгівельній площі Springfield'а. Поїхав.

ABC - невеликий в принципі магазин, не супермаркет. Там продають самИй міцний алкоголь - від лікерів до віскі з горілками. Вибір - як на мене, бідніший ніж у нас в Метро, не кажучи вже про Мегамаркет (в ньому взагалі з алкоголем все склалося). Але асортимент трохи інший. Так, коньяків мало, але ромів, віскі, горілки асортимент непоганий. Лікерів - на рівні з Україною. Куантро був, так що свою проблему я вирішив. Але хотілося взяти ще щось додому. Спершу взяв джин з лаймом, потім передумав і взяв французький бренді. Ром теж хотів взяти, але цікавий нюанс - в магазині принципово немає кошиків. Тобто береш стільки, скільки можеш винести в руках, а в мене вже було дві пляшки.

Про ціни. Куантро - дорогий ($49.90 за 0.75), але це мене влаштовувало - в гості я йду не до сусідів-мігрнатів, а до дуже поважної людини. Джин - Gordons коштує біля 20 за літр. Коньяк Хенесі VSOP - 49.90 за 0.75, улюблений Martell в ту ж ціну. Бренді, що я взяв, - Remy XO -- 17.99 за 0.75. Майже як коньяк, чистий, витриманий, з приємним запахом. Але, звісно, коньяк не замінить.

Ром різний - щось до 20 за 0.75. Тобто ціни дуже помірні. Хоча от віскі - до 30 за літр, тобто кіношно-книжкові картини, де п'яничка заливається віскі з горлА - це мабуть таки перебільшення. Починаючи з того, що п'яничці просто не продадують нічого (та й в магазин не пустять), принаймні в нашому штаті, і закінчуючи тим, що $20 за 0.5 -- це для п'янички дорого.

А загалом тут не п'ють. Звісно, є п'янички, але традиції пиятики немає. І пабів немає -- європейських пабів я в радіусі 10 миль знайшов лише 2 штуки, а в місцевих забійгайлівках не наливають, так як в Україні. Я навіть думаю, що і в гостях моя пляшка стане на полицю, але в нас, на жаль, з ідеями подарунків багатим людям зовсім не склалося.

США, про здавання іспитів водія

(попередня серія тут)

Іспити на водійське посвідчення здаються в два окремі етапи: теоретичний іспит і практичний тест. Вони проводяться в різні дні.

Перед кожним з етапів проводиться перевірка зору і фотографування, а також заповнюється паперова форма.

Теоретичний іспит в Вірджинії включає 40 питань -- 10 питань на знаки (допускається 0 помилок) і 30 питань на правила (допускається 6 помилок). Час для відповідей не обмежений. Спершу здаються питання на знаки, перевіряється результат, і тоді вже люди здають питання на правила.

Як я згадував, ПДР як формальної інструкції в США немає (може в якихось штатах і є, але я про таке не чув). Відповідно питання беруться за підручником. Рівень складності питань різний. Загалом вони простіші за українські, але трапляються питання просто некоректні. Я здав тест на 39/40, і питанням, на яке я не знав і не вгадав відповіді, було "чи можна їхати в одному ряду з мотоциклом". Це дослівне питання. І воно не збігається по словах із підручником -- пропущено ключове слово "поруч", наявне в законі і підручнику.

Мені, як завжди, "пощастило" -- оператор припустилася помилки в написанні імені, і іспит було зараховано на другий обліковий запис. А потім при спробі виправити виявилося, що в мене вже є обліковий запис (на який автівку реєстрували), і об'єднати їх автоматично не вийде. Довелося три години чекати, поки в backend'і зроблять зміни.

Практичний тест, якщо є права інших штатів чи держав, можна здавати хоч наступного дня, але в моєму випадку час був лише за два тижні. Мене в цей час не було в США, тому призначили тест на сьогодні. Якщо прав не було, то два місяці людина має їздити з Learning Permit (право вчитися на дорозі із супровідом).

Тест включав в себе перевірку технічної справності автівки (фари, склоочисник, стопи, аварійка, повороти), виїзд з паркувального місця заднім ходом і поїздку по вулицях протягом 15 хвилин. Паркування не було (в деяких штатах паркування здається - чи то паралельне, чи то заїзд на паркомісце). Тест я здав, хоча я би сам себе вигнав з-за керма ще посередині дороги. Особливо відзначився я тим, що рефлекторно взявся за кермо лівою рукою, а праву поклав на коліна. За що отримав зауваження від екзаменатора "тримайся за кермо двома руками, ти ж на іспиті". Надалі я тримав кермо, вчепившись обома руками на 3 і 9 (в Україні вчать, що правильно на 2 і 10, а в США - на 4 і 8 ). Так виходило найзручніше. Ще мені зробили зауваження, що я не подивився через праве плече, з'їжджаючи з правого ряда в поворотну смугу. Що там дивитися, якщо я їду в правому ряду, я не зрозумів, але сперечатися не став.

Тест я пройшов (як не дивно). Видали якийсь папірець, сказали, що права протягом двох тижнів прийдуть на домашню адресу.

Права дійсні обмежений термін, зазвичай протягом 8 років. Як я розумію, потім потрібно перездавати. До того часу ще дожити треба.

І про духовність

Все-таки, в Росії - духовність. А американці - меркантильні.

Дивлюся по Investigation Discovery різні передачі про убівства. І в кожній першій - чоловіки з дружинами допомагають один одному відправитися на небеса заради якоїсь фінансової вигоди (чи то страхування життя, чи то контроль над нерухомістю одного з подружжя, і всіляке таке подібне).

Інша справа на росії -- там вбивають або з-за відсутності поваги одне до одного, або з адьюлтеру, або після суперечки з якихось геополітичних питань. І ніяких зазіхань на майно.

США, про споживачів і постачальників

(попередня серія тут)

Як ви гадаєте, чи може займатися самотній чоловік "в самом расцвете сил" напередодні Нового Року, та так, що на робочій руці мозолі і довелося бігти за вазелином? Залишайтеся з нами, щоб дізнатися відповідь.

Дехто, особливо з тих, хто далі Шепетівки і Дебальцева ніколи в житті не вибирався, думає, як і пан Бендер, що в Америці всі ходять в білих штанях, і взагалі це рай на землі. Насправді ж тут біля 15% людей живуть нижче за межу бідності (цифра приблизна, я не про неї), при цьому багато людей понаїхало з місць, де вважається не западло кинути сусідові сміття на ділянку. В цьому сенсі для мене тут все було ріднішим, ніж в Європі, де аборигени все-таки мають якийсь потяг до чистого і прекрасного (хоча в Італії починаєш в цьому сумніватися -- Генуя рік тому була дуже брудним містом).

І бажаючих працювати "на відчепись", особливо з найманого персоналу (в кого зарплатня не залежить від якості задоволення клієнта), теж повнісінько. А надто серед тих, хто тебе живцем чи по телефону не бачить і не чує. Зокрема, улюблена справа будь-кого, хто відповідає по телефону і не може нічого вирішити одразу чи хоче відправити клієнта геть, - сказати, що клієнтові перетелефонують, і забити на це діло.

Це все з досвіду інших -- я читаю відгуки на амазоні і в гуглі (в Google Maps в США дуже зручно зроблено - в кожного закладу, що є на мапі, є свій рейтинг, відгуки користувачів тощо).

Одна з причин проблем, що виникають в користувачів, -- виробництво, зокрема і меблів, здебільшого винесено в Китай і В'єтнам, а контроль якості на місці відсутній. Є в США місцеві меблеві фабрики, але їхній асортимент, на жаль, слабенький, а ціни високі, бо виробляти меблі на місці невигідно (дуже дорога робоча сила). А місцевий продавець східних меблів мало що може зробити, хіба замовити і переслати пошкоджену чи відсутню деталь. Друга проблема - розбірки займають час, а він дорогий. Користувача із проблемами з комерційної точки зору дешевше відправити лісом, аніж витрачати час на його задоволення.

Я за місяць перебування тут теж мав декілька різного плану досвідів з продавцями. Наприклад, замовив я собі сейф американського виробництва, Honeywell. Знайшов, де придбати. Полистувався з ними, щоб скинути ціну - скинули. Але є один нюанс (с) - сейф важить 80 кг, і сам я його в напівпідвал, в котрому сиджу, не спущу. Постачальник доставляє, як і все тут, curbside (на узбіччя дороги біля ділянки). Реально все доносять до дверей або в гараж, але не далі. Так от, постачальник надає (точніше, перепродає) сторонню послугу із white glove delivery. Послуга ця коштує аж $270 і надається сторонньою фірмою. Діватися немає куди, замовив. Привозять сейф - послуги немає. Закинули сейф в гараж, стоїть. Я раз постачальникові написав, другий -- вони вибачаються, обіцяють що оті, що послугу надають, зателефонують. Двічі нагадував, так і не зателефонували. Довелося скасувати замовлення послуги. Чек обіцяли надіслати - подивимося. Сейф я сам затягнув врешті решт.

А під новий рік вирішив зібрати ліжко, що вже два тижні стояло в гаражі. Ліжко гарне, і вдвічі дешевше, ніж я 7 років тому купував аналогічне в Києві. Ліжко робили, мабуть, італійці -- дизайн гарний, проектування правильне, але виконання - "на відчепіться" (кажуть, що Ferrari так само зібрані). Інструкція не збігається з набором hardware (гвинтики-шурупчики), розмітка кріплення центральних ніжок-підставок (дуже важлива для всієї конструкції деталь) в інструкції, на матеріалі і самих змонтованих ніжок не збігається між собою. І з'ясувалося це, коли все ліжко (понад 30 шурупів звичайною викруткою довелося вкручувати) було зібрано, і довелося декілька деталей розбирати, щоб перекріпити ті кляті ніжки. 4 години котові під хвіст. Але ліжко гарне.

Хоча, зауважу, є повно прикладів гарних товарів і сервісу. Як я міняв поламаний стілець в KMart'і, я вже згадував. Три предмети офісних меблів від Alera (стіл, тумба до нього і книжкова шафа) є гарним зразком того, як взагалі потрібно робити меблі - при адекватних цінах вони мають і добре оброблені краї всіх площин (в Україні я не бачив таку якість виготовлення), і повний набір hardware з необхідними ключами, заглушками тощо, і навіть пасту для підфарбовування подряпин.

А ще я примудрився замовити на амазоні не той обідній стіл. Ну, вони самі частково винні - на світлині, що ілюструє пропозицію *стола*, зображено набір -- стіл зі стільцями, точно такими як в іншої пропозиції? де пропонували схожий стіл і такі ж точно стільці. І я коли перемикався між вкладками, переплутав і замовив не те. Ну і привезли мені той стіл. 220 фунтів (100 кг), сам стіл - квадрат зі стороною в півтора метри. Я його і не зберу і не затягну в будинок. Ще як з машини розвантажували, я коліно собі пошкодив (невдало сперся ногою). Поміркував два дні, потім подивився, що в будинку його просто немає куди поставити такого розміру, вирішив повернути. Брав через амазон. І виявилося, що, так, повернути можна. Щоправда, за відправлення доведеться заплатити самому. Продавець сам організував транспорт в зворотній бік, а водій автівки допоміг покласти стіл на палету і ми його потім завантажили в машину. Це вийшло набагато простіше зробити, ніж коли я стіл отримував.

В мережевому продовольчому супермаркеті теж трапляються продукти, скажемо так, не першої свіжості. Це стосується насамперед кулінарії (сам натикнувся), хоча можу припустити, що і з якою-небудь молочкою це теж може трапитися.

Тому коли в українському сервісі побачите якусь халепу, знайте, що люди всюди однакові, і такі самі халепи цілком ймовірні і в будь-якій іншій країні світу, не виключаючи Європи і США.

Якщо ви дочитали аж досюди, то скажу, що це я не скаржуся. Навпаки, схожість проблем додає певного домашнього затишку проживанню тут. Наче і не виїздив далеко від київських супермаркетів :).

Святкове

Ось, Санта Клаус надіслав, з оленем переслав. Характерно, що замість оленя індус.

b4b2960bc232e4ee568ebeb2e6f0972e.jpg
  • Архів

    «   Квітень 2017   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
              1 2
    3 4 5 6 7 8 9
    10 11 12 13 14 15 16
    17 18 19 20 21 22 23
    24 25 26 27 28 29 30