За життя

В далекому, досить буремному (але вже не сильно) 96-му році відправила мене мати подалі з Києва для підстраховки. Це було літо. Я взяв Альфу (салют), він взяв пасажирок, і ми поїхали світ за очі. Батько мого друга працював головним лікарем в санаторії за горою Кішка, що в Симеїзі (санаторію того вже на жаль немає давно, як і батька).

І от ми взяли намет, касети з чарівними записами груп Cocteau Twins і Dead Can Dance (їх Альфа привіз). Також там був альбом Акваріума "Електрошок". Всі три вразили мене дуже сильно, і я слухав їх ще багато років поспіль.

Спершу подивилися на дикі місця, щоб поставити намет, але поруч, між санаторієм і морем, була база відпочинку "Автобусник", директор котрої мав вільний клаптик землі і за дуже невелику плату офіційно оформлював наше стояння там з наметом (кажу то, бо я наступного року ще раз окремо приїздив на те ж місце і так само стояв).

Але готувати ми там не готували. Натомість ми ходили в Сімеїз. Їсти нам сильно багато не треба було, але по молодості пляшечку-другу-п'яту (на чотирьох, що там пити) прихопити треба. І ящичок Джин-Тоніка теж можна.

А в центрі входу в парк в Симеїзі тоді стояв дуже такий помірний кіоск з вивіскою "Їжаченята" (вивіска була російською, там було написано "Йожикі"). Біля кіоска стояло два столики, де можна було спожити придбане. Бігали ми туди щодня і не по одному разу. І в той приїзд, і в наступний. Навіть спогади певні лишилися.

...

В 2006-му ми з дружиною приїхали в Сімеїз, вже більш культурно. На місці намету стояв дуже поважний ресторан, зібраний частково (а може й повністю, не пам'ятаю) з дерева, двоповерховий. І він був здебільшого для меншин, хоча в певні дні туди пускали і гетеросексуалів.

Біля ресторану є пам'ятник, що складається з їжихи із їжаченятами (фото подивитися можна тут). І біля нього був напис "От ежиков к ежам за 10 лет!".

В ресторана є сторінка на пейсбуці, і я так дивлюся, що ресторан існує і працює і зараз. Хоча я чув, що і парк і набережну кацапи вже зруйнували. Що ж, сподіваюся, що колись ще перестрінемо цих їжаків, і дітей з ними познайомимо.

Пробігло повідомлення, що бляхєрам таки дозволять розмитнити свої корита за спец.тарифом. Стосовно цього Риба Баскервілей має сказати наступне: гроші, котрі в результаті такого прогину залишаться у найбільш хитров$^%них -- це гроші, котрі не дійдуть до хворих на рак дітей, до вчителів з лікарями, пенсіонерів тощо.

На цьому бажання сплачувати податки в бюджет України заплакало, загорнуло копійки в хустинку, і пішло в осінню мряку.

В профілі ЖЖ країна задається вичерпним переліком. Довелось зупинитись на Зимбабве.

Вчора їздили в Чернігів на екскурсію.

Я поїхав на машині, решта народу - на мікроавтобусі. Дорога майже пуста (це вам не Одеська траса і не Житомирська). На в'їзді нас зустрічала церква:



Далі ми ходили по соборах і слухали історію Чернігова. Фактично, вона ділиться на князівську добу і 16-19 століття, коли будують і перебудовують церкви і монастирі.

Подивились на нововідкритий пам'ятник Мазепі, який в Чернігові тусувався:



Біля пам'ятника було тихо і спокійно (як і в решті місць, де ми були).

Подивились на Десну:



Сходили в печери, дуже затишні і приємні. Фотографій печер немає, бо їх фотографування (як і взагалі будь-яких печер) не передає атмосфери.

Далі полізли на оцю колокольню (не знаю, чому вона на фотографіях така нахилена, сам по собі горизонт рівний):




Звідки познімали панорами Чернігова, але мильницею вийшло дуже погано:



Як бачите, місто невелике - його панорама нагадує мені погляд на Оболонь і Троєщину з оглядової площадки над замком Річарда на Андріївському узвозі. Насправді воно по загальній площі таке і є як Оболонь з Троєщиною разом.

Пивзавод свого магазину не має - тільки якась приватна наливайка поруч із заводом, із асортиментом пляшкового і баночного пива з заводу і розливного Чернігівського Світлого. Останнє пішло вчора легко і без наслідків у вигляді головного болю.