За життя

Бачу банер-рекламу фільма "людина-мураха".

"Так", - думаю, - "людина-павук вже була, муха вже була. Тепер мураха. Скоро зніматимуть фільм Людина-Амеба".

І тут розумію, що на такий фільм ніхто не піде, бо людей-амеб на вулицях і так мільйони. Нецікаво буде.

Незважаючи на розвиток технологій, основна масова розвага залишається незмінною вже біля 80 років. Я кажу про кінематограф. Що він являє собою? По суті це лінійний аудіовізуальний ряд, скомпонований із окремих сцен, кожна з яких в свою чергу являє собою лінійний набір зображень і звуків. Принципово за 80 років нічого не змінилось. Так, від двовимірності (звуку, зображення) перейшли до об'ємного звуку, а згодом до псевдооб'ємного зображення. Додалися спецефекти і комп'ютерне моделювання і побудова сцен. Але сутність лишилась тою самою, що 80 років тому: людина пасивно споживає аудіовізуальний ряд. Скажете, що рівень поглинання зараз "такий як ніколи" (as never before, як кажуть схильні до гіперболізації американці)? Нагадаю вам, що коли людям в чорнобілому двовимірному кіно показали паровоз, що їхав прямо на них, люди почали тікати з залу. Тобто змінився лише рівень очікування, а за ним і технологія, але не змінився рівень сприйняття. Спитаєте, яка розумная цьому альтернатива? Вона відома вже понад 20 років, хоча технологічно ця альтернатива лише зараз почала наближуватись до кіно. Це комп'ютерні рольові ігри (RPG, role-playing games). Вони пропонують користувачеві поглинання в світ і активну участь в подіях. Більше того, чисті RPG (не ті, в котрих сутність гри визначається в фразі "всіх заб'ю, один залишусь") пропонують не тільки події, але й історію і міфологію світу і повну свободу персонажа у вивченні цього світу. Але з якихось причин рольовим іграм не вдалося не тільки замінити кінематограф, але хоча б дістати визнання їх як альтернативи кінематографу. Більше того, певний час тому були спроби поєднати рольові ігри із кінематографом на комп'ютері, представивши комп'ютерний фільм з кількома варіантами сюжету, вплив на який здійснює людина. Але вони не були ані кінематографом, ані рольовими іграми, і про такі химери ніхто майже і не чув. Мені здається, що головна причина цьому - домінуюча пасивність людини. Біологічний організм функціонує таким чином, щоб мінімізувати будь-які зусилля. Тому підхід "зробіть мені добре" домінує, не залишаючи допитливості жодного шансу. Схоже, що допитливість взагалі не користується попитом у природи -- допитливі не проходять природній відбір. Тому ми маємо цивілізацію агресивних невігласів і ледарів. І жодних шансів на виправлення. Куди буде рухатись індустрія розваг далі? Не думаю, що інтерактивні розваги будуть настільки ж популярні ніж кінематограф. Можливо, тривимірність стане справжньою (зображення проектуватимуть в об'єм навколо людини), але інтерактивність не з'явиться і з технічних, і з психологічних причин, викладених вище. В якості домашнього завдання: а чи може існувати нелінійна література?