Роздуми

Я сьогодні нарешті сформулював, що саме мені найбільше не подобається в Україні і подобається в США (і меншою мірою в Європі). Це, до речі, те, за що чорних і латиносів не люблять в США.

Мова йде про повагу. "Повага" за своєю суттю є визнанням особою того, що інша особа є "не гірша" за першу. Тобто, йдеться фактично про рівність як свободу, притаманну людям від народження, і її визнання людьми.

В США дітей змалку привчають до того, що всі люди рівні, як це написано в Конституції (інша справа, що не всіх відносять до людей, але то таке . А кожен, хто вважає себе хитрішим, може ознайомитися із арсеналом у володінні інших. Тому останній бомж, якщо йому сказати, що він лох, відповість "fuck you" і буде правий. Результатом цього є (здебільшого) кооперативні дії окремих громадян і їхнє суперничество через досягнення більшого, а не через потоплення суперника. Водночас, кожен знає свої сильні і слабкі сторони і не лізе не в свою справу. Також ніхто не вважає припустимим давати поради, коли не просять (та навіть перед тим як допомагати, спитають, чи потрібна допомога).

В Україні ж майже кожен вважає себе найрозумнішим, найспритнішим і найобізнанішим з оточення (котре в мережі розтягується до всього інтернету). З цього маємо і шалену кількість аварій на дорогах, і ще більшу кількість неадекватів в соц.мережах, і повне невміння домовлятися як в побуті, так і у важливіших справах.

Найгірше те, що прищепити відчуття поваги і рівності можна лише "вивезши дівчину з села", і то не з кожним працюватиме. Що потрібно зробити, щоб вбити повагу в голови хоча би дітей, я не знаю.

PS: до речі, пунктуальність і оцінка часу "із запасом" теж стосується поваги. В США зазвичай вказують довгі терміни виконання, і потім роблять все швидше. Виходить дуже зручно і приємно. В Україні (і в Європі теж) можуть затягнути просто тому, що ліньки напружуватися, а на питання WTF звично відповідають "а шо такеее?".