Стаття про те, як люди користуються Uber'ом, щоб дістатися лікарні. Для українців в цьому немає нічого дивного (багато хто на таксі їде в травмопункт, наприклад), але для американців це новий підхід. А виклик швидкої цілком може коштувати і тисячу трав'янистих і більше.
Але мене зацікавило інше. Чому би не зробити такий собі спеціалізований Uber-для-хворих, можливо навіть на базі машин швидкої допомоги, з фельдшерами на посадах водіїв. Це буде швидка-лайт, для тих, хто об'єктивно не потребує швидкої, але хоче заїхати в лікарню (наприклад, жінки, в котрих почалися пологи, або люди з підозрою на апендицит - варіанти, де повний набір персоналу швидкої не потрібен). Від водіїв би мало вимагатися підтвердження кваліфікації фельдшера або лікаря, і машини мали би бути більш пристосованими (можливо, мікроавтобуси якісь, або сімейні мінівени). Друга робота для таких машин - перевезення інвалідів. В Україні це точно проблема, хоча в США я бачив спеціалізовані автомобілі саме як я описую - з одним кваліфікованим водієм.
Роздуми
20.12.2017
17:50
10.10.2017
09:12
Я сьогодні нарешті сформулював, що саме мені найбільше не подобається в Україні і подобається в США (і меншою мірою в Європі). Це, до речі, те, за що чорних і латиносів не люблять в США.
Мова йде про повагу. "Повага" за своєю суттю є визнанням особою того, що інша особа є "не гірша" за першу. Тобто, йдеться фактично про рівність як свободу, притаманну людям від народження, і її визнання людьми.
В США дітей змалку привчають до того, що всі люди рівні, як це написано в Конституції (інша справа, що не всіх відносять до людей, але то таке
. А кожен, хто вважає себе хитрішим, може ознайомитися із арсеналом у володінні інших. Тому останній бомж, якщо йому сказати, що він лох, відповість "fuck you" і буде правий. Результатом цього є (здебільшого) кооперативні дії окремих громадян і їхнє суперничество через досягнення більшого, а не через потоплення суперника. Водночас, кожен знає свої сильні і слабкі сторони і не лізе не в свою справу. Також ніхто не вважає припустимим давати поради, коли не просять (та навіть перед тим як допомагати, спитають, чи потрібна допомога).
В Україні ж майже кожен вважає себе найрозумнішим, найспритнішим і найобізнанішим з оточення (котре в мережі розтягується до всього інтернету). З цього маємо і шалену кількість аварій на дорогах, і ще більшу кількість неадекватів в соц.мережах, і повне невміння домовлятися як в побуті, так і у важливіших справах.
Найгірше те, що прищепити відчуття поваги і рівності можна лише "вивезши дівчину з села", і то не з кожним працюватиме. Що потрібно зробити, щоб вбити повагу в голови хоча би дітей, я не знаю.
PS: до речі, пунктуальність і оцінка часу "із запасом" теж стосується поваги. В США зазвичай вказують довгі терміни виконання, і потім роблять все швидше. Виходить дуже зручно і приємно. В Україні (і в Європі теж) можуть затягнути просто тому, що ліньки напружуватися, а на питання WTF звично відповідають "а шо такеее?".
Мова йде про повагу. "Повага" за своєю суттю є визнанням особою того, що інша особа є "не гірша" за першу. Тобто, йдеться фактично про рівність як свободу, притаманну людям від народження, і її визнання людьми.
В США дітей змалку привчають до того, що всі люди рівні, як це написано в Конституції (інша справа, що не всіх відносять до людей, але то таке
. А кожен, хто вважає себе хитрішим, може ознайомитися із арсеналом у володінні інших. Тому останній бомж, якщо йому сказати, що він лох, відповість "fuck you" і буде правий. Результатом цього є (здебільшого) кооперативні дії окремих громадян і їхнє суперничество через досягнення більшого, а не через потоплення суперника. Водночас, кожен знає свої сильні і слабкі сторони і не лізе не в свою справу. Також ніхто не вважає припустимим давати поради, коли не просять (та навіть перед тим як допомагати, спитають, чи потрібна допомога). В Україні ж майже кожен вважає себе найрозумнішим, найспритнішим і найобізнанішим з оточення (котре в мережі розтягується до всього інтернету). З цього маємо і шалену кількість аварій на дорогах, і ще більшу кількість неадекватів в соц.мережах, і повне невміння домовлятися як в побуті, так і у важливіших справах.
Найгірше те, що прищепити відчуття поваги і рівності можна лише "вивезши дівчину з села", і то не з кожним працюватиме. Що потрібно зробити, щоб вбити повагу в голови хоча би дітей, я не знаю.
PS: до речі, пунктуальність і оцінка часу "із запасом" теж стосується поваги. В США зазвичай вказують довгі терміни виконання, і потім роблять все швидше. Виходить дуже зручно і приємно. В Україні (і в Європі теж) можуть затягнути просто тому, що ліньки напружуватися, а на питання WTF звично відповідають "а шо такеее?".
20.03.2017
22:53
Сьогодні зайшла розмова про суддю (і не пересічного, а голову одної з гілок суддівської влади), котрий начебто, толкова людина.
І ця розмова після довгих роздумів привела мене до наступної думки: проблема посадових осіб в Україні описувалася ще Сірілом Паркінсоном в його класичній роботі з управління. Кожен сягає своєї межі некомпетентності.
Причому, часто ця некомпетентність не проявляється прямо. Так, суддя може бути компетентним знавцем законодавства і правозастосовчої практики. Але є одне "але". Візьмімо, наприклад, цього суддю. Суддя - посада (або особа, що займає посаду), покликана захищати широке коло суспільних інтересів. За що йому і платять гроші. Натомість в Україні ми маємо суддів, котрі заплатили великі гроші (посада районного судді в Києві ще 5-7 років тому коштувала біля $100 000) за право обіймати свою посаду. Питання - чиї інтереси вони захищатимуть насамперед? Вочевидь, це першою чергою будуть інтереси власної кишені, адже $100К на дорозі не валяються і витрачені гроші потрібно відбивати. Таким чином, суддя, голова котрого зайнята не задоволенням вимог позивача або відповідача, а задоволенням вимог кишені, дружини і приватної школи для спиногризів, вочевидь, не відповідає суспільній потребі. Тобто маємо класичний випадок невідповідності посаді. Яка мені різниця, з якою швидкістю їде мій потяг, якщо мені треба в Жмеринку, а потяг прямує до Конотопа?
Чи знаєте ви, що донині велика частина (якщо не більшість) розробки програмного забезпечення "на продаж" є незаконною? Причина дуже проста - комусь ще років 20, мабуть, тому спало на думку вимагати ліцензування діяльності, що включає в себе криптографію. Все б нічого, але криптографію зараз включають практично всі програмні продукти, особливо тепер, коли в 2017-му році браузери і пошуковці стали надавати істотну перевагу з'єднанню через захищені канали (HTTPS тощо). А ліцензію таку отримати майже нереально. Гадаєте цю норму писав якийсь злобний геній? Ні, її писали особи, котрі керувалися не інтересами суспільного розвитку, а синдромом вахтера. Вони заборонили все, що могли заборонити. Просто тому, що могли. Формально - вони просто вимагають ліцензію. А по суті це знущання з розробників.
Чи можете ви придбати акцію Apple чи Google? Якщо ви українець - ні, вам це заборонено. До березня 2017-го року НБУ вимагало отримання ліцензії на відкриття рахунків за кордоном і вкладення грошей в іноземні компанії (першу вимогу зараз скасовано, друга в процесі скасування). А умови ліцензії були виписані таким чином, що отримати цю ліцензію в більшості випадків неможливо (було) в принципі. Проблема та сама - синдром вахтера.
Якщо вам здається, що ситуація потроху виправляється, то не поспішайте радіти. В Україні заборонено подвійне громадянство. Але водночас відсутній механізм позбавлення людей громадянства України. На днях було зроблено рухи, ні, не в бік дозволу на подвійне громадянство, а в бік позбавлення громадян України цього самого громадянства. Очевидно, що люди, котрі мають громадянство одної з країн ЄС, наших сусідів, не сильно вагатимуться в питанні від котрого з громадянств відмовлятися. І Україна позбавиться ще кільа десятків або сотень тисяч своїх активних громадян, збільшуючи питому частку рагулів і совків серед населення. То для чого це робиться? Для захисту держави? Так державу треба захищати шляхом прийняття точкових законів проти агресора, а не утисками проти тисяч власних громадян. Гадаю, проблема в тій же некомпетентності і синдромі вахтера.
Про такі речі як податкова амністія (ну куди ж, з податківцями на кшталт корінного українця Насирова, котрого падуча настигла прямо при арешті) вже годі й мріяти. Я ще в 2011-му році писав, що коли владні особи сягають стелі в своєму споживанні, понакуплявши будинків, яхт і громадянств, то для того, щоб ще більше віддалитися від плебсу вони починають гнобити плебс. Це природньо (в сенсі, притаманно людині від тваринного світу), але це не означає, що так має бути в цивілізованному суспільстві. І масові розстріли тут не допоможуть, - як казали в анекдоті часів Сталіна "розстріляти можна, але пропорція збережеться".
Які з цього висновки? А ніяких. Просто скажу, що в США проблеми ті самі - рагулі, котрі обрали популіста, а тепер популіст на рагулях і відривається (скасовують медичну систему, що збільшить кількість людей без мед.страховки вдвічі, на 24 млн. осіб, і більшість цих людей - як раз виборці Трампа). Люди всюди однакові...
І ця розмова після довгих роздумів привела мене до наступної думки: проблема посадових осіб в Україні описувалася ще Сірілом Паркінсоном в його класичній роботі з управління. Кожен сягає своєї межі некомпетентності.
Причому, часто ця некомпетентність не проявляється прямо. Так, суддя може бути компетентним знавцем законодавства і правозастосовчої практики. Але є одне "але". Візьмімо, наприклад, цього суддю. Суддя - посада (або особа, що займає посаду), покликана захищати широке коло суспільних інтересів. За що йому і платять гроші. Натомість в Україні ми маємо суддів, котрі заплатили великі гроші (посада районного судді в Києві ще 5-7 років тому коштувала біля $100 000) за право обіймати свою посаду. Питання - чиї інтереси вони захищатимуть насамперед? Вочевидь, це першою чергою будуть інтереси власної кишені, адже $100К на дорозі не валяються і витрачені гроші потрібно відбивати. Таким чином, суддя, голова котрого зайнята не задоволенням вимог позивача або відповідача, а задоволенням вимог кишені, дружини і приватної школи для спиногризів, вочевидь, не відповідає суспільній потребі. Тобто маємо класичний випадок невідповідності посаді. Яка мені різниця, з якою швидкістю їде мій потяг, якщо мені треба в Жмеринку, а потяг прямує до Конотопа?
Чи знаєте ви, що донині велика частина (якщо не більшість) розробки програмного забезпечення "на продаж" є незаконною? Причина дуже проста - комусь ще років 20, мабуть, тому спало на думку вимагати ліцензування діяльності, що включає в себе криптографію. Все б нічого, але криптографію зараз включають практично всі програмні продукти, особливо тепер, коли в 2017-му році браузери і пошуковці стали надавати істотну перевагу з'єднанню через захищені канали (HTTPS тощо). А ліцензію таку отримати майже нереально. Гадаєте цю норму писав якийсь злобний геній? Ні, її писали особи, котрі керувалися не інтересами суспільного розвитку, а синдромом вахтера. Вони заборонили все, що могли заборонити. Просто тому, що могли. Формально - вони просто вимагають ліцензію. А по суті це знущання з розробників.
Чи можете ви придбати акцію Apple чи Google? Якщо ви українець - ні, вам це заборонено. До березня 2017-го року НБУ вимагало отримання ліцензії на відкриття рахунків за кордоном і вкладення грошей в іноземні компанії (першу вимогу зараз скасовано, друга в процесі скасування). А умови ліцензії були виписані таким чином, що отримати цю ліцензію в більшості випадків неможливо (було) в принципі. Проблема та сама - синдром вахтера.
Якщо вам здається, що ситуація потроху виправляється, то не поспішайте радіти. В Україні заборонено подвійне громадянство. Але водночас відсутній механізм позбавлення людей громадянства України. На днях було зроблено рухи, ні, не в бік дозволу на подвійне громадянство, а в бік позбавлення громадян України цього самого громадянства. Очевидно, що люди, котрі мають громадянство одної з країн ЄС, наших сусідів, не сильно вагатимуться в питанні від котрого з громадянств відмовлятися. І Україна позбавиться ще кільа десятків або сотень тисяч своїх активних громадян, збільшуючи питому частку рагулів і совків серед населення. То для чого це робиться? Для захисту держави? Так державу треба захищати шляхом прийняття точкових законів проти агресора, а не утисками проти тисяч власних громадян. Гадаю, проблема в тій же некомпетентності і синдромі вахтера.
Про такі речі як податкова амністія (ну куди ж, з податківцями на кшталт корінного українця Насирова, котрого падуча настигла прямо при арешті) вже годі й мріяти. Я ще в 2011-му році писав, що коли владні особи сягають стелі в своєму споживанні, понакуплявши будинків, яхт і громадянств, то для того, щоб ще більше віддалитися від плебсу вони починають гнобити плебс. Це природньо (в сенсі, притаманно людині від тваринного світу), але це не означає, що так має бути в цивілізованному суспільстві. І масові розстріли тут не допоможуть, - як казали в анекдоті часів Сталіна "розстріляти можна, але пропорція збережеться".
Які з цього висновки? А ніяких. Просто скажу, що в США проблеми ті самі - рагулі, котрі обрали популіста, а тепер популіст на рагулях і відривається (скасовують медичну систему, що збільшить кількість людей без мед.страховки вдвічі, на 24 млн. осіб, і більшість цих людей - як раз виборці Трампа). Люди всюди однакові...
