За життя

Окремо напишу про автомобіль, котрим ми їздили, і навігацію.

Перед поїздкою я прочитав статтю Алекса Екслера про оренду авто в Іспанії, і перешерстив штук 5 сайтів-агрегаторів з оренди машин. Ціни неприємно вражають. Платити за тиждень використання автомобіля більше тисячі доларів (для машини C-D класу) – це перебір, як на мене. Тому я зупинився на найдешевшому варіанті, котрий знайшов в агрегаторів, з АКПП (ну не перло мене смикати ручку весь час, я на механіці їздив останній раз в автошколі). На 6 днів отримав пропозицію щось біля 270 євро за машину на 2 пасажирів, плюс 70 євро додаткова страховка від агрегатора. Ок, годиться.

Але це було лише бронювання. Оформлював я машину теж онлайн, і там почались додатки — купа додаткових страховок (опційно, але навіщо мені в країні без знання мови зайвий клопіт), доплата за другого водія (про всяк випадок), ще якісь дрібниці. Так накрутили ще біля 40%. Вийшло 520 євро за 5.5 діб.

Прилетіли, пішли в Sixt, а там нас порадували — в обраному класі тільки Smart. Ми перелякались стосовно того, чи влізе в багажник наша валіза (ледь-ледь влізла). Але з'ясувалось, що апгрейду на авто вищого класу з АКПП теж немає (в аеропорті). Довелося брати смарт.

Смарт вийшов відносно новий (16 тис. пробігу). Ок, поїхали ...

Смарт — машина досить специфічна. Вона дуже коротка і коліщата в неї маленькі, тому на трасі її дещо хитає від вітру. Але по місту, особливо при паркуваннях, вона чудова.

Багажник в смарті маленький — він дуже неглибокий, хоча й високий. Тобто валізу можна поставити, а от в магазини їздити потрібно з високими вузькими сумками або, краще, коробками, щоб ефективно використовувати висоту багажника.

В нашому смарті багажник відчинявся вельми оригінально — ручка на дверях багажника відчиняла тільки скло (котре піднімається окремо). Далі треба було зсередини натиснути на кнопки-важелі з одного з боків власне дверей багажника, після чого дверцята відчиняються вниз.

Закривається все включно зі склом багажника “з розмаху”.

В салоні машини на диво просторо, хоча й не дуже зручно, бо немає ані центральної консолі, ані підставок під склянки, а на дверцятах кишені з сітки, а не з пластику. Пляшки з водою ми закидали за сидіння — вони там зручно валяються.

Коробка автомат в смарті була з ручним режимом, причому вмикання і вимикання ручного режиму — кнопкою на рукоятці, тою, котра блокує рукоятку в нормальних машинах. Тому я постійно її помилково натискав. Також в коробці немає режиму P – замість нього ставиться N і затискається важіль ручного гальма (і важіль там реально механічний ручний, на відміну від педалі в моїй мазді чи електронної кнопки в тігуані).

Я не їздив на пересічних сучасних машинах, тому не можу порівняти динаміку розгону, але зі світлофора, якщо поставити за мету, на смарті можна поїхати першим навіть в автоматичному режимі КПП, не кажучи вже про ручний. Звісно 80-120 машина набирає дуже довго, і обгони на вузькій трасі (не на автобані) практично неможливі. Але по місту — годиться.

Смарт по трасі легко їхав 120, хоча більше 110 я боявся його розганяти, щоб вітром не здуло. Я не впевнений, що при різкому маневрі він не перевернеться. Також нерівності дороги йому з малесенькими коліщатами переїжджати важко. Але не смертельно.

Також в смарті чудові гальма — один альтернативно обдарований виїхав був раз на зустрічну смугу, так смарт миттєво (з визгом шин по асфальту) з 80 зупинився.

Інші водії машину абсолютно не сприймають, хоча дарма — вони ж не знають, як зазвичай їздить водій, тим більше, що наліпка Sixt'а ззаду на машині була. На трасі нас всі обганяли, але це тому, що я більше 120 їхати не хотів (це ліміт на автобані), а місцеві мешканці на ліміти здебільшого чхати хотіли.

Підсумовуючи, можна сказати, що смарт вельми непогана машина для європейських міст, але в Україні їй нема чого робити однозначно.

Ще я в Castellon'і бачив живцем Carver. Виглядає він краще ніж на фотографіях, і їздить значно цікавіше. Хто зна, можливо, куплю собі кататись в Європі Carver або Persu (якщо його все-таки випустять :).

Раз сталася халепа, коли я сильно пожалкував про смарт. За нами їхав старий Opel Frontera, і коли він пішов на обгін і порівнявся з нами, в нього вибухнула права шина (я це бачив в дзеркало заднього виду в процесі вибуху і після, коли вже шматки гуми летіли). Не знаю, чи це збіг, чи він якось примудрився потертися цією шиною об наш смарт (на смарті слідів не було), але на швидкості в 100 км/год мені дуже не хотілося, щоб той опель повело вбік. А відірватися від нього я аж ніяк не міг :(. На щастя водій опеля зорієнтувався і повільно гальмував в своєму ряду (за нами прямо ще дві машини їхали, вони це теж спостерігали) аж поки не зупинився і не забрався на узбіччя.

Але на наступну поїздку в вересні ми вирішили теж брати смарт :).

Навігація

В навігації я розраховував покладатись на Google Maps, але в останній день прикупив собі Navigon з європейськими мапами. Користь першого в мапах і маршрутах громадського транспорту (раз знадобилось в Барселоні), другого — в офлайновій навігації.

Користувались обома, причому Google Maps використовувався і в режимі мап і в режимі навігації.

Інтерфейс користувача в навігоні не дуже інформативний і дуже незручний, але карти багаті і все доступно в офлайні (мапи треба завантажувати з PC або через Wi-Fi). Ще треба зазначити, що Навігон — в першу чергу навігатор (тобто кажеш йому, куди тобі треба, а він веде), і в режимі перегляду мапи користуватись ним досить незручно.

Гугль мені більше до вподоби прийшовся, але він без онлайна навіть не запускається нормально, тому якщо ви передбачаєте відсутність інтернету, то беріть офлайнові мапу і навігатор (паперові теж стануть в пригоді).
Побут

Про побут іспанців я можу сказати дуже мало, оскільки не жив в родині і не ходив в гості, але дещо впало у вічі.

По-перше, іспанці багато палять. Це видно на вулиці і в магазинах — перед дверима висять попільниці з піском (ну, тут якість в усьому відчувається) і напис “будь ласка, залиште свою цигарку тут перед тим як входити”. Що натякає на те, що були часи, коли в магазини входили з цигарками. В кафе попільниці стоять на всіх столиках і сісти так, щоб на тебе не несло дим — це ще треба спробувати. Коли їхали в машині, дружина слухала радіо (для практикуму в іспанській) і казала, що агітували проти паління. У нас такого не спостерігається.

Стосовно часу. Дійсно, як всюди пишуть, в більшості магазинів є перерва -- сієста з 14 до 17 або якось так. І людей на вулицях в цей час істотно меншає (хоча я б не сказав, що на те є причини — температура повітря не піднімається вище ніж вранці чи ввечері). Водночас, ніяких народних гулянь до 1-ої ночі ми теж не спостерігали. Навпаки — як тільки темнішає (біля 10-ої вечора), народу на вулиці стає зовсім мало. Ніхто по темряві не шляється.

В Барселоні були в п'ятницю ввечері. Народ забив всі столики в усіх кафе, спілкувались. Але вже о 9 вечора частину столиків власники кафе збирали. Тобто не засиджуються там багато до 12, як у нас.

Люди багато займаються спортом. В парках побудовані майданчики не тільки з реманентом типу “турники” і “драбина”, але з повноцінними тренажерами для навантаження різних м'язів і суглобів. На частині тренажерів я із задоволенням позаймався сам, навіть в спеку це робити цікаво і не дуже складно. Аналогічних тренажерів в Україні я не бачив взагалі, тому і навести приклад не можу. Самі тренажери зроблені з заліза де тільки можна (щоб не ламались), відповідно крім облізлої фарби здебільшого ніяких пошкоджень не мають. Але й вандалізму там, підозрюю, немає.

В центральному парку Валенсії ми бачили майданчики для софтболу і чогось схожого. Також в усіх містах бачили багато пенсіонерських майданчиків для французької гри із киданням металевих куль в пісок (забув назву). В Барселоні це взагалі дуже популярна річ.

В містах велика кількість собак (замінюють дітей?). В Кастельйоні, Аліканте і Валенсії собаки безпородні (породистих майже не бачив), в Барселоні ми бачили і породистих собак, в тому числі і “небезпечних” порід. Всі собаки на пасках, до паску прикріплений спеціальний контейнер з пакетиками. Власники собак цими пакетиками збирають лайно і потім викидають його в смітник. Контейнери з пакетиками продаються в магазинах за пару євро. В парках є окремі майданчики для вигулу собак без пасків, але це доволі умовне місце, бо паркани там декоративні, висотою в 40-50 см. У Валенсії народ в центральному парку вигулював собак без пасків і при виді поліцейських на конях всі похапцем почали збирати собак до себе і пристібати ті паски.

Як я згадував, чоловіки намагаються за собою доглядати — бігають, їздять на велосипедах тощо. Жінки теж це роблять, але менше і здебільшого молоді дівчата. Жінок 35-40 років, щоб займались бігом, я мабуть що і не бачив. Пенсіонери теж бігають, але, звісно, хто [як] може.

В Валенсії і Барселоні (в Аліканте не бачив) є багато контор з прокату велосипедів, в Валенсії також є міська програма з прокату. Велосипеди міські, не спортивні, але з перемиканням передач. Крім звичайних велосипедів можна орендувати тандеми різної конструкції, “карети” (реально як карета на 4 осіб, тільки з велоприводом), електричні міні-мопеди, ще щось екзотичне.

На вулицях багато людей на візках. Але, гадаю, це не тому, що там інвалідів більше, а тому, що вони мають змогу виїжджати в місто. З наших будинків (особливо хрущоб) це неможливо зробити, та й не доберешся далеко. Частина візків з електроприводом (у нас такі теж є, але дуже мало). Для інвалідів зроблені всі можливі умови для пересування — і тротуари, і автобуси з підйомниками, і в музеях. Навіть на мапах культурних місць вказано, де інвалід об'єктивно не зможе проїхати (круті сходи, наприклад). Також (окремий факт) всі переходи — наземні (хоча, здавалось би, нічого в їхньому грунті не заважає будувати підземні). Це зроблено для зручності тих, хто пересувається на візках і на велосипедах.

В магазини багато хто (особливо літні люди) ходять з візками-кравчучками. Є візки з двома коліщатами, є з чотирма. Останні використовуються зокрема і як “ходунки”. Кравчучки продаються в магазинах у великому асортименті, в мене навіть фото є.

У Валенсії в парку (поруч із центральним) зроблено великий майдан для навчання дітей ПДР. І діти з батьками на велосипедах дійсно цим займаються. В Києві колись такий майдан був в парку Фрунзе, але він був бідніший, а в Валенсії повно знаків, розмітки багато, та й площа в кілька разів більша, ніж в парку Фрунзе була.

Сміття і його утилізація — це важлива частина побуту. Сміття на вулицях є. Його менше ніж в Києві, але більше, ніж в Ризі. Смітників досить багато, особливо в громадських місцях, але й просто на вулицях всюди є. Забитих вщент смітників я якщо і бачив, то буквально пару штук. Мешканці збирають сміття окремо, причому контейнери стоять окремо для паперу, окремо для скла, окремо для пластику, окремо для органіки і окремо для всього іншого. З контейнерів для паперу, бачив сам неодноразово, люди забирали папір і картон (можливо, для якихось власних потреб). Двірників теж бачив в роботі — вони неспішні і доволі ліниві в аспекті підмітання (не вимітають всі недопалки, наприклад), але загалом роботу свою виконують. Ну, тобто в Києві двірники теж роботу виконують, просто бидло смітить занадто багато.

З туалетами так само кепсько, як і в Києві, а може ще й гірше. Там, де на плані парку вказано туалет, буде знаходитись кафе і туалет при ньому. Ще й написано “туалет тільки для клієнтів”. В макдональдсі в Аліканте в туалеті був кодовий замок на дверях (код на чеку), в Барселоні на набережній туалет в макдональдсі був безкоштовний. Громадських туалетів я не пригадую взагалі (може десь і є, звісно) крім як на пляжах (там вони об'єднані з перевдягальнями).

Пляжі, як я згадував, не дуже впорядковані в аспекті послуг. Там де пісок (в Аліканте), а де дрібний-дрібний пісчаник (Торев'єха, околиці Валенсії). Обладнання складається з кількох кабінок для перевдягання із вбудованим туалетом, душа і ногомийника (дуже зручно) просто неба і дерев'яних “доріжок” до моря, щоб не сильно по піску ходити (причина тривіальна — пісок на сонці розжарюється так, що ходити по ньому після 12 дня вже практично неможливо). Якогось дрібного бізнесу з оренди тапчанів, продажу напоїв тощо немає (на міському пляжі в Аліканте бачив власне тапчани і парасолі, але не зрозумів, звідки вони і хто ними керує). Тобто маєш приходити зі своїм. В Барселоні міський пляж значно краще — там є навіть камери схову (небагато) і медпункт. Але теж немає дрібного бізнесу. Рятувальники є лише на основних пляжах.

Народ на пляжах смажиться як приїжджий, так і місцевий (судячи з номерів машин). Причому навіть вдень лежать (рак не страшний чи що ... ). Загоряння і ходіння по пляжу топлес є цілком прийнятним, причому страждають на це як молоді, так і літні (повбивав би — баба в 50 років з обіймищем в 2 метри ще й хизується своїми телесами). Причому, спостерігав пару разів таку картину, коли на пляж приходить родина (батько, мати, дитина-хлопець 7-10 років) і мати сідає загоряти топлес. З одного боку то їхні особисті справи, а з іншого боку це травмує мою ніжну психіку (особливо баби по 50+ років).

Загальні враження

Загальне відчуття в нас із дружиною сформувалось одностайне ще під вечір першого дня в Castellon'і, і було воно розчаруванням (ми очікували на краще, чесно кажучи). Потім ми намагалися переконати себе, що з “усім цим” можна якось змиритися і жити, але нам це практично не вдалося. Також одностайною була думка, що тих грошей, котрі вони хочуть за (дуже обмежене в правах) право на проживання в Іспанії, вони не коштують.

В сухому залишку, після відвідання Валенсії і Барселони, ми зійшлися на думці, що в Валенсії можна придбати квартиру в досить обмеженій кількості будинків (щоб вікна виходили на парк і на море одночасно), і пересиджувати там зими. Постійно жити в Іспанії ми б не змогли, мабуть, за жодних умов.

Валенсія мені сподобалась, це я можу повторювати неодноразово :). Але не Іспанія в цілому.

Я дуже радий, що ми з'їздили зараз, до того, як заглиблюватись в юридичні і фінансові аспекти отримання дозволу на проживання в Іспанії — цим ми зекономили багато грошей і часу.

Також я зрозумів, що комфортно я б себе почував, мабуть, лише в США, оскільки континентальна Європа з її пенсіонерським і соціально-соціалістичним характером, мабуть, все-таки не для мене.

Водночас за час їзди по їхніх автомагістралях в мене було повно часу подумати (як не дивно :) і про Україну — що заважає в Україні жити краще, ніж в Іспанії (адже Україна в рази багатша за Іспанію на природні ресурси). І дійшов висновку, що українці, на відміну від європейців, внутрішньо заперечують проти того, щоб робити суспільне добро, навіть в випадку, коли це добро є корисним і для них. Робитись може лише те, що в першу чергу приносить особистий бонус, а суспільне добро — це лише можливий (і не обов'язковий) побічний ефект.

Наприклад, робітник дорожньо-експлуатаційної установи продасть наліво машину асфальту, тому що матиме особистий зиск із цього. А те, що він сам, всі його родичі і сусіди тепер їздитимуть по ямах, його не хвилює. Або не можна пофарбувати під'їзд (чи посадити там квіти), бо “це ж сусіди на шару ходитимуть по фарбованому за мої гроші під'їзду!”, тому краще всі хай ходять по брудному. Чи лікується це, не знаю. Не впевнений. На еволюційний шлях підуть десятки, як не сотні років, а зовнішнє управління зараз теж неможливе — нікому не потрібно.

І дуже важливий є напрямок руху, а не просто статична картинка. Так, в іспанців багато негативного, але вони взяли напрямок на покращення того негативу, котрий в них є, і працюють над цим (чи вдасться їм подолати глобальносвітові чинники — не знаю, але вони намагаються). В Україні ж відбувається (остаточне?) руйнування без жодних сподівань на зміни.
Магазини, ринки, ціни

Магазини представлені маленькими лавками на перших поверхах житлових будинків і супермаркетами. Супермаркети рівня Сільпо чи АТБ — мережа Mercadona і альтернативних ми не бачили (може вони і монополісти там, не знаю). Ще є Ашан (там він називається Alcampo) і аналогічні гіпермаркети Carrefour. Кажуть, що у Carrefour є ще менші магазини рівня Сільпо, але я таких не зустрічав. В Меркадоні вибір дуже обмежений, в Великій Кишені (про сільпо не знаю) вибір істотно більший. В гіпермаркеті Carrefour при розмірі з (київський) Ашан вибір продуктів вдвічі менший за Ашан, решта площ зайнята речами.

“Колгоспні” ринки є. Центральні працюють щодня, інші пару разів на тиждень. На ринках все охайно, кожне місце — окремий “кіоск”, із іменем власника (чи орендаря?) над ним.

Ціни на ринку нижчі за магазинні, але неістотно — десь на 15%. Ринки ми дивилися в Аліканте і Валенсії.

Ціни вразили нас наповал з самого початку, як ми заїхали в Castelldefels. Вони шалені. В середньому ціни вищі за київські в 2-3 рази. Побутова хімія, собачий корм, косметика дешевші за київські, все інше значно дорожче. М'ясо десь вдвічі дорожче (наприклад, кілограм яловичини — 15 євро і вище, свинини майже немає), риба дорожча в 3+ рази, фрукти на 30-40% дорожчі, промислові товари вдвічі дорожчі (за деякими виключенням).

Знижки (rebajas) всюди, і є реально гарні пропозиції. Джемпер за 15 євро (і він їх вартий) було куплено в Carrefour за 5.10 євро, чудові шкіряні сандалі дружині — за 30 євро (в Києві вони б коштували 600-700 гривень), шкіряні портмоне на знижках можна купити за 15 євро (аналогічні в Києві коштують 300 грн).

Хтось скаже, що потрібно співставляти ціни із середньою зарплатнею, але зауважу, що в Іспанії безробіття (офіційне) більше 20%, і цим людям теж потрібно щось їсти (і вдягатись). Тобто середня зарплатня, як і середня температура по лікарні, є поганими орієнтирами. Ну і ми не знаємо, яку частку в структурі витрат іспанців складають їжа і побутові товари.

Харчування

З їжею в Іспанії погано, з великої літери Х. Іспанська кухня складається із тухлого м'яса і таких же м'ясопродуктів (в них це делікатес — хамон), паельї (рис з приправами і м'ясом чи морепродуктами, тушкований на сковорідці) і бутербродів.

Салати всі однакові і складаються з кількох різновидів салату (рослини), помідорів (два види лише, і ті несмачні), цибулі і тих чи інших додатків в малих кількостях. Причому додатки в частині випадків — з консервів (напр. консервована скумбрія, або овочі в оцті). Інших овочів в салаті практично немає.

Загалом овочі і фрукти дорогі і асортимент дуже обмежений. Це вам не український базар, де одних помідорів можна знайти 15-20 сортів.

М'ясо (ескалоп, біфштекс тощо) вони готувати просто не вміють — їсти його неможливо (пробували пару разів). Плюс, в половині випадків воно робиться з того ж хамону.

Бутерброди є комбінацією того ж м'яса чи м'ясопродуктів із компонентами салату.

Загалом іспанці їдять багато хліба (і хліб вельми смачний), тому їхні жінки до 40 років здебільшого сягають форм недопеченого колобка. Чоловіки масово бігають і їздять на велосипеді, тому мають людські габарити.

Супи їдять, але дуже мало і знов таки в обмеженому асортименті.

Ще їдять картоплю, але без варіацій — варено-смажена картопля (типу “по-селянські”, але гіршої смакової якості) і фрі брусочками, і все.

Круп і каш (крім рису) немає взагалі, ані в продажу в магазинах, ані в кафе. Є певний вибір бобових в магазинах, але страв з них в кафе я жодного разу не бачив.

Морепродукти дуже дорогі (хоча й цікаві) і пишуть, що все привізне, оскільки Середземне море в районі Іспанії пусте (і дійсно, чайок я бачив за весь час може штук 5).

Ковбаси і копченості — все з присмаком хамону, їсти неможливо. Сири трошки дешевші, ніж у нас, але того, що в нас (ок, в росіян) називається творогом, немає. Йогурти низької якості. Питних йогуртів в пляшках, аналогічних нашим Галичині чи навіть Актівії, немає (Актівію бачив питну в пляшечках по 150 грамів, але ж це не доза :).

П'ють вони там каву, охолоджувальні напої (лимонади), мінеральну воду (клімат вимагає), пиво і Сангрію (дуже легке солодке фруктове вино).

Місцеве пиво в них вельми посереднє, віддає спиртом (як і половина пропозицій в Україні на жаль). Привізного пива обмаль, в супермаркетах 2-3 пропозиції (!), в кафе — Хайнекен і, здається, все.

Вина там ми не пробували крім Сангрії. Сангрія смачна, продається як в пляшках (причому, є і газована) 4 і 7 градусів, так і в кафе в келихах з льодом. П'ється легко — ми вже перед відльотом випили за 2 години 2 літри на двох і сп'яніння не відчували взагалі.

Харчування в закладах громадського харчування перетворюється на тортури — всі пропозиції абсолютно однакові за асортиментом і типові за смаком, і все зводиться до вище окреслених варіантів. Порції великі (типова порція в більшості випадків сміливо ділиться на двох людей), але й дорогі. Вартість пообідати — 15 євро на особу, перекусити — біля 10 євро. В мережевих швидкожерках дешевше, але не набагато (біг-мак коштує 6.50 євро, здається, і додайте запивку: капучіно 200 грамів — 1 євро, лимонад 1.50-1.80, пиво в макдональдсі - 1.80).
Дороги і трафік

Дороги в Іспанії — це пісня. Вони ідеальні, причому вони якісно і спроектовані, і побудовані. Огорожі, знаки, розмітка, розв'язки — все відмінно і іноді навіть здається, що дещо надмірно (але потім розумієш, що це тільки на краще, адже робиться для безпеки людей).

Автостради місцями платні (від Барселони до Аліканте мені обійшлось в ~50 євро в один бік), але є безкоштовний паралельний варіант (хоча він завантажений і іноді доволі неприємний, наприклад вузький серпантин над морем під Барселоною).

Дуже багато людей їздить на мото (моторолери, мопеди, інколи мотоцикли) — клімат дозволяє. Багато і велосипедистів, особливо в Валенсії і Барселоні (в Аліканте значно менше).

В містах міський транспорт (автобуси, трамвай) має абсолютну перевагу. Він ходить за розкладом і вчасно. Всі зупинки пронумеровані, всюди висить щонайменше графік руху маршруту (на маленьких зупинках), а то і повна карта міського транспорту (принаймні в Барселоні і Валенсії). Коштує чимало — 1.5-2 євро за поїздку, але є проїзні. Людей в транспорті зовсім небагато.

В містах є окремі смуги для міського транспорту, окремі (не всюди) для велосипедів. Всі розв'язки і світлофори дуже якісно продумані так, щоб забезпечити безпеку пішоходів, але і не створювати складнощів транспорту.

Більшість перехресть навіть на заміських дорогах (крім автобанів, звісно) зроблено у вигляді кільцевих роз'їздів із клумбою по центру. Як я вже в Києві дізнався, це робиться для того, щоб зменшити швидкість руху.

Обмеження швидкості в містах — здебільшого 50 км/год, але проектувальники гнучко підходять до обмежень, і там, де можна їхати швидше, всюди стоять відповідні знаки. Це не так, як в Києві — можна 60, але бонус 20 км/год всюди і виходить невідомо що.

Цікаво налаштовані світлофори. Повороти вказуються здебільшого додатковими секціями, але не зеленими, а жовтими, що блимають. Деякі світлофори для автомобілів на пішохідних переходах мають два режими — червоний та жовтий, що блимає (зелений є конструктивно, але не показується). Цим вказується, що водій виїжджатиме на пішохідний перехід (в т.ч. При повороті) і пішоходи мають перевагу.
Ще бачив цікаві світлофори на переходах в маленьких містах на трасах — вони горять червоним, але коли машина під'їжджає, перемикаються на жовтий що блимає.

Є один недолік в міській мережі -- рух по смугах показаний тільки на асфальті і тільки перед самим перехрестям, тобто якщо міста не знаєш, то повертати дуже важко (в Україні вішають знаки нагорі — це набагато зручніше).

Бензин коштує 1.45 євро за літр. Заправки зроблені через стравохід — замовляєш на колонці (кнопками), на яку суму хочеш заправитись, потім ллєш, потім йдеш платиш. Пістолети (заправні) всі криві і заповнення бака не відслідковують. Тобто є шанс отримати фонтан і душ з бензину. До повного бака заповнити теж нетривіально (мабуть, треба замовляти до 100 євро, потім вгадувати, коли треба вимкнути пістолет). Гадаю, що можна якось по-іншому цю задачу вирішувати, але мого базового знання іспанської (і аналогічного знання іспанцями англійської) на це не вистачало.

Парковки дорогі (1-3 євро на годину залежно від міста, району і інших факторів, денне і місячне паркування з істотними знижками) і паркуватись складно, бо місця мало. Паркуються на вулицях в означених місцях і є багато підземних парковок. Іноді паркуються на заборонених місцях, але це майже виключення. На тротуарах і там, де заборонено, автівками не паркуються взагалі, бо машину евакуюють і взагалі моветон. Парковки позначені окремо для місцевих мешканців і для загального користування. Для мототехніки деінде визначенні окремі парковки. Щоправда, мототехніку паркують інколи і на тротуарах.

На вулицях паркуються дуже щільно (5 см між машинами — це нормальне явище) і бампери з дверима в машин подряпані конкретно. Підземні парковки теж дуже вузькі і маленькі, і великою машиною туди можна взагалі не заїхати.

Автомобільний трафік кепський — автомобілів порівняно (із Києвом) небагато, але водії їздити не вміють. Повороти ніхто не показує взагалі, повертати з лівого ряду праворуч, і при цьому лаятись, що тебе не пропускають, - в порядку речей, на червоне світло можуть проїхати навіть не гальмуючи (спостерігав неодноразово в різних містах), а якщо зупинився на повороті без стрілки — ще й сигналитимуть. Швидкість перевищують всюди, де технічно можливо. В Україні і то краще водять.

Майже всі машини компактні — A-C класи починаючи від Smart'ів і Toyota Aygo. Позашляховиків дуууже мало (хоча і є). Кросовери є, але теж небагато. Є Audi Q3/Q5, VW Tiguan і трохи асорті. Всі кросовери дизельні.

Набір легкових машин за марками звичайний, як в Києві, хіба що трохи більше Seat'ів (що логічно). До речі, зустрів в Іспанії два Daewoo Lanos Sportback (різні) з іспанськими номерами. Люксових машин дуже мало, хоча і є — Audi, BMW є доволі популярними, мерседесів майже немає.

З машин дорожче ~$120К бачив Aston Martin Vantage (1 шт), два чи три Porsche 911, один мерс s-класу, один Mazerati Granturizmo і один Nissan GT-R (і ще один Lamborghini везли на евакуаторі щільно загорнутим в чорну тканину, щоб не було видно, що це і чиє).
Мешкання

Іспанська архітектура формувалася століттями і сучасне планування в містах спадкує напрацьовані рішення. Так, міста плануються прямокутною мережею вулиць і забудовуються чіткими кварталами будинків. Тобто ви можете уявити собі чотирикутні “соти”. Будинки мають в середньому 3-7 надземних поверхів (доходить і до 10-12) і будуються щільно один до одного, без проміжків. Таким чином формується суцільний блок будівель. В підземних поверхах (зазвичай один або два підземні поверхи, я зустрічав і три) розташовують гаражі і склади.

Всі будинки мають вхід з вулиці (в 90-95% випадків цей вхід скляний, щоб було видно з вулиці, що відбувається в під'їзді) і жодних проходів у внутрішній двір. Вуличний вхід завжди зачинений на замок, на дверях висить переговорний пристрій. Тобто сторонньому потрапити в межі кварталу без дозволу мешканців неможливо в принципі. Ми так і не змогли зазирнути подивитись, як люди облаштовують внутрішні двори.

Нові великі багатоквартирні будинки, що стоять відокремлено, а не кварталами (наприклад таких багато в Аліканте, де вони побудовані на вузькій смузі вздовж берега), огороджені суцільними мурами із хвіртками в мурах. Тобто всередину також не потрапиш. На території може бути басейн, спортивний майданчик, навіть тенісний корт. Ці будинки високі — 25-30 поверхів не є виключенням.

Будинками і кварталами керують спільноти власників квартир. Вони визначають, кошти в якій кількості будуть збиратись і витрачатись на будинок.

Окремо можна згадати таунхауси — блоки однакових дво- і три-поверхових будинків, об'єднаних конструктивно в одну будівлю зі спільною інфраструктурою. Кожен з цих будинків має окремий вхід і є власністю окремої людини (це відрізняє його від квартири в звичайному будинку чи кварталі). Таунхауси мають окрему невисоку огорожу навколо кожного блоку і відповідно між блоками.

Таунхауси можна побачити і в Києві (напр. Італійський Квартал біля дитячої лікарні на вул.Богатирській). Таунхаусів багато, але вони здебільшого побудовані на узбережжі, де відносно багато землі і складний рельєф. Також їх почали будувати останні роки (судячи з вигляду — останні 7-10 років) і багато стоїть пустих або не введених в експлуатацію. Наприклад, в Санта-Кларі ми знайшли чудові таунхауси прямо на березі моря (10 метрів від будинку до пляжу через пішохідну доріжку) і частина таунхаусів в блоці була закинута чи не заселена.

Всі будинки дуже чисті і охайні, на терасах - квіти, на вікнах горщики з квітами. Входи і під'їзди чисті - ледь не вилизані.  Фурнітура у вікнах вся в якісному стані, вікна чисті і помиті.

Про внутрішній комфорт багато сказати не можу, оскільки в квартирах ми не були, але знаю, що багато квартир (відсоток залежить від міста і району) не мають централізованого газопостачання, а люди купують газові балони. Прання теж деінде відбувається в пральнях, а не вдома.

На вікнах будинків (причому, на всіх поверхах) стоять ролети (алюмінієві), над лоджіями (в них це називається терасами) обов'язково ставлять тенти, котрі закривають 90% прорізів лоджій. Ролети дозволяють підтримувати більш рівномірну температуру в приміщеннях.

Я читав, що іспанці кондиціонери майже не використовують. Можу повірити — в готелях при температурі на вулиці +30 ми кондиціонер жодного разу не вмикали, на відміну від Риги, де доводилося вмикати кондиціонер при 25 на вулиці. Рішення — правильне проектування системи вентиляції будинку (найімовіршіне, через підземні поверхи, де повітря охолоджується перед подачею в квартири), тоді кондиціонер не потрібен.

Іспанці використовують роздільне збирання сміття - окремо стоять баки для скла, пластику, картону, органічних відходів. І люди реально розділяють сміття, виносячи все окремо. Цікавий момент - папір картон з тих баків люди часто виймають, схоже що для повторного використання.

Зв'язок

Одною з головних вимог сучасності є наявність зв'язку і інтернету. В Іспанії із інтернетом погано. Мобільні пакети мають дуже маленькі ліміти на інтернет (до 30 Мб на день!), стаціонарного інтернету в будинках, як я зрозумів, теж майже ніде немає. Wi-Fi в готелях навіть коли задекларований, що є, має певні обмеження — наприклад, не більше одного пристрою одночасно, або тільки в холі (і той погано працював). Безкоштовний публічний Wi-Fi я знайшов тільки в макдональдсах в Барселоні і околицях. В Валенсії навіть під стовпом з написом Free Wi-Fi мені не вдалося його знайти. Причому логіни зроблені досить хитро — коли мережу шукається, мережі показуються як відкриті, а коли під'єднуєшся — в браузері треба вводити логін і пароль.

Голосовий зв'язок звісно є, але ціни вищі ніж в Києві і в Латвії.

Препейд картки продаються за паспортом і тільки в магазинах зв'язку або в великих гіпермаркетах. Причому, вибір невеликий (принаймні без знання нюансів) і налаштування складні. Так, в тих пакетах, що я бачив, потрібно було вказувати Access Point і іноді логін з паролем. Це може бути проблемою, як, наприклад, в мене - в Samsung N719 (Galaxy Note 2, CDMA + GSM) друга картка GSM є допоміжною і AP вказати для нього не можна в принципі. Треба було або витягати картку з першого слота і обрізати другу картку, або змиритися. Довелося гратися SIM картками в двох телефонах, щоб отримати навігацію через Google Maps.
Демографія

Демографію я виділяю окремо, оскільки це біда. Іспанці розмножуються імміграцією.

Пояснюю — Іспанія є країною пенсіонерів (принаймні там, де ми були), і вся інфраструктура зроблена для дорослих і літніх людей. Літніх людей на вулицях — переважна більшість. Іншими словами, пенсіонерів ледь не більше, ніж дітей і дорослих разом узятих!

Дитячих майданчиків дуже мало і вони бідні. Дитячих магазинів обмаль, речі коштують дуже дорого (в кілька разів дорожче, ніж в Україні). Пишуть, що в країні погано із дитячими садками і школами — вірю беззаперечно.

Самі іспанці (батьки) про своїх дітей не надто переймаються. Коляска може їхати по сонцю без дитячого захисту, в супермаркеті нормально поставити дитину на місці і піти в інший ряд щось шукати тощо. В Україні такого теж вистачає, але якщо в Україні це, скажімо, 30% ситуацій, то в Іспанії мабуть всі 70-80%.

Я так розумію, що дітей в Європі заводити дорого і безглуздо, тому цим не переймаються, а натомість покращують інфраструктуру для літніх.

Мова і регіональні відмінності

Пам'ятаєте, я писав, що там, де ми були, не зовсім Іспанія? Так от ... в Каталонії і Валенсії розмовляють і пишуть каталонською мовою. При цьому, в Валенсії її називають валенсійською і вона має певні відмінності від каталонської (хоча в Вікіпедії пишуть, що це одна мова). В каталонській і валенсійській мовах є свої місцеві діалекти (!). Каталонська мова граматикою і словником відрізняється від Кастильської (так в тих краях називають іспанську) мабуть так, як польська від української, тобто досить істотно.

Каталонія і Валенсія свого часу були незалежними королівствами (деталі описані в Вікіпедії), а Барселона ще й центром Іспанії (котрий потім змістився до Мадриду). Зараз Каталонія веде боротьбу за відокремлення від Іспанії. Тільки нещодавно (пару тижнів тому, здається) пройшов місцевий референдум, де 56% мешканців Каталонії висловились за від'єднання від Іспанії. Барселона обвішана каталонськими прапорами, всі написи каталонською, розмовляють люди теж каталонською. При цьому Каталонія хотіла б і Валенсію за собою потягнути, але Валенсія не хоче. Це призводить до додаткового напруження.

В Валенсії використовуються дві мови (каталонська/валенсійська і іспанська), каталонська також вивчається в школах. Водночас згідно даних каталонську/валенсійську розуміє лише біля 40% населення Валенсії, а розмовляє біля 20%.

Коротше кажучи, в них там теж сепаратизм крутіший за колишній донецький.

Якщо у нас і дружиною сукупне знання іспанської дозволяло нам без істотних перешкод перебувати в Валенсії, то в Каталонії цей сепаратизм істотно напружував нерви, оскільки з мовами в них кепсько. Окремо полаюсь на те, що туристичне місто Барселона практично не використовує англійську, та й іспанську теж зовсім не всюди.
Клімат

Коли я збирався в Іспанію, то мав лише основні і поверхні знання стосовно тамтешнього клімату. Зізнаюсь, що очікував побачити на узбережжі покращений варіант Криму, із субтропічною рослинністю і морським повітрям. Натомість ми знайшли там напівпустелю (в Каталонії є рослинність, а на півдні, в Валенсії, її зовсім мало, особливо далі ніж пара кілометрів від моря).

Ґрунт — тверді скельні породи без підземних вод, що дозволяє будувати кілька підземних поверхів в будинках, але водночас обмежує водопостачання рослин.

Море не пахне взагалі (хіба що коли стоїш прямо над водою). Дощів практично немає, хоча в Валенсії ми в перший же день застали грозу :). Денна температура протягом літа і вересня тримається в районі 30 градусів тепла, вночі опускається до 23-25 :(. І це ще непогано — коли ми дивились в Валенсії прогноз погоди, в Мадриді і Андалусії прогнозували 37-39 вдень.

Коли дивився на мапу, бачив там кілька природничих парків-заповідників. Насправді ці заповідники нічого цікавого не пропонують, а рослинність в них обмежується невисокими деревцями до 5-ти метрів, і деінде кущами.

В містах зелено, але там під кожне дерево підведено полив. Ростуть хвойні і різноманітні листяні дерева, включаючи плодові. Так, я бачив в парках (все з плодами) лайм, гранат, апельсин, лимон, інжир, ріжкове дерево.

На деревах деінде сидять папуги і огидно і голосно так кричать. Особливо в Барселоні.

Люди

Іспанія — країна дуже своєрідна. Її культура формувалась під дією географічних факторів, таких як гірська місцевість, спекотний сухий клімат, а також під впливом ресурсів, котрі Іспанія отримувала з Американського континенту. Іншими словами — іспанці досить далекі від “континентальної Європи” і англійців. Чимось вони мені нагадали українців (недарма мабуть в Іспанію їде багато українців), але водночас люди дуже незвичні і чужі. Я бував і в інших країнах Європи і в США, і гадаю, що іспанці — найбільш віддалена культура серед них всіх.

Якщо в Латвії в червні я почував себе як в теплому-теплому коконі чи ванній (настільки комфортно мені було серед тамтешніх людей), то в Іспанії мені було тією ж мірою некомфортно.

Іспанці до всього, що роблять, підходять з душею. Все матеріальне (архітектура, ті ж дороги) робиться якісно і для людей. Але не тому, що Ordnung uber alles, а найімовірніше тому, що розуміють, що вони це роблять для себе самих, і їм же в цьому і жити.

Культура

Вся культура іспанська. Якщо в маркетингу видно загальні підходи, то музика, театри — все тільки локальне і іспаномовне.

Взагалі, ви багато можете згадати іспанців, хто зробив внесок в світову науку і культуру? Ми з дружиною згадали лише біля десятка.

По радіо або розмови, або незрозумілі мелодії мабуть місцевих виконавців. За весь час в машині мені не вдалося жодного разу спіймати станцію, котру можна було би поставити фоном для поїздки.

В Валенсії (і мабуть в Іспанії в цілому) шанують Сервантеса ледь не більше, ніж у нас Шеченка.

В Барселоні всі носяться із Гауді, і враження таке, що більше нікого в них і немає.

Що сподобалося — вулиці названі іменами митців (місцевих), ректорів університетів, докторів тощо. Професія вказується в назві вулиці, наприклад Calle del Pintor Casanova (“вулиця художника Казанови”, у нас там стояв готель).
Написав розповідь про тижневу подорож на середземноморське узбережжя Іспанії. Тексту багато, тому викладатиму частинами.


Вступ


Оскільки мене остаточно втомила остання київська зима, котра різко перейшла в літо, я вирішив, що хочу певних змін. Тому я почав розглядати Іспанію як реального кандидата на місце постійного або зимового проживання.


Про Іспанію я знав небагато (про неї взагалі небагато пишуть і показують), тому ми вирішили з'їздити на середземноморське узбережжя Іспанії як на плановане місце проживання і подивитись на країну з середини. З цієї ж причини ми вирішили їхати самостійно і пересуватись по узбережжю на автомобілі (орендували, про нього окремо).


Слід зазначити, що ми були в дещо відокремлених областях Іспанії, а саме Каталонії (менше) і Валенсії (більше). Це не вся Іспанія і не зовсім Іспанія (про це теж нижче).


Наголошу, що оскільки ми оцінювали країну як [потенційне] місце проживання, то і дивились не на туристичні місця чи пляжі, а на супермаркети, ринки, громадський транспорт, побутові заклади тощо. Звісно, ми не могли за 7 днів побачити те, що бачать ті, хто живе в країні довго, але ми міряли на себе, а в нас запити дещо відрізняються від середньостатистичних, бо ми і в Україні вельми непогано живемо.
Нашою метою було оцінити, наскільки комфортно можна жити в Іспанії, і які особливості на нас очікують в випадках сезонного (3-4 місяці взимку) чи постійного проживання.


Подорож


Переліт туди і назад був прямий — іспанська лоу-кост компанія Vueling має прямі рейси з аеропорту Київ (Жуляни). Погано тільки, що вони нічні — сон ламається конкретно.


Машину ми орендували в Sixt в аеропорті Барселони (її було заброньовано з Києва) і одразу ж без заїзду в Барселону поїхали через Castelldefels (де потрібно було придбати SIM картку для інтернету, навігації і телефону) в Castellon de la Plana, де сходили в місто і заночували.


Castellon – невеличке пенсіонерське містечко, котре, тим не менш, в малому масштабі продемонструвало нам все, що ми побачили в наступні дні.


Наступного дня приїхали з Castellon'а в Аліканте, де провели ще півтора дні. Аліканте стоїть на березі моря і вважається туристичним центром. Насправді це досить незрозуміле місто, котре начебто живе з туризму, але що там роблять туристи, лишилося для нас загадкою: в місті три невеличкі пляжі практично без інфраструктури, променад на 500 метрів з 5-ма ресторанами і замок. Для туристів більше нічого!


З Аліканте ми прокотилися в Торревьєху, містечко в 50 км на південь від Аліканте. В Торрев'єху переїжджають європейські пенсіонери, і хоча там теж є пляжі (такі ж бестолкові, як в Аліканте), здебільшого це село.


Далі у нас було повернення — спершу півтора дні в Валенсії, потім півтора дні в Барселоні.


Валенсія нам сподобалась, головним чином центральним парком, що протягнувся у колишньому руслі ріки (саму ріку вивели на південь від міста) на кілька кілометрів вздовж, але і загальний рівень дещо вище, ніж в Аліканте.


Барселона враження не справила. Так, місто доволі цікаве, але той же Львів мені сподобався значно більше. Всі центральні “пам'ятки” Барселони (тобто ті пам'ятки, куди не треба було їхати на край міста) ми обійшли пішки за півтора дні. Для архітекторів і любителів архітектури, Барселона, звісно, рай і джерело для натхнення. Але в цілому місто забите туристами і надзвичайно шумне з-за моторолерів.


Загалом ми проїхали біля 1200 км машиною за 7 днів.
Злітав на день в Ригу (Латвія). За кордоном я бував в підлітково-юнацькому віці багато і довго, тому після виходу з того віку і аж до сьогодні за кордон мене абсолютно не тягнуло — що я там не бачив? Власне кажучи, я і зараз там нічого нового не знайду, але оскільки була потреба поїхати, то я отримав певні враження, якими і хочу поділитись.

Читати далі...

Вчора їздили в Чернігів на екскурсію.

Я поїхав на машині, решта народу - на мікроавтобусі. Дорога майже пуста (це вам не Одеська траса і не Житомирська). На в'їзді нас зустрічала церква:



Далі ми ходили по соборах і слухали історію Чернігова. Фактично, вона ділиться на князівську добу і 16-19 століття, коли будують і перебудовують церкви і монастирі.

Подивились на нововідкритий пам'ятник Мазепі, який в Чернігові тусувався:



Біля пам'ятника було тихо і спокійно (як і в решті місць, де ми були).

Подивились на Десну:



Сходили в печери, дуже затишні і приємні. Фотографій печер немає, бо їх фотографування (як і взагалі будь-яких печер) не передає атмосфери.

Далі полізли на оцю колокольню (не знаю, чому вона на фотографіях така нахилена, сам по собі горизонт рівний):




Звідки познімали панорами Чернігова, але мильницею вийшло дуже погано:



Як бачите, місто невелике - його панорама нагадує мені погляд на Оболонь і Троєщину з оглядової площадки над замком Річарда на Андріївському узвозі. Насправді воно по загальній площі таке і є як Оболонь з Троєщиною разом.

Пивзавод свого магазину не має - тільки якась приватна наливайка поруч із заводом, із асортиментом пляшкового і баночного пива з заводу і розливного Чернігівського Світлого. Останнє пішло вчора легко і без наслідків у вигляді головного болю.

  • Архів

    «   Квітень 2024   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    1 2 3 4 5 6 7
    8 9 10 11 12 13 14
    15 16 17 18 19 20 21
    22 23 24 25 26 27 28
    29 30