За життя

Побут

Про побут іспанців я можу сказати дуже мало, оскільки не жив в родині і не ходив в гості, але дещо впало у вічі.

По-перше, іспанці багато палять. Це видно на вулиці і в магазинах — перед дверима висять попільниці з піском (ну, тут якість в усьому відчувається) і напис “будь ласка, залиште свою цигарку тут перед тим як входити”. Що натякає на те, що були часи, коли в магазини входили з цигарками. В кафе попільниці стоять на всіх столиках і сісти так, щоб на тебе не несло дим — це ще треба спробувати. Коли їхали в машині, дружина слухала радіо (для практикуму в іспанській) і казала, що агітували проти паління. У нас такого не спостерігається.

Стосовно часу. Дійсно, як всюди пишуть, в більшості магазинів є перерва -- сієста з 14 до 17 або якось так. І людей на вулицях в цей час істотно меншає (хоча я б не сказав, що на те є причини — температура повітря не піднімається вище ніж вранці чи ввечері). Водночас, ніяких народних гулянь до 1-ої ночі ми теж не спостерігали. Навпаки — як тільки темнішає (біля 10-ої вечора), народу на вулиці стає зовсім мало. Ніхто по темряві не шляється.

В Барселоні були в п'ятницю ввечері. Народ забив всі столики в усіх кафе, спілкувались. Але вже о 9 вечора частину столиків власники кафе збирали. Тобто не засиджуються там багато до 12, як у нас.

Люди багато займаються спортом. В парках побудовані майданчики не тільки з реманентом типу “турники” і “драбина”, але з повноцінними тренажерами для навантаження різних м'язів і суглобів. На частині тренажерів я із задоволенням позаймався сам, навіть в спеку це робити цікаво і не дуже складно. Аналогічних тренажерів в Україні я не бачив взагалі, тому і навести приклад не можу. Самі тренажери зроблені з заліза де тільки можна (щоб не ламались), відповідно крім облізлої фарби здебільшого ніяких пошкоджень не мають. Але й вандалізму там, підозрюю, немає.

В центральному парку Валенсії ми бачили майданчики для софтболу і чогось схожого. Також в усіх містах бачили багато пенсіонерських майданчиків для французької гри із киданням металевих куль в пісок (забув назву). В Барселоні це взагалі дуже популярна річ.

В містах велика кількість собак (замінюють дітей?). В Кастельйоні, Аліканте і Валенсії собаки безпородні (породистих майже не бачив), в Барселоні ми бачили і породистих собак, в тому числі і “небезпечних” порід. Всі собаки на пасках, до паску прикріплений спеціальний контейнер з пакетиками. Власники собак цими пакетиками збирають лайно і потім викидають його в смітник. Контейнери з пакетиками продаються в магазинах за пару євро. В парках є окремі майданчики для вигулу собак без пасків, але це доволі умовне місце, бо паркани там декоративні, висотою в 40-50 см. У Валенсії народ в центральному парку вигулював собак без пасків і при виді поліцейських на конях всі похапцем почали збирати собак до себе і пристібати ті паски.

Як я згадував, чоловіки намагаються за собою доглядати — бігають, їздять на велосипедах тощо. Жінки теж це роблять, але менше і здебільшого молоді дівчата. Жінок 35-40 років, щоб займались бігом, я мабуть що і не бачив. Пенсіонери теж бігають, але, звісно, хто [як] може.

В Валенсії і Барселоні (в Аліканте не бачив) є багато контор з прокату велосипедів, в Валенсії також є міська програма з прокату. Велосипеди міські, не спортивні, але з перемиканням передач. Крім звичайних велосипедів можна орендувати тандеми різної конструкції, “карети” (реально як карета на 4 осіб, тільки з велоприводом), електричні міні-мопеди, ще щось екзотичне.

На вулицях багато людей на візках. Але, гадаю, це не тому, що там інвалідів більше, а тому, що вони мають змогу виїжджати в місто. З наших будинків (особливо хрущоб) це неможливо зробити, та й не доберешся далеко. Частина візків з електроприводом (у нас такі теж є, але дуже мало). Для інвалідів зроблені всі можливі умови для пересування — і тротуари, і автобуси з підйомниками, і в музеях. Навіть на мапах культурних місць вказано, де інвалід об'єктивно не зможе проїхати (круті сходи, наприклад). Також (окремий факт) всі переходи — наземні (хоча, здавалось би, нічого в їхньому грунті не заважає будувати підземні). Це зроблено для зручності тих, хто пересувається на візках і на велосипедах.

В магазини багато хто (особливо літні люди) ходять з візками-кравчучками. Є візки з двома коліщатами, є з чотирма. Останні використовуються зокрема і як “ходунки”. Кравчучки продаються в магазинах у великому асортименті, в мене навіть фото є.

У Валенсії в парку (поруч із центральним) зроблено великий майдан для навчання дітей ПДР. І діти з батьками на велосипедах дійсно цим займаються. В Києві колись такий майдан був в парку Фрунзе, але він був бідніший, а в Валенсії повно знаків, розмітки багато, та й площа в кілька разів більша, ніж в парку Фрунзе була.

Сміття і його утилізація — це важлива частина побуту. Сміття на вулицях є. Його менше ніж в Києві, але більше, ніж в Ризі. Смітників досить багато, особливо в громадських місцях, але й просто на вулицях всюди є. Забитих вщент смітників я якщо і бачив, то буквально пару штук. Мешканці збирають сміття окремо, причому контейнери стоять окремо для паперу, окремо для скла, окремо для пластику, окремо для органіки і окремо для всього іншого. З контейнерів для паперу, бачив сам неодноразово, люди забирали папір і картон (можливо, для якихось власних потреб). Двірників теж бачив в роботі — вони неспішні і доволі ліниві в аспекті підмітання (не вимітають всі недопалки, наприклад), але загалом роботу свою виконують. Ну, тобто в Києві двірники теж роботу виконують, просто бидло смітить занадто багато.

З туалетами так само кепсько, як і в Києві, а може ще й гірше. Там, де на плані парку вказано туалет, буде знаходитись кафе і туалет при ньому. Ще й написано “туалет тільки для клієнтів”. В макдональдсі в Аліканте в туалеті був кодовий замок на дверях (код на чеку), в Барселоні на набережній туалет в макдональдсі був безкоштовний. Громадських туалетів я не пригадую взагалі (може десь і є, звісно) крім як на пляжах (там вони об'єднані з перевдягальнями).

Пляжі, як я згадував, не дуже впорядковані в аспекті послуг. Там де пісок (в Аліканте), а де дрібний-дрібний пісчаник (Торев'єха, околиці Валенсії). Обладнання складається з кількох кабінок для перевдягання із вбудованим туалетом, душа і ногомийника (дуже зручно) просто неба і дерев'яних “доріжок” до моря, щоб не сильно по піску ходити (причина тривіальна — пісок на сонці розжарюється так, що ходити по ньому після 12 дня вже практично неможливо). Якогось дрібного бізнесу з оренди тапчанів, продажу напоїв тощо немає (на міському пляжі в Аліканте бачив власне тапчани і парасолі, але не зрозумів, звідки вони і хто ними керує). Тобто маєш приходити зі своїм. В Барселоні міський пляж значно краще — там є навіть камери схову (небагато) і медпункт. Але теж немає дрібного бізнесу. Рятувальники є лише на основних пляжах.

Народ на пляжах смажиться як приїжджий, так і місцевий (судячи з номерів машин). Причому навіть вдень лежать (рак не страшний чи що ... ). Загоряння і ходіння по пляжу топлес є цілком прийнятним, причому страждають на це як молоді, так і літні (повбивав би — баба в 50 років з обіймищем в 2 метри ще й хизується своїми телесами). Причому, спостерігав пару разів таку картину, коли на пляж приходить родина (батько, мати, дитина-хлопець 7-10 років) і мати сідає загоряти топлес. З одного боку то їхні особисті справи, а з іншого боку це травмує мою ніжну психіку (особливо баби по 50+ років).

Загальні враження

Загальне відчуття в нас із дружиною сформувалось одностайне ще під вечір першого дня в Castellon'і, і було воно розчаруванням (ми очікували на краще, чесно кажучи). Потім ми намагалися переконати себе, що з “усім цим” можна якось змиритися і жити, але нам це практично не вдалося. Також одностайною була думка, що тих грошей, котрі вони хочуть за (дуже обмежене в правах) право на проживання в Іспанії, вони не коштують.

В сухому залишку, після відвідання Валенсії і Барселони, ми зійшлися на думці, що в Валенсії можна придбати квартиру в досить обмеженій кількості будинків (щоб вікна виходили на парк і на море одночасно), і пересиджувати там зими. Постійно жити в Іспанії ми б не змогли, мабуть, за жодних умов.

Валенсія мені сподобалась, це я можу повторювати неодноразово . Але не Іспанія в цілому.

Я дуже радий, що ми з'їздили зараз, до того, як заглиблюватись в юридичні і фінансові аспекти отримання дозволу на проживання в Іспанії — цим ми зекономили багато грошей і часу.

Також я зрозумів, що комфортно я б себе почував, мабуть, лише в США, оскільки континентальна Європа з її пенсіонерським і соціально-соціалістичним характером, мабуть, все-таки не для мене.

Водночас за час їзди по їхніх автомагістралях в мене було повно часу подумати (як не дивно і про Україну — що заважає в Україні жити краще, ніж в Іспанії (адже Україна в рази багатша за Іспанію на природні ресурси). І дійшов висновку, що українці, на відміну від європейців, внутрішньо заперечують проти того, щоб робити суспільне добро, навіть в випадку, коли це добро є корисним і для них. Робитись може лише те, що в першу чергу приносить особистий бонус, а суспільне добро — це лише можливий (і не обов'язковий) побічний ефект.

Наприклад, робітник дорожньо-експлуатаційної установи продасть наліво машину асфальту, тому що матиме особистий зиск із цього. А те, що він сам, всі його родичі і сусіди тепер їздитимуть по ямах, його не хвилює. Або не можна пофарбувати під'їзд (чи посадити там квіти), бо “це ж сусіди на шару ходитимуть по фарбованому за мої гроші під'їзду!”, тому краще всі хай ходять по брудному. Чи лікується це, не знаю. Не впевнений. На еволюційний шлях підуть десятки, як не сотні років, а зовнішнє управління зараз теж неможливе — нікому не потрібно.

І дуже важливий є напрямок руху, а не просто статична картинка. Так, в іспанців багато негативного, але вони взяли напрямок на покращення того негативу, котрий в них є, і працюють над цим (чи вдасться їм подолати глобальносвітові чинники — не знаю, але вони намагаються). В Україні ж відбувається (остаточне?) руйнування без жодних сподівань на зміни.

Дороги і трафік

Дороги в Іспанії — це пісня. Вони ідеальні, причому вони якісно і спроектовані, і побудовані. Огорожі, знаки, розмітка, розв'язки — все відмінно і іноді навіть здається, що дещо надмірно (але потім розумієш, що це тільки на краще, адже робиться для безпеки людей).

Автостради місцями платні (від Барселони до Аліканте мені обійшлось в ~50 євро в один бік), але є безкоштовний паралельний варіант (хоча він завантажений і іноді доволі неприємний, наприклад вузький серпантин над морем під Барселоною).

Дуже багато людей їздить на мото (моторолери, мопеди, інколи мотоцикли) — клімат дозволяє. Багато і велосипедистів, особливо в Валенсії і Барселоні (в Аліканте значно менше).

В містах міський транспорт (автобуси, трамвай) має абсолютну перевагу. Він ходить за розкладом і вчасно. Всі зупинки пронумеровані, всюди висить щонайменше графік руху маршруту (на маленьких зупинках), а то і повна карта міського транспорту (принаймні в Барселоні і Валенсії). Коштує чимало — 1.5-2 євро за поїздку, але є проїзні. Людей в транспорті зовсім небагато.

В містах є окремі смуги для міського транспорту, окремі (не всюди) для велосипедів. Всі розв'язки і світлофори дуже якісно продумані так, щоб забезпечити безпеку пішоходів, але і не створювати складнощів транспорту.

Більшість перехресть навіть на заміських дорогах (крім автобанів, звісно) зроблено у вигляді кільцевих роз'їздів із клумбою по центру. Як я вже в Києві дізнався, це робиться для того, щоб зменшити швидкість руху.

Обмеження швидкості в містах — здебільшого 50 км/год, але проектувальники гнучко підходять до обмежень, і там, де можна їхати швидше, всюди стоять відповідні знаки. Це не так, як в Києві — можна 60, але бонус 20 км/год всюди і виходить невідомо що.

Цікаво налаштовані світлофори. Повороти вказуються здебільшого додатковими секціями, але не зеленими, а жовтими, що блимають. Деякі світлофори для автомобілів на пішохідних переходах мають два режими — червоний та жовтий, що блимає (зелений є конструктивно, але не показується). Цим вказується, що водій виїжджатиме на пішохідний перехід (в т.ч. При повороті) і пішоходи мають перевагу.
Ще бачив цікаві світлофори на переходах в маленьких містах на трасах — вони горять червоним, але коли машина під'їжджає, перемикаються на жовтий що блимає.

Є один недолік в міській мережі -- рух по смугах показаний тільки на асфальті і тільки перед самим перехрестям, тобто якщо міста не знаєш, то повертати дуже важко (в Україні вішають знаки нагорі — це набагато зручніше).

Бензин коштує 1.45 євро за літр. Заправки зроблені через стравохід — замовляєш на колонці (кнопками), на яку суму хочеш заправитись, потім ллєш, потім йдеш платиш. Пістолети (заправні) всі криві і заповнення бака не відслідковують. Тобто є шанс отримати фонтан і душ з бензину. До повного бака заповнити теж нетривіально (мабуть, треба замовляти до 100 євро, потім вгадувати, коли треба вимкнути пістолет). Гадаю, що можна якось по-іншому цю задачу вирішувати, але мого базового знання іспанської (і аналогічного знання іспанцями англійської) на це не вистачало.

Парковки дорогі (1-3 євро на годину залежно від міста, району і інших факторів, денне і місячне паркування з істотними знижками) і паркуватись складно, бо місця мало. Паркуються на вулицях в означених місцях і є багато підземних парковок. Іноді паркуються на заборонених місцях, але це майже виключення. На тротуарах і там, де заборонено, автівками не паркуються взагалі, бо машину евакуюють і взагалі моветон. Парковки позначені окремо для місцевих мешканців і для загального користування. Для мототехніки деінде визначенні окремі парковки. Щоправда, мототехніку паркують інколи і на тротуарах.

На вулицях паркуються дуже щільно (5 см між машинами — це нормальне явище) і бампери з дверима в машин подряпані конкретно. Підземні парковки теж дуже вузькі і маленькі, і великою машиною туди можна взагалі не заїхати.

Автомобільний трафік кепський — автомобілів порівняно (із Києвом) небагато, але водії їздити не вміють. Повороти ніхто не показує взагалі, повертати з лівого ряду праворуч, і при цьому лаятись, що тебе не пропускають, - в порядку речей, на червоне світло можуть проїхати навіть не гальмуючи (спостерігав неодноразово в різних містах), а якщо зупинився на повороті без стрілки — ще й сигналитимуть. Швидкість перевищують всюди, де технічно можливо. В Україні і то краще водять.

Майже всі машини компактні — A-C класи починаючи від Smart'ів і Toyota Aygo. Позашляховиків дуууже мало (хоча і є). Кросовери є, але теж небагато. Є Audi Q3/Q5, VW Tiguan і трохи асорті. Всі кросовери дизельні.

Набір легкових машин за марками звичайний, як в Києві, хіба що трохи більше Seat'ів (що логічно). До речі, зустрів в Іспанії два Daewoo Lanos Sportback (різні) з іспанськими номерами. Люксових машин дуже мало, хоча і є — Audi, BMW є доволі популярними, мерседесів майже немає.

З машин дорожче ~$120К бачив Aston Martin Vantage (1 шт), два чи три Porsche 911, один мерс s-класу, один Mazerati Granturizmo і один Nissan GT-R (і ще один Lamborghini везли на евакуаторі щільно загорнутим в чорну тканину, щоб не було видно, що це і чиє).

Демографія

Демографію я виділяю окремо, оскільки це біда. Іспанці розмножуються імміграцією.

Пояснюю — Іспанія є країною пенсіонерів (принаймні там, де ми були), і вся інфраструктура зроблена для дорослих і літніх людей. Літніх людей на вулицях — переважна більшість. Іншими словами, пенсіонерів ледь не більше, ніж дітей і дорослих разом узятих!

Дитячих майданчиків дуже мало і вони бідні. Дитячих магазинів обмаль, речі коштують дуже дорого (в кілька разів дорожче, ніж в Україні). Пишуть, що в країні погано із дитячими садками і школами — вірю беззаперечно.

Самі іспанці (батьки) про своїх дітей не надто переймаються. Коляска може їхати по сонцю без дитячого захисту, в супермаркеті нормально поставити дитину на місці і піти в інший ряд щось шукати тощо. В Україні такого теж вистачає, але якщо в Україні це, скажімо, 30% ситуацій, то в Іспанії мабуть всі 70-80%.

Я так розумію, що дітей в Європі заводити дорого і безглуздо, тому цим не переймаються, а натомість покращують інфраструктуру для літніх.

Мова і регіональні відмінності

Пам'ятаєте, я писав, що там, де ми були, не зовсім Іспанія? Так от ... в Каталонії і Валенсії розмовляють і пишуть каталонською мовою. При цьому, в Валенсії її називають валенсійською і вона має певні відмінності від каталонської (хоча в Вікіпедії пишуть, що це одна мова). В каталонській і валенсійській мовах є свої місцеві діалекти (!). Каталонська мова граматикою і словником відрізняється від Кастильської (так в тих краях називають іспанську) мабуть так, як польська від української, тобто досить істотно.

Каталонія і Валенсія свого часу були незалежними королівствами (деталі описані в Вікіпедії), а Барселона ще й центром Іспанії (котрий потім змістився до Мадриду). Зараз Каталонія веде боротьбу за відокремлення від Іспанії. Тільки нещодавно (пару тижнів тому, здається) пройшов місцевий референдум, де 56% мешканців Каталонії висловились за від'єднання від Іспанії. Барселона обвішана каталонськими прапорами, всі написи каталонською, розмовляють люди теж каталонською. При цьому Каталонія хотіла б і Валенсію за собою потягнути, але Валенсія не хоче. Це призводить до додаткового напруження.

В Валенсії використовуються дві мови (каталонська/валенсійська і іспанська), каталонська також вивчається в школах. Водночас згідно даних каталонську/валенсійську розуміє лише біля 40% населення Валенсії, а розмовляє біля 20%.

Коротше кажучи, в них там теж сепаратизм крутіший за колишній донецький.

Якщо у нас і дружиною сукупне знання іспанської дозволяло нам без істотних перешкод перебувати в Валенсії, то в Каталонії цей сепаратизм істотно напружував нерви, оскільки з мовами в них кепсько. Окремо полаюсь на те, що туристичне місто Барселона практично не використовує англійську, та й іспанську теж зовсім не всюди.

Написав розповідь про тижневу подорож на середземноморське узбережжя Іспанії. Тексту багато, тому викладатиму частинами.


Вступ


Оскільки мене остаточно втомила остання київська зима, котра різко перейшла в літо, я вирішив, що хочу певних змін. Тому я почав розглядати Іспанію як реального кандидата на місце постійного або зимового проживання.


Про Іспанію я знав небагато (про неї взагалі небагато пишуть і показують), тому ми вирішили з'їздити на середземноморське узбережжя Іспанії як на плановане місце проживання і подивитись на країну з середини. З цієї ж причини ми вирішили їхати самостійно і пересуватись по узбережжю на автомобілі (орендували, про нього окремо).


Слід зазначити, що ми були в дещо відокремлених областях Іспанії, а саме Каталонії (менше) і Валенсії (більше). Це не вся Іспанія і не зовсім Іспанія (про це теж нижче).


Наголошу, що оскільки ми оцінювали країну як [потенційне] місце проживання, то і дивились не на туристичні місця чи пляжі, а на супермаркети, ринки, громадський транспорт, побутові заклади тощо. Звісно, ми не могли за 7 днів побачити те, що бачать ті, хто живе в країні довго, але ми міряли на себе, а в нас запити дещо відрізняються від середньостатистичних, бо ми і в Україні вельми непогано живемо.
Нашою метою було оцінити, наскільки комфортно можна жити в Іспанії, і які особливості на нас очікують в випадках сезонного (3-4 місяці взимку) чи постійного проживання.


Подорож


Переліт туди і назад був прямий — іспанська лоу-кост компанія Vueling має прямі рейси з аеропорту Київ (Жуляни). Погано тільки, що вони нічні — сон ламається конкретно.


Машину ми орендували в Sixt в аеропорті Барселони (її було заброньовано з Києва) і одразу ж без заїзду в Барселону поїхали через Castelldefels (де потрібно було придбати SIM картку для інтернету, навігації і телефону) в Castellon de la Plana, де сходили в місто і заночували.


Castellon – невеличке пенсіонерське містечко, котре, тим не менш, в малому масштабі продемонструвало нам все, що ми побачили в наступні дні.


Наступного дня приїхали з Castellon'а в Аліканте, де провели ще півтора дні. Аліканте стоїть на березі моря і вважається туристичним центром. Насправді це досить незрозуміле місто, котре начебто живе з туризму, але що там роблять туристи, лишилося для нас загадкою: в місті три невеличкі пляжі практично без інфраструктури, променад на 500 метрів з 5-ма ресторанами і замок. Для туристів більше нічого!


З Аліканте ми прокотилися в Торревьєху, містечко в 50 км на південь від Аліканте. В Торрев'єху переїжджають європейські пенсіонери, і хоча там теж є пляжі (такі ж бестолкові, як в Аліканте), здебільшого це село.


Далі у нас було повернення — спершу півтора дні в Валенсії, потім півтора дні в Барселоні.


Валенсія нам сподобалась, головним чином центральним парком, що протягнувся у колишньому руслі ріки (саму ріку вивели на південь від міста) на кілька кілометрів вздовж, але і загальний рівень дещо вище, ніж в Аліканте.


Барселона враження не справила. Так, місто доволі цікаве, але той же Львів мені сподобався значно більше. Всі центральні “пам'ятки” Барселони (тобто ті пам'ятки, куди не треба було їхати на край міста) ми обійшли пішки за півтора дні. Для архітекторів і любителів архітектури, Барселона, звісно, рай і джерело для натхнення. Але в цілому місто забите туристами і надзвичайно шумне з-за моторолерів.


Загалом ми проїхали біля 1200 км машиною за 7 днів.