Зв'язок
Стільниковий зв'язок такий, як в нас — анонімні пре-пейди, картки поповнення (коди на чеках продаються в магазинах і на заправках), контракти. Розповсюджений 3G, причому є мережі (Play) котрі працюють лише в 3G і, наприклад, Galaxy Note II CDMA+GSM, котрий має GSM допоміжним трактом, не бачить картку Play взагалі. А UMC/MTS бачить.
Wi-Fi в публічних місцях буває безкоштовний, хоча майже всюди — з попереднім переглядом реклами. Ще є платний Wi-Fi, котрий виглядає як безкоштовний, але коли з'єднуєшся, просить гроші, і абсолютно дурні.
В будинках всі мешканці сидять на Wi-Fi, тому, наприклад, з моєї квартири видно штук 20 мереж. Загалом мережі в квартирах, як і в нас, 10-100 МБіт без ліміту на трафік.
Дороги
Одна з переваг ЄС — єдина стандартизація на дуже велику кількість речей (про стандарти на сорти овочів мабуть всі чули). Це стосується і доріг. Стандарти дуже детальні і зручні.
Коли проводиться ремонт дороги, він проводиться вже за цими стандартами. Це означає купу правильно розставлених знаків, окремі смуги для поворот ліворуч всюди, де дозволяє ширина дороги (а не той ідіотизм як в Києві, коли ліва смуга їдеш-їдеш прямо, аж раз — а вона тільки для повороту ліворуч), добре позначені переходи і купа інших приємностей для пішоходів і водіїв.
Коли ремонт дороги не проводиться, то обмежуються нанесенням розмітки за новими стандартами. Тому буває, що асфальт вбитий-вбитий, а розмітка нова.
Трасу М4, котра йде від українського кордону до німецького, зараз перебудовують, роблять автобан. Її роблять теж за загальноєвропейськими нормами і виглядає вона точно так, як і в Іспанії. Трасу робитимуть платною із паралельним безкоштовним маршрутом по містах і селах.
В містах дороги вузькі — за європейськими стандартами ширина смуги значно менша за українську — може 2.5 м, а може і ще менше (в Україні мінімальна - чи то 2.75, чи то навіть 3). Незручно, але примушує їздити повільніше і обережніше.
З паркуванням складнощі. До 5 хвилин можна стояти на тротуарі, цим інколи зловживають. В центрі Кракова майже всі парковки платні (ціну не дивився, оскільки паркувалися в центрі ми лише в підземному паркінгу біля Вавеля, а там таки дорого).
З охоронюваними стоянками для тривалого користання погано — їх мало. Ціни — біля 150 злотих (3 злотих = 1 USD) на місяць за місце на відкритому паркінгу, огороженому парканом (рабицею). Свою літню машину я поставив в підземну стоянку готелю за 300 злотих на місяць. Але там вона надійно схована, оскільки стоянка закрита — туди навіть зайти можна тільки через Reception готелю, а в'їзд закритий великими воротами.
При будинках, принаймні в нашому мікрорайоні (та й в центрі теж буває) зроблені безкоштовні стоянки для мешканців. Але їх не вистачає — на газонах народ не паркується, але все інше забивається машинами.
Тягнучки в Кракові — на основних магістралях і в години пік постійні (в плануванні дорожньої мережі Кракова є кілька великих прорахунків), в інших місцях можна більш-менш вільно рухатися.
Їздять поляки швидко, на обмеження кладуть з розмахом — на вулицях перевищення на 20 км/год і більше — норма, у нас на мікрорайоні, де на в'їзді стоїть знак 20, їздять 40-50 (причому, на мікрорайоні фактично пішохідна зона, але знак не поставили, оскільки формально це вулична мережа).
Але загалом правила дорожнього руху не порушуються. На перехрестя при пробці ніхто не виїздить, по зустрічних ніхто не їздить, коли їде швидка, всі справно розсуваються (включно із зустрічною смугою), щоб дати швидкій проїхати. В таких розсуваннях ми вже тричі приймали участь.
Один одного водії поважають. Я звуковий сигнал чув один раз, коли мені сигналили, щоб я повертав (в Польші і мабуть не тільки інша схема повороту праворуч, ніж в Україні, а я цього не знав). Щоб водії лаялися між собою чи влаштовували розбірки, я не бачив жодного разу.
Автомобілі в Польщі майже так, як і по всій Європі, — здебільшого B і C класи. Кросоверів дуже мало (і Тігуан із Audi Q5 — найпопулярніші моделі, потім йде BMW X3 і X1), позашляховиків практично немає (поодинокі випадки), бачив одну Мазду CX-9 (як йому бідному важко тут ...) і кілька разів мерседеси. Ну і Ауді з BMW різні бігають. Porsche Panamera бачив 1 (один) раз.
Велосипедисти є, але небагато. Мопедів взагалі не пригадую, мотоцикл бачив один чи два рази.
Міський транспорт є — великі автобуси, вузькі трамваї і міні-автобуси на ~20 пасажирів, як я розумію, типу наших маршруток. Скільки коштує, не знаю, ще не їздив. Громадський транспорт має переваги і водії його пропускають. На найширших вулицях для громадського транспорту зроблено окремі смуги, але таких вулиць мало.
Бензин коштує біля 5.60 зл за літр (нагадую, 3 зл = 1 USD). Заправки як і всюди в Європі — спершу наливаєш, потім платиш за залите. Замовляти кількість (як в Іспанії) не потрібно, просто кнопкою на пістолеті керуєш.
Багато дизельних машин, але вартість ДП я не дивився, оскільки не цікавило.
За життя
17.08.2014
11:11
15.08.2014
14:05
Клімат
Про клімат писати нема чого — практично та ж погода, що в Києві. Єдине що — вологість суб'єктивно менше і спека переноситься по-іншому.
Зими в Польщі м'якіші, аніж в Україні. Це помітно по вікнах будинків — вони великі і ролетів я не бачив (в мене ролети взимку опущені для економії тепла і опалення).
Люди
Головне, що впадає у вічі (особливо цього року) — приязнь людей. Поки в магазині розрахуєшся, по кілька разів один одному з продавцем “дякую”, “будь ласка” скажете. Причому, помітно, що це щиро, а не так як в наших супермаркетах, коли касир через зуби цідить.
Загалом люди з повагою ставляться один до одного. Що таке “з повагою” — моє визначення таке, що люди не намагаються інстинктивно змагатися за позицію в суспільній ієрархії. В Україні в багатьох в підкірці закладена мета довести всім навкруги, що вони круті, а навколо всі лохи. Тут я такого не спостерігаю.
Люди спокійніші, ніж в Україні. В принципі, це вся Європа так, але в тій же Іспанії люди більше експресивні, а Латвія навпаки “холодніша” (CO mode off
.
Ще одна приємна річ (я її і в випадку Іспанії згадував) — люди роблять будь-яку справу якісно, а не на “і так згодиться”. Тому що розуміють, що роблять для самих себе.
Окремо слід згадати мовні питання — поляки в своїй масі українську не розуміють (дружина намагається з ними спілкуватися, а вона це може робити лише українською). Хто старший, трохи розуміють російську, оскільки колись вчили в школі. Коли в кого родичі зі сходу, тоді вони теж розуміють російську чи українську відповідно.
В свою чергу ані діти (вони мультфільми дивляться польською), ані дружина не розуміють польську. Дружині було видано самовчитель, дітям пояснюю поки що, як слід слухати телевізор, щоб сприймати мову. Хоча слід визнати, що сучасні мультфільми — не найкраще джерело для вивчення мови.
Я з людьми розмовляю польською, і хоча вона в мене запущена (понад 20 років не було практики), співрозмовники ставляться до моїх помилок нейтрально (що радує).
Демографія
Польща (принаймні в Малопольщі, де знаходиться Краків) — досить молода країна. На вулицях я бачу в рази більше молоді, аніж літніх людей (на відміну від Іспанії, де все навпаки). Повно і дітей. В нашому мікрорайоні на кожні два будинки (36 квартир на будинок) зроблено дитячий майданчик. В радіусі 1 км я бачив два приватні дитсадки. Дитячі майданчики зроблені і в скверах і парках, є дитячі куточки в торговельних центрах.
Релігія
Польща — дуже релігійна країна. Щоб ви розуміли, наскільки, простий приклад — на поличці із зошитами для школи стоять зошити з обкладинками, оформленими і підписаними в стилі предметів, для котрих вони призначені (всередині звичайний зошит, просто за обкладинками їх простіше шукати і розрізняти). Так от третину полички займають зошити з релігії.
Про клімат писати нема чого — практично та ж погода, що в Києві. Єдине що — вологість суб'єктивно менше і спека переноситься по-іншому.
Зими в Польщі м'якіші, аніж в Україні. Це помітно по вікнах будинків — вони великі і ролетів я не бачив (в мене ролети взимку опущені для економії тепла і опалення).
Люди
Головне, що впадає у вічі (особливо цього року) — приязнь людей. Поки в магазині розрахуєшся, по кілька разів один одному з продавцем “дякую”, “будь ласка” скажете. Причому, помітно, що це щиро, а не так як в наших супермаркетах, коли касир через зуби цідить.
Загалом люди з повагою ставляться один до одного. Що таке “з повагою” — моє визначення таке, що люди не намагаються інстинктивно змагатися за позицію в суспільній ієрархії. В Україні в багатьох в підкірці закладена мета довести всім навкруги, що вони круті, а навколо всі лохи. Тут я такого не спостерігаю.
Люди спокійніші, ніж в Україні. В принципі, це вся Європа так, але в тій же Іспанії люди більше експресивні, а Латвія навпаки “холодніша” (CO mode off
. Ще одна приємна річ (я її і в випадку Іспанії згадував) — люди роблять будь-яку справу якісно, а не на “і так згодиться”. Тому що розуміють, що роблять для самих себе.
Окремо слід згадати мовні питання — поляки в своїй масі українську не розуміють (дружина намагається з ними спілкуватися, а вона це може робити лише українською). Хто старший, трохи розуміють російську, оскільки колись вчили в школі. Коли в кого родичі зі сходу, тоді вони теж розуміють російську чи українську відповідно.
В свою чергу ані діти (вони мультфільми дивляться польською), ані дружина не розуміють польську. Дружині було видано самовчитель, дітям пояснюю поки що, як слід слухати телевізор, щоб сприймати мову. Хоча слід визнати, що сучасні мультфільми — не найкраще джерело для вивчення мови.
Я з людьми розмовляю польською, і хоча вона в мене запущена (понад 20 років не було практики), співрозмовники ставляться до моїх помилок нейтрально (що радує).
Демографія
Польща (принаймні в Малопольщі, де знаходиться Краків) — досить молода країна. На вулицях я бачу в рази більше молоді, аніж літніх людей (на відміну від Іспанії, де все навпаки). Повно і дітей. В нашому мікрорайоні на кожні два будинки (36 квартир на будинок) зроблено дитячий майданчик. В радіусі 1 км я бачив два приватні дитсадки. Дитячі майданчики зроблені і в скверах і парках, є дитячі куточки в торговельних центрах.
Релігія
Польща — дуже релігійна країна. Щоб ви розуміли, наскільки, простий приклад — на поличці із зошитами для школи стоять зошити з обкладинками, оформленими і підписаними в стилі предметів, для котрих вони призначені (всередині звичайний зошит, просто за обкладинками їх простіше шукати і розрізняти). Так от третину полички займають зошити з релігії.
11.08.2014
08:55
В Краків ми перший раз приїхали три тижні тому на подивитись. Їхали машиною (SsangYong Korando, я про нього окремо писав). Потім ми повернулися в Київ, але не пройшло і двох тижнів, як я під час сеансу самоаналізу з'ясував, що хочу в дорогу, і ми вирішили виїхати. Цього разу поїхали на двох машинах — на тому ж Корандо дружина і я на літній машині (оскільки планую їздити в Київ і в Ригу у справах). Ночували у Львові в непоганому готелі НТОН з дуже помірними цінами і смачною кухнею (можете вважати це рекламою .
На кордоні до мене (я стояв в іншій черзі від дружини) придовбався польський прикордонник на тему “ким працюєш, що таку машину маєш”. З огляду на те, що я в Кракові, вважайте, що я на його питання відповів. Ще виникла плутанина при оформленні машин на польській митниці, оскільки у обох автівок номери починаються на АА72 і дівчина-митник заплуталася і оформила фігню. Це була її помилка і вони її самі виправляли протягом 10 хвилин.
Ще провозили через кордон місцевих жительок, котрі поїхали в Польщу за памперсами для онуків. Але це окрема історія.
Кордон — черги на дві години часу в кожен бік і з дітьми без черги не пускають (минулого року в Білорусі і Латвії пускали). Нічого страшного, але це треба враховувати при плануванні подорожі.
Дороги по Україні самі знаєте, які — до Львова ще нічого, а від Львова до кордону асфальт гарний, але сама дорога на міжнародну ну ніяк не тягне — однорядка із забороненими на більшій частині шляху обгонами і тракторами на дорозі. 200 метрів від кордону починається багаторядна дорога до КПП. А по Польщі — колись там була дорога рівня житомирської траси, котру зараз перебудовують. Тому частина — західноєвропейський автобан на 2-3 ряди, а частина — будівельні роботи, котрі доводиться об'їжджати по селам і містечкам (конкретно -- через Жешув і Тарнув). Тому дорога по Польщі (250 км + 50 км від Львова до кордону) втомлює більше, ніж попередні 550 км від Києва до Львова.
На автобані зробили фантастичні за якістю майданчики для зупинки — з туалетами і доглядачами при туалетах (!), дитячими майданчиками і столиками зі смітниками. Я бачив, як один з них будували — працювало одночасно біля 10 одиниць будівельної техніки. Але заправок на польській частині дороги не багато — на самому автобані здається лише дві заправки з кафе (звісно в містах вони наявні в більших кількостях).
. На кордоні до мене (я стояв в іншій черзі від дружини) придовбався польський прикордонник на тему “ким працюєш, що таку машину маєш”. З огляду на те, що я в Кракові, вважайте, що я на його питання відповів. Ще виникла плутанина при оформленні машин на польській митниці, оскільки у обох автівок номери починаються на АА72 і дівчина-митник заплуталася і оформила фігню. Це була її помилка і вони її самі виправляли протягом 10 хвилин.
Ще провозили через кордон місцевих жительок, котрі поїхали в Польщу за памперсами для онуків. Але це окрема історія
. Кордон — черги на дві години часу в кожен бік і з дітьми без черги не пускають (минулого року в Білорусі і Латвії пускали). Нічого страшного, але це треба враховувати при плануванні подорожі.
Дороги по Україні самі знаєте, які — до Львова ще нічого, а від Львова до кордону асфальт гарний, але сама дорога на міжнародну ну ніяк не тягне — однорядка із забороненими на більшій частині шляху обгонами і тракторами на дорозі. 200 метрів від кордону починається багаторядна дорога до КПП. А по Польщі — колись там була дорога рівня житомирської траси, котру зараз перебудовують. Тому частина — західноєвропейський автобан на 2-3 ряди, а частина — будівельні роботи, котрі доводиться об'їжджати по селам і містечкам (конкретно -- через Жешув і Тарнув). Тому дорога по Польщі (250 км + 50 км від Львова до кордону) втомлює більше, ніж попередні 550 км від Києва до Львова.
На автобані зробили фантастичні за якістю майданчики для зупинки — з туалетами і доглядачами при туалетах (!), дитячими майданчиками і столиками зі смітниками. Я бачив, як один з них будували — працювало одночасно біля 10 одиниць будівельної техніки. Але заправок на польській частині дороги не багато — на самому автобані здається лише дві заправки з кафе (звісно в містах вони наявні в більших кількостях).
09.08.2014
20:56
Про Польщу писатиму "по ходу справи", як тут обживаюсь.
Оскільки з'явилася нагода і можливість проїхатися по Європі (чого в майбутні років 12-15 вже не буде), вирішили зробити фінт вухами - зняти квартиру в Польщі і з Польщі вже, коли набридне сидіти на одному місці, організувати автоподорож східною і центральною Європою (Італія і Німеччина нас не дуже цікавлять, але не виключаю, що туди ми теж поїдемо другим заходом).
Квартиру зняли через AirBNB помісячно за помірну ціну. Дорожче, ніж в Ризі (в Ризі було біля 500 євро на місяць, тут 650), але в Ризі ми знімали квартиру пусту, як її здають місцевим, а в Кракові ми зняли апартаменти з повним наповненням (з посудом, побутовою хімією тощо). Якщо знімати як в Ризі, то вийде дешевше, але в Ризі ми не знали, скільки проживемо, а в Польщі ми не можемо офіційно бути на одному місці понад 3 місяці, тому так.
Квартира на краю Кракова в новому мікрорайоні малоповерхової забудови, але з машиною то не проблема - до центру аж 5 км і ходить автобус. З парковками в них проблеми - біля кожного будинку є місця для паркування, але їх не вистачає. Нам поки що щастить, і шукати місце не доводиться, але я нервуюся. Платних охоронюваних паркінгів мало, найближчий в 1.5 км від нас, і я на нього ще не дивився.
Площа квартири дуже маленька: дві кімнати - мабуть 24 метри в сумі, а може й менше, і малесенький передпокій, в якому зроблена кухонька. Місцеві живуть так само, і як вони вміщаються, я взагалі собі не уявляю. В мене в Києві хрущовка була вдвічі більша, і нам ледь вистачало місця.
Загалом поляки живуть здебільшого в приватних будинках, тому припускаю, що ці мікрорайони і квартирки - для малосімейних мешканців, приїжджих тощо.
Десь неподалік будинку є два непогані дитячі майданчики, на "в'їзді" в мікрорайон (метрів за 500 від будинку) є супермаркет штибу АТБ, може трохи більший.
Про магазини писатиму окремо, бо це велика і важлива тема.
Оскільки з'явилася нагода і можливість проїхатися по Європі (чого в майбутні років 12-15 вже не буде), вирішили зробити фінт вухами - зняти квартиру в Польщі і з Польщі вже, коли набридне сидіти на одному місці, організувати автоподорож східною і центральною Європою (Італія і Німеччина нас не дуже цікавлять, але не виключаю, що туди ми теж поїдемо другим заходом).
Квартиру зняли через AirBNB помісячно за помірну ціну. Дорожче, ніж в Ризі (в Ризі було біля 500 євро на місяць, тут 650), але в Ризі ми знімали квартиру пусту, як її здають місцевим, а в Кракові ми зняли апартаменти з повним наповненням (з посудом, побутовою хімією тощо). Якщо знімати як в Ризі, то вийде дешевше, але в Ризі ми не знали, скільки проживемо, а в Польщі ми не можемо офіційно бути на одному місці понад 3 місяці, тому так.
Квартира на краю Кракова в новому мікрорайоні малоповерхової забудови, але з машиною то не проблема - до центру аж 5 км і ходить автобус. З парковками в них проблеми - біля кожного будинку є місця для паркування, але їх не вистачає. Нам поки що щастить, і шукати місце не доводиться, але я нервуюся. Платних охоронюваних паркінгів мало, найближчий в 1.5 км від нас, і я на нього ще не дивився.
Площа квартири дуже маленька: дві кімнати - мабуть 24 метри в сумі, а може й менше, і малесенький передпокій, в якому зроблена кухонька. Місцеві живуть так само, і як вони вміщаються, я взагалі собі не уявляю. В мене в Києві хрущовка була вдвічі більша, і нам ледь вистачало місця.
Загалом поляки живуть здебільшого в приватних будинках, тому припускаю, що ці мікрорайони і квартирки - для малосімейних мешканців, приїжджих тощо.
Десь неподалік будинку є два непогані дитячі майданчики, на "в'їзді" в мікрорайон (метрів за 500 від будинку) є супермаркет штибу АТБ, може трохи більший.
Про магазини писатиму окремо, бо це велика і важлива тема.
16.06.2014
17:19
Оце зараз вся Україна витрачатиме гроші на знищення того мотлоху, що його відправила сюди Росія, а паралельно годуватиме ораву біженців з донбасу, 90+ху% яких голосували свого часу за Януковича і партію гондонів. Далі почне сипатися вже Росія, і в нещасну Україну порине чергова навала біженців, тепер із самої Росії. Тим часом ЄС не тільки не дозволить безвізовий в'їзд українцям, а взагалі закриє кордони щоб не допустити цієї навали біженців до себе. І вся ця сарана об'їдатиме Україну, котру до того 20 років паплюжила і намагалася знищити. Ну і як після цього бути гуманістом? Не стіну треба, а рів із крокодилами, а за ними три ряди автоматичних кулеметів.
01.05.2014
19:36
Подивився на околиці Білостока "на свіжу голову". Ось що я вам скажу, малята -- поляки - молодці. Уявляю, що робиться зараз у Кракові-Вроцлаві, куди я не доїхав минулого літа.
Україна могла би стати такою, якби не було Хмельницького, або якби замість Кравчука обрали Чорновола в 1991-му. А поки що Україна втратила навіть не 23, а всі 40 років (поки поляки йшли вперед, Україна котилася вниз). Тепер Україну доведеться будувати з нуля, і то якщо встигнете.
Україна могла би стати такою, якби не було Хмельницького, або якби замість Кравчука обрали Чорновола в 1991-му. А поки що Україна втратила навіть не 23, а всі 40 років (поки поляки йшли вперед, Україна котилася вниз). Тепер Україну доведеться будувати з нуля, і то якщо встигнете.
30.04.2014
16:27
Завтра Польща відзначає 10-річчя приєднання до ЄС. Святкують всюди. Відчувається піднесення з цього приводу. Питають по радіо "що ви почуваєте від вступу до ЄС". Єднання з іншими людьми.
А українцям ЄС не потрібен (тобто вони не мають об'єктивної необхідности в ньому), бо між собою поєднатися не можуть - з будь-якого питання в українців одразу ж формується дві фракції, що починають боротися між собою. Навіть в питанні "повісити Януковича чи на кіл посадити" українці битимуться так, що чимало поляже.
А українцям ЄС не потрібен (тобто вони не мають об'єктивної необхідности в ньому), бо між собою поєднатися не можуть - з будь-якого питання в українців одразу ж формується дві фракції, що починають боротися між собою. Навіть в питанні "повісити Януковича чи на кіл посадити" українці битимуться так, що чимало поляже.
21.07.2013
07:43
Окремо напишу про автомобіль, котрим ми їздили, і навігацію.
Перед поїздкою я прочитав статтю Алекса Екслера про оренду авто в Іспанії, і перешерстив штук 5 сайтів-агрегаторів з оренди машин. Ціни неприємно вражають. Платити за тиждень використання автомобіля більше тисячі доларів (для машини C-D класу) – це перебір, як на мене. Тому я зупинився на найдешевшому варіанті, котрий знайшов в агрегаторів, з АКПП (ну не перло мене смикати ручку весь час, я на механіці їздив останній раз в автошколі). На 6 днів отримав пропозицію щось біля 270 євро за машину на 2 пасажирів, плюс 70 євро додаткова страховка від агрегатора. Ок, годиться.
Але це було лише бронювання. Оформлював я машину теж онлайн, і там почались додатки — купа додаткових страховок (опційно, але навіщо мені в країні без знання мови зайвий клопіт), доплата за другого водія (про всяк випадок), ще якісь дрібниці. Так накрутили ще біля 40%. Вийшло 520 євро за 5.5 діб.
Прилетіли, пішли в Sixt, а там нас порадували — в обраному класі тільки Smart. Ми перелякались стосовно того, чи влізе в багажник наша валіза (ледь-ледь влізла). Але з'ясувалось, що апгрейду на авто вищого класу з АКПП теж немає (в аеропорті). Довелося брати смарт.
Смарт вийшов відносно новий (16 тис. пробігу). Ок, поїхали ...
Смарт — машина досить специфічна. Вона дуже коротка і коліщата в неї маленькі, тому на трасі її дещо хитає від вітру. Але по місту, особливо при паркуваннях, вона чудова.
Багажник в смарті маленький — він дуже неглибокий, хоча й високий. Тобто валізу можна поставити, а от в магазини їздити потрібно з високими вузькими сумками або, краще, коробками, щоб ефективно використовувати висоту багажника.
В нашому смарті багажник відчинявся вельми оригінально — ручка на дверях багажника відчиняла тільки скло (котре піднімається окремо). Далі треба було зсередини натиснути на кнопки-важелі з одного з боків власне дверей багажника, після чого дверцята відчиняються вниз.
Закривається все включно зі склом багажника “з розмаху”.
В салоні машини на диво просторо, хоча й не дуже зручно, бо немає ані центральної консолі, ані підставок під склянки, а на дверцятах кишені з сітки, а не з пластику. Пляшки з водою ми закидали за сидіння — вони там зручно валяються.
Коробка автомат в смарті була з ручним режимом, причому вмикання і вимикання ручного режиму — кнопкою на рукоятці, тою, котра блокує рукоятку в нормальних машинах. Тому я постійно її помилково натискав. Також в коробці немає режиму P – замість нього ставиться N і затискається важіль ручного гальма (і важіль там реально механічний ручний, на відміну від педалі в моїй мазді чи електронної кнопки в тігуані).
Я не їздив на пересічних сучасних машинах, тому не можу порівняти динаміку розгону, але зі світлофора, якщо поставити за мету, на смарті можна поїхати першим навіть в автоматичному режимі КПП, не кажучи вже про ручний. Звісно 80-120 машина набирає дуже довго, і обгони на вузькій трасі (не на автобані) практично неможливі. Але по місту — годиться.
Смарт по трасі легко їхав 120, хоча більше 110 я боявся його розганяти, щоб вітром не здуло. Я не впевнений, що при різкому маневрі він не перевернеться. Також нерівності дороги йому з малесенькими коліщатами переїжджати важко. Але не смертельно.
Також в смарті чудові гальма — один альтернативно обдарований виїхав був раз на зустрічну смугу, так смарт миттєво (з визгом шин по асфальту) з 80 зупинився.
Інші водії машину абсолютно не сприймають, хоча дарма — вони ж не знають, як зазвичай їздить водій, тим більше, що наліпка Sixt'а ззаду на машині була. На трасі нас всі обганяли, але це тому, що я більше 120 їхати не хотів (це ліміт на автобані), а місцеві мешканці на ліміти здебільшого чхати хотіли.
Підсумовуючи, можна сказати, що смарт вельми непогана машина для європейських міст, але в Україні їй нема чого робити однозначно.
Ще я в Castellon'і бачив живцем Carver. Виглядає він краще ніж на фотографіях, і їздить значно цікавіше. Хто зна, можливо, куплю собі кататись в Європі Carver або Persu (якщо його все-таки випустять.
Раз сталася халепа, коли я сильно пожалкував про смарт. За нами їхав старий Opel Frontera, і коли він пішов на обгін і порівнявся з нами, в нього вибухнула права шина (я це бачив в дзеркало заднього виду в процесі вибуху і після, коли вже шматки гуми летіли). Не знаю, чи це збіг, чи він якось примудрився потертися цією шиною об наш смарт (на смарті слідів не було), але на швидкості в 100 км/год мені дуже не хотілося, щоб той опель повело вбік. А відірватися від нього я аж ніяк не міг
. На щастя водій опеля зорієнтувався і повільно гальмував в своєму ряду (за нами прямо ще дві машини їхали, вони це теж спостерігали) аж поки не зупинився і не забрався на узбіччя.
Але на наступну поїздку в вересні ми вирішили теж брати смарт.
Навігація
В навігації я розраховував покладатись на Google Maps, але в останній день прикупив собі Navigon з європейськими мапами. Користь першого в мапах і маршрутах громадського транспорту (раз знадобилось в Барселоні), другого — в офлайновій навігації.
Користувались обома, причому Google Maps використовувався і в режимі мап і в режимі навігації.
Інтерфейс користувача в навігоні не дуже інформативний і дуже незручний, але карти багаті і все доступно в офлайні (мапи треба завантажувати з PC або через Wi-Fi). Ще треба зазначити, що Навігон — в першу чергу навігатор (тобто кажеш йому, куди тобі треба, а він веде), і в режимі перегляду мапи користуватись ним досить незручно.
Гугль мені більше до вподоби прийшовся, але він без онлайна навіть не запускається нормально, тому якщо ви передбачаєте відсутність інтернету, то беріть офлайнові мапу і навігатор (паперові теж стануть в пригоді).
Перед поїздкою я прочитав статтю Алекса Екслера про оренду авто в Іспанії, і перешерстив штук 5 сайтів-агрегаторів з оренди машин. Ціни неприємно вражають. Платити за тиждень використання автомобіля більше тисячі доларів (для машини C-D класу) – це перебір, як на мене. Тому я зупинився на найдешевшому варіанті, котрий знайшов в агрегаторів, з АКПП (ну не перло мене смикати ручку весь час, я на механіці їздив останній раз в автошколі). На 6 днів отримав пропозицію щось біля 270 євро за машину на 2 пасажирів, плюс 70 євро додаткова страховка від агрегатора. Ок, годиться.
Але це було лише бронювання. Оформлював я машину теж онлайн, і там почались додатки — купа додаткових страховок (опційно, але навіщо мені в країні без знання мови зайвий клопіт), доплата за другого водія (про всяк випадок), ще якісь дрібниці. Так накрутили ще біля 40%. Вийшло 520 євро за 5.5 діб.
Прилетіли, пішли в Sixt, а там нас порадували — в обраному класі тільки Smart. Ми перелякались стосовно того, чи влізе в багажник наша валіза (ледь-ледь влізла). Але з'ясувалось, що апгрейду на авто вищого класу з АКПП теж немає (в аеропорті). Довелося брати смарт.
Смарт вийшов відносно новий (16 тис. пробігу). Ок, поїхали ...
Смарт — машина досить специфічна. Вона дуже коротка і коліщата в неї маленькі, тому на трасі її дещо хитає від вітру. Але по місту, особливо при паркуваннях, вона чудова.
Багажник в смарті маленький — він дуже неглибокий, хоча й високий. Тобто валізу можна поставити, а от в магазини їздити потрібно з високими вузькими сумками або, краще, коробками, щоб ефективно використовувати висоту багажника.
В нашому смарті багажник відчинявся вельми оригінально — ручка на дверях багажника відчиняла тільки скло (котре піднімається окремо). Далі треба було зсередини натиснути на кнопки-важелі з одного з боків власне дверей багажника, після чого дверцята відчиняються вниз.
Закривається все включно зі склом багажника “з розмаху”.
В салоні машини на диво просторо, хоча й не дуже зручно, бо немає ані центральної консолі, ані підставок під склянки, а на дверцятах кишені з сітки, а не з пластику. Пляшки з водою ми закидали за сидіння — вони там зручно валяються.
Коробка автомат в смарті була з ручним режимом, причому вмикання і вимикання ручного режиму — кнопкою на рукоятці, тою, котра блокує рукоятку в нормальних машинах. Тому я постійно її помилково натискав. Також в коробці немає режиму P – замість нього ставиться N і затискається важіль ручного гальма (і важіль там реально механічний ручний, на відміну від педалі в моїй мазді чи електронної кнопки в тігуані).
Я не їздив на пересічних сучасних машинах, тому не можу порівняти динаміку розгону, але зі світлофора, якщо поставити за мету, на смарті можна поїхати першим навіть в автоматичному режимі КПП, не кажучи вже про ручний. Звісно 80-120 машина набирає дуже довго, і обгони на вузькій трасі (не на автобані) практично неможливі. Але по місту — годиться.
Смарт по трасі легко їхав 120, хоча більше 110 я боявся його розганяти, щоб вітром не здуло. Я не впевнений, що при різкому маневрі він не перевернеться. Також нерівності дороги йому з малесенькими коліщатами переїжджати важко. Але не смертельно.
Також в смарті чудові гальма — один альтернативно обдарований виїхав був раз на зустрічну смугу, так смарт миттєво (з визгом шин по асфальту) з 80 зупинився.
Інші водії машину абсолютно не сприймають, хоча дарма — вони ж не знають, як зазвичай їздить водій, тим більше, що наліпка Sixt'а ззаду на машині була. На трасі нас всі обганяли, але це тому, що я більше 120 їхати не хотів (це ліміт на автобані), а місцеві мешканці на ліміти здебільшого чхати хотіли.
Підсумовуючи, можна сказати, що смарт вельми непогана машина для європейських міст, але в Україні їй нема чого робити однозначно.
Ще я в Castellon'і бачив живцем Carver. Виглядає він краще ніж на фотографіях, і їздить значно цікавіше. Хто зна, можливо, куплю собі кататись в Європі Carver або Persu (якщо його все-таки випустять
. Раз сталася халепа, коли я сильно пожалкував про смарт. За нами їхав старий Opel Frontera, і коли він пішов на обгін і порівнявся з нами, в нього вибухнула права шина (я це бачив в дзеркало заднього виду в процесі вибуху і після, коли вже шматки гуми летіли). Не знаю, чи це збіг, чи він якось примудрився потертися цією шиною об наш смарт (на смарті слідів не було), але на швидкості в 100 км/год мені дуже не хотілося, щоб той опель повело вбік. А відірватися від нього я аж ніяк не міг
. На щастя водій опеля зорієнтувався і повільно гальмував в своєму ряду (за нами прямо ще дві машини їхали, вони це теж спостерігали) аж поки не зупинився і не забрався на узбіччя. Але на наступну поїздку в вересні ми вирішили теж брати смарт
. Навігація
В навігації я розраховував покладатись на Google Maps, але в останній день прикупив собі Navigon з європейськими мапами. Користь першого в мапах і маршрутах громадського транспорту (раз знадобилось в Барселоні), другого — в офлайновій навігації.
Користувались обома, причому Google Maps використовувався і в режимі мап і в режимі навігації.
Інтерфейс користувача в навігоні не дуже інформативний і дуже незручний, але карти багаті і все доступно в офлайні (мапи треба завантажувати з PC або через Wi-Fi). Ще треба зазначити, що Навігон — в першу чергу навігатор (тобто кажеш йому, куди тобі треба, а він веде), і в режимі перегляду мапи користуватись ним досить незручно.
Гугль мені більше до вподоби прийшовся, але він без онлайна навіть не запускається нормально, тому якщо ви передбачаєте відсутність інтернету, то беріть офлайнові мапу і навігатор (паперові теж стануть в пригоді).
20.07.2013
11:38
Побут
Про побут іспанців я можу сказати дуже мало, оскільки не жив в родині і не ходив в гості, але дещо впало у вічі.
По-перше, іспанці багато палять. Це видно на вулиці і в магазинах — перед дверима висять попільниці з піском (ну, тут якість в усьому відчувається) і напис “будь ласка, залиште свою цигарку тут перед тим як входити”. Що натякає на те, що були часи, коли в магазини входили з цигарками. В кафе попільниці стоять на всіх столиках і сісти так, щоб на тебе не несло дим — це ще треба спробувати. Коли їхали в машині, дружина слухала радіо (для практикуму в іспанській) і казала, що агітували проти паління. У нас такого не спостерігається.
Стосовно часу. Дійсно, як всюди пишуть, в більшості магазинів є перерва -- сієста з 14 до 17 або якось так. І людей на вулицях в цей час істотно меншає (хоча я б не сказав, що на те є причини — температура повітря не піднімається вище ніж вранці чи ввечері). Водночас, ніяких народних гулянь до 1-ої ночі ми теж не спостерігали. Навпаки — як тільки темнішає (біля 10-ої вечора), народу на вулиці стає зовсім мало. Ніхто по темряві не шляється.
В Барселоні були в п'ятницю ввечері. Народ забив всі столики в усіх кафе, спілкувались. Але вже о 9 вечора частину столиків власники кафе збирали. Тобто не засиджуються там багато до 12, як у нас.
Люди багато займаються спортом. В парках побудовані майданчики не тільки з реманентом типу “турники” і “драбина”, але з повноцінними тренажерами для навантаження різних м'язів і суглобів. На частині тренажерів я із задоволенням позаймався сам, навіть в спеку це робити цікаво і не дуже складно. Аналогічних тренажерів в Україні я не бачив взагалі, тому і навести приклад не можу. Самі тренажери зроблені з заліза де тільки можна (щоб не ламались), відповідно крім облізлої фарби здебільшого ніяких пошкоджень не мають. Але й вандалізму там, підозрюю, немає.
В центральному парку Валенсії ми бачили майданчики для софтболу і чогось схожого. Також в усіх містах бачили багато пенсіонерських майданчиків для французької гри із киданням металевих куль в пісок (забув назву). В Барселоні це взагалі дуже популярна річ.
В містах велика кількість собак (замінюють дітей?). В Кастельйоні, Аліканте і Валенсії собаки безпородні (породистих майже не бачив), в Барселоні ми бачили і породистих собак, в тому числі і “небезпечних” порід. Всі собаки на пасках, до паску прикріплений спеціальний контейнер з пакетиками. Власники собак цими пакетиками збирають лайно і потім викидають його в смітник. Контейнери з пакетиками продаються в магазинах за пару євро. В парках є окремі майданчики для вигулу собак без пасків, але це доволі умовне місце, бо паркани там декоративні, висотою в 40-50 см. У Валенсії народ в центральному парку вигулював собак без пасків і при виді поліцейських на конях всі похапцем почали збирати собак до себе і пристібати ті паски.
Як я згадував, чоловіки намагаються за собою доглядати — бігають, їздять на велосипедах тощо. Жінки теж це роблять, але менше і здебільшого молоді дівчата. Жінок 35-40 років, щоб займались бігом, я мабуть що і не бачив. Пенсіонери теж бігають, але, звісно, хто [як] може.
В Валенсії і Барселоні (в Аліканте не бачив) є багато контор з прокату велосипедів, в Валенсії також є міська програма з прокату. Велосипеди міські, не спортивні, але з перемиканням передач. Крім звичайних велосипедів можна орендувати тандеми різної конструкції, “карети” (реально як карета на 4 осіб, тільки з велоприводом), електричні міні-мопеди, ще щось екзотичне.
На вулицях багато людей на візках. Але, гадаю, це не тому, що там інвалідів більше, а тому, що вони мають змогу виїжджати в місто. З наших будинків (особливо хрущоб) це неможливо зробити, та й не доберешся далеко. Частина візків з електроприводом (у нас такі теж є, але дуже мало). Для інвалідів зроблені всі можливі умови для пересування — і тротуари, і автобуси з підйомниками, і в музеях. Навіть на мапах культурних місць вказано, де інвалід об'єктивно не зможе проїхати (круті сходи, наприклад). Також (окремий факт) всі переходи — наземні (хоча, здавалось би, нічого в їхньому грунті не заважає будувати підземні). Це зроблено для зручності тих, хто пересувається на візках і на велосипедах.
В магазини багато хто (особливо літні люди) ходять з візками-кравчучками. Є візки з двома коліщатами, є з чотирма. Останні використовуються зокрема і як “ходунки”. Кравчучки продаються в магазинах у великому асортименті, в мене навіть фото є.
У Валенсії в парку (поруч із центральним) зроблено великий майдан для навчання дітей ПДР. І діти з батьками на велосипедах дійсно цим займаються. В Києві колись такий майдан був в парку Фрунзе, але він був бідніший, а в Валенсії повно знаків, розмітки багато, та й площа в кілька разів більша, ніж в парку Фрунзе була.
Сміття і його утилізація — це важлива частина побуту. Сміття на вулицях є. Його менше ніж в Києві, але більше, ніж в Ризі. Смітників досить багато, особливо в громадських місцях, але й просто на вулицях всюди є. Забитих вщент смітників я якщо і бачив, то буквально пару штук. Мешканці збирають сміття окремо, причому контейнери стоять окремо для паперу, окремо для скла, окремо для пластику, окремо для органіки і окремо для всього іншого. З контейнерів для паперу, бачив сам неодноразово, люди забирали папір і картон (можливо, для якихось власних потреб). Двірників теж бачив в роботі — вони неспішні і доволі ліниві в аспекті підмітання (не вимітають всі недопалки, наприклад), але загалом роботу свою виконують. Ну, тобто в Києві двірники теж роботу виконують, просто бидло смітить занадто багато.
З туалетами так само кепсько, як і в Києві, а може ще й гірше. Там, де на плані парку вказано туалет, буде знаходитись кафе і туалет при ньому. Ще й написано “туалет тільки для клієнтів”. В макдональдсі в Аліканте в туалеті був кодовий замок на дверях (код на чеку), в Барселоні на набережній туалет в макдональдсі був безкоштовний. Громадських туалетів я не пригадую взагалі (може десь і є, звісно) крім як на пляжах (там вони об'єднані з перевдягальнями).
Пляжі, як я згадував, не дуже впорядковані в аспекті послуг. Там де пісок (в Аліканте), а де дрібний-дрібний пісчаник (Торев'єха, околиці Валенсії). Обладнання складається з кількох кабінок для перевдягання із вбудованим туалетом, душа і ногомийника (дуже зручно) просто неба і дерев'яних “доріжок” до моря, щоб не сильно по піску ходити (причина тривіальна — пісок на сонці розжарюється так, що ходити по ньому після 12 дня вже практично неможливо). Якогось дрібного бізнесу з оренди тапчанів, продажу напоїв тощо немає (на міському пляжі в Аліканте бачив власне тапчани і парасолі, але не зрозумів, звідки вони і хто ними керує). Тобто маєш приходити зі своїм. В Барселоні міський пляж значно краще — там є навіть камери схову (небагато) і медпункт. Але теж немає дрібного бізнесу. Рятувальники є лише на основних пляжах.
Народ на пляжах смажиться як приїжджий, так і місцевий (судячи з номерів машин). Причому навіть вдень лежать (рак не страшний чи що ... ). Загоряння і ходіння по пляжу топлес є цілком прийнятним, причому страждають на це як молоді, так і літні (повбивав би — баба в 50 років з обіймищем в 2 метри ще й хизується своїми телесами). Причому, спостерігав пару разів таку картину, коли на пляж приходить родина (батько, мати, дитина-хлопець 7-10 років) і мати сідає загоряти топлес. З одного боку то їхні особисті справи, а з іншого боку це травмує мою ніжну психіку (особливо баби по 50+ років).
Загальні враження
Загальне відчуття в нас із дружиною сформувалось одностайне ще під вечір першого дня в Castellon'і, і було воно розчаруванням (ми очікували на краще, чесно кажучи). Потім ми намагалися переконати себе, що з “усім цим” можна якось змиритися і жити, але нам це практично не вдалося. Також одностайною була думка, що тих грошей, котрі вони хочуть за (дуже обмежене в правах) право на проживання в Іспанії, вони не коштують.
В сухому залишку, після відвідання Валенсії і Барселони, ми зійшлися на думці, що в Валенсії можна придбати квартиру в досить обмеженій кількості будинків (щоб вікна виходили на парк і на море одночасно), і пересиджувати там зими. Постійно жити в Іспанії ми б не змогли, мабуть, за жодних умов.
Валенсія мені сподобалась, це я можу повторювати неодноразово. Але не Іспанія в цілому.
Я дуже радий, що ми з'їздили зараз, до того, як заглиблюватись в юридичні і фінансові аспекти отримання дозволу на проживання в Іспанії — цим ми зекономили багато грошей і часу.
Також я зрозумів, що комфортно я б себе почував, мабуть, лише в США, оскільки континентальна Європа з її пенсіонерським і соціально-соціалістичним характером, мабуть, все-таки не для мене.
Водночас за час їзди по їхніх автомагістралях в мене було повно часу подумати (як не дивно і про Україну — що заважає в Україні жити краще, ніж в Іспанії (адже Україна в рази багатша за Іспанію на природні ресурси). І дійшов висновку, що українці, на відміну від європейців, внутрішньо заперечують проти того, щоб робити суспільне добро, навіть в випадку, коли це добро є корисним і для них. Робитись може лише те, що в першу чергу приносить особистий бонус, а суспільне добро — це лише можливий (і не обов'язковий) побічний ефект.
Наприклад, робітник дорожньо-експлуатаційної установи продасть наліво машину асфальту, тому що матиме особистий зиск із цього. А те, що він сам, всі його родичі і сусіди тепер їздитимуть по ямах, його не хвилює. Або не можна пофарбувати під'їзд (чи посадити там квіти), бо “це ж сусіди на шару ходитимуть по фарбованому за мої гроші під'їзду!”, тому краще всі хай ходять по брудному. Чи лікується це, не знаю. Не впевнений. На еволюційний шлях підуть десятки, як не сотні років, а зовнішнє управління зараз теж неможливе — нікому не потрібно.
І дуже важливий є напрямок руху, а не просто статична картинка. Так, в іспанців багато негативного, але вони взяли напрямок на покращення того негативу, котрий в них є, і працюють над цим (чи вдасться їм подолати глобальносвітові чинники — не знаю, але вони намагаються). В Україні ж відбувається (остаточне?) руйнування без жодних сподівань на зміни.
Про побут іспанців я можу сказати дуже мало, оскільки не жив в родині і не ходив в гості, але дещо впало у вічі.
По-перше, іспанці багато палять. Це видно на вулиці і в магазинах — перед дверима висять попільниці з піском (ну, тут якість в усьому відчувається) і напис “будь ласка, залиште свою цигарку тут перед тим як входити”. Що натякає на те, що були часи, коли в магазини входили з цигарками. В кафе попільниці стоять на всіх столиках і сісти так, щоб на тебе не несло дим — це ще треба спробувати. Коли їхали в машині, дружина слухала радіо (для практикуму в іспанській) і казала, що агітували проти паління. У нас такого не спостерігається.
Стосовно часу. Дійсно, як всюди пишуть, в більшості магазинів є перерва -- сієста з 14 до 17 або якось так. І людей на вулицях в цей час істотно меншає (хоча я б не сказав, що на те є причини — температура повітря не піднімається вище ніж вранці чи ввечері). Водночас, ніяких народних гулянь до 1-ої ночі ми теж не спостерігали. Навпаки — як тільки темнішає (біля 10-ої вечора), народу на вулиці стає зовсім мало. Ніхто по темряві не шляється.
В Барселоні були в п'ятницю ввечері. Народ забив всі столики в усіх кафе, спілкувались. Але вже о 9 вечора частину столиків власники кафе збирали. Тобто не засиджуються там багато до 12, як у нас.
Люди багато займаються спортом. В парках побудовані майданчики не тільки з реманентом типу “турники” і “драбина”, але з повноцінними тренажерами для навантаження різних м'язів і суглобів. На частині тренажерів я із задоволенням позаймався сам, навіть в спеку це робити цікаво і не дуже складно. Аналогічних тренажерів в Україні я не бачив взагалі, тому і навести приклад не можу. Самі тренажери зроблені з заліза де тільки можна (щоб не ламались), відповідно крім облізлої фарби здебільшого ніяких пошкоджень не мають. Але й вандалізму там, підозрюю, немає.
В центральному парку Валенсії ми бачили майданчики для софтболу і чогось схожого. Також в усіх містах бачили багато пенсіонерських майданчиків для французької гри із киданням металевих куль в пісок (забув назву). В Барселоні це взагалі дуже популярна річ.
В містах велика кількість собак (замінюють дітей?). В Кастельйоні, Аліканте і Валенсії собаки безпородні (породистих майже не бачив), в Барселоні ми бачили і породистих собак, в тому числі і “небезпечних” порід. Всі собаки на пасках, до паску прикріплений спеціальний контейнер з пакетиками. Власники собак цими пакетиками збирають лайно і потім викидають його в смітник. Контейнери з пакетиками продаються в магазинах за пару євро. В парках є окремі майданчики для вигулу собак без пасків, але це доволі умовне місце, бо паркани там декоративні, висотою в 40-50 см. У Валенсії народ в центральному парку вигулював собак без пасків і при виді поліцейських на конях всі похапцем почали збирати собак до себе і пристібати ті паски.
Як я згадував, чоловіки намагаються за собою доглядати — бігають, їздять на велосипедах тощо. Жінки теж це роблять, але менше і здебільшого молоді дівчата. Жінок 35-40 років, щоб займались бігом, я мабуть що і не бачив. Пенсіонери теж бігають, але, звісно, хто [як] може.
В Валенсії і Барселоні (в Аліканте не бачив) є багато контор з прокату велосипедів, в Валенсії також є міська програма з прокату. Велосипеди міські, не спортивні, але з перемиканням передач. Крім звичайних велосипедів можна орендувати тандеми різної конструкції, “карети” (реально як карета на 4 осіб, тільки з велоприводом), електричні міні-мопеди, ще щось екзотичне.
На вулицях багато людей на візках. Але, гадаю, це не тому, що там інвалідів більше, а тому, що вони мають змогу виїжджати в місто. З наших будинків (особливо хрущоб) це неможливо зробити, та й не доберешся далеко. Частина візків з електроприводом (у нас такі теж є, але дуже мало). Для інвалідів зроблені всі можливі умови для пересування — і тротуари, і автобуси з підйомниками, і в музеях. Навіть на мапах культурних місць вказано, де інвалід об'єктивно не зможе проїхати (круті сходи, наприклад). Також (окремий факт) всі переходи — наземні (хоча, здавалось би, нічого в їхньому грунті не заважає будувати підземні). Це зроблено для зручності тих, хто пересувається на візках і на велосипедах.
В магазини багато хто (особливо літні люди) ходять з візками-кравчучками. Є візки з двома коліщатами, є з чотирма. Останні використовуються зокрема і як “ходунки”. Кравчучки продаються в магазинах у великому асортименті, в мене навіть фото є.
У Валенсії в парку (поруч із центральним) зроблено великий майдан для навчання дітей ПДР. І діти з батьками на велосипедах дійсно цим займаються. В Києві колись такий майдан був в парку Фрунзе, але він був бідніший, а в Валенсії повно знаків, розмітки багато, та й площа в кілька разів більша, ніж в парку Фрунзе була.
Сміття і його утилізація — це важлива частина побуту. Сміття на вулицях є. Його менше ніж в Києві, але більше, ніж в Ризі. Смітників досить багато, особливо в громадських місцях, але й просто на вулицях всюди є. Забитих вщент смітників я якщо і бачив, то буквально пару штук. Мешканці збирають сміття окремо, причому контейнери стоять окремо для паперу, окремо для скла, окремо для пластику, окремо для органіки і окремо для всього іншого. З контейнерів для паперу, бачив сам неодноразово, люди забирали папір і картон (можливо, для якихось власних потреб). Двірників теж бачив в роботі — вони неспішні і доволі ліниві в аспекті підмітання (не вимітають всі недопалки, наприклад), але загалом роботу свою виконують. Ну, тобто в Києві двірники теж роботу виконують, просто бидло смітить занадто багато.
З туалетами так само кепсько, як і в Києві, а може ще й гірше. Там, де на плані парку вказано туалет, буде знаходитись кафе і туалет при ньому. Ще й написано “туалет тільки для клієнтів”. В макдональдсі в Аліканте в туалеті був кодовий замок на дверях (код на чеку), в Барселоні на набережній туалет в макдональдсі був безкоштовний. Громадських туалетів я не пригадую взагалі (може десь і є, звісно) крім як на пляжах (там вони об'єднані з перевдягальнями).
Пляжі, як я згадував, не дуже впорядковані в аспекті послуг. Там де пісок (в Аліканте), а де дрібний-дрібний пісчаник (Торев'єха, околиці Валенсії). Обладнання складається з кількох кабінок для перевдягання із вбудованим туалетом, душа і ногомийника (дуже зручно) просто неба і дерев'яних “доріжок” до моря, щоб не сильно по піску ходити (причина тривіальна — пісок на сонці розжарюється так, що ходити по ньому після 12 дня вже практично неможливо). Якогось дрібного бізнесу з оренди тапчанів, продажу напоїв тощо немає (на міському пляжі в Аліканте бачив власне тапчани і парасолі, але не зрозумів, звідки вони і хто ними керує). Тобто маєш приходити зі своїм. В Барселоні міський пляж значно краще — там є навіть камери схову (небагато) і медпункт. Але теж немає дрібного бізнесу. Рятувальники є лише на основних пляжах.
Народ на пляжах смажиться як приїжджий, так і місцевий (судячи з номерів машин). Причому навіть вдень лежать (рак не страшний чи що ... ). Загоряння і ходіння по пляжу топлес є цілком прийнятним, причому страждають на це як молоді, так і літні (повбивав би — баба в 50 років з обіймищем в 2 метри ще й хизується своїми телесами). Причому, спостерігав пару разів таку картину, коли на пляж приходить родина (батько, мати, дитина-хлопець 7-10 років) і мати сідає загоряти топлес. З одного боку то їхні особисті справи, а з іншого боку це травмує мою ніжну психіку (особливо баби по 50+ років).
Загальні враження
Загальне відчуття в нас із дружиною сформувалось одностайне ще під вечір першого дня в Castellon'і, і було воно розчаруванням (ми очікували на краще, чесно кажучи). Потім ми намагалися переконати себе, що з “усім цим” можна якось змиритися і жити, але нам це практично не вдалося. Також одностайною була думка, що тих грошей, котрі вони хочуть за (дуже обмежене в правах) право на проживання в Іспанії, вони не коштують.
В сухому залишку, після відвідання Валенсії і Барселони, ми зійшлися на думці, що в Валенсії можна придбати квартиру в досить обмеженій кількості будинків (щоб вікна виходили на парк і на море одночасно), і пересиджувати там зими. Постійно жити в Іспанії ми б не змогли, мабуть, за жодних умов.
Валенсія мені сподобалась, це я можу повторювати неодноразово
. Але не Іспанія в цілому. Я дуже радий, що ми з'їздили зараз, до того, як заглиблюватись в юридичні і фінансові аспекти отримання дозволу на проживання в Іспанії — цим ми зекономили багато грошей і часу.
Також я зрозумів, що комфортно я б себе почував, мабуть, лише в США, оскільки континентальна Європа з її пенсіонерським і соціально-соціалістичним характером, мабуть, все-таки не для мене.
Водночас за час їзди по їхніх автомагістралях в мене було повно часу подумати (як не дивно
і про Україну — що заважає в Україні жити краще, ніж в Іспанії (адже Україна в рази багатша за Іспанію на природні ресурси). І дійшов висновку, що українці, на відміну від європейців, внутрішньо заперечують проти того, щоб робити суспільне добро, навіть в випадку, коли це добро є корисним і для них. Робитись може лише те, що в першу чергу приносить особистий бонус, а суспільне добро — це лише можливий (і не обов'язковий) побічний ефект. Наприклад, робітник дорожньо-експлуатаційної установи продасть наліво машину асфальту, тому що матиме особистий зиск із цього. А те, що він сам, всі його родичі і сусіди тепер їздитимуть по ямах, його не хвилює. Або не можна пофарбувати під'їзд (чи посадити там квіти), бо “це ж сусіди на шару ходитимуть по фарбованому за мої гроші під'їзду!”, тому краще всі хай ходять по брудному. Чи лікується це, не знаю. Не впевнений. На еволюційний шлях підуть десятки, як не сотні років, а зовнішнє управління зараз теж неможливе — нікому не потрібно.
І дуже важливий є напрямок руху, а не просто статична картинка. Так, в іспанців багато негативного, але вони взяли напрямок на покращення того негативу, котрий в них є, і працюють над цим (чи вдасться їм подолати глобальносвітові чинники — не знаю, але вони намагаються). В Україні ж відбувається (остаточне?) руйнування без жодних сподівань на зміни.
19.07.2013
09:38
Магазини, ринки, ціни
Магазини представлені маленькими лавками на перших поверхах житлових будинків і супермаркетами. Супермаркети рівня Сільпо чи АТБ — мережа Mercadona і альтернативних ми не бачили (може вони і монополісти там, не знаю). Ще є Ашан (там він називається Alcampo) і аналогічні гіпермаркети Carrefour. Кажуть, що у Carrefour є ще менші магазини рівня Сільпо, але я таких не зустрічав. В Меркадоні вибір дуже обмежений, в Великій Кишені (про сільпо не знаю) вибір істотно більший. В гіпермаркеті Carrefour при розмірі з (київський) Ашан вибір продуктів вдвічі менший за Ашан, решта площ зайнята речами.
“Колгоспні” ринки є. Центральні працюють щодня, інші пару разів на тиждень. На ринках все охайно, кожне місце — окремий “кіоск”, із іменем власника (чи орендаря?) над ним.
Ціни на ринку нижчі за магазинні, але неістотно — десь на 15%. Ринки ми дивилися в Аліканте і Валенсії.
Ціни вразили нас наповал з самого початку, як ми заїхали в Castelldefels. Вони шалені. В середньому ціни вищі за київські в 2-3 рази. Побутова хімія, собачий корм, косметика дешевші за київські, все інше значно дорожче. М'ясо десь вдвічі дорожче (наприклад, кілограм яловичини — 15 євро і вище, свинини майже немає), риба дорожча в 3+ рази, фрукти на 30-40% дорожчі, промислові товари вдвічі дорожчі (за деякими виключенням).
Знижки (rebajas) всюди, і є реально гарні пропозиції. Джемпер за 15 євро (і він їх вартий) було куплено в Carrefour за 5.10 євро, чудові шкіряні сандалі дружині — за 30 євро (в Києві вони б коштували 600-700 гривень), шкіряні портмоне на знижках можна купити за 15 євро (аналогічні в Києві коштують 300 грн).
Хтось скаже, що потрібно співставляти ціни із середньою зарплатнею, але зауважу, що в Іспанії безробіття (офіційне) більше 20%, і цим людям теж потрібно щось їсти (і вдягатись). Тобто середня зарплатня, як і середня температура по лікарні, є поганими орієнтирами. Ну і ми не знаємо, яку частку в структурі витрат іспанців складають їжа і побутові товари.
Харчування
З їжею в Іспанії погано, з великої літери Х. Іспанська кухня складається із тухлого м'яса і таких же м'ясопродуктів (в них це делікатес — хамон), паельї (рис з приправами і м'ясом чи морепродуктами, тушкований на сковорідці) і бутербродів.
Салати всі однакові і складаються з кількох різновидів салату (рослини), помідорів (два види лише, і ті несмачні), цибулі і тих чи інших додатків в малих кількостях. Причому додатки в частині випадків — з консервів (напр. консервована скумбрія, або овочі в оцті). Інших овочів в салаті практично немає.
Загалом овочі і фрукти дорогі і асортимент дуже обмежений. Це вам не український базар, де одних помідорів можна знайти 15-20 сортів.
М'ясо (ескалоп, біфштекс тощо) вони готувати просто не вміють — їсти його неможливо (пробували пару разів). Плюс, в половині випадків воно робиться з того ж хамону.
Бутерброди є комбінацією того ж м'яса чи м'ясопродуктів із компонентами салату.
Загалом іспанці їдять багато хліба (і хліб вельми смачний), тому їхні жінки до 40 років здебільшого сягають форм недопеченого колобка. Чоловіки масово бігають і їздять на велосипеді, тому мають людські габарити.
Супи їдять, але дуже мало і знов таки в обмеженому асортименті.
Ще їдять картоплю, але без варіацій — варено-смажена картопля (типу “по-селянські”, але гіршої смакової якості) і фрі брусочками, і все.
Круп і каш (крім рису) немає взагалі, ані в продажу в магазинах, ані в кафе. Є певний вибір бобових в магазинах, але страв з них в кафе я жодного разу не бачив.
Морепродукти дуже дорогі (хоча й цікаві) і пишуть, що все привізне, оскільки Середземне море в районі Іспанії пусте (і дійсно, чайок я бачив за весь час може штук 5).
Ковбаси і копченості — все з присмаком хамону, їсти неможливо. Сири трошки дешевші, ніж у нас, але того, що в нас (ок, в росіян) називається творогом, немає. Йогурти низької якості. Питних йогуртів в пляшках, аналогічних нашим Галичині чи навіть Актівії, немає (Актівію бачив питну в пляшечках по 150 грамів, але ж це не доза.
П'ють вони там каву, охолоджувальні напої (лимонади), мінеральну воду (клімат вимагає), пиво і Сангрію (дуже легке солодке фруктове вино).
Місцеве пиво в них вельми посереднє, віддає спиртом (як і половина пропозицій в Україні на жаль). Привізного пива обмаль, в супермаркетах 2-3 пропозиції (!), в кафе — Хайнекен і, здається, все.
Вина там ми не пробували крім Сангрії. Сангрія смачна, продається як в пляшках (причому, є і газована) 4 і 7 градусів, так і в кафе в келихах з льодом. П'ється легко — ми вже перед відльотом випили за 2 години 2 літри на двох і сп'яніння не відчували взагалі.
Харчування в закладах громадського харчування перетворюється на тортури — всі пропозиції абсолютно однакові за асортиментом і типові за смаком, і все зводиться до вище окреслених варіантів. Порції великі (типова порція в більшості випадків сміливо ділиться на двох людей), але й дорогі. Вартість пообідати — 15 євро на особу, перекусити — біля 10 євро. В мережевих швидкожерках дешевше, але не набагато (біг-мак коштує 6.50 євро, здається, і додайте запивку: капучіно 200 грамів — 1 євро, лимонад 1.50-1.80, пиво в макдональдсі - 1.80).
Магазини представлені маленькими лавками на перших поверхах житлових будинків і супермаркетами. Супермаркети рівня Сільпо чи АТБ — мережа Mercadona і альтернативних ми не бачили (може вони і монополісти там, не знаю). Ще є Ашан (там він називається Alcampo) і аналогічні гіпермаркети Carrefour. Кажуть, що у Carrefour є ще менші магазини рівня Сільпо, але я таких не зустрічав. В Меркадоні вибір дуже обмежений, в Великій Кишені (про сільпо не знаю) вибір істотно більший. В гіпермаркеті Carrefour при розмірі з (київський) Ашан вибір продуктів вдвічі менший за Ашан, решта площ зайнята речами.
“Колгоспні” ринки є. Центральні працюють щодня, інші пару разів на тиждень. На ринках все охайно, кожне місце — окремий “кіоск”, із іменем власника (чи орендаря?) над ним.
Ціни на ринку нижчі за магазинні, але неістотно — десь на 15%. Ринки ми дивилися в Аліканте і Валенсії.
Ціни вразили нас наповал з самого початку, як ми заїхали в Castelldefels. Вони шалені. В середньому ціни вищі за київські в 2-3 рази. Побутова хімія, собачий корм, косметика дешевші за київські, все інше значно дорожче. М'ясо десь вдвічі дорожче (наприклад, кілограм яловичини — 15 євро і вище, свинини майже немає), риба дорожча в 3+ рази, фрукти на 30-40% дорожчі, промислові товари вдвічі дорожчі (за деякими виключенням).
Знижки (rebajas) всюди, і є реально гарні пропозиції. Джемпер за 15 євро (і він їх вартий) було куплено в Carrefour за 5.10 євро, чудові шкіряні сандалі дружині — за 30 євро (в Києві вони б коштували 600-700 гривень), шкіряні портмоне на знижках можна купити за 15 євро (аналогічні в Києві коштують 300 грн).
Хтось скаже, що потрібно співставляти ціни із середньою зарплатнею, але зауважу, що в Іспанії безробіття (офіційне) більше 20%, і цим людям теж потрібно щось їсти (і вдягатись). Тобто середня зарплатня, як і середня температура по лікарні, є поганими орієнтирами. Ну і ми не знаємо, яку частку в структурі витрат іспанців складають їжа і побутові товари.
Харчування
З їжею в Іспанії погано, з великої літери Х. Іспанська кухня складається із тухлого м'яса і таких же м'ясопродуктів (в них це делікатес — хамон), паельї (рис з приправами і м'ясом чи морепродуктами, тушкований на сковорідці) і бутербродів.
Салати всі однакові і складаються з кількох різновидів салату (рослини), помідорів (два види лише, і ті несмачні), цибулі і тих чи інших додатків в малих кількостях. Причому додатки в частині випадків — з консервів (напр. консервована скумбрія, або овочі в оцті). Інших овочів в салаті практично немає.
Загалом овочі і фрукти дорогі і асортимент дуже обмежений. Це вам не український базар, де одних помідорів можна знайти 15-20 сортів.
М'ясо (ескалоп, біфштекс тощо) вони готувати просто не вміють — їсти його неможливо (пробували пару разів). Плюс, в половині випадків воно робиться з того ж хамону.
Бутерброди є комбінацією того ж м'яса чи м'ясопродуктів із компонентами салату.
Загалом іспанці їдять багато хліба (і хліб вельми смачний), тому їхні жінки до 40 років здебільшого сягають форм недопеченого колобка. Чоловіки масово бігають і їздять на велосипеді, тому мають людські габарити.
Супи їдять, але дуже мало і знов таки в обмеженому асортименті.
Ще їдять картоплю, але без варіацій — варено-смажена картопля (типу “по-селянські”, але гіршої смакової якості) і фрі брусочками, і все.
Круп і каш (крім рису) немає взагалі, ані в продажу в магазинах, ані в кафе. Є певний вибір бобових в магазинах, але страв з них в кафе я жодного разу не бачив.
Морепродукти дуже дорогі (хоча й цікаві) і пишуть, що все привізне, оскільки Середземне море в районі Іспанії пусте (і дійсно, чайок я бачив за весь час може штук 5).
Ковбаси і копченості — все з присмаком хамону, їсти неможливо. Сири трошки дешевші, ніж у нас, але того, що в нас (ок, в росіян) називається творогом, немає. Йогурти низької якості. Питних йогуртів в пляшках, аналогічних нашим Галичині чи навіть Актівії, немає (Актівію бачив питну в пляшечках по 150 грамів, але ж це не доза
. П'ють вони там каву, охолоджувальні напої (лимонади), мінеральну воду (клімат вимагає), пиво і Сангрію (дуже легке солодке фруктове вино).
Місцеве пиво в них вельми посереднє, віддає спиртом (як і половина пропозицій в Україні на жаль). Привізного пива обмаль, в супермаркетах 2-3 пропозиції (!), в кафе — Хайнекен і, здається, все.
Вина там ми не пробували крім Сангрії. Сангрія смачна, продається як в пляшках (причому, є і газована) 4 і 7 градусів, так і в кафе в келихах з льодом. П'ється легко — ми вже перед відльотом випили за 2 години 2 літри на двох і сп'яніння не відчували взагалі.
Харчування в закладах громадського харчування перетворюється на тортури — всі пропозиції абсолютно однакові за асортиментом і типові за смаком, і все зводиться до вище окреслених варіантів. Порції великі (типова порція в більшості випадків сміливо ділиться на двох людей), але й дорогі. Вартість пообідати — 15 євро на особу, перекусити — біля 10 євро. В мережевих швидкожерках дешевше, але не набагато (біг-мак коштує 6.50 євро, здається, і додайте запивку: капучіно 200 грамів — 1 євро, лимонад 1.50-1.80, пиво в макдональдсі - 1.80).
