Роздуми

Вчора мене за якимось дивом занесло на LinkedIn почитати стрічку. Точніше, яким дивом, я розумію, але навіщо я там провів більше, ніж 5 хвилин, - не дуже. Після цього мені почав менше не подобатися Facebook :). А зараз я зрозумів, що LinkedIn мені нагадує. Загін з павичами, ось як на фото:

peacocks2.jpg

PS: а кричать вони огидно, радянський мультфільм про Мюнхгаузена мав рацію.
Поставили мені в гаражі розетку. Тепер я заряджаю автівку щоночі та маю 100% батареї десь о 3-ій ранку. По спеці та з урахуванням того, що ми живемо на схилі пагорба висотою понад 100 м (автівка змушена перевалювати через нього щоразу при виїзді з дому), на повному заряді акумулятора вона проходить біля 30-32 км. Обіцяли 50-60, але це по рівнині. В нас пагорб все псує. Для середнього електромобіля споживання електрики становить від 15 до 20 kWt/h на 100 км, в нас же виходить біля 30, тобто майже вдвічі більше. Бензин не використовується взагалі (тільки один раз увімкнувся бензиновий двигун, коли за 1 км до дому сіла таки батарея). Погано в цьому те, що на чистому електромобілі споживання теж буди в півтора рази вище, ніж на рівнині. Але гадаю, що в Києві така ж ситуація - самі пагорби, якщо на правому березі жити.
Почав працювати над продовженням IT-енциклопедії, котре початково хотів включити прямо в енциклопедію, але з певних міркувань не зробив.

Робоча назва - "Основи програмування для дітей". Принципово не буде фокусу на якійсь конкретній мові програмування. Натомість будемо обговорювати основи - ту теорію, котра дозволить будь-яку мову програмування чи бібліотеку вивчати методом порівняння (з теорією).

Зміст

Вступ

Основні поняття цифрових комп’ютерів
  • Мови програмування
  • Коментарі
  • Команди та оператори
  • Цифри та числа
  • Текстові рядки
  • Збереження даних в пам’яті. Куча і стек. Статичне і динамічне виділення пам’яті
  • Змінні та вказівники
  • Типи даних
  • Використання змінних
  • Константи
  • Операції над даними
Виконання комп’ютерних програм
  • Що таке алгоритм
  • Функції (методи, процедури). Стек викликів. Рекурсія.
  • З чого складається програма. Модулі, бібліотеки, області імен.
  • Цикли
  • Умовне виконання
  • Зворотні функції (callbacks)
  • Виключні ситуації
  • Паралельне і асинхронне виконання
Складені типи даних
  • Структури
  • Масиви
  • Набори (sets)
  • Словники (dictionaries)
  • Стек (ага, знову)
  • Переліки
  • Черги
  • Об’єкти
Об’єктне та об’єктно-орієнтоване програмування
  • Складові частини (члени) об’єкту
  • Видимість членів
далі буде
Подивившись вчора кілька відео про плагін-гібриди, дістав відповідей на деякі питання, що в мене виникали (зокрема і в попередніх дописах).

1. Ємність батарей. За дослідженнями, в Європі середній громадянин проїжджає за день не більше ніж 40-45 км. Саме до цієї цифри виробники дотягують електропробіг гібридів. Тобто, зараз плагін-гібриди проїжджають на електриці після повного заряджання біля 50-55 км. Технічно, навіть для США цього може вистачити - багато хто живе в межах 10-15 миль від роботи. Наприклад, мені до офісу було 8-9 миль, і іноді я повертався через супермаркет, тоді робив гак 5-7 миль. Для Києва, якщо їздити лише на роботу і дітей в школу, то в багатьох випадках 50 км теж вистачатиме. Якщо кружляти по місту, тоді, звісно, ні.

2. Швидкість заряджання. В гібридах стоїть повільний блок заряджання, і це навмисно. Тут є два пов'язані considerations. По-перше, швидке заряджання малої батареї призводить до більшого навантаження на один елемент батареї, що скорочує час її життя. А основною турботою багатьох людей досі є міф, що батарея коштує дуже дорого, живе мало і її потрібно буде міняти. Зараз на батареї дають гарантію 5-8 років або біля 150 тис. км пробігу. Цілком притомна цифра - підозрюю, що і бензиновий двигун, що стоїть в цих автомобілях, більше 150 тис. без серйозного ремонту не витримає. Другий аспект - сценарій використання плагін-гібридів передбачає неспішне заряджання вдома з розетки вночі. Про це я писав тут, і рішення тут немає. Слухав розповідь представника ZSE (місцевий постачальник електрики), - кажуть, що нові будинки будують з певною кількістю зарядних місць, щось біля 10% паркомісць. Це, звісно, смішно для вказаних сценаріїв використання. Потрібне якесь притомніше рішення.
Сьогодні наткнувся на одну цікаву проблему, котра буде найголовнішою перешкодою в масовому переході на електромобілі. Це багатоквартирні будинки з паркінгами і вимоги компаній, що обслуговують електричні мережі. Точніше, проблема полягає в ідіотизмі тих, хто пише інструкції. Вони вимагають, щоб лічильники стояли в місці з вільним доступом (з вулиці). Я так розумію, що це робиться для того, щоб ніхто не під'єднався до мережі перед лічильником, цим самим обходячи його. Якщо для приватних домоволодінь це має сенс, то для багатоквартирних будинків - ні, оскільки найпростішим є поставити загальний лічильник на дім, і на різниці між показниками загального і суми індивідуальних лічильників виявляти крадіжки. А отримання показників вже давно зроблено прямо через електромережу, і контролерові немає потреби приходити до лічильника, щоб зняти його показники.

А який взагалі зв'язок між лічильниками і електромобілями? А простий. Для того, щоб ефективно заряджати електричний автомобіль (не гібрид), необхідно поставити wall box - зарядний пристрій, що вішається на стіну і дає можливість заряджати електромобіль швидко, маючи výkon (потужність?) понад максимальних для побутової розетки 3.3 КВт . Такий пристрій вимагає окремого підключення до розподільчого щита і, відповідно, окремого лічильника. Тепер уявіть собі -- якщо кожен лічильник потрібно винести на вулицю, то потрібно протягнути з гаражу до кожного лічильника і назад окремі кабелі та виділити десь на фасаді будинку місце під лічильники. І якщо для будинку на дюжину квартир, як в нас, це ще можна зробити, то великі багатоквартирні будинки - no chance з причин банально обмеженого місця.

Єдиний варіант, який я зараз бачу - це міняти норми та дозволяти монтаж лічильників в місці споживання енергії (тобто на паркомісцях).

Інший очевидний варіант - виводити слабкі розетки (на 3 КВт) від загальнодомової мережі. Але з ним виникає проблема організаційного характеру - такі розетки вимагають згоди всіх співвласників будинку. І знов таки, в маленькому будинку ще можна спробувати зібрати згоди (і то не факт, що вдасться), а в великому це без шансів.

В країн є не більше десяти років на вирішення цієї проблеми, бо в 30-му році майже зупиниться виробництво автівок з ДВЗ і відповідно значно збільшиться частка автомобілів, що потребують заряджання. А очевидне єдине місце, де автомобілі можна заряджати масово - це гаражі, де автівки проводять ніч.
Я завів собі останньої моделі plugin hybrid для пересування Словаччиною і поїздок в мандри. Ну, щоб не прив'язуватися до розетки. Це офіційна версія. Насправді я його завів тому, що це єдина автівка, яка мені сподобалася візуально - якби вона була електричною, я би краще взяв чисто електричну. А так довелося себе вмовляти, що "й так згодиться".

Їжджу два тижні, тому можу описати певні враження.

Читати далі...

Як людина, що все робоче життя провела в американській work culture, не можу не здивуватися у влучності наведених нижче слів.

If the truth be told, the best solution is to give employees the opposite of what they're being given now. How many times -- especially in the American work culture -- have you seen employees completely unable to take vacations? And even when they do, somehow, they still get contacted for this, that, or the other bit of work. That's the beauty of technology.

A culture where breaks are encouraged and respected? It's not just that most companies don't have that. It's that America doesn't have that. America has a work culture. It doesn't have a life culture.

An ethos of constant individualistic drive isn't capable of embracing, well, having a life.

When you tell him that you're tired and you need a long break, Atlas just shrugs.
Намагався зареєструватися на вакцинацію в Словаччині, де за всіма нормами, маю право. Отримав такий витвір мистецтва. Я пишаюся з ньго - люди ще можуть таке створити. Алеboot to the head вимальовується начисто:

Thank you for your interest in registration for COVID-19 vaccination. Unfortunately, online registration from your country is not available.
For further information please call the COVID-19 Call Center at +421 2 32 353 030.

Using VPN connection to register for COVID-19 vaccination is not allowed.
If you are using a private or corporate VPN connection, please try again to register without your VPN connection.
If you are not using your VPN connection and you are in one of the following countries:
SK, HU, AT, CZ, please contact us at: +421 2 32 353 030.

Ну а зображення мені Матриця не дає прикріпити. Там написано "вакцинація - це свобода". Arbeit macht frei, #$%.
I pledge allegiance to the flag of the United States, and for the republic, for which it stands. For liberty and justice for all.
I pledge no allegiance and I bet - they're gonna drive me crazy yet.


Обидва рядки я вивчив в 93-му. Перший я мав змогу вимовити десь зараз. Але рудий чубчик фактично позбавив мене цієї можливості. Отже, другий рядок.
"Лишитися має лише один!" - знущався Колобок над Дунканом МакЛаудом
анекдот
Встановив Hyper-V, стали підгальмовувати віртуальні машини VMWare Workstation (хоча працювати не припинили). Почитав документацію:

Many virtualization applications depend on hardware virtualization extensions that are available on most modern processors. It includes Intel VT-x and AMD-V. Only one software component can use this hardware at a time. The hardware cannot be shared between virtualization applications.

Resolution: To use other virtualization software, you must disable Hyper-V Hypervisor, Device Guard, and Credential Guard. If you're using Hyper-V to run virtual machines or containers, disable Hyper-V Hypervisor in Control Panel or by using Windows PowerShell.

Довелося видалити Hyper-V назад.
За версією істориків, будівельники побудували будівлю, а потім засипали її парою метрів глини. Ну ок...

Що старішою стає людина, то вільнішою вона є проти сучасних обмежень. І я не про себе і не про пенсіонерів, котрі тремтячими руками скаржаться в пейсбук "ну коли же вже вакцинація до нас дійде?" (попустіться, ніколи). Я все за музику.

В молодості мені подобався Accept, але абсолютно не подобався соліст, Удо Діркшнайдер. Я знав, що він з Accept пішов, але з тих давніх пір 93-го року (часів Objection Overruled) до Акцепту й не повертався. Аж до минулого тижня, коли зі здивуванням дізнався що після фактично 15 років небуття Акцепт відновився з новим солістом. І випустили з тих пір аж п'ять альбомів.

Але й це ще не все. Я прослухав все "нове" - дуже гарно. Але найкраще - останній альбом Too Mean To Die. Суцільна насолода, хоча я й відійшов від металу ще позаминулого року. На відміну від маси музикантів, що випускали ремікси, збірки the best, акустичні версії тощо, Акцепт записали свіжий і вельми-вельми свіжий альбом. Був би капелюх, зняв би. А так  - дуже рекомендую.

22

Із синхронічностей:

В переліку задач за номером 22 стоїть задача, можливість виконання якої значно ускладнюється тією самою Catch 22. І номер задачі присвоював сам баг-трекер, а не я.
У вересні я писав про переваги широкоформатних моніторів. Зараз в мене з'явилася можливість проапгрейдити монітор на більший розмір, і я поліз розбиратися.

І перше, що я з'ясував, - що я лопух. В нових професійних моніторах вбудовано KVM switch і живлення по USB-C. Мені нарешті (6 тижнів пройшло) прислали новий ноутбук, котрий працює по одному USB-C порту (і ні, до фруктів він не відноситься). І в процесі перенесення інформації виявилося, що мій Dell U3419W має KVM і підтримує роботу по USB-C.

Що це означає? Насправді, кілька важливих речей. По-перше, непотрібен KVM switch. Миша і клавіатура втикаються прямо в монітор, а кількість приладів і дротів на столі зменшується. По-друге, ноутбуки з USB-С підключаються до такого монітора як до dock station, тобто, знову зменшується кількість дротів. По-третє, в монітора є апаратна підтримка режимів роботи, коли кожен комп'ютер має по пів-екрана, та режимів "картинка-в-картинці".

Але навіть якщо комп'ютер у вас один, то той факт, що монітор починає виконувати функції док-станції, економить вам 200-300 євро (мені не економить, бо я лопух і купив док-станцію, котра мені тепер ні до чого).

Висновок - прогрес вирішив обігнати кенгуру на спринті.
Висновок два - на моєму моніторі дуже дрібне зерно. 0.233. Це вимагає використання масштабування 1.25 для зручної роботи, але це не кращий варіант. Мета - мати три вікна в ряд по горизонталі, при цьому не ламаючи очі. На моєму 34" це можна зробити при масштабі 100%, але очам вже важкувато. Тому я вирішив брати 43" (мабуть, Philips) із зерном 0.27 і співвідношенням сторін 32:10. Як візьму, опишу.
Один з небагатьох подарунків, які викликали в мене радість, коштує лише 1 євро. І ні, це не виграш в лотерею :).

В мене є дуже рідкісна ручка, котру я свого часу купив за великі гроші, а от змінні стрижні для неї полінувався замовити. А потім виробник ручок припинив випускати стрижні :-/ . Той же стрижень, що був, за роки навіть мінімального вживання ручки все одно майже закінчився. А проблема в тому, що це металеві стрижні, і вони мають різну форму, тобто ручки і стрижні не є сумісними. І на мою нічого з того, що я бачив, не підходило. І тут в місцевому Метро я побачив набір з трьох стрижнів за 0.99 євро. Поміряв - підходить. І колір той же, що був. Тепер ми з дружиною забезпечені стрижнями на наступні п'ять років.
А старий стрижень повністю припинив писати рівно в той момент, коли я його з ручки витяг.
Кожна людина починає життя з певних "налаштувань", які корегуються в процесі дорослішання. Спершу дід мороз - це тато (або сусід), потім земля кругла, люди вмирають, бога не існує, і далі за переліком.

Ригідність визначає поведінку людини, коли вона подибує факт, що не збігається з її налаштуваннями в будь-який спосіб. Спектр проявів дуже великий - від здивування у випадку позитивної "несподіванки" до істерик чи створення альтернативної реальності в мозку (а то й навкруги, як у чубчика) при небажанні сприймати цей факт. Рівень "дорослості" людини визначається зокрема і тим, як людина може "cope" (впоратися, опанувати - англ.) зі своєю ригідністю, тобто інертністю нервової системи.

Ригідність є органічною властивістю нервової системи. Згруба, це висота порогу збудження, що його має перестрибнути нервовий сигнал, щоб дістатися наступної клітини. І в таких випадках палиця чи морквина (спереду чи ззаду) досить добре допомагають імпульсам бігати.

Загалом, ступінь інертності є природженою властивістю. Але великою мірою цей аспект тренується і виправляється. Іноді великими зусиллями (а що робити...). І що більша ригідність, то більші зусилля. Поламані об спину палиці - це ще не межа.

Але водночас є ще така штука як свідомість. Людина, яка усвідомлює мету, здатна цю ригідність перестрибувати як кінь на іподоромі. Тут ми маємо показати морквину на правильній відстані - не надто далеко, щоб людина пішла, але й не занадто близько, щоб моркву було з'їдено раніше, ніж ми дісталися цілі.

Є ще один спосіб боротися з ригідністю. Як сказано, ригідність - це бар'єри. Якщо ми знизимо їхній рівень, стрибати буде простіше. Як знизити? Тут є кілька способів. Один з них - усвідомленість, а другий - абстрагування. В обох випадках ми маємо вимкнути вбудовану в кожну людину систему оцінювання.

В першому способі, ми маємо відкинути всі заперечення, а натомість рухатися вперед, усвідомлюючи мету. Це має відбуватися на хімічному рівні, і це те, що викликає найбільшу складність у тих, хто страждає на депресію (але це окрема історія).

Другий спосіб вимагає тренування. Кажуть, в армії це досить добре закріплюють. Але нелюдськими методами. Є простіший метод - абсолютна довіра до людини, котра каже, що робити. Наприклад, в дітей закладено з певного віку (підлітковість) почати опиратися батькам. Але згодом, років в 16-17, *якщо* дитина довіряє батькам, то їй стає порівняно легко "вимкнути мозок" і просто діяти. В обох випадках висота бар'єру зменшується. Що таке "вимкнути мозок"? Насамперед - це вимкнути оцінкову систему. Ця система існує в усіх істотах і є зовнішнім периметром безпеки для окремого індивіда. Вона змушує кожного оцінювати будь-що (факт, подію, поведінку тощо) на предмет безпечності. І майже завжди знайоме і відоме є або здається безпечнішим за нове. А це й є інший бік ригідності. Кажуть, що звірі в лісі бігають одними й тими ж (до сантиметра) стежками просто тому, що вони колись тут пробігли і тут було безпечно. Звідти ж правила "працює - не чіпай", консерватизм в політиці і житті і подібні "реакційні" прояви.

І ще один аспект, вельми пов'язаний зі сказаним. Як сказано, є два способи проживати життя - дивуватися всьому і не дивуватися нічому. Дивуватися - це реакція тієї ж ригідної нервової системи на невідповідність нової інформації вже зафіксованій [в нервових клітинах]. Відповідно, можна або бути ригідним і дивуватися всьому, або тренуватися не дивуватися нічому, і цим знижувати рівень ригідності. "Не дивуватися" є альтернативою вимиканню мозку. "Не дивуватися" примушує мозок зупинити оцінювання всього і вся на предмет безпечності. Врешті решт, ми не печерні люди і за дверима нас не очікує шаблезубий тигр. А від шаблезубого клоуна нас стара система оцінки не врятує, бо коли її будували, клоунами обідали шаблезубі тигри.
Раніше я думав, що всі питання в житті зводяться до питання про сенс життя. Але зараз, ознайомившись із різноманітними теоріями, які стосуються всесвіту, я розумію, що питання про сенс життя не є кінцевим. А ключовим на зараз є питання про природу реальності. Сенс життя залежить саме від природи реальності. І мали рацію миші, що ставили The Ultimate Question of Life, the Universe, and Everything . От коли стане зрозуміло, що ж ховається за магічним "42", можна буде шукати решту відповідей. Є теорія, що 42 - це ASCII код символа "*", що в деяких випадках означає "будь-що" або whatever. І тут ми не можемо не згадати Курта Кобейна - Oh, well, whatever, nevermind. Тобто подальша відповідь - nevermind (тобто, "не звертайте уваги" або, по-простому, "пофіг";). А тут ми вже згадуємо слова з пісні групи Сплін: "Любой, имеющий в доме ружье, приравнивается к Курту Кобейну / любой, умеющий читать между строк, обречен иметь в доме ружье."

А ваша рушниця вже готова до пострілу?
In my VMWare Workstation (was 15, then 15.5, now 160), I am keeping two virtual machines, both with Windows 10 Professional. The immediate problem was that one of the machines offered "View -> Fit Guest Now" option, while for another machine, this option is grayed out. This caused a significant inconvenience, as I was trying to lay both windows alongside each other on my 34" ultra-wide monitor.

I searched for information here and there, tried numerous suggestions, but all without luck. I tried to use the "Install VMWare Tools" command several times to update or reinstall VMWare Tools. This didn't help.

Recently, I have received a notification from VMWare that Tools 11.2 is out. Workstation offered me to download and update Tools. So I did. After downloading, I used the "Install VMWare Tools" menu command to update VMWare Tools. To my surprise, this didn't update Tools! I still had version 11.1.5 installed.

In addition, the machine-in-question didn't let me switch shared folders while the machine was powered on. Workstation told me that I must have Tools installed. That was confusing, but the message also signaled that the host is having problems communicating with the guest. So, I probably need to focus on fixing Tools in the guest.

The next thing I did was visit the download page for VMWare Tools and download version 11.2. There, you can download the "external" package to install from the host and the in-guest installer. I took both but used the in-guest installer.

Running the in-guest installer in the guest machine to upgrade VMWare Tools didn't work again! The files remained old. Then I uninstalled Tools 11.1.5 completely and rebooted the system. On one of the two virtual systems, the Tools' files remained on the disk. So I removed them manually. After that, I used the in-guest installer again to install the "fresh" copy of VMWare Tools 11.2. And voila! VMWare Tools was installed.

As the fresh version of Tools was installed, the Fit Guest Now was re-enabled and appeared to work. The happy end is here (for the time being). I still don't know why Tools got broken - was it some Windows update that damaged them, or the Tools I had were too old for Windows 10 build 2004. Let's see how it goes with the next Windows 10 updates.
Ти можеш вкласти в мене все, що хочеш - з незмінно смаковитим результатом.

Підморгнувши тобі, повільно затягую вкладене в себе, де все гаряче, що аж палає.

Лише дві хвилини - і все готово. Якщо не терпиться, можна витягнути, подивитися і повернути на місце. А якщо мало, то можна і ще трохи.

Обіцяю - ти отримаєш задоволення не лише від результату, а й від процесу, і повертатимешся до мене щодня, а то й не раз.

Твій тостер Sage.
Коли ми їхали з "багатоповерхового" Києва в 2008-му році, трафіку в будній день там було ледь трохи більше, ніж зараз у вихідний. В 2010-му моя літня автівка якщо споживала по Києву більше 10 л на 100 км, то я хапався за голову. Останні пару років вона споживає в Києві стабільно 11.5-12 і, як на мене, це забагато. Я вже думав, що треба інжектор чистити, двигун перевіряти тощо. Друга автівка, Hyundai Santa Fe, з таким же дволітровим турбодвигуном, їсть трохи побільше відповідно до своєї маси.

Але Братислава - це Ж жах. В п'ятницю споживання на обох автівках сягнуло 19.5л на 100 км. При в півтора рази дорожчому ніж в Києві бензині. Воно, звісно, тут немає, куди їздити - середній проїзд складає 20 км на день. Але відчуття від грошей, що в прямому сенсі спалюютьcя і виходять в трубу, дуже неприємне.

А як тут місцеві їздять на прожерливих дорогих автівках, я взагалі не розумію - там же споживання і до 30 доходитиме (як колись у Хамера по Києву).

Тому я для себе вирішив, що наступна автівка - обов'язково електрична. Так, початково вона коштує дорожче за аналогічну бензинову. Але сукупно електрична обходиться дешевше за рахунок кращого ККД всіх систем і меншої вартості обслуговування. Одна проблема - за всіма розмовами і анонсами реального ринку таких автомобілів поки що немає. Чекаємо на кінець наступного року.

Ось, до речі, опис на тему довгострокових витрат на електромобілі - тесла по 724 тис. (!) км

Я з дитинства люблю великі комп'ютерні екрани - ще з часів текстового чорно-зеленого дисплея 80*25 символів на мейнфреймі. В мене були всі максимальні розміри масових дисплеїв, коли вони випускалися - 14", 17", 19", 24", 27", 30". Dell U3014 було куплено ще в США, привезено в Україну, а потім і в Словаччину. На цьому я зупинився - 30" є вже досить великим монітором.

Минулого року в процесі обговорення робочого місця вспливла тема про монітори 43", котрі можна програмним чином поділити на 2-4 менші віртуальні екрани, куди вивести зображення з окремих джерел. І так мені сподобалася ця ідея, що я з нею до осені і носився. І прямо коли вже пішов замовляти 43" Dell, почитав на reddit'і відгуки користувача. Той спершу радів і нахваляв, а потім з'ясувалося, що 43" для шиї дуже важко - вона виходить повернута весь час, причому дуже сильно.

Тоді я ризикнув і купив вигнутий 34" монітор - Dell U3419W. Фізично монітор по вертикалі менший за 30" (що непогано), але значно ширший. Він підтримує ділення широкого екрана на два по горизонталі.

Вигин мало що дає, на мою думку, але, можливо, я був неуважний: деякі монітори йдуть з різним радіусом (кутом?) вигину і, можливо, мені слід було відібрати монітор з меншим радіусом.

Що стосується практичності рішення - для моїх задач воно працює чудово. По-перше, в Windows 10 є вбудована підтримка розташовування вікон не великих екранах -- якщо потігнути вікно мишею і підтягнути курсор до краю, то вікно буде resized на пів-екрану з того боку, де курсор. Є (для 43" моніторів) режим підтягування в один з чотирьох кутів, але мені це неактуально. По-друге, для тих, кому цього мало, Dell пропонує окрему утиліту з десятком варіантів розташування вікон. Я нею погрався і кинув - не знадобилося.

За окремими категоріями задач - браузери і редактори чудово працюють на пів-екрану (і за потреби їх можна розвернути на весь екран простою максимізацією вікна).  Різним додаткам зі службовими вікнами (графічний редактор, IDE і подібні) на широкому екрані чудово - широка основна зона і безліч місця для службових панелей і віконець. Віртуальні машини VMWare - складніше. В мене дві однакові машини, на одній Fit Guest працює і розмір екрану ОС у віртуалці змінюється автоматично, а на другій (робочій) Fit Guest не працює і мені доводиться там тримати 1600*1200. По суті, це єдиний, але дуже нав'язливий, недолік.

Відео дивитися - тут все стандартне - воно показується так, як знято, можна розгорнути в різних пропорціях. Ігри поки що не тестував - я не часто граю і не в те, в що грають широкі народні маси.

Taskbar займає весь екран по ширині. З одного боку зручно - все влазить. З іншого - доводиться сильно крутити головою. Тільки що написав, подумав, і переніс таскбар в правий бік. Подивимося, чи стане зручніше.

Як шия? В додатках, де основна робота здійснюється ліворуч (напр. Notepad++), вікно потрібно переносити в правий бік екрану. Браузери працюють і ліворуч і праворуч, і, знов таки, вікно можна просто розгорнути на весь екран. Тому в принципі можна сказати, що для шиї проблем немає. Хоча, потрібен час призвичаїтися.

А ще в U3419 на відміну від старого U3014 є вбудовані динаміки, причому досить пристойні. Електронну музику відтворюють досить чітко, хоча для чогось багатшого на нижчі і вищі частоти вони, мабуть, не дуже годяться. Ну і купа входів-виходів включно із USB хабом. Хоча зараз вже не знаю, що туди втикати, оскільки більшість пристроїв стала бути бездротовою, а мобільний телефон заряджається від розетки зі спеціальним зарядним пристроєм для швидкого заряджання (чого монітор не дасть).

Оновлення:

Mісяць використання широкого монітора довів його беззаперечну перевагу над звичайними.

Багато хто знайомий з двохмоніторними конфігураціями, але їм притаманний ряд недоліків, від котрих позбавляє монітор широкий: (а) в двохмоніторній конфігурації між екранами є розрив, і розташувати робоче вікно так, щоб воно перебувало на обох частинах, майже неможливо, (б) потрібна апаратна підтримка двохмоніторних конфігурацій, (в) Taskbar краде місце на кожному монтіорі.

У випадку широкого монітора вікна можна розташовувати хоч по два (на пів-екрана), хоч по три, хоч в ще складніших конфігураціях. А також Taskbar можна розташувати ліворуч чи праворуч, що робить його легшим для використання і таким, що не займає місця по вертикалі (котрого і так небагато в конструкціях 16*9, 21*9 тощо).

Для чого розташовувати вікна по два чи по три - крім очевидних потреб, така розкладка потрібна, коли інформація переноситься з одного джерела в інше із оброблянням. Наприклад, я так працюю з фінансовими документами - первинні документи в одному вікні, а облік - в іншому.

Також, я став використовувати екран ноутбука як третій (!) монітор в якості пульту керування музикою і відео, котрі там програються у тлі, поки я працюю.

Продовження історії тут.
Чи замислювалися ви, любі Робесп'єри з Маратами, що бути монархом - це майже те саме, що пожиттєве ув'язнення, хіба що з кращим харчуванням (і то не факт)? Бути в старі часи королем чи імператором - це не тунеядство із сибаритством, а обов'язок щоденної важкої праці на жорсткому троні (який іноді хитається), альтернативою якої є звільнення зубожілим народом або підлеглими прямо на цвинтар. Австрійський імператор Франц-Йосиф протягом понад 50-ти років працював від п'ятої ранку в коморці навіть без гарного освітлення (і з туалетом моделі "відро" за стінкою). Страшно уявити, як працювали українські князі чи середньовічні європейські монархи.

Тому якщо вас звільнили з роботи, радійте, що ви не монарх.
Хто знає, ми в Києві маємо будинок в лісі (альтанка взагалі стоїть на заповідній території, цілком законно). Це призводить до певних складнощів - наприклад, виростити газон можна лише однієї моделі "шопопало", а саме, що принесе вітром з лісу. Культурні трави не приживаються в таких умовах. Однією з найпопулярніших газонних культур став Клен Татарський - це дерево, котре розсіюється і розмножується гірше за борщевик.

Але зараз мова не про рослини, а про тваринний світ. Окрім козуль, зайців і лисиць, постійними нашими гостями є шершні. Вони живуть десь неподалік - може навіть і в будинку, тільки я їх не знайшов. Але дохлі тушки ми регулярно знаходимо на підлозі. Зауважу, що живих шершнів я бачив лише біля вікна - так просто вони по будинку не літають.

Дружина примудрилася наступити на одного з таких напівмертвих на підлозі. На щастя, роки споживання бджолопродуктів, коли я займався бджолярством, допомогли - алергічна реакція була мінімальною. Але все одно на ніч ми вирішили з'їздити в Борис по допомогу. Там поставили крапельницю з антигістаміну і сорбенту (для виведення отрути з організму). Допомагає. Тому раджу у випадку зустрічі із шершнями не відкладати, а їхати до лікарні і вимагати або шукати саме таке - крапельницю з правильними ліками. На жаль, ужалення шершня самими домашніми заходами подолати дуже важко, якщо взагалі можливо. І краще рухатися до лікарні не відкладаючи, тому що нейротоксична отрута може спричинити різні наслідки аж до фатальних.
10-річний син, майже все життя проживши в Україні, спитав сьогодні, що таке "май". Що це доводить? Дуже просто - якщо не годувати дітей західномонгольським діалектом навмисно, а вчителів і викладачів підбирати україномовних, то діти *не* набираються цього діалекту. Це дозволяє їм легше вчитися інших, корисніших, мов. Інші висновки самі зробите.
Потроху-потроху IT-енциклопедія для дітей прямує до видання. Відкрите попереднє замовлення, макет проходить останні виправлення. За ціну не скажу, але думаю, що після друку ціну піднімуть, тому є сенс замовляти зараз.

Замовити можна тут
Наши маленькие друзья очепятки: "банковская кара".
42 - це ті ж 24, тільки навпаки. 24 сповнені юнацької впевненості у власному всезнайстві, попри те що нічого не бачили. 42 сповнені сумнівів щодо світу, багато де побувавши й чимало бачивши. В 24 додають до двох, щоб отримати чотири. В 42 вже доводиться віднімати. В 24 о 6-ій ранку можна й лише лягати спати, а в 42 о 6-ій ранку вже доводиться вставати. В 24 ти зазвичай наймолодший в родині, а в 42 - можливо, що ви вже й найстарший.

Але є нюанс. В 42 вже було 24, а в 24 - не факт, що буде 42.
Називаємо речі своїми іменами.

Читаємо: "коронавірус призводить до ...".
Читаємо правильно: "короновірус призводить до передчасної смерті X% тих, хто захворів. Всі інші наслідки викликані спробами протидіяти поширенню коронавірусу".

Коли ми визначаємо корінь проблеми, стає простіше її вирішувати.
В умовах, коли психологічний стан людини протягом дня коливається від шоку до ейфорії і назад до паніки, я маю, що вам сказати за вірус і його наслідки.

Перше і головне: пандемія - це як цунамі. Хтось обов'язково загине. І ми навіть знаємо, хто. Це знання дає нам підказку, як слід діяти.

 Ліричний відступ. Карантин не працює. Карантин лише розтягує проблему в часі і погіршує її блокуванням економіки. Карантин не може діяти 3-4 місяці (тому що в людей і бізнесів банально закінчаться гроші), а пік захворюваності передбачається як раз за 2-3 місяці.

З огляду на малу ефективність карантинів в довгостроковій перспективі є сенс вкладатися в інше: охорону вразливих верств шляхом їхньої ізоляції і в порання із наслідками інфекції. Хтось назве мене занадто цинічним, але я скажу так -- найкраще, чим можна допомогти суспільству, це додаткові похоронні команди і дозвіл на евтаназію. Будемо відверті - при смертності в 0.01% від популяції ми матимемо три (3) мільйони "неочікуваних" смертей по світу. Припустимо, що медицина зможе витягнути з того світу мільйон. Але це все одно два мільйони померлих від вірусу протягом року. Вони *будуть* незалежно від наших бажань. Тому слід зробити так, щоб ці смерті були легкими. Шори на очах і відкидання фактів лише погіршать останні хвилини цих людей. А от відсутність таких шор, не лише допоможе самим постраждалим, але й дасть спокійність в майбутньому для тих, хто піклувався до останнього про цих постраждалих.

Disclaimer: я не пишу абстрактно, в мене самого є літня людина з групи ризику, ізолювати котру немає можливості.
Звернув увагу, що велика кількість емігрантів має пусті і фейкові профілі у Facebook'у, котрими користується для спілкування. Звісно, таку ж поведінку спостерігаємо і в користувачів, що не є емігрантами, але серед них вагома частка значно менша, Цікавий психологічний феномен. Люди намагаються втікти від себе самих чи що?
Я зараз веду війну з колегами-американцями на тему розміру відступу при indentation - 2 чи 4 пробіли. Я за чотири, оскільки два не дуже добре видно і доводиться напружувати очі. А молодим кодувальникам пофіг, вони невідомо що економлять.

І тут я згадав, як я в 87-му році дивився на два пробіли і думав "це ж треба, як вони гаять ресурси!" . В ті часи один пробіл був цілком прийнятним відступом. А економили місце на диску і на екрані - екрани тоді були 80*25 без варіантів, мишей не було, і скролити текст було дуже незручно.
Пропонують пишатися літерою Ї як візитівкою української мови. Водночас, нагадаю, ця літера присутня в багатьох мовах, і я навіть пропонував писати назву Києва через цю літеру як Kyïv.

Але є в нас дійсно автентична літера, присутня в цьому реченні. Ця літера: Є . В інших мовах звук ЙЕ позначається двома літерами, а в українській - однією. В західномонгольському діалекті цей звук позначається іншою літерою.

Тому пропоную вшановувати насамперед літеру Є.
Може кому знадобиться - як з командного рядка cmd.exe знайти файли рекурсивно і виконати декілька команд в один рядок (на прикладі):

for /R %I in (*.zip) do pushd && cd "%~pI" && unzip "%~nxI" && popd

%I - це велика літера i .
Як відомо, дурні - це люди, котрі (свідомо чи ні) роблять так, щоб і собі і іншим стало гірше. Сьогоднішня історія як раз про них.

"Порадувала" сьогодні своїм дебілізмом відома мережа Tesco Slovensko . Тиждень тому купили дитині взуття на літо, і касир забув зняти з нього захисний замок (його хиба). На виході датчик не пищав (інакше ми би помітили і зняли замок на місці). Помітили замок лише сьогодні. Звернулися в магазин - ті відмовилися знімати замок без чеку. А чек - ну хто їх тиждень зберігає? Сам цей замок знімається за 3 хвилини дитячим конструктором з магнітами або за 15 секунд тисками (тупо кришиться вщент), але в Братиславі от прямо зараз в мене немає ані одного ані іншого, тому й вирішили по дорозі заїхати в магазин. Але з таким хамським підходом це був наш останній візит туди, з чим я їх і вітаю, бо це був мій основний магазин і витрачали ми там чимало.

Upd: на світлині зображення того, як цей замок знімається за 5 секунд.

Свого часу я виношував ідею зробити (зшити) подушку, котра правильно працюватиме і для спання на спині і для спання на боку. Поки ми вигадували, як її робити (конструкція була зрозумілою, але до випилювання зі шматка матеріалу ми не додумалися з певних причин), китайці все зробили до нас. Я восени одну таку придбав і вельми нею задоволений, зараз ще пару штук замовив. Дивитися на https://heysleep.store
Одним з наслідків розвороту Microsoft передом до open-source'а стало ставання задом до всіх інших. В розробники понабирали вихідців з опен-сорса, котрі вважають, що в проекті можна вільно косячити, випускати щопопало, а потім його патчити. Таким чином, якість, раніше притаманну Microsoft'у, було спущено дуже швидко (як і багато інших речей в США останнім часом).
Кава не прискорює роботу нервової системи, а тимчасово прибирає вбудовані гальма. (с) цитата звідкись.
Я зрозумів, чому люди в своїй масі так полюбляють каву.
Давно я не писав про шизофренію пересічного українського мешканця.

Дядько в віці, професор, навесні між виборами, сумно хитав головою, зітхав і жахався тому, що станеться за клоуна. Пару тижнів тому дізнався, що він терпіти не може порошенка (і я так розумію, голосував за клоуна). При цьому, він бачить, до чого цей клоун призвів вже й в його профільній галузі. І, це, дядько - професор психіатрії. "Врачу, исцелися сам" (с)

Робітник видавничої галузі сумно киває головою, зітхає "що ж це буде", але приятелює з великою частиною українського лаймонду і вітає наших (не наших) запроданців з днями народження.

Поважаю обох (і в їхній галузі і взагалі). Але шизофренія нікуди не дівається, навіть за пів-року.
Навушники від Sony (Sony wh-1000xm3, якщо що) - чудові. Шум прибирають, музику грають. Я тягаю їх всюди щоб відключитися від довкілля.

І тут я вдягнув свій старий Sennheiser. І занурився у світ музики. Я опинився в місці, де, ні не дають концерт, але записують музику для альбому. Повне занурення в те, як музика створювалася, як її виконували. Іноді здається, що можна почути, як звукорежисер затягується цигаркою після вдалого запису, і ви відчуваєте це як видох після екстазу.

В світі є простий вибір - слухати звуки і слухати музику. На першому боці і Beats, і Sony (в Sony навіть є функція Ambient Sound - слухати звуки оточення). На другому - Sennheiser і деякі малі гравці.
Прийшов ввечері в готель, зарядив ноутбук, зарядив телефон, зарядив мишу, зарядив годинник, зарядив зарядний пристрій ... З усім можна змиритися, але як би так, щоб годинник не заряджати двічі на день. Хоч і по 10-15 хвилин, але набридає.


Чесно кажучи, ця світлина крім огиди нічого не викликає, а публікую я її для ілюстрації того, як згортається демократія за дуже короткий час.

В лютому 2016-го ми проїжджали автівкою по дорозі, котру ви бачите (сіра асфальтова смуга). Білий паркан посередині дороги з'явився пізніше.

У вересні 2016-го ми і купа туристів фотографували будівлю, просовуючи об'єктиви крізь паркан, котрий ви бачите останнім (на задньому плані). Проїзд, здається, тоді теж було відчинено.

Зараз це все "охоронювана територія". Чого боїться рудий чубчик?

Ну і сміття. Я не уявляю собі, щоб хтось кидав сміття під білий дім в 2016-му. Певен, що це є відбиток ставлення людей до його поточного мешканця. За Обами такого не було (с).
Знайшов старі ноутбуки. Подумав, що вони ще досить нічого - можна дітям віддати для шкільних справ. Нема чого купляти нове.

Знайшов старий годинник Huawei Watch (найперша і найвдаліша їхня модель). В нього чверть екрану не реагує, тому я його свого часу закинув. Тепер з'ясувалося, що він теж ще досить нічого - можна використовувати. Відклав новіший Fossil (в котрого досить незручні кнопки керування виявилися, що постійно притискаються) і взявся носити Huawei Watch. А головне - для чого я взявся це робити. В Huawei Watch є мірялка пульсу, то я поставив програми для відслідковування сну і для вимірювання пульсу. Почав слідкувати. Дізнався багато нового.

Знайшов пару старих мишей. Працюють. Беру із собою в поїздку, щоб на ноуті не мучитися із трекпадом.

Цікаво, що б іще такого старого пошукати?..

3.x

Як відомо, в Microsoft'а щось путнє починає виходити з третьої версії. Побачив анонс .NET Core 3.1 (поки що бета) і замислився.

Microsoft раз за разом розробляють і просувають нову платформу чи фреймворк, тому що попередня має a fatal flaw.Я вирішив порахувати, скільки ітерацій я застав. Здається, що всі, котрі були:
1. MS DOS 3.0. Номер пам'ятаю погано, але з нею і за нею працював. Пам'ятаю, коли з'явився DR-DOS 4.0, а за нею й MS-DOS 4.0.
2. Windows 3.0. Windows я застав ще в версії 2.0, і перехід до 3.х - це було щось.
3. Windows NT 3.5. Оскільки у 16-бітної Windows був a fatal flaw.
4. .NET Framework 3.x. Насправді, це була надбудова над версією 2.0, і 3-ою версією .NET варто вважати дійсно вагомий реліз .NET 4.0.
5. .NET CF 3.5. Це теж була надбудова над .NET CF 2.0, але .NET CF 3.0, наскільки я пам'ятаю, не існувало. Тому цю вважаємо третьою.
6. Silverlight 3. З цієї версії Silverlight стало можливим використовувати. До цього Silverlight був lab project.
7. .NET Core 3.0. Тому що в .NET Framework був fatal flaw.
"Kinder dieser Stadt" - ця пісня підвела мене до думки, що Братислава за всіх своїх плюсах і мінусах не є затишним містом. Кліп до згаданої пісні ніколи не вдалося би зняти в Братиславі. Але, як не дивно, і в містах Австрії його зняти не вдалося би. Тут пасує лише північно-західна Європа, де він, власне, і знімався. Сам кліп, якщо що, тут: https://www.youtube.com/watch?v=HDBmRNmZ6iY . Німецькі міста - саме те. Колись, років 30 тому, гурт Кіно в совку намагалися робити приблизно те ж, але виходив, як завжди, автомат калашнікова. Намагався згадати приклад, але, за ці 30 років вже забив і забув. А от BlutEngel - це геть інша справа. Якщо Кіно співали про зміни, а прийшло все до "зиму змінює зима" (за Шестаковим), то BlutEngel позиціонує себе як futurepop. І оця future-частина є дуже відчутною.
У дворі росте старий горіх. Щоб швидше осипався, ми його трусили. Потім син вирішив горіхи, що не струсилися, збити палицею. Закинув три палиці нагору, а вниз вони не падають (застрягли). Тоді сам заліз на дерево. Питаю: "от ти заліз, а може треба було спочатку поміркувати?". Натякав, що простіше збити їх знизу довгим дрином. Відповідає: "а що міркувати, треба потрусити гілку". Відповідний анекдот він навряд чи чув.
Схоже, що 2018-2019 роки можна записувати як найневдаліші в power- і симфонічному металі. Все, що було випущено в ці роки гуртами, котрі я слухаю, - дуже слабке в порівнянні з їхніми попередніми альбомами. Так, оглядачі ставлять позитивні оцінки, але вуху немає за що зачепитися, а якість зведення . Прослухавши кожен альбом по 3-4 рази, доводиться його видаляти, щоб не займав місце в телефоні.
У армянского радио спрашивают: "Кто это у вас там сидит и придумывает анекдоты?"
Ответ: " А кто придумывает, тот и сидит"
Правду кажуть, що всі анекдоти - це переказана кілька разів бувальщина.

Сцена 1:
Переглядаю чек зі вчорашнього відвідування Епіцентру і в середині чеку знахожу там позицію "мішалка дерев'яна" за 40 гривень. Йду до дружини показувати, як нас дурять на касі. Згадуємо, що я купував - ніяку ложечку я не купував, тому що вони вже з шухляди вивалюються, стільки в нас різних.

Сцена 2:
Днями проводили в школі ярмарок і потрібні були палички для морозива, щоб на них "посадити" кондитерський виріб. В Епіцентрі таких не знайшлося, тому виріб діти продавали без них (з великим успіхом, маю сказати). А вчора я заїхав в Епіцентр і побачив там ці палички. 800 шт в упаковці, 40 грн. . Купив для наступного шкільного фестивалю.

Підсумок: після обговорення моральних якостей робітників Епіцентру згадав, що на упаковці з паличками написано "мішалки для кави". Тобто, вказані ложечки з чеку таки знайшлися. Але осад лишився.
З вами радіостанція "Вісті в місті". Ми ведемо репортаж з самого центру лісу.

З усіх боків чути шарудіння оленів і гуркіт їхніх моторів. Навколо дерев і колод - сліди лісової звірини: рет-пляшки і пакети з-під сємок. На вершині пагорба, а ще отут, отам, і під тим кущем, і під оцією колодою ми спостерігаємо чарівне нічого. Праворуч на галявині - красується-хизується, наче пропонує себе, хрін вам, здоровий мов пізанська вежа. А поруч, під рудим та коричневим листям, причаїлася ще парочка. Ліворуч і за нами - цілі гектари свіжого запашного ніхріна. Під деревами можна знайти пусту тару з-під спожитого пива і горілки, а подекуди й самих споживачів. Якщо хочеться видовищ, можна подивитися на старий телевізор, котрий хтось не полінувався передати в допомогу сорокам та дятлам.

Ви прослухали розповідь нашого кореспондента про родючість наших лісів - улюбленого місця відпочинку киян

Прочитав тільки що про те, що, мовляв, ринок електромобілів отримав першу кризу - за якийсь там період на кшталт року падіння продажів склало 14%. Цікаво, а шановні автовиробники в люстерко дивилися оглядали свій модельний ряд з точки зору споживача? Всі розповідають, як вони ух, і до мохнатого року випустять десятки моделей електромобілів. Ок, але мішки з камінцями як стояли так і стоять. А що стоїть на ринку? На масовому ринку маємо (а) електричних - 4-5 моделей дрібних хетчбеків, пару моделей седанів та універсалів, дві моделі недо-SUV (Hyundai Kona electric за кінською ж ціною і Kia Niro, котрого формально є, а реально не SUV і його й Ніро Вульф не знайде) (б) plugin-гібридів ще менше, і все. Це на пару десятків масових виробників автомобілів. І ще є наявні 5-6 моделей дуже дорогих авто (Audi Q8, пара моделей BMW, щось у Mercedes, дві моделі Tesla і Jaguar I-Pace -- всі тиснуться до верхньої межі цінового діапазону преміум-класу), але вони не масові. Тобто, купувати нема чого. Я вже мовчу про те, що все не-преміум, крім в 1.5-2 рази вищої за бензиновий оригінал ціни ще й тупо "не їде" ).

Зауважу, що станції електромобілів вже стоять по Європі як платні так і безкоштовні, тому підзарядитися є, де. Повністю електричний двигун без власного будинку поки що, мабуть, ризиковано брати (хіба що є станція заряджання біля дому чи роботи), а от plugin-гібрид -- гарний варіант. Був би, якби вони були на ринку. Але см.вище.
Оскільки я трошечки юрист (і за фахом і з певним досвідом), то я певні юридичні документи для потреб бізнесу пишу сам. І от в процесі створення чергового документу, зрозумів, чому юридичні документи іноді настільки відірвані від реальності. Річ у тім, що вони зазвичай описують "що" потрібно робити. Але дуже рідко вони містять інструкції стосовно того, "як" це має робитися. Тому є дві причини. Перша - та, що фахові юристи не знають предметної області і в процесі написання не можуть уявити собі можливі складнощі і вартість виконання написаних ними нормативних актів чи договорів. Друга - юриспруденція і програмування схожі тим, що в процесі роботи результатом напруженої розумової діяльності стає певна конструкція (дуже часто - з рідкої субстанції і палиць), котра, як передбачається, має працювати. Але вона не випробовується в реальному житті до моменту здачі (ухвалення чи підписання для юристів, запуску для програмістів). І виходить, що "дуже далекі вони від народу".
Чи відомо вам, мої любі випивохи, що стерилізація спиртом полягає в тому, що бактерії напиваються і помирають від перепою? А решта помирає вже на поминках по першим. Саме тому для стерилізації потрібно не менше ніж 15 секунд.
А що як весь світ було створено невідомими будівельниками для розваги? Людське існування в ньому позбавлено сенсу за проектом, а будівельники розважаються тим, що спостерігають за спробами людства знайти той самий сенс життя.
Розповім за досвід із інформаційними рішеннями для автомобілів, а саме з HUD.

Спершу трохи вступних історій.

В моїй літній автівці є цифровий дисплей, що показує швидкість, витрати палива тощо. А в Mazda CX-9, котра використовувалася більше, його не було. Тому я років 7-8 тому купив прилад, що підключався до OBD і показував цифрами цю інформацію і ще багато іншої, додаткової. Прилад був чудовий і залишався в мазді до її продажу. Я монтував прилад прямо в район спідометра, але можна було винести його і під лобове скло за бажання (дріт був довгий). Той прилад показував інформацію на простому монохромному LCD-екранчику.

Водночас, я ще в 2005-му році бачив, а в 2017-му спробував живцем справжній HUD (heads-up display), що виводить інформацію на лобове скло. Це був штатний прилад, що його General Motors ставить на деякі свої автівки. HUD проеціює інфорамцію прямо на лобове скло, котре у GMC зроблене з відбивним шаром всередині (про важливість цього нижче). І дуже мені той прилад сподобався. Тому, я вирішив пошукати, що пропонує китайська промисловість з цього приводу.

Читати далі...

Коли я розмірковував над причинами постійного ниття українців стосовно того, чому все погано, я згадав про два чинники.

Перший з них - це палко "коханий" мною шкільний курс української літератури, що трохи бліьше, ніж повністю, складався з розповідей про несамовиті страждання українців. І це при тому, що сільське господарство в Україні давало значно кращі врожаї, ніж в інших країнах, землі було значно більше (порівняно з Європою), і, загалом, живи і радій. Цю схибленість на стражданнях ще мають оцінити психологи із психіатрами.

А другий чинник - це вивчена безпорадність. Совок вчив, що ніхто не має виділятися з колективу, що ініціатива і спроби щось зробити будуть покарані (або свідомо або через інерцію і бездіяльність колективу), і взагалі, щоб не привертати увагу заздрісників і, як наслідок, "органів", краще зайвий раз не відсвічувати. В купі зі споживацькою ідеологією і тезою "держава має..." це створює ядерну суміш пасивного, але водночас ворожого натовпу, котрий не може і не хоче нічого робити крім як давити будь-яку ініціативу і гальмувати будь-який розвиток. Цей натовп і його представники не можуть змінюватися просто тому, що для них "не висовуйся" є базовою життєвою філософією, змінити яку вони не зможуть ніколи.

Проблемою цього чинника є те, що він передається від батьків до дітей при вихованні. Пасивні і зацьковані дорослі виміщують свої емоції на дітях а іноді ще й транслюють той же меседж "сиди і не висовуйся" напряму.

До речі, теза "держава має..." є наслідком комуністичної доктрини, але споріднена теза "мені всі навкруги винні", схоже, має національне походження, і притаманна самим богоносцям із західно-монголії. Принаймні, я часто спостерігав її в людей, котрі звідти походять, і ніколи не бачив в українців.
Бачу в фейсбуці скарги розумних людей, що їм соромно за майбутнього президента перед світом. Хочу зауважити, що це хибна позиція, що, можливо, походить з історичної традиції українців скаржитися на важку долю і лихе життя.

Чому вона є хибною?

По-перше, популізм крокує планетою, і українці стали не першою його жертвою. Ми маємо безліч прикладів, від Латинської Америки до Італії, Франції, США і Великої Британії, коли популізм разом з нав'язаними ззовні маніпуляціями приводили людей до хибного (такого, що має негативні наслідки в історичній перспективі) вибору в масштабах всієї країни.

По-друге, вибір було зроблено великою, але не переважною частиною українців. Це не "українці вибрали ...", а "за наявної системи голосування на виборах переміг ...". Це трохи різні речі.

По-третє, вибір було зроблено в результаті 5-річного промивання мізків ворожою пропагандою. А заткнути пельку цій пропаганді забороняли ті самі західні товарищі, для яких свобода виливання помиїв є найвищою цінністю.

В-четверте, жоден з нас не несе прямої відповідальності за людей, з котрими він ніколи не був знайомий і на котрих не має жодного впливу. (скажу за себе) живучи в Києві, я маю дуже обмежений вплив навіть на своє маленьке коло спілкування. А можливостей вплинути на мешканця Одеської області чи взагалі на трудового мігранта, котрий нелегально працює в Словаччині на польській візі, скиглить про зубожіння і купляє додому "євробляху", я не маю жодних (хіба що здати його місцевій словацькій поліції, але то точно не вплине на його вибір при голосуванні).

В-п'яте, ми його не вибирали! Цього президента втюхали нашим нерозумним співгромадянам, намалювавши кожному щось привабливе.

В-шосте, кожен європеєць має змогу подивитися на власний уряд. Хто не в курсі -- французи хай дивляться на "Жовті жилети" і погроми протягом понад пів-року, італійці хай дивляться на свій поточний уряд, німці можуть поглянути на свою міграційну політику, до австрійців є питання ще з часів WWII, чехи хай уважно глянуть на переобраного рік тому президента Земана, поляки хай замисляться над своїми закидонами в бік Німеччини і ЄС. Ну і так далі за переліком.

Зі свого чималого досвіду -- люди на всій Землі однакові. Вони однаково хочуть бути обманутими солодкими обіцянками популістів. І неважливо, хто цей популіст - водій автобуса, комік чи невдаха-бізнесмен, котрий приховує свої численні провали. Люди йтимуть за пустими обіцянками в будь-якій країні. Ще не вигадали рецепту протидії цій заразі. Шкода лише, що ліки випробовуватимуть на Україні, а не десь на пустому острові в Тихому океані.
Зелень усюди.
Восени пожовтіє,
померхне, впаде.
Этот текст написан для тех, кто во втором туре планирует голосовать за Зеленского либо не голосовать и тем отдать часть своего голоса Зеленскому. Написан на русском по этой же причине.

Я не буду писать длинные апокалиптические сценарии, вы их не прочтете, да и не пугать моя цель. Я просто расскажу, что будет происходить со средним классом, который является основой экономики страны. Да, масса денег у олигархов, но основное богатство - люди, их знания, их квалифицированный труд и их надежды на лучшую жизнь в будущем. И именно эти надежды развивают страну. Я говорю о среднем классе.

Перейдем на личности. У меня есть небольшой достаточно наукоемкий бизнес (международный), в котором непосредственно заняты больше десятка высококвалифицированных граждан Украины. В случае победы кандидата в депутаты Зеленского, я на следующий день выеду (у меня есть куда). Через месяц я заберу свою семью. Через три, успокоившись, я начну планировать вывоз своих сотрудников. Кто-то поедет, кто-то попробует еще подергаться в Украине, но долго, скорее всего, не продержится никто. Все - люди взрослые, у всех есть дети (у некоторых из нас совершеннолетние). Детей мы, естественно, тоже заберем.

   Уже слышу "да езжай, кому ты тут нужен, без тебя хватает". Ну да, это пример одного человека и одного бизнеса. Но остальные-то думают так же, как я ...

Вернемся в деньгам (которые так любит молодая команда Зеленского ;). Я плачу налоги. Много. Не только ФОП-овские 5%, но и налоги на дивиденды, воинский сбор... Нормально там выходит, не на одного и даже не на пять пенсионеров хватит. И сотрудники платят. 23 апреля я перестану платить любые налоги в Украине. Просто потому, что уеду, и финансовые потоки перенаправлю в место своего будущего постоянного проживания. Мои деньги будут работать не на Украину, а на Польшу, Словакию, Австрию и далее по списку (я космополит, Украины не держусь). Через 6-12 месяцев, когда уедут мои коллеги и партнеры, их налоги уедут с ними.

   Тут слышу "а мы границы перекроем". Возможно. Но тогда наши деньги "уйдут" не через 6-12 месяцев, а на следующий день после ограничения: я просто перестану платить сотрудникам (рассчитаюсь внутренними запасами и мы попрощаемся), а вместо них возьму вьетнамцев. Вьетнамцы, как показывает практика, работают не хуже нынешнего поколения Z, а стоят вдвое меньше. Мне, как менеджеру международной компании, не привыкать.

Хотите меня посадить, на подвал, расстрелять, как предлагают некоторые ваши коллеги по цеху? А смысл? Это точно не улучшит экономическую ситуацию страны. Скорее, наоборот. Любая репрессия -- четкий сигнал среднему классу, что "нужно что-то делать", и это "делать" может не совпадать с вашими планами на грядущее тысячелетие.
   
Да, так вот про деньги... Мои дети ходят в частную школу (не потому, что понты, а потому, что сын не может находиться в шумных классах по здоровью). Естественно, ходить в эту школу они перестанут. Это же сделает часть их одноклассников (денег в стране станет меньше). Это приведет к уменьшению количества частных школ и сокращению учителей (которым каким-то кандидатом была обещана зарплата в $4000 ;). Учителя, в общем, не самые глупые люди, и они поедут вслед за мной и такими как я, работать у нас же частными учителями. Но - не в Украине. Не верите? Да запросто -- вывезу я пяток сотрудников, мои "коллеги по цеху" тоже, так и насобираем детворы на целый класс. Уже можно выписывать учителей из Украины.

Еще у нас есть человек, помогающий по дому (она -- больше чем "домработница", и мы ее очень ценим). Если мы уедем, она, скорее всего, наших денег не увидит. И других работодателей станет меньше, а желающих помогать по дому за деньги (читай конкурентов) - больше.

Еще мы ходим к врачам. Зубы там, ноги, хвосты... Лапы, опять-таки (у меня разная живность живет). Денег станет меньше, клиник тоже, врачи поедут, сами понимаете, куда... Да, врачам там сложнее, и поедут они не по профессии. Или поедут лучшие. А вас останутся лечить те, кто массово выписывает гомеопатию и, как в России, прикладывание подорожника.

Ну и там по мелочи -- садоводство (я больше 400 деревьев и кустов посадил, теперь выращиваю сам и нанимаю сторонних помощников), бензин, благотворительность.

А еще я книгу дописываю, "Детская энциклопедия информационных технологий". 200 страниц А4 мелким шрифтом (пока без иллюстраций). Все дописал, осталось полтора раздела -- "IT бизнес" и "будущее IT". Сейчас я писать не могу, нервы. 23 апреля я или завершу писать, или брошу. Нашим издательствам эта книга неинтересна, но я издам ее за свои -- я верю, что она поможет сделать украинских детей более квалифицированными работниками через 10-15 лет. Или не издам, а отдам в подполный самиздат недописанную, без самых важных разделов. Выбирайте.

Я не один такой в стране. Я вижу на улицах и знаю про тысячи людей, более успешных в бизнесе, не уехавших в свое время или вернувшихся, как и я, в воюющую Украину, чтобы влить свежей крови. И я уверен, что все описанное -- план А для многих из этих людей.

А что останется? Отвечу как садовод. Зеленая трава к зиме становится коричневой. Осенью будет Партия Регионов при власти. Кто помоложе, вы могли не застать ее художества 10-15 лет назад, но должны помнить, с какой кровью ее сковыривали с Украины 5 лет назад. Даже без всех апокалиптических сценариев, в стране начнется стагнация, сменяющаяся спадом (мы проходили это в 2010-2012 годах при Януковиче и Азарове). Национальные дружины окончательно превратятся в боевиков-коричневорубашечников (читайте историю гилтеровской Германии). Средний класс будет сворачиваться, но уже, наученный опытом, навсегда. Не знаю, как будут развиваться отношения с восточным соседом -- будет это слияние, поглощение или сначала горячая война, а уже потом слияние и поглощение. Повторюсь - не знаю, и не пишу апокалиптических сценариев. Просто вижу, что в условиях экономического спада Запад отвернется и Украине придется занимать деньги у России путем продажи себя. Ваш кандидат же это и определил, называя Украину женщиной непростой судьбы, вынужденной торговать телом, чтобы прокормиться. Это, собственно, ядро его предвыборной программы, как я понимаю. При закате среднего класса и окончательной потере интеллектуального ресурса страна превратится в бантустан, сырьевой (а, точнее, кормовой) придаток для уже нежизнеспособной России. С независимостью скорее всего придется попрощаться. Останется ли существовать Украина как государство, признанное международно  - не знаю, но сомневаюсь и боюсь, что не останется. Может и останется, в границах Львовской, Хмельницкой и Ивано-Франковской областей.

Тут, наверное, нужно сказать, что я не беспокоюсь. Согласно анекдоту, украинцы живут в США и Канаде. Верю. Жил. Вернулся. И не проблема, если Украина сократится до размеров одной области -- мы уже знаем, как строить Украину в США и Канаде, ну так построим ее и в Украине. Просто, как сказал Аркадий Бабченко, тяжело бороться за Украину против Украины. Но мы справимcя, я уверен. Лично я попробую.

Вы резонно спросите "а что, при Порошенко лучше будет?". Честно скажу -- я не знаю, будет ли лучше при президенте Порошенко (удержать бы то, что есть). Если Путин двинет войска, лучше не будет. Но я знаю, что при президенте Порошенко, если Путин войска не двинет, я продолжу вкладывать деньги в Украину, независимо от своего местонахождения. Большая заслуга Порошенко в том, что Путин до сих пор войска не двинул. Безусловно, президент не сидел в окопах на передовой (хотя посещал передовую, я знаю). Но как менеджер, я хорошо представляю себе роль личности в построении такой армии, которая есть сейчас. И я понимаю, что если победит ваш кандидат, то весомая часть войск скажет "да е..сь оно все конем" и двинет по домам, как это было в 1918-ом. А дальше будет, так же, как в 1918-ом, -- кони и е..сь (изнасилования до смерти, кишки вокруг столба -- почитайте историю и рассказы очевидцев с Донбасса).

Ну, примерно так, я просто плохо показал (с) мультфильм про Лося.

Вот на этом месте должен быть призыв агитировать за определенного кандидата, но я не буду его писать. Вы -- умные люди и сами все понимаете. Я очень на вас надеюсь.

PS: прочитал сам? Передай другому, пока не началось. Можно копировать текст, а не просто делиться, чтобы в случае блокирования оригинального сообщения скопированный текст расходился дальше.
Дивно - я жив в різних країнах, відвідував теж чималу кількість, але ніде не зустрічав населення, котре настільки ненавидить власну країну, що хоче пустити кулю в лоба не лише собі, але й всім співгромадянам. Це до питання "всі люди однакові".
Щостарше я стаю (а вже за 40 і діти "дорослі"), то більше переконуюся, що "дитинське" (за Берном і транзакційним аналізом) переважає в людях все життя. Тобто, людина в свої 25 і людина в 45 не стає більш дорослою. Можливо, це так лише в Україні (не мав змоги аналізувати мешканців інших країн). І жодним інопланетянам не є цікавим спілкуватися з нами сами тому, що ми всі (людство) ще здебільшого діти. А життя на Землі нам і дане для того, щоб подорослішати.

Disclaimer: цей допис не стосується передвиборчої кампанії кандидата артикля і його прихильників.
Однією з найбільших проблем, навіть не знаю, чи лише України, чи совка в цілому, є те, що кожен вважає себе найрозумнішим. Припускаю, що такий підхід допомагав вижити за часів совітської "уравниловки". Але совок давно закінчився, а люди, як в старій притчі, досі несуть цей тягар із собою.

Технічно неможливо бути найкращим в усьому. Алоізич вже намагався вивести надлюдину, і ми знаємо, чим це закінчилося. Тому не треба вважати надлюдиною себе, хіба що ви прямий нащадок Алоізича (в цьому випадку, вам - в Кунсткамеру, експонатом).

Коли ви говорите, що хтось неправий, чи помилився, подумайте: ви - один. Якщо вам в голову прилетіла певна думка, то будьте певні, що "на тому кінці" сидять не ідіоти. Можливо, вони й не розумніші за вас, але їх багато. Якщо ви найрозумніший, чому ви досі не президент (хоча би шкільного класу)? "Там" знають, і знають набагато більше за вас. Просто тому, що їх багато, і вух з очима в них більше. А це, в свою чергу, означає, що це не вони тупі, а ви не знаєте того, що чули, бачили і знають "там".

Так, в житті бувають факапи. Можна конкретно помилитися. Але мала група людей, що скооперувалися для певної мети, не помиляється. Вони діють, зазвичай, оптимально для ситуації і даних, котрі є в наявності. В них є. Не у вас.

Тому розповідати про чужі помилки не варто -- краще розкажіть про колоду у власному оці.
Я тут поспілкувався з "представником народу", щоправда в Києві, і хотів би донести до всіх свої висновки -- якщо ви хочете хоч якийсь спокій, а не повновісну війну на другий день після інавгурації, будь ласка, прочитайте і дійте. Головне - не сідіть, а дійте. Розмовляйте з людьми.

Так от ...

Головна проблема (це зі спостережень "представника народу", котрий їздить громадським транспортом, зокрема, в село) -- люди звинувачують Порошенка в усіх своїх негараздах.
З цим слід боротися простим питанням -- "президент в Україні за Конституцією займається зовнішньою політикою і обороною. Економіка не входить в коло його питань. Як президент може полагодити вам економіку? Це ж ви працюєте і платите податки, з котрих має рости економіка і, зокрема, пенсії". Не варто взагалі згадувати прізвище Порошенка і намагатися переконувати людей -- ви не переб'єте телевізор + плітки + їхні власні лінощі і фантазерство.

А далі одразу питаємо -- "як ви уявляєте Зеленського в ролі головнокомандуючого? Він може лише капітуляцію підписати, а не військом командувати. З таким головнокомандуючим на місці України буде випалене поле. Тут не буде другої Росії, тут буде друга Сирія. Ви хочете другу Сирію влаштувати в Україні? Путін мститиметься за 5 років принижень. Куди ви тікатимете?".

Якщо людина хоч щось розуміє, добиваємо її фразою "Не обов'язково голосувати за Порошенка, але вкрай необхідно голосувати проти Зеленського, щоб не було випаленого поля. Думайте самі і пояснюйте іншим."

Ще зі спостережень "представника народу" -- за Зеленського голосує зелена молодь. Це наслідок промивання мізків + "по приколу". Їм, а також їхнім батькам, потрібно пояснювати, що за Зеленського буде гаряча війна, і на війну підуть всі включно із щасливими власниками "білих білетів" (як раз в представника народу син такий). Тобто ані я, ані ви, мої читачі, на передову швидше за все не потрапите за віком і хворобами. А от ця зелена молодь там опиниться миттю.

Ще одна проблема із зеленими дітьми -- "політики без нас вирішують". З цим потрібно працювати теж, пояснюючи, що політики вирішують в межах повноважень, котрі надали ми. Ми обираємо тих політиків, котрі потім вирішують. І саме тому потрібно піти і усвідомлено проголосувати. В умовах війни - не за клоунів, а за спеціалістів, навіть якщо не подобається. Ідучі до стоматолога, потрібно йти в клініку з обладнанням і досвідченими фахівцями, а не по приколу за гаражами друзі лікуватимуть зуби. За гаражами їх можуть лише вибити (іноді разом із мізками).

Повторюся - працюйте з усіма, хто вагається або хто не вкінець упоротий.
I have the HP Envy printer, connected via WiFi, and it gives me headaches quite frequently. The problem is that its drivers or Windows Spooler or their combination just don't work right. On my Windows 10 system, I am getting "Invalid parameter" error when trying to print a simple test page from the Printer Properties dialog. It is also not possible to print from the virtual machines running on the this system.

Strangely enough, these issues happen with more sophisticated printing sources like MS Office or Acrobat, but not with Notepad. But I seem to have found a workaround, and it's a bit non-trivial. From MS Office, I print to PDF using CutePDF printer driver (default Microsoft's Print To PDF doesn't write any PDF contents and just creates a 0-bytes-long file).  Next, I load the PDF, created by CutePDF, in Firefox 52. And from there, printing works like a charm.

Conclusion - I won't buy any PDF printers in the future. I don't have this problem with Canon or Epson printers on the same computer and the same VMs.
Восени зацікавився, які є джерела, що надають дітям 8-10 років структуровану, але не нудну інформацію про всі аспекти IT. Ми перевірили декілька курсів, поговорили зі знавцями викладання IT дітям, і дійшли висновку, що таких немає. Головна вимога -- систематичність інформації, а не просто вміння возити мишею по столу.

Тому я з грудня взявся писати книгу "Дитяча Енциклопедія Інформаційних технологій" (план наведений трохи нижче). На сьогодні написано вже біля 65%, причому написане цілком можна читати дітям (вже перевірялося на декількох) -- воно готове до споживання, хоча потребує якихось ілюстрацій. Якщо у вас є діти віком 8-14 років, котрим ви би хотіли дати якісні знання з IT, то пишіть мені, я відкрию доступ до файлу рукопису. Книга створюється для дітей будь-яких зацікавлень, це не є підручник з інформатики.

Окремо зауважу, що українське книговидання -- це просто пісня сумного лебедя, що виздихає. Вони видають різне шопопало з підходом "піпл схаває", але те, що реально потрібно для молоді, їх не цікавить. Згадуйте це, коли будете наступний раз шукати спеціалістів, а їх не буде. Звідки їм взятися, якщо їх не лише не вчать (якість освіти в Україні самі знаєте, яка), але навіть науково-популярну літературу не видають (мабуть тому, що немає попиту, як в радянському анекдоті про ікру).

Попередній план такий:

Читати далі...

Моє знайомство з якісним чаєм почалося випадково пів-року тому. Тиняючись по Пешту в шалену спеку (+36 чи що), ми зайшли в невеличке місцеве кафе, де нам подали Капучіно Матча. Смак був дуже приємний, і я взявся читати, що таке матча і взагалі. Дивився, де придбати його в Києві. Після відвідування чайних сайтів Facebook почав мені в порядку ретаргетингу підсовувати рекламу різних чаїв. Там трапилася реклама "Да Хун Пао делікатного прожарювання". Пішов почитати опис - а він там (за відгуками) і п'янить, і свідомість очищує і взагалі супер-пупер чай. Ок, замовив собі коробку (скільки там тієї коробки, подумав я). Заодно, щоб було по-правильному, замовив Easypod для заварювання чаю. Реально зручна штука, слід сказати, не потрібно возитися із чайниками і переливаннями.

Чай мені сподобався. Да Хун Пао належить до темних улунів, і це ані чорний ані зелений чай, а щось середнє. Смак дійсно, як і написано в описі, копчений. В подарунок до коробки поклали один пакетик чогось такого легкого і повітряного, але водночас із вираженим чайним смаком. На жаль, пакетик було не підписано. Після певних пошуків і досліджень я таки з'ясував, що це був Те Гуань Інь, і знайшов, який саме.

Далі пішли експерименти. Я купив десяток різних чаїв (здебільшого улуни, але також зелені і білі чаї, а на додачу квітки лаванди). Купував і матчу. В шафі знайшлася ціла упаковка (пакетів із сорок) Те Гуань Іня, подарована дружині колегою ще років 5-6 тому (дякую, Олеже). Купив також і той Те Гуань Інь, пакетик якого мені доклали.

Одразу кажу, що я не відчуваю відтінків смаків і не здатен сприймати глибокі насичені аромати, букети і післясмаки. Звісно, я їх розрізняю, але не можу сказати, щоб гнався за якимось відтінком. Ну, майже (про це далі).

Чай ми п'ємо по-селянськи, тобто чашками по 300 мл. Це виходить п'ять проливів в Easypod з подальшим розливом на дві чашки. По секрету скажу, що ми туди ще й по пігулці сахарину кладемо :).

Перекуштували ми далеко не все, що я накупляв (чай має зберігатися в правильній тарі, а в нас її немає, тому краще вже в запечатаних пакетиках, ніж в чому попало). Те Гуань Інь сподобався, але він для нас занадто легкий. Пробував подарований іншим колегою пуер, замовлений колись з Китаю -- ну, миші, ну льох, але що в ньому люди знайшли, не розумію. Трапився дуже цікавий улун Чорний Дракон. Його я навіть докупив, бо п'ємо постійно. Він за описом відноситься до світлих улунів, але по факту це темний. Хоча смак в нього не копчений, на відміну від, а кислуватий. Вищезгаданий Да Хун Пао - поза конкуренцією. На жаль, конкретно та пропозиція, котру я купував (вже двічі, зараз допиваємо другу коробку), зараз відсутня, а в іншій крамниці є Да Хун Пао, але інший і дорожчий. Тому розтягуємо, що маємо. Копчений присмак Да Хун Пао - це щось. Якби мені сказали "тепер ти п'єш лише один різновид чаю", я би залишив Да Хун Пао. Хоча він і не п'янить і не просвітює, як відгуки кажуть, але однаково приємний.

Окрема історія із матча. Та матча, котру я купував (китайська), -- це не японська матча, а класична китайська підробка. Вона навіть в тістечках гірчить. Слід брати виключно японську. Ми ходили в грудні на представлення гарної японської матчі в CHAISM -- там дійсна матча, солодка, ароматна. Але ціна в неї, на жаль, не солодка зовсім. Хоча послухавши про технологію вироблення, я розумію, що ціна в CHAISM об'єктивно є дуже помірною.

Трохи теорії. Щоб було зрозуміло -- чаї не можуть п'янити (в них немає відповідних речовин). Вони можуть збуджувати, оскільки там є кафеін. Вони можуть заспокоювати, хоча великою мірою це наслідок процесу чаювання, а не самого чаю. Якщо ви вип'єте навіть справжню японську матчу десь посеред вулиці, навряд чи вона вас заспокоїть. Щодо прочищення свідомості теж є питання.

Тоді навіщо той чай пити, спитаєте ви. Ну, наприклад, заради смаку. Ми ж маємо влити в себе за день хоча би літр рідини. І хай краще це буде гарний чай, аніж якась кака-кола.

Чи замінює чай каву? Майже ні. Я як пив три чашки кави на день (останню не пізніше 15-ої години), так і п'ю. Ну, інколи останню пропускаю. Чаю я теж п'ю стільки ж скільки раніше. Просто зараз чай виходить пити кращий.

Чи відмовився я від "звичайного" чаю? Теж ні. Я ніколи не пив ліптони (хіба що в США, де нормального чаю немає з історичних і філософських причин), але заварний Тянь-Шань з ароматизаторами пив і п'ю. Дуже люблю Мрії Султана від Чайної Країни, і п'ю його щодня. Але такі чаї я заварюю в звичайному "ситечку" (точніше, незвичайному -- зроблю фото, викладу). П'ю навіть пакетикові трав'яні збори з імбирем, каркаде і схожі суміші. Водночас, китайські чаї стали обов'язковим компонентом щодня. Зранку я заварюю зазвичай Те Гуань Інь, а пізніше - Да Хун Пао або Чорний Дракон, або ще щось із купленого. А матча -- ех, все думаю поїхати в чаїзм і розоритися на гарну матчу. Просто гарний чай так само як гарне вино - він не має неприємних присмаків і ніде не "косячить". Його не можна "перетримати" в заварнику, як це трапляється зі звичайним чаєм. Навіть після трьох хвилин в заварнику (була справа, забувся), Да Хун Пао мав такий же витончений смак, як і при звичайних проливах.

Чи можна використовувати звичайний заварний чайник, а не Easypod? Можна, звісно, особливо коли ви п'єте чай маленькими порціями. Тоді можна проливати чай в звичайному чайнику по 70 грамів і розливати по піалах. В такому способі пиття є різниця - кожен пролив має окремий смак, а те, як чай п'ємо ми (п'ять проливів змішуються) дає і змішаний смак. Але в ізіподі теж можна відокремлювати проливи. Тому цей інженерний витвір я дуже рекомендую, якщо ви хочете заварювати китайський чай.
Чудовий маркетинговий хід - купляєш пару шкарпеток, а третю шкарпетку отримуєш безкоштовно.
Нові правила перетинання кордону автівками з іноземною реєстрацією (себто "бляхами") дуже позитивно вплинули на човниковий бізнес, про який я писав неодноразово. Тепер немає сенсу і можливості ганяти через кордон аби було, відповідно, на кордоні пусто і його можна пройти за годину, як було колись.
Холодно. Мокро.
Хвіст застрягає в гілках.
Ось, знайшла горіх.



Картинку взято в ілюстративних цілях в Facebook (сторінка Meditationen mit Eichhörnchen).
Спогади про літо

Дім під горою.
Вампіри й перевертні.
Трансильванія.
Винесено з коментарів в дописі емігранта в пейсбуку, базується на реченні з його допису, тому західномонгольським діалектом.

Я в небоскребе.
Окна с другой стороны.
Но скоро лето.
Одною з найнеприємніших рис американських бізнесів є беззаперечна перевага низької вартості над всіма іншими властивостями продукції. Там, де можна, витративши невелику додаткову суму (або взагалі не витрачаючи нічого) додати продукту якості, клятий імперіаліст вибере нижчу вартість, незважаючи на інтереси клієнтів. Ще гіршими є випадки, коли якість свідомо погіршується заради ілюзорної економії в майбутньому (причому, прорахувати наперед і зрозуміти, що продажі впадуть, такі бізнеси часто-густо нездатні). Зауважу, що в європейські бізнеси загалом більш "гуманні".

На цьому місці можна було би написати чималий есей, але його вже написали до мене, тому скажу одне - не будьте як американці, не віддавайте перевагу жадібності над почуттям прекрасного.
В обличчя жбурнуло краплі холодного осіннього сонця. Повітря пахло зеленим чаєм, тістечками, могилою і завтрашнім днем. З-за рогу почулися вигуки “пробачте”, “перепрошую”, постріли, мелодія Jingle Bells. Почухавши лапою потилицю, полетів вулицею птеродактиль.
“І це ж я ще навіть з дому не вийшов”, - прошепотів собі під ніс Сергій.
Якщо спостерігання пейсбуку на мобільному пристрої вимагає забагато часу, можна зробити наступним чином:
1) завести другий обліковий запис для читання тих, кого хочеться саме читати і читати часто.
2) налаштувати вхід в основний обліковий запис зі складним паролем, а в додатковий - просто натисненням на аватарку ( є там така опція )
3) увійти на мобільному пристрої в додатковий запис.

Гарантовано, вам буде ліньки перемикатися в основний обліковий запис (його можна і вдома почитати).
Діти в школі вигадали свою секретну мову. Коли вони цим займаються в школі - то їхній клопіт. Але ж вони її використовують і вдома між собою! І хай там з десяток слів, але піди ж здогадайся, чим хрю-хрю відрізняється від просто хрю (а воно таки відрізняється!)
На тему результатів об'єднавчого собору в мене лише одна думка виникла - "Пародия на плохой детектив" Висоцького. Послухайте, зрозумієте.

https://www.youtube.com/watch?v=Hd6EzrNlzbg
Як всі пишуть, то й я пригадаю.

Моє "знайомство" з Голодомором відбулося рівно 30 років тому, в 4-му класі центральної на той час в Україні школи №57. Фізику нам викладала літня вчителька, а математику - її дочка, і хтось із  них переповідав спогади своєї чи то матері, чи то бабусі відповідно. Нагадаю, що це 4-ий клас, совок, піонерія ... Тому слово "голодомор" там не звучало, але звучало про голод в Україні 32-33 років. Отже, пряма мова з перекладом (школа російська, вчителька розповідала російською):

-- Жили ми тоді під Харковом, [вже не згадаю, де сам - ЄМ], в селищі (потім їх стали називати СМТ, селище міського типу - ЄМ). Їсти не було чого, взагалі. Аж тут сусідка заходить і запрошує "на супчик". Як же так, в неї кілька днів не було ні крихти їсти, а тут цілий супчик? А очі в неї бігають, і якась вона наче не своя. Стали розбиратися, а з'ясувалося, що вона свою дитину вбила, і з неї той супчик зварила. І всіх сусідів на обід запрошувала. На тому грунті і збожеволіла.
Місяць тому писав про ідею придбати металеву пляшку під пиво, щоб не брати PET.

Виявилося, що складність підкралася зовсім з іншого боку. Санітарні інструкції забороняють магазину використовувати не-одноразову тару (при тому, що одноразова теж далеко не стерильна і лежить з оголеними шийками, де на них сідає пил). Відповідно в багаторазові пляшки можуть налити лише в барах, де є тонкі краники, а тару тримає бармен. А кріплення в магазині не дозволяють налити в тару без закріплення її в крані і без контакту з краном, щоб обійти санітарну заборону.
Коли ми забирали з притулку кота Франца (повне ім'я вгадаєте?), він підбіг до мене, лизнув руку і заліз на шию. Наступний тиждень він провів просто в мене на шиї, боячися злізти (і досі так часто робить і сидить так годинами). Щастя, що він дрібний і його не важко тримати.

Кіт дуже грайливий і активний, абсолютно не має відчуття страху (лише рефлекторно смикається, коли поруч із ним щось падає або грюкає), полює на птахів (через вікно) і тягає їжу в собак, пролазячи в них між лапами, коли їдять. Цілими днями ходить по будинку, лазить на підвіконня, шариться по кухонному столу. Сидить в засаді і нападає на людей, що проходять. Кіт з яскраво вираженим ADHD і спалахами немотивованої агресії.

Кішка Сара - повна йому протилежність. При тому, що вона провела певний час на вулиці (в дворі в приватному секторі під Києвом) і мала би бути самостійною і сміливою, в нас вона забилася в куток дивану, де їсть і спить вже три тижні. Взагалі вона навіть грається, але недоросль Франц чомусь взявся показувати, де в жінки місце. Коли Франца немає, Сара ходить по будинку, але дрібними перебіжками, намагаючися злитися з плинтусом. А коли є, сидить на місці, і лише шипить на нього, якщо він лізе їй в поставлену на диван же миску. В неї явно синдром підвищеної тривожності разом з виснаженістю нервової системи.

А по світлині і не скажеш...

Коли минулого літа був в Японії, сидів в ресторані поруч з колегою, жінкою мого віку, котра має 4-х дітей до 10 років, при цьому працює. Чоловік її був там же, але оскільки в компанії працює вона, а не він, то він сидів з дітьми за окремим столом, де сиділи дружини інших колег (чоловіків) з дітьми.

Зокрема, мова зайшла за прив'язаність до роботи. Японці, як відомо, намагаються з роботи на роботу не переходити, і часто-густо працюють на одній фірмі все життя. При цьому, трапляється, що фірма переводить японців на інше місце роботи (в інше місто чи навіть на інший острів). Я в цієї колеги і питаю, як люди з родинами діють, якщо дружина теж працює, або діти в певну школу ходять. "Ну як", - каже - "переїжджають по одному, а куди діватися". Дружина з дітьми лишається на попередньому місці. Чоловік приїздить на вихідні, або розлучаються офіційно.
Поїхали вчора по гриби. В цьому не було би нічого незвичного або цікавого, якби не кумедний факт - два найбільші білі гриби було знайдено не в лісі, а коли я керував автівкою і паралельно виглядав гриби на лівому узбіччі. Таке собі грибне сафарі вийшло.

Причому, один з великих грибів стирчав на розі двох просік, де грибники їздять щонайменше раз на годину.
Підтверджую - м'ята із запахом суниці існує. Придбав сьогодні три кущі, два висадив на вулиці, один на підвіконні житиме. Не знаю, чи є там суничний смак, але навіть запах - ідея цікава.

Пишуть, що є ще купа різновидів, із імбирними, помаранчевими, шоколадними нотками, але такого в нас поки не продають.
Постало цікаве технічне питання.

Дано - пиво на розлив. Ллється в PET-пляшки, котрі вставляються в крани спеціальної форми, заточеної саме під певний діаметр шийки, як я розумію. Ці крани не вміють вимикатися самі, від тиску (це важливо).

Задача - замінити пластикову пляшку на щось інше (краще металеве), що буде багаторазовим, більш гігієнічним і практичнішим з точки зору охолодження.

Широко продаються пляшки з нержа (stainless steel), і, це непоганий варіант. Але є цілі два "але":
1) діаметр шийки. В усіх пляшок, котрі я бачив, шийка американського формату - ширша і принцип роботи кришки інший (картинку прикладено нижче).
2) пляшка непрозора. Не видно, коли слід перекривати кран. Я не знаю, наскільки герметичним є з'єднання у випадку PET-пляшок і їхніх шийок, але припускаю, що якщо намагатися вжити пляшку іншого діаметру, то за її наповненням потрібно слідкувати.

Інший варіант - скляна пляшка, але мені взагалі не вдалося знайти пляшки ємністю в літр і більше, та й з кришками в них проблеми.

Припускаю, що можна було би розробити якесь рішення, якщо знати, яке саме. Наприклад, для вимірювання наповнюваності можна було би завести поплавок, який би банально вспливав вище за шийку. Але це не годиться для кранів, де шийка вставляється в кран, а годиться лише для барних кранів з довгим носиком (але там немає проблеми з пляшками - під такий кран можна підставити звичайну пляшку, як на світлині).

Наш імператор весь в пурпуровому.

 
Захотілося якихось приємних запахів в будинку. А ще, дати дітям лаванди на ніч.

Колись давно ми купували ефірні олії, і маємо пару кам'яних аромаламп. Але свічки - штука небезпечна, враховуючи кота, котрий тільки що по стелях як павук не лазить.Тому постало питання про електричну аромалампу.

Швидкий пошук виявив широкий вибір ламп на prom.ua. З декоративних міркувань зупинилися на виробах відомої китайської фірми "noname" із написом "Geniod" на корпусі. Взяли три різні, різного дизайну, для різних приміщень. Всі вони мають форму квітки або цибулини. Аромампи містять в собі семикольорову LED-підсвітку (колір або фіксований, або змінюється автоматично) і, відповідно, можуть працювати в якості нічника. Випаровування - ультразвукове. Є таймер на 1, 3 та 6 годин. В ємність наливається до 200 грамів води (мабуть, можна і більше, якщо треба на всю ніч), і при увімкненні лампа випускає з гори красивий стовпчик пари.

Воду можна злити, щоб, наприклад, зранку зарядити ароматом бадьорості, а ввечері чимось заспокійливим.

Ставили лампи і вночі дітям і собі, і вдень (я собі в кабінеті) - працюють ідеально. В деяких (не в усіх моделях) є навіть пульт д/у для нічного керування.

Купувалось тут, якщо кому цікаво.
В липні купили тваринам протигельмінтні пігулки, поклали на полицю і поїхали. По приїзді забули дати їх тваринам.

Сьогодні наш кіт-імператор заліз в пакет, дістав одну упаковку, розгриз її, відгриз свою дозу (пів-пігулки),  залишок засунув назад в упаковку, а упаковку поклав на видне місце - в пусту свою миску. Щоб ми помітили, що він з'їв свою дозу, і сховали решту (покласти сам на поличку він не зможе технічно - в нього лапки).
Цього варіанту я ще не чув. Paint It Black. Judas Priest. https://www.youtube.com/watch?v=_b_hnXOIruY

Якщо є десь "місце сили", то для мене це однозначно Краків. Я потрапив в Краків вперше в 1992-му, і місто запам'яталося тим, що ми, підлітки, рвонули з краю міста пішки в центр на прогулянку (серед ночі). Тоді воно більше нічим не запам'яталося :). Наступного разу я потрапив туди аж в 2014-му, повернувся, і ми одразу вирішили, що хочемо там жити. І поїхали. Прожили там, з перервою на подорож Європою, 2.5 місяці, приїхали в Київ, бо зима близилася. В подальшому багато разів проїжджали Краків дорогою кудись, і щоразу я сприймав його як другий дім, хоча нічого там і не маю.

Краків, загалом, не найкраще місце для життя - дороги забиті, дихати важко (місце лежить в низині, як Мехико, а в осінньо-зимовий період там страшенний смог). Але це місто є дуже спокійним. Кажуть, його і німці не чіпали під час окупації. Мабуть, знали щось.

А зараз доля пожартувала - вибирав готель, щоб переночувати, і вже коли замовив, виявилося, що цей готель я спостерігав з вікна протягом часу, коли ми жили в Кракові в 2014-му (це був сусідній будинок). То ми, як приїхали, пішли прогулялися знайомими стежками. Виявилося, що діти все забули. а я пам'ятаю навіть дорожні знаки, хоча 4 роки пройшло.

Шкода, однак, що Польща зараз така непривітна до іноземців. Прості люди значно приємніші у спідкуванні, ніж у Словаччині. Хоча може щось і зміниться, і ми ще потоваришуємо зі славетним Смоком.
В Будапешті зайшли в місцеву (не туристичну) кав'ярню, а там пропонують цікавий напій - matcha capuccino. Це капучіно, до котрого додано японський порошковий чай Matcha. Напій має дуже приємний смак і запах. На жаль, я не роздивився уважно, в які частини напою (в рідину, в піну чи зверху) вони клали Matcha, але, гадаю, можна провести відповідні експерименти і порівняти результат.

Сам чай продається в Україні по ~200 грн за 100 грамів і за описами є набагато кориснішим за звичайний зелений чай. А японці роблять з нього морозиво. Теж досить цікаве, хоча в Японії такі речі (напої, морозиво) традиційно роблять несолодкими, а їсти несолодке морозиво - задоволення на любителя.
Цікавим є шлях річки Тиси - якщо спустити тіло в горах на Закарпатті, воно перетне Угорщину і Румунію, і його можна буде виловити в Одеській області. Звісно, якщо його раки не об'їдять раніше.
А ми теж прийшли на нашого Рекса подивитися
© анекдот про порнофільм
На ВДНГ вчора і сьогодні була дводенна виставка собак. Нашого Регіна виставляє приятелька, в котрої він "в оренді". Завезли собаку до неї ще на тижні, а забирали сьогодні прямо з виставки.

Сама виставка мене мало цікавить, але проходила вона поруч із стайнями. А там вздовж левади посаджені якісь дуже хитрі горіхи. Вони схожі на манчжурські, але видовжені.



Я їх на пророщування набирав минулий раз коли був кілька тижнів тому, і сьогодні ще півтора десятки назбирав.

Але мова не про самі горіхи. Коли горіхи падають, вони мають звичку проростати. Звісно, під материнським деревом в паростка шансів жодних - його викосять робітники восени, бо йому там не місце. А паростків багато - під одним деревом було біля 50 штук, всі цьогорічні. І під іншими деревами були, хоча в меншій кількості (в меншій, бо там трава і схоже, що її косять). Так я півтора десятки насмикав просто з землі собі на вирощування. Вони при висмикуванні зберігають кореневу систему (пощастило, що були зливи, і рослини легко висмикуються) і потім добре приживаються в іншому місці. Я їх вже всі посадив в горщики, і деякі рослини й не помітили, що їх там кудись пересаджували - почуваються так само добре, як до висмикування. Деяким пощастило менше. Але я певен, що виживуть всі 15 чи 16, скільки я їх там привіз.

Ну і горіхи проростимо, само собою. В мене вже 6 горіхів (волоських), пророщених місяць тому, росте.

Що я з ними робитиму? А в мене дамба довга, місця на багато дерев вистачить. Горіх же манчужрський невибагливий, ще й високий виростає. І білки голодними очима взимку з гілок дивляться, сиротливо їсти просять. А так буде їм допомога.
Загалом я телевізор не дивлюся, але минулого року ми до вина і доміна вирішили додати кіно і почали дивитися Розслідування Мердока (Murdoch's Mysteries) - гарний детективний серіал, що знімається канадцями вже 11 років. Але ми додивилися його до останніх серій, а далі йок.

І от тиждень тому я випадково розкопав на Sony Turbo серіал Ріцоллі і Айлз (Rizolli and Isles). Це про двох жінок (детектива і судмедексперта) в Бостоні. Маю сказати, що сценаристи в них кращі, ніж в Мердоку, принаймні з 8 переглянутих серій відвертих лаж (як це траплялося в Мердоку регулярно) не було, а от просто захоплюючі серії - були. Шкода, що серіал лише 7 сезонів був і потім його закінчили.

Особливою родзинкою серіалу є те, що Айлз (судмедексперт) полюбляє робити вскриття. Свого часу по Discovery йшов документальний серіал про паталогоанатома-жінку у Флориді, здається, на ту ж тему, і ми дуже полюбляли його дивитися - краще за більшість детективів.

Ну якщо вам хочеться легкого сімейно-розважального серіалу - дивіться Ріцоллі і Айлз. Стосунки в родині Ріцоллі (брат - детектив в тому ж відділі, мати - бармен в барі, котрий купив напарник Ріцоллі на пенсію). Легкий і необтяжуючий сюжет.
Це два різні дерева біля одного й того ж будинку. Дуже хочу посадити собі таке. Хтось знає, що це?







Оновлення:
Зробив ще дві світлини. Це якась слива. Це видно і за способом вирощування (як бачите, вона була прищеплена на дику сливу чи аличу), і за плодом, що формується:



(присвячується підвищенню фінансування тюрем на московії)

Колись в 80-их, ще на початку перебудови, Костянтин Кінчев співав

Мы с тобой будем дружно жить,
ты - работать, я - руководить

За 30 років ситуація на московії змінилася кардинально, як і Кінчев, і він цілком мав би заспівати так:

С вами мы будем дружно жить,
Вы - сидеть, я вас сторожить.
Прийшов напів-спам від Slovnaft (словацька нафтопереробна компанія із мережею заправок):

"Сезон грилювання починається на Slovnaft'і".

Підсмажують прямо на заправці?
Якщо ви, як і я гадали, чому так багато людей схильні до негативного погляду на життя, на ниття про "все погано" та поширення будь-якої негативної інформації, то хочу порадити вам книгу The Science of Positivity за авторством Loretta Graziano Breuning. Вона детально описує з точки зору як психології, так і біохімії, чому негативізм має успіх в людей. Зокрема: "Негативное мышление - удобный способ добиться синтеза кортизола: без насилия, наркотиков и набора веса", "негативное мышление всегда приятнее в компании". Це для затравки. Деталі читайте в книзі.
Чи замислювалися ви, що д-р Уотсон (він же Ватсон) писав свої нотатки, в яких описуються пригоди Шерлока Холмса, про особу, котрої насправді (в світі д-ра Уотсона) не існувало. Д-р Уотсон отримав загострення шизофренії після використання опіуму в Афганістані, де він був військовим лікарем. Зокрема це проявилося як роздвоєння особи. Холмс - то є друга особа д-ра Уотсона.  Специфікою хвороби Уотсона є те, що він сприймає Холмса як сторонню особу, а не як голос в глові, як це трапляється зазвичай. Таким чином, нотатки записував сам д-р Уотсон за своїми власними походженнями.

Чому це може бути реалістичною версією справжніх подій? Згадки про опій в оповіданнях про Шерлока Холмса. Спільне проживання двох чоловіків в одній квартирі у Вікторіанській Англії (що було би неможливо, якби вони не жили в одній голові). І, нарешті, дати виходу творів -- твір Стівенсона "Доктор Джекіл і Містер Хайд" (в котрого, до речі, є свій історичний прототип в історії Англії 18-го століття) вийшов в 1886-му році, а перші історії про Холмса - в 1887-му.


Спершу я зробив цю світлину заради кумедного поєднання знаків і реальності. А лише потім зауважив, що насправді, вона набагато цікавіша.

Ми стоїмо на території Словаччини. Ліворуч - Дунай (тече з вернього лівого краю вниз). А праворуч не обвідний канал і не затока, і навіть (як це не дивно) не рів із крокодилами. А річка-невеличка під назвою Морава. Те, що між Дунаєм і Моравою на світлині -- це вже територія Австрії. Протягом 40 років на відстані 20 метрів один від одного знаходилося два світи.

На Словацькому березі (одразу за скелею, що праворуч) розташовано пам'ятний монумент Залізному занавісу.

Бонусом - місце злиття Дунаю і Морави (та ж точка, що і вище, лише з іншого ракурсу).

Біля мого будинку проходить грунтова дорога, по котрій влітку в гарну погоду можна ризикнути проїхати наскрізь.

Я жодного разу не ризикував, оскільки знаю, де там можна застрягти навіть в гарну погоду. Але деякі найхитрозробленіші з українців вважають, що раз вони поспішають, а на трасі тягнучка, то найрозумнішим буде об'їхати.

Оскільки 4 дні валив сніг, по тій грунтовці навіть трактор зараз не проїде. Але кого це зупиняло?

Вчора прямо за нашим будинком зарився subaru forester. Покрутилися з пів-години. Попросили лопату. Порилися. Не вийшло. Приїхала якась Нива, з котрою на пару вони витягли той Subaru Forester. Форестер поїхав назад на трасу, а водій Ниви, мабуть вирішив, що йому сніг пофіг. Він проїхав візуально метрів на 5 далі за форестер. Прийшов по лопату. Прокопався з пів-години, якось вирився, поїхав назад на трасу.

А сьогодні там же застрягла ще якась баришня. Тій мабуть гордість не дозволила йти просити лопату. Вона пів-години шліфувала сніг, намагаючися здати назад. Потім приїхав хтось із двома лопатами, викопав її. Поїхали назад на трасу.

З нетерпінням чекаю на завтрашній день.
Свого часу привіз з Америки generic drugs проти застуди, куплені в CVS. Вони діяли набагато краще, ніж українські колдрекс тощо. Сьогодні ми їх допили. Виявилося, що американський же Teraflu (і той, що продається в нас) мають ті ж складові в тих же дозах, що й вищезгадані дженерики. Але (!) лише те, що в США називається Teraflu Night, а в нас Teraflu Extra. В звичайному терафлю дози на 40% менші.

В Києві Teraflu Extra продається зараз із подарунком - досить пристойною філіжанкою.
Убога країна. Стою на світлофорі, поруч чотири (!) Audi Q7, Range Rover і Infinity FX37s
Традиційна святкова пісня.

Незвична акустична версія:



Вона ж на концерті:



Красивий концертний запис із новою солісткою (попередня пішла, не витримавши навантаження, як і дві чи три до неї):



Ну і оригінал:

Советский скрипач занял второе место на зарубежном международном конкурсе и с грустью говорит сопровождающему его мызыкальному критику:
- Занял бы я первое место, получил бы скрипку "Страдивари"!
- У тебя ведь отличная скрипка.
- Ты понимаешь, что такое "Страдивари"? это для меня то же, что для тебя маузер Дзержинского!

Хто рано приїжджає, той слухає репетицію і знайомиться з артистами. Я приїхав на концерт Edenbridge і Amberian Dawn на півтори години раніше, просочився в залу (був схожий на персонал, і мені ніхто питань не ставив), послухав репетиції і познайомився особисто із солісткою (Капрі) і засновником (Туомасом) Amberian Dawn ще до концерту.

Зала дуже маленька, я провів весь час концерту в метрі від сцени (перемигувався із Туомасом, бо стояв прямо біля його синтезатора, а до того ж з ним і познайомився), і зробив масу цікавих спостережень.
Зокрема
1) несамовитий ритм ударних в деяких піснях - це не синтезатор, а чотири навчені мавпи один дуже тренований музикант на ударних. Спостерігати за роботою вживу з трьох метрів - вражаюче видовище. Кожна кінцівка працює окремо.
2) шалені гітарні соло здебільшого грає не один, а два-три музиканти. Кожен грає свою частину (одночасно), але виходить наче переливи в руках одного.
3) західні концерти - довгі. Я і раніше чув про таке, але тут - 8 пісень в Edenbridge і 12 в Amberian Dawn (не рахучючи вступних 5 пісень Manzana) - це таки довго. 3.5 години, і помітно, що в співачок горло вже не витримувало під кінець.
4) дуже цікаво, як виконуються пісні, де в альбомному варіанті артист(ка) пише кілька голосів, або коли йде фоновий спів. На концерті пускається запис із цими доріжками. Самі музиканти грають вживу (це чутно і видно), але звук міксується з доріжкою. Наприклад солістка Amberian Dawn співала декілька пісень, де було дуже чутно фоновий вокал. Але вона в цей час співала живцем, в мікрофон.
5) великі концерти - фігня. Слухати потрібно саме так, щоб всі бажаючі могли підійти під сцену, та потиснути руки музикантам. А після концерту вийти в бар і випити з тими музикантами.
6) всі музиканти з берушами або з хитрими навушниками (кому що потрібно).
7) кожна група має свій набір ударних інструментів, котрі міняються (гітари - це само собою). Барабани - штука габаритна, але їх міняють в рамках одного концерту.
8) після гарного концерту можна слухати альбоми. Раніше в мене так не виходило - після концертів слухати альбомні записи я вже не міг. Не знаю, чому. А з Amberian Dawn все гаразд :).

Фото, якщо зможу, викладу завтра.
Взагалі, я сноб, і я це не приховую. Але є категорія людей, перед якими я схиляюся безумовно. Це музиканти, котрі пишуть і текст і музику (причому одразу для кількох інструментів). До них належать, зокрема, БГ, і Туомас Сеппала (засновник Amberian Dawn). Вони вмінють в кожну фразу вкласти стільки, що всю пісню можна розтягнути на цитати.

Післязавтра в мене маленьке свято. Я не люблю концерти - після них я зазвичай припиняю слухати альбоми груп. Але післязавтра сумісний концерт Amberian Dawn і Edenbridge в Відні, і я маю на нього квиток в дуууже маленьку залу.

Сьогодні Google Play Music показав, що альбом The Bonding від Edenbridge я прослухав 39 разів. Так, може бути. Бо це дуже сильний альбом. But I still believe that death is not the end.
Помітив, що робити описки (одруковки) англійською набагато складніше і небезпечніше, ніж в слов'янських мовах. Можливо, це вплив все-таки чужої (хоча й майже рідної після роботи і життя в США) мови. Але я помітив, що і мої респонденти, колеги по роботі, котрих я знаю особисто, ніколи не зробили жодної описки. Мої українсько- і російськомовні респонденти роблять їх постійно, на жаль. А з іншого боку, текст з опискою слов'янською мовою зрозуміти можна. Текст з опискою англійською вже викликає ступор і вимагає зазирання в словник.

Кажуть, в українській мові біля 250 тисяч слів. В англійській їх понад мільйон.
В далекому, досить буремному (але вже не сильно) 96-му році відправила мене мати подалі з Києва для підстраховки. Це було літо. Я взяв Альфу (салют), він взяв пасажирок, і ми поїхали світ за очі. Батько мого друга працював головним лікарем в санаторії за горою Кішка, що в Симеїзі (санаторію того вже на жаль немає давно, як і батька).

І от ми взяли намет, касети з чарівними записами груп Cocteau Twins і Dead Can Dance (їх Альфа привіз). Також там був альбом Акваріума "Електрошок". Всі три вразили мене дуже сильно, і я слухав їх ще багато років поспіль.

Спершу подивилися на дикі місця, щоб поставити намет, але поруч, між санаторієм і морем, була база відпочинку "Автобусник", директор котрої мав вільний клаптик землі і за дуже невелику плату офіційно оформлював наше стояння там з наметом (кажу то, бо я наступного року ще раз окремо приїздив на те ж місце і так само стояв).

Але готувати ми там не готували. Натомість ми ходили в Сімеїз. Їсти нам сильно багато не треба було, але по молодості пляшечку-другу-п'яту (на чотирьох, що там пити) прихопити треба. І ящичок Джин-Тоніка теж можна.

А в центрі входу в парк в Симеїзі тоді стояв дуже такий помірний кіоск з вивіскою "Їжаченята" (вивіска була російською, там було написано "Йожикі"). Біля кіоска стояло два столики, де можна було спожити придбане. Бігали ми туди щодня і не по одному разу. І в той приїзд, і в наступний. Навіть спогади певні лишилися.

...

В 2006-му ми з дружиною приїхали в Сімеїз, вже більш культурно. На місці намету стояв дуже поважний ресторан, зібраний частково (а може й повністю, не пам'ятаю) з дерева, двоповерховий. І він був здебільшого для меншин, хоча в певні дні туди пускали і гетеросексуалів.

Біля ресторану є пам'ятник, що складається з їжихи із їжаченятами (фото подивитися можна тут). І біля нього був напис "От ежиков к ежам за 10 лет!".

В ресторана є сторінка на пейсбуці, і я так дивлюся, що ресторан існує і працює і зараз. Хоча я чув, що і парк і набережну кацапи вже зруйнували. Що ж, сподіваюся, що колись ще перестрінемо цих їжаків, і дітей з ними познайомимо.
Видання друге, перероблене

Література:


Ромео і Джульєта: Ой. Все.

Попелюшка: гарбуз перетворюється…

Колобок: ням-ням

Аліса в країні чудес: Збожеволіти можна!

Преступление и Наказание: по рублю!

Війна і Мир: Ржевський відсутній

Іліада (Гомер): Троя наша

Одісея (Гомер): Ми заблукали

Майстер і Маргарита: Кожному своє

Готель Танатос: Пускайте газ

Британська Енциклопедія: тут все

Біблія: Отче наш!

Теорія Відносності: все відносно

Кіно:

Зоряні Війни: Силу використовуй

Матриця: все - симуляція

13-ий Поверх: Матриця - плагіат

Oblivion: клони рулять
Чомусь замислився, і вийшло, що я займаюся бізнесом вже понад 30 років. Десь в 1986-87 роках я почав розводити хом'ячків на продаж.

Школа, де я вчився, знаходиться за кінотеатром на Прорізній. Інший вихід зі школи виводить на вулицю Леніна (майже за Чистяковим), на котрій, прямо біля того виходу на вулицю, стояв зоомагазин. І там тих хом'ячків приймали на реалізацію за чималі гроші - від карбованця до двух залежно від різних обставин. А коли не приймали, їх завжди можна було поїхати продати на Куренівському ринку.

Хом'ячків я розводив джунгарських. Це такі сірі, стрімкі і досить кусючі.

Раз, пам'ятаю, я взяв 4-х хом'ячків, посадив в банку і збирався їхати на Куренівку. По дорозі зайшов на Станцію Юних Техніків, де займався на комп'ютерах ( в нас тоді ZX Spectrum'и там стояли). Ну, банка і розбилася. Лишилася лише капронова кришка. І от ці нещасні чотири хом'яки їхали на базар просто на кришці, котру я тримав в руці, а потім чекали на базарі, поки їх куплять. А хомяки були підлітки - на вигляд від дорослого не відрізниш. Але, так чи інакше мені вдалося їх всіх тоді продати. Мабуть мене покупці жаліли. Отак і їхали, як на фото знизу.



До чого я це веду ... До того, що зараз нашими клієнтами є дві з п'яти найвідоміших світових IT компаній і ціла купа компаній поменше, а сьогодні я спілкувався з потенційним покупцем з компанії, чий фотоапарат я сьогодні ж тестував.

"От ежиков до ежей за 10 лет". А про цю фразу я іншого разу розповім. Якщо хтось знає, звідки вона - полум'яний привіт (Альфа, тобі окремо).
Додали нове, покращене відео гри EcoBalance.

Бачили сьогодні біля Космополіту на Шулявці чоловіка з лисеням (10 міс) на руках. Дружина його попитала.
Скаржиться, що лисиця кусається і риє все (живуть в квартиріі). Але вони взяли її на звірофермі, тобто вона не селекціонована, а геть дика. Ну і вигляд має вельми посередній. Розміром з мою шелті, але ще трохи підросте і опушиться. Але все одно, брати слід лише тих, котрих розводять конкретно на домашнє утримання.
Доробили і випустили перший реліз гри EcoBalance, котру робили протягом більшої частини 2017-го року. Анонс тут.
Дещо стурбовані нестійкою позицією провідних валют, як то Bitcoin і Ethereum, ми вирішили зробити невеличкий огляд альтернативних валют, що набули чималої популярності в світі. Отже, переглядаємо, аналізуємо і вкладаємося:

7. Біркеш. Легко майниться, має привабливі зовнішні атрибути, але тримання в гаманцях ускладнене, особливо в спекотну погоду. Має давню історію, а конференції прихильників використання цієї валюти проводяться восени в багатьох містах світу.
6. Бульбакоін. Майниться на полях і городах. Ефективність майнингу залежить від погодних умов і таких факторів, як навала колорадського жука зі сходу. У випадку падіння курсу його можна банально з'їсти.
5. Водеро. Щось мутне і незрозуміле. Поширене на сірому і чорному ринку товарів та послуг.
4. Ергю. За заявою авторів, єдина валюта, підкріплена реальними активами - енергією учасників. Перевагою вважається універсальність і легкість взаєморозрахунків, але в руках її ніхто не тримав. В майнингу і зберіганні ергю змагаються провідні компанії світу, що суперечить самій ідеї розподіленості операцій з крипто-валютою.
3. Салокоїн. Валюта, трохи слабша за бульбакоін, оскільки час майнингу довший, а зберігання ускладнене. Водночас, має більшу ліквідність і ширшу територію поширення.
2. Скотчері. Добре пасує в якості ліквідної валюти, але неефективний для інвестицій в майнинг, оскільки сам майнинг займає 12-15 років.
1. Талони-на-цвинтар. Зазначається, що кількість токенів обмежена площею земної кулі, тому вартість весь час зростає, а провідні науковці шукають альтернативи як на Землі, так і під землею, і навіть в космосі.

03

Стаття про те, як люди користуються Uber'ом, щоб дістатися лікарні. Для українців в цьому немає нічого дивного (багато хто на таксі їде в травмопункт, наприклад), але для американців це новий підхід. А виклик швидкої цілком може коштувати і тисячу трав'янистих і більше.

Але мене зацікавило інше. Чому би не зробити такий собі спеціалізований Uber-для-хворих, можливо навіть на базі машин швидкої допомоги, з фельдшерами на посадах водіїв. Це буде швидка-лайт, для тих, хто об'єктивно не потребує швидкої, але хоче заїхати в лікарню (наприклад, жінки, в котрих почалися пологи, або люди з підозрою на апендицит - варіанти, де повний набір персоналу швидкої не потрібен). Від водіїв би мало вимагатися  підтвердження кваліфікації фельдшера або лікаря, і машини мали би бути більш пристосованими (можливо, мікроавтобуси якісь, або сімейні мінівени). Друга робота для таких машин - перевезення інвалідів. В Україні це точно проблема, хоча в США я бачив спеціалізовані автомобілі саме як я описую - з одним кваліфікованим водієм.
Снідаєте? Ми теж.

 
На добраніч, любі друзі.

Я колись згадував, що існує три типи людей - люди існування, люди процесу і люди мети. Це не моя категоризація, поцупив десь колись. Питання в іншому.

Переглядав тільки що виступ всесвітньо відомого психолога Філіпа Зімбардо і зрозумів, чому згаданий поділ існує.

Зімбардо поділяє людей на три групи відповідно до їхнього ставлення до часу. Люди існування базуються на минулому, вважаючи, що їхня "цінність" полягає в тому, ким вони були і що вони зробили. Люди процесу - це люди сьогодення. Вони мають за основну цінність процес, себто дію, що продовжується. А люди результату, це, безумовно, люди, орієнтовані на майбутнє.

В суспільстві теж є такий чіткий поділ, що йде хвилями відповідно до біологічного стану. Діти - націлені на майбутнє, але водночас ще не вміють його моделювати, тому вони знаходяться наче в гойдалці між майбутнім ("от виросту і ...") і теперішнім. Підлітки під час пубертатного періоду (так закладено еволюцією) фокусуються на поточному часі. В них під час перебудови нейронних мереж в мозку по-іншому (ніж в дорослих) працюють певні системи ( опис можна глянути тут ), тому підлітки не можуть співставити / моделювати поточні дії і їхній вплив на майбутнє (не відбувається так званий "cost-benefit analysis"). Дорослі люди, якщо вони дорослі, знаходять баланс між всьома трьома часами, але сфокусовані здебільшого на майбутньому (хоча, звісно, хто як). А люди більш літнього віку, з об'єктивних причин, приділяють чимало уваги минулому.

Повертаючися до Зімбардо - обов'язково перегляньте його виступ, щоб зрозуміти, як оптимальний баланс погляду на час може покращити ваше життя вже вчора.
(початок тут)



Прибули мої подарунки, і я взявся за експерименти.

Праворуч на світлині - спінювач. Незважаючи на невідому назву, прилад неймовірно якісний, про що свідчить, зокрема, і рейтинг на амазоні.

Найперше питання в мене було, з чого виходить піна. З пристроєм піна виходить навіть з молока 3.5%, але після вспінювання воно має конкретний присмак пряженого. Декому до вподоби, я не люблю. Тому 10-12% вершки набагато краще. Чи можна у спінювачі використовувати вершки 33-40%, я не пробував, але, підозрюю, що пити з такими вершками буде не дуже смачно (зажирні).

У спінювач ллється не менше 80-100 мл вершків, що є дещо незручним. З іншого боку, на виході виходить нормальна піна, а не спінене парою молоко.

У спінювача три режими - спінення, підігрів і комбо. Навіщо спінювати холодні вершки, я поки що не зрозумів (може, для фрапучіно..). А от ідея з підігрівом мені дуже сподобалася - піна виходить тепла, а ще коли вона накриває каву, та не вистигає, і має добру температуру, а не охолоджену, як це трапляється, якщо доливати молоко з холодильника. Або можна просто підігрівати молоко без спінювання.

Друге питання було, який смак і аромат може мати піна. Спершу я робив просто з цукровою пудрою (тому що мав її, і не мав цукру). Піна чудова, смачна. Але хотілося експериментів. В хід пішли цукор з корицею і з ваніллю. Рідкі додатки (сиропи) я не пробував, оскільки чомусь їх тут (в Братиславі) поки що не знайшов (хоча і не сильно шукав). І кориця і ваніль з цукром дають трохи запаху, але практично не дають смаку. Підозрюю, що потрібно сипати більше, але тоді засолодка піна вийде.

Окремо зауважу, що є два варіанти (котрі можна кобінувати) - сипати додаток в піну при роботі апарата, або насипати нагору, як на світлині. Вони дають різний результат. Засипане всередину дає смак, але майже не дає запах. Насипане нагору, якщо воно не провалиться крізь піну, дає аромат, але не смак. Можна класти в середину одне, а зверху інше.

Третій аспект - що як змішувати. Є знов-таки два варіанти - можна наливати піну (і вершки) з агрегата в каву. Тоді результат буде як на світлині вище (там я ще ложкою мішав). А можна викладати піну силіконовою лопаткою. Тоді буде отаке:



Сліди молока, що падає вниз, це лише traces, -- реально кава не набуває смаку молока і навіть при ковтанні вона проходить під піною без змішування. Ідея у викладанні в тому, що можна змішувати смаки, котрі не змішуються в принципі, тобто в каві буде смак один, а з піни йтиме аромат інший.

Остаточнне питання було аби не першим, насправді, - чи можна отримати каву з молоком і лимоном. Відповідаю - можна, і не одним способом.

Кислота, що міститься в лимоні, згортає молоко, тому, здавалося б, це речі несумісні. Але якщо маєш час та натхнення, або базові знання кулінарної хімії, то відкривається безліч варіантів. Все залежить від того, що саме (смак, аромат, в якій комбінації) ви хочете отримати.

Перший варіант, котрий я отримав не першим, але випадково (просто забувся), це коли робиться кава з лимоном, на котру зверху кладеться піна. Піна має молочний смак і аромат (ну або що ви туди захочете додати), а кава має смак лимона і його ж сік в середині.

Другий варіант складніший. Задача стояла отримати піну зі смаком лимона. Не можна? Можна, коли треба.
Для експериментів було придбано три кулінарні пакетики  - мелені лимонні шкірки, цукор з лимонним ароматизатором, і головний інгридієнт - цукор з лимонним ароматизатором і лимонною кислотою. Перше я ще не пробував. Друге - там один запах. А от найдивніше було третє. Лимонна кислота начебто мала би згорнути вершки. Але її там небагато (3.5%)  і сипалася суміш у збиту і підігріту піну (в процесі збивання). Таким чином площа контакту лимонної кислоти із вершками була мінімальною. На виході маємо смак і аромат вершково-лимонного морозива, лише теплого.

Звісно, можна змішати лимонно-вершкову піну із лимонною ж кавою.

Для особливих гурманів існує варіант додавати каву в піну, щоб отримати піну з кавовим смаком. Але це для тих, хто любить смак кави (я не люблю).

На додаток, я трохи експериментував з посипками. Можна посипати тертою ліщиною. Тоді буде сильний запах горіха. Можна посипати шоколадом. В цьому випадку піна пахне шоколадом, але шоколад не змішується з кавою і не змінює смак. Можна додавати тертий в порошок імбир. Виходить теж дуже цікаво.

В мене ще попереду експерименти із сиропами, і я розмірковую про додавання в піну меду. Якщо будуть інші пропозиції, з радістю вислухаю. Перець і сушену цибулю не пропонувати!
Баран на кота
поглядає суворо:
"злазь з нових воріт".

***

Якщо поєднати AI з Quantum Computing, то отримаємо чудовий симулятор жіночої логіки.
(початок тут)

Не витримав і придбав собі електричну гейзерну кавоварку (від Ariette, але їх різні виробники випускають). І після двох днів експериментів добився таки майже американського смаку (далі вже точно питання води, я американську воду в  Європі не відтворю). Для цього потрібно класти в гейзерну кавоварку 10-12 гр кави (стандартна набивка - 6-7 грамів) на якомога більше води (в мене виходить 150 мл макс. ).  Американська інструкція - 2 ст. ложки кави на 6-10 унцій води (в унції приблизно 30 мл). Ложки без гірки, вочевидь.

На виході отримуємо каву, котру можна пити :).

Наступний крок - замовив собі електричний Milk Frother (робити піну з підігрітого молока) і дві чашки під латте, прозорі із подвійними стінками (щоб дивитися, як кава ллється і змішується). За два тижні експериментуватиму.
Загалом я каву ніколи не любив (і здебільшого не люблю). Пив її чи то з лимоном (або лимонною кислотою), або, останні роки, з доброю кількістю дуже жирного молока або вершків.

Останній рік в США пив карамельну каву від старбакса із молоком. Якщо молоко закінчувалося, то без молока. І дуже мені подобався смак, з конкретною кіслинкою. А вже перед останнім від'їздом з США купив каву від Food Lion (дешевше вдвічі, ніж старбакс) із мидалем та апельсином. Смак - краще я ще не пив.

Ну привіз я обидві ці кави в Київ. А в Києві смак геть інший, кислинка пішла майже повністю. Пробував і в джезві варити, і в гейзерній, і в крапельній. Не те. Вочевидь, справа не у способі приготування. Питання - а в чому ж тоді? Невже в США щось хитре додають у воду, що смак кави так сильно змінюється?
А рукавички на пошті вкрали (с) анекдот
Англійською мовою "фізичну" пошту часто називають snail mail. Знаючи це, я відправив посилку з NC в CA як priority service. Мала дійти за три дні. Оскільки в середині лежала картина з бурштину, я вже вирішив був, що її вкрали по дорозі. Але ні. Дійшла. Рівно за 4 тижні. Ймовірно везли віслюками, а priority забезпечував спеціально навчений хлопчик, що біг попереду віслюка і кричав "натовп, розійдися".
Никуда не ходи, прямо здесь раздевайся (с) анекдот про грузинів
І куди податися бідному водієві вантажівки?

Прочитав новину, що відкриватиметься ще чотири переходи кордонів між Польщею та Україною. З одного боку, враховуючи кількість автівок, нові переходи не можуть не радувати. З іншого боку, хіба нашою метою не є приєднання до Шенгенських угод? Якщо так, то слід вкладати гроші не в кордон із Польщею, а в кордони із московією, мордовією і придонським каганатом.
The religion, which says that cutting people's heads for it in the XXI century is OK, is, probably, not OK for the XXI century.
Я сьогодні нарешті сформулював, що саме мені найбільше не подобається в Україні і подобається в США (і меншою мірою в Європі). Це, до речі, те, за що чорних і латиносів не люблять в США.

Мова йде про повагу. "Повага" за своєю суттю є визнанням особою того, що інша особа є "не гірша" за першу. Тобто, йдеться фактично про рівність як свободу, притаманну людям від народження, і її визнання людьми.

В США дітей змалку привчають до того, що всі люди рівні, як це написано в Конституції (інша справа, що не всіх відносять до людей, але то таке :). А кожен, хто вважає себе хитрішим, може ознайомитися із арсеналом у володінні інших. Тому останній бомж, якщо йому сказати, що він лох, відповість "fuck you" і буде правий. Результатом цього є (здебільшого) кооперативні дії окремих громадян і їхнє суперничество через досягнення більшого, а не через потоплення суперника. Водночас, кожен знає свої сильні і слабкі сторони і не лізе не в свою справу. Також ніхто не вважає припустимим давати поради, коли не просять (та навіть перед тим як допомагати, спитають, чи потрібна допомога).

В Україні ж майже кожен вважає себе найрозумнішим, найспритнішим і найобізнанішим з оточення (котре в мережі розтягується до всього інтернету). З цього маємо і шалену кількість аварій на дорогах, і ще більшу кількість неадекватів в соц.мережах, і повне невміння домовлятися як в побуті, так і у важливіших справах.

Найгірше те, що прищепити відчуття поваги і рівності можна лише "вивезши дівчину з села", і то не з кожним працюватиме. Що потрібно зробити, щоб вбити повагу в голови хоча би дітей, я не знаю.

PS: до речі, пунктуальність і оцінка часу "із запасом" теж стосується поваги. В США зазвичай вказують довгі терміни виконання, і потім роблять все швидше. Виходить дуже зручно і приємно. В Україні (і в Європі теж) можуть затягнути просто тому, що ліньки напружуватися, а на питання WTF звично відповідають "а шо такеее?".
Довелося нещодавно перетинати туди і назад автомобільний перехід Краковець. Як казав віслючок у відомому витворі радянського кіномистецтва, "печальное, душераздирающее зрелище".

Місцеві мешканці, користуючися вигодами проживання в прикордонній зоні, вправно опанували способи відносно чесного заробітку шляхом човникової міжкордонної торгівлі, і забили своїми шарабанами весь кордон. Черги в 100+ автомобілів - тепер нормальне явище. Причому, якщо раніше було дві черги для тих, хто йде через зелений коридор, і торгашів, то тепер одна черга, і люди змушені стояти по 3-4 години.

На переході Шегіні ситуація із чергою ще гірша - при мені в черзі сталося дві аварії і один мордобій.

До того ж, всі автомобілі - на польських (і трохи на словацьких) номерах. Підозрюю, що і сам їхній бізнес базується на несплаті податків в Україні та в Польщі. Тобто приведення до ладу митних процедур розчистить кордон і зменшить кількість роботи для тих же митників і прикордонників. Звичайно, будуть якісь протести із перекриттям доріг незадоволеними мешканцями, але слід розуміти, що цей бізнес є чистим обкраданням  держави і співгромадян.

Кілька років тому, їдучи через той же Краковець, перевозили в Польщу двох місцевих мешканок (пішоходи через автомобільний перехід не ходять). Так одна казала, що їде в Польщу за памперсами для невістки, бо в Польщі вони дешевші. А в той бік везла пару пачок цигарок і трохи горілки, щоб продати на польському базарі дешевше за тамтешні ціни.

25 років тому я, як і багато хто, починав бізнес з торгівлі на польських базарах. Схоже, ця тема буде вічною.
Пробігло повідомлення, що бляхєрам таки дозволять розмитнити свої корита за спец.тарифом. Стосовно цього Риба Баскервілей має сказати наступне: гроші, котрі в результаті такого прогину залишаться у найбільш хитров$^%них -- це гроші, котрі не дійдуть до хворих на рак дітей, до вчителів з лікарями, пенсіонерів тощо.

На цьому бажання сплачувати податки в бюджет України заплакало, загорнуло копійки в хустинку, і пішло в осінню мряку.
Я тільки що зареєстрував домен gtavg.com . Хто не в курсі, всі п'ятилітерні домени розібрали давним давно. Цей, мабуть, забули.
Початок тут

Не працює. Вони обіцяли надіслати мені папірець, котрим оплачується відправлення їм годинника для ремонту, і за 2 місяці так і не надіслали.

Зауважу, що подібного гармидеру тут в США повно.
Початок тут

Ми придбали новий сертифікат (на іншу фірму) і вчора його підключили (він на токені, тому підключили ми токен до USB порту).

Поліз підписувати наші драйверні продукти - тепер процес для різних продуктів валиться в двох різних місцях, де працював ще два тижні тому. До власне проблеми, котра існувала до того, навіть не доходить.

Тобто процедура підписування мало того, що не жива, так вони її ще й заривають поглибше.
Оскільки я весь час літаю між домами (США-Україна), то давно заробив собі на картку Panorama Premium від MАУ. Картка дає певні істотні переваги (безкоштовна бізнес-зала, пріоритет при посадці, збільшені ліміти на багаж тощо).

Але літаю я економ-класом (один раз, коли не було квитків, летів Преміум-економ). Останній раз я придбав, доплативши $60, дуже хитре місце в 15-му ряду - спереду там прохід до аварійного виходу і перегородка, а ззаду - теж прохід до аварійного виходу. Таким чимом, в мене мав бути лише один сусід. Що нас з аспергером дуже радує.  

Приходжу на реєстрацію, і там мене радують, що у зв'язку із overbooking'ом мене, швидше за все, проапгрейдять в преміум-економ. Гм. Я сказав, що заплатив за вказане місце і хочу сидіти там. Пообіцяли, що, ок, збережуть.

Приходжу на посадку (там де вже вихід до літака, стійка D1),  і мені тупо міняють посадковий талон і видають новий з преміум-економом. Питаю "шо за фігня", кажуть, що це програма робить, і вони нічого не можуть вдіяти. А в мене в руках навіть доказу місця немає, а літак за 20 хвилин має вилетіти.

Спробувати помінятися - слабкий варіант, оскільки доказів, що то моє місце, не було (я не друкував квиток вдома :().

А оскільки я пам'ятаю, як в American Airlines пасажира тупо винесли з літака з поліцією, сперечатися біля стійки було безглуздо і ризиковано - мені ще було летіти далі в Кароліну, і затриматися в Києві я не міг

Так я і летів як ідіот в преміум-економ, котрий мені абсолютно непотрібен.

PS: мене ще й там попросили помінятися, бо сім'я опинилася в різних рядах.

2МАУ: зрозумійте і запам'ятайте, що дорожче - це не завжди краще.
(просто нотатка - один з моїх дідів довгі роки був професором в Київському автодорожньому інституті)

Якщо хто читав мої записи півторарічної давнини після "першого" приїзду зі США в Україну, може пам'ятати, що я був в роздумах стосовно США. Зараз, коли я прожив в США майже рік, я повертаюся до тих записів і розмірковую, що змінилося, а що лишилося як було в моєму сприйнятті цієї країни.

Зокрема, я намагаюся визначити, що є кращим в США, ніж є в Європі, і зокрема в Україні. Чесно кажучи, навіть зараз (а надто зараз, після знайомства із системою оподаткування і звітності в США) я можу виділити не так багато хорошого. Те, що країна пасе задніх в багатьох речах, котрі є природніми в Україні (наприклад, PayPass, за яким я проходжу в київське метро, є дивиною і великим досягненням в США, а про ціни на мобільний зв'язок і інтернет в $10-15 в США можуть лише мріяти).

Сходу похвалити в США я можу лише декілька речей:
- клімат (і то, ви ж розумієте, США - країна велика, і хоча там можна знайти клімат на будь-який смак, не він один визначає рівень життя)
- люди, більш схильні до підприємництва (це важливо, бо намагатися вести бізнес із європейськими лінивцями, Bradypus tridactylus, напружує і втомлює)
- дороги

От про дороги я і хотів би сказати окремо :).

Дороги в Україні погані не лише якістю асфальту чи розміром дірок, що змушують згадувати про чарівний сир Радомер. Головна проблема, котра є спадщиною від часів СРСР, це якість проектування доріг.

Якщо кому невідомо, "архітектура" дороги, а саме її ширина, рядність, використання дорожніх елементів, таких як дорожні знаки, відбійники, узбіччя тощо, визначаються в Україні так званими ДБН, дорожніми будівельними нормами. А норми ці успадковані від совєтів, і ніколи радикально не переглядалися.

Трохи про гейміфікацію. Для покращення чистоти в туалетах в пісуари почали наклеювати мух. Людина інстинктивно приймає це як заклик до гри і починає, граючи, робити те, що від неї хочуть організатори. А саме, цілитися туди, де процес буде найбільш гігієнічним.

З дорогами маємо те ж саме. Якісна і видима дорожня розмітка спонукає людей її дотримуватися. Що автоматично призводить до (а) зменшення швидкості руху, що важливо в місті, і (б) зменшення аварійності.

Чому і як отримуємо зменшення швидкості? В Україні ширина дорожньої смуги - 2.75 м і більше. Це забагато для легкових автомобілів, ширина котрих зазвичай (крім окремих широких моделей) не перевищує 2 м. Коли смуга має ширину 2.25-2.50 м і при цьому яскраво позначена (або навіть позначена шумовим покриттям, наїзд на котре викликає вібрацію керма і гучний гул шин), втримати автівку в межах смуги досить важко, і щоб зробити це, люди інстинктивно зменшують швидкість. Доведено досвідом ЄС.

Зменшення аварійності викликано, зокрема, тим, що водії при поворотах (особливо ліворуч) дотримуються рядності, а не виїжджають куди попало.

Додатковий чинник - можливість чи неможливість паркування в правому ряду. Коли ряд має ширину в 3.5 м (досить часта картина в Києві), паркування автомобіля начебто і не заважає проїзду. Якби дорога мала вузькі смуги і автомобіль займав би всю смугу, то частина водіїв замислювалася би над тим, щоб прибрати автівку на паркувальні місця просто для того, щоб її не зачепив транспорт, що проїжджатиме сусідньою смугою. А це вже вигода для суспільства.

Ще ДБН-и регулюють вимоги для облаштування перехресть і смуг розгону і гальмування. А це як раз є місця, де скоюється найбільша кількість порушень ПДР і трапляються найважчі аварії.

В США основна кількість важких ДТП трапляється на вузьких сільських і інших місцевих дорогах. Такі дороги, зокрема, і в нашому селі - в них повністю відсутнє узбіччя, а ширина - менше за 2.5 м, відповідно, втримати машину доволі важко, а заноси або технічні несправності з легкістю призводять до виїзду на зустрічну смугу. Але тут мало що можна зробити без розширення дороги і будівництва узбічч, а це не завжди реально (починаючи з того, що земля поруч із дорогою є приватною власністю).

Ну і ще моменти - смуги повороту (особливо, праворуч). В США для повороту виділяється окрема смуга, і людина, котра стає в цій смузі, щоб їхати прямо - це якийсь прибулець з джунглів амазонки.Ні, я бачив таких кілька разів за рік життя, але всі ці випадки - це були відверті помилки водія і всі включно із ним самим це розуміли і намагалися вирішити проблему, тобто дати місце водієві, щоб забратися з поворотної смуги. Як гадаєте, в Україні даватимуть? Та навпаки, швидше вчитимуть такого нерозумного, блокуючи йому виїзд.

В США всі наведені питання врегульовані досить чітко і дороги завжди будують так, як вимагають норми. Тому цікавіше глянути на Європу. Наприклад, в пострадянських країнах (Латвія, Литва, Польща тощо) багато доріг зроблено за радянськими нормами. І цікаво бачити, що нові дороги зараз будуються за європейськими нормами, в той час як старі дороги (до оновлення) ще мають облаштування радянське.

В усій Європі діють майже однакові ДБН-и. Конструкція доріг майже однакова що в Іспанії, що в Латвії, на протилежних кінцях ЄС.  

Так от, до чого я все це веду. В Україні немає проблеми доріг. Є проблема розпилів і відкатів на їхньому виробництві тощо. Немає потреби вигадувати щось своє. Достатньо взяти будь-які європейські ДБН-и і запровадити їх в Україні. За 5-10 років проблему доріг і, великою мірою, проблему аварійності буде вирішено.

Цим хочу сказати, що дороги - одна з, мабуть, найпростіших для розв'язання проблем. З другою, на жаль, трохи гірше, і там слід дивитися на досвід освітньої системи Фінляндії. Але про це іншим разом.
Лінійка наших продуктів включає драйвери ядра (kernel-mode drivers). В Windows 10 Microsoft вирішив, що тепер робити цифровий підпис на драйвери будуть вони, а не "автори" драйверів. Ну, ок. Інтерфейс для цього діла працював до червня, потім поламався. Тупо повертає помилку підписування і пустий лог з деталями операції.

2 (два!!!) місяці ми листуємося із Microsoft'ом на цю тему, і це при тому, що два їхні департаменти використовують наші ж драйвери в своїй роботі.

Вчора (тут буде барабанний дріб і літаври в кінці) з'ясувалося, що їхній процедурі підписування не подобається символ / (слеш) в publisher name сертифіката (звідки цей символ там взявся, це окрема історія - хто знає, той зрозуміє). Проблема в тому, що слеш є частиною офіційної назви компанії (в США це дозволено) і прибрати ми його не можемо від слова "ніяк".

Далі буде ...
З 2010-го по 2015-ий роки в мене в лісі за хвірткою стояли вулики із бджолами. До бджіл лазили підгодовуватися мурахи (ми з ними боролися, але це не завжди можливо). А мурахи допомагали грибам. І в десятку метрів від вуликів була галявина, котра годувала мене в сезон гарними грибами.

А зараз, як вуликів немає, і грибів третій рік немає.
Велика частина українських проблем має коріння в тому, що люди знаходяться в стані постійної підвищеної тривожності. Цей режим "бийся або тікай" (fight or flight), якщо він тримається в людини протягом довгого часу (а в нашій гібридній війні це саме так і є), призводить до блокування критичного мислення. Питання "що робити прямо зараз" перекриває будь-які питання, пов'язані із майбутнім, і блокує можливість як планувати на майбутнє, так і тверезо оцінювати сьогодення.

Американці, між тим, вирішують цю проблему досить просто і вельми функціонально - пігулками. Стрес життя в США, особливо серед "робочого люду", котрий встає о 4-ій, щоб о 6-ій вже відправити дитину на шкільний автобус (приклад з життя) неможливо вирішити просто психотерапією або медитаціями, оскільки він має об'єктивні причини. В США вельми поширене вживання транквілізаторів, зокрема Xanax (хто захоче, почитає) і пов'язаних. Широко використовуються також і антидепресанти.

Так, в США існує проблема надмірного споживання пігулок. Разом з тим, ми маємо вирішити, що важливіше - мати повноцінне життя, хай навіть і з пігулками, чи бути д'Артаньянами, котрі не вживають нічого, але при цьому знаходяться в стані постійної тривоги та стресу. Або ставати алкоголіками, виправдовуючи своє надмірне споживання дегустаціями, святами, п'ятнице-вечорами тощо. Поміркуйте, що вкорочує життя більше - пігулки, стрес чи алкоголь?

Ні, я не агітую за наркоту чи інші "substances" (це окрема велика тема, варта обговорення, та не варта тюремного ув'язнення). Але я вважаю, що українцям не вистачає медикаментозної допомоги. Як на мене, краще бути живим собакою, ніж дохлим левом. Валеріана - рулез, але для котів. Людям потрібні дієвіші способи зняти стрес. І алкоголь (єдина дозволена в Україні "речовина") як раз стрес не знімає, а підвищує нервозність і відчуття тривоги, аж до паніки. Легалізації коноплі населення боїться як вогню, хоча за всіма дослідженнями і статистикою, від коноплі проблем в рази менше, ніж від алкоголю. Тому медицина - наше все.
Ця світлина була в мене відкрита вже тиждень.



Це острів Гонконг, житлові будинки на Mid-level (висота 50-100 м над рівнем моря і рівнем City), прямо над City, куди і веде дорога вперед праворуч.
Як дехто знає, основним замовником і фактично роботодавцем нашої фірми є американська компанія, котрій були передані права на всі наші комерційні продукти. І оскільки я працюю on-site в цій компанії, то називатиму її власника начальником (в деталі вдаватися не будемо).

В компанії частина робітників знаходиться в Китаї, в місті Шіань (Xi'an). Це саме там, де знаходиться гробниця першого імператора із теракотовими воїнами (я туди теж ходив, про це якось окремо).

Начальник як раз їхав в Японію і Китай, і в травні запропонував взяти мене із собою. Я, не хотівши відмовлятися і знаючи, що він хоче познайомити мене із китайським колективом (бо вони нервуються, що в них відберуть роботу на користь європейців), погодився. Але візу треба було робити в США, куди я прилетів 1-го червня. А начальник вже взяв всі квитки...

І вже в США з'ясувалося, що і в Японському і в Китайському консульствах діє вимога про те, що грін-карта має діяти протягом щонайменше 6 місяців з моменту visa application. А в мене замість грін-карти штамп в паспорті, котрий закінчується у вересні. Китайське консульство знаходиться в Washington, DC, а Японське - в Атланті. І туди і туди по 500-600 км в один бік машиною, по одній трасі (I85-I95), але в протилежні боки.

Оскільки ми з Японії летіли в Китай, потім назад в Японію і потім одразу в США, то, технічно, мені потрібно було показати японцям китайську візу. Котрої не було, бо посередник документи не прийняв (див. вище про грін-карту). Але оскільки квитки були, а витрат було - лише час і якісь копійки на бензин, то вирішили ризикнути.

Отже, я поїхав в Атланту. Начальник нависав, щоб я вдягнув костюм, щоб кращий вигляд мати (зазвичай я ходжу в потертій жилетці з кишенями, вигляд не дуже представницький), але в мене була льняна вишиванка, то я вдягнув її. В консульстві було тихо і затишно, документи прийняли без питань.

За тиждень поїхав в консульство знову, і, як не дивно, візу дали! Незважаючи на порушення вимог і відсутність китайської візи.

Далі був Китай. В DC я поїхав з думкою "як буде так буде". Консульство Китаю в DC - як вокзал в Києві. Купа людей з малими дітьми, статими на возиках, душно, сидінь мало, черги ... . Там мене після години чекання в черзі завернули з вищевказаної візової причини.

Ну, хоч в Японію з'їжджу, подумали ми. Почав просити начальника поміняти мій японський квиток, щоб не довелося сидіти в Японії самому, поки він в Китаї буде. Натомість він взявся рити питання, як же все-таки ввезти мене в Китай. І з'ясувалося, що в Китаї для громадян певних країн, куди входить Україна, є транзитні візи. Віза дається в шести містах (Шіань входить) прямо в аеропорту на 72 години. Але ця віза є обмеженою - перебування лише в самому місті і вибуття в третю країну з аеропорту прильоту (тобто, на жаль, вилетіти з Шіаню в Пекін і звідти в Київ не було можливості). Отже, мене потрібно було відправити в третю країну.

Ми розглянули варіант Тайланду (Бангкок), але потім з'ясували, що Гонконг теж пасує. А він цікавіший. А переліт з Гонконгу в Україну з пересадкою вийде дешевший, ніж в Японію (!).

Отримання візи виявилося не дуже складним - перед відльотом в Японії ми попередили авіакомпанію (так було описано на сайтах, де писалося про цю транзитну візу), а при прильоті в Китай ми провели з годину, поки прикордонники вирішували, як правильно оформлювати цю візу (судячи з усього, ця процедура є пропрацьованою, але рідкісною і не всі прикордонники її знають). Жодних складних питань мені при цьому не ставили, хіба що довелося телефонувати стороні, що приймала, щоб вона попрацювала перекладачем.

Таким чином, я потрапив і в Японію (на 5 діб), і в Китай (на дві доби), і в Гонконг (на дві доби). Платою за це був 21-годинний переліт із Гонконгу через Дубай в Київ. А виграш - я описав повне коло навколо земної кулі, тобто я тепер навколосвітній мандрівник.

Про самі країни якось напишу окремо.
У Стругацьких в розважальному, загалом, творі "Понедельник начинается в суботу" є, вже в кінці історії, такі слова (я їх вже колись цитував): "Мы шли в мир разума и братства, он же с каждым днём уходил навстречу Николаю Кровавому, крепостному праву, расстрелу на Сенатской площади и – кто знает? – может быть, навстречу аракчеевщине, бироновщине, опричнине. "

Я згадую численні статті про двійників Путіна і не можу не проводити паралелі. Стругацькі в 60-их на прикладі А-Януса і У-Януса описали те, куди рухається Путін (або його двійники, або набір сутностей під колективною назвою "Путін" - як і в книзі, тут ніхто не знає, хто з них хто, і як вони пов'язані) і куди він тягне Росію. Росія з Путіним вже пройшла часи Брєжнєва і зайшла в часи фашиму і нацизму. Щоправда, як це виходить в Путіна весь час, нормально пройти назад в часі вони не можуть, тому 37-ий і царювання Ніколая ІІ в них зараз змішані. Але до часів кріпосного права вони крокують вельми вправно. А там, дивишся, і опрічніна не забариться.

Я сподіваюся, що Україна таки прийде в "мир разума и братства", а Росія закінчить тим, що описали Стругацькі далі: "И где-то в глубине времён, на вощёном паркете Санкт-Петербургской де Сиянс Академии его встретит в один скверный день коллега в напудренном парике – коллега, который вот уже неделю как-то странно к нему приглядывается – ахнет, всплеснёт руками и с ужасом в глазах пробормочет: «Герр Нефструефф!.. Как ше это? Федь фчера ф „Федомостях“ определённо писали, што фы скончались от удар…» И ему придётся говорить что-то о брате-близнеце или о фальшивых слухах, зная и прекрасно понимая, что означает этот разговор…"

i8

Ця автівка істотно втратила для мене в привабливості після того, як я зрозумів, які невдалі в неї двері. При відкритті сміття, що я його складаю зазвичай на двері, висипатиметься.
Коли я приїхав в Північну Кароліну рівно рік тому, в мене був із собою Lenovo Helix (ще перша модель, зі стілусом в корпусі). Це такий собі гібрид планшета з ноутбуком.

І ось, в ньому почала глючити клавіатура (та, котра пристібна). І зовнішня Microsoft 4000 теж. Обидві глючили однаково - не працювали клавіши t і y, j парувалося із backspace, а PgDn - з Caps Lock. Проявлялося так, що коли натискаєш одну з пари, спрацьовують обидві. Екранна клавіатура (софтова) працювала як слід.

Я помучився трохи, навіть звозив ноут в ремонт, замовив собі новий ноутбук Lenovo P40 (все одно в старому Helix'і вентилятор торохтів шалено) і відправив Helix на відпочинок (я ним як планшетом досі інколи користуюся).

І ось пройшов рівно рік. Встав я одного ранку, відчинив двері на patio (це