Так от про науку.
Одна з проблем, пов'язаних із сучасною наукою, - це те, що вона доросла до того рівня, на котрому її ніхто не розуміє. Тобто окремо взяте вузьке питання може зрозуміти, усвідомити і обгрунтувати (чи спробувати спростувати) дуже обмежена кількість осіб. Решті людей залишається приймати на віру те, що кажуть авторитети. Таким чином наука перетворюється на віру в авторитети. Я завжди з цього приводу згадую чарівну тезу голови французької академії наук "каміння не може падати з неба - це смішно".
Особливо поганим є стан справ із науками історичними і пов'язаними. Тобто тими науками, де ми маємо і можемо теоретично мати лише сліди події, без жодних шансів на повторення або відтворення події і без шансів побачити "оригінал" цієї події. Це стосується і історії, і палеонтології, і еволюційної біології. Оскільки кожна людина бачить не світ, а проекцію світу, спотворену власним розумом, то порівняння і приведення до одного знаменника кількох проекцій слідів подій дає не більше шансів на розуміння події, ніж відтворення сліпими слона по розчавленому цим слоном колобку.
Можна сказати, що людство весь час здійснює "пошук винних" замість конструктивної розбудови майбутнього. Причиною є те, що минуле для людського розуму завжди більш "тверде" і надійне (оскільки вже відбулося і є незмінним), аніж примари майбутнього, а якщо воно таким не є, то розум намагається цю саму твердість облаштувати.
Єдиним способом боротьби з описаною проблемою є свідомо не перейматись минулим, тобто змістити фокус питання з "як це відбувалось" на "що ми можемо винести на майбутнє". Дехто скаже, що без минулого не може бути майбутнього, але це проблема гносеологічна - набагато легше ламати, аніж будувати. Мало людей мають аналітичний склад розуму, і ще менше людей мають природжені архітекторські (синтетичні) здібності.
