Роздуми

Дивна штука доля. Я сьогодні перший раз за 5 років зіткнувся (в тому ж плебейському Ашані) із абсолютно неадекватним і необгрунованим, можна сказати, диким, хамством. І йшло воно з боку не старої матрони чи якогось хріна з бугра, а від нестарої пари з дитиною. Оскільки я хворію і погано себе почуваю, то в розбірки я не поліз, але до кінця дня прокручував в мозку ситуацію і думав, як би мало сенс з неї виходити.

Аж ось мені доля підкинула відповідь у вигляді дуже цікавого і корисного тексту. Чесно кажучи, з моїм правдолюбством і ініціативністю я в здоровому стані міг би "по місцю" набити пику (причому, з наслідками для здоров'я опонента), і потім, відповідно, присісти. Я це розумів і на місці, але не настільки чітко, як після читання статті. Так що рекомендую. Довго, але дуже актуально, з прикладами і поясненнями. І, до речі, автор українець.

Прежде всего, старайтесь как можно дольше щадить противника, насколько это возможно. Как это? Например, если есть выбор ударить в голову кулаком или открытой ладонью – бейте ладонью. У вас нокаутирующий удар и есть возможность ударить в глаз или в челюсть – бейте в челюсть. Поломанная челюсть восстановится, а выбитый глаз нет. То же самое касается и ударов ногами…

Если есть выбор между бить или бороть – борите и т.д.

Для чего это нужно? Интересный вопрос!

Это нужно для обеспечения будущего. Для ближайшего будущего: «у следователя» и «на суде» это зачтется. А еще для более дальней перспективы, поскольку человек, поступающий коварно и немилосердно, всегда получит возмездие от судьбы, причём такой же монетой. Проверено многими поколениями со времен зарождения человечества и по сей день. Оно вам надо еще раз проверять?