"Заколоти" як майбутнє людства

Дуже часто люди намагаються знайти якусь хитро вигадану систему (назвемо її “заколотниками”), котра замислила, найчастіше, захопити владу над усім світом і панувати над пересічними громадянами. Тут винен і потяг до конспірології і недостатнє розуміння принципів проходження певних соціальних і політичних процесів.

Інша частина людей всі ці “теорії заколотів” висміює, небезпідставно вказуючи, що непотрібно шукати умисел там, де все пояснюється людською дурістю.

Цікаво, що прихильники конспірології не так вже й неправі. Просто вони дають просте (зрозуміле) пояснення явищу, котре не розуміють. А явище це полягає у  виникненні різноманітних людських систем, котрі за своєю природою починають взаємодіяти з іншими системами і цим впливають на життя індивідів.

Згадаємо стару байку про Лебідя, Рака і Щуку (заодно дитяча загадка, який звір в переліку зайвий — відповідь “щука”). Дід Крилов казав, що віз нікуди не поїде. Але згадавши шкільний курс фізики ми можемо вказати, на помилковість судження. За рідкісним випадком, коли лебідь тягне воза в протилежний напрямок до напрямку суми векторів раку і щуки, причому із тою ж силою, що і останні двоє, віз таки буде рухатись. Куди саме, залежить від багатьох факторів, але можна припустити, що оскільки всі троє пов'язані з водою, то воза вони втоплять.

До чого тут віз? А до того, що в даному випадку ми маємо просту систему індивідів, котра, тим не менш, живе самостійним життям. Я впевнений, що жоден персонаж у здоровому глузді не хотів втопити воза — просто кожен хотів заволодіти майном на возі. Але результатом роботи системи стає поповнення підводного флоту озера. До речі, те саме можна сказати і про Україну.

Люди утворюють велику кількість систем різної потужності. Держави і великі корпорації є яскравими прикладами таких систем. Кожна система живе своїм життям, про яке і не підозрюють індивіди, що з них ця система складається. У системи можуть бути свої “інтереси”, і не завжди такі самогубні, як у системи з возом. Більш того, системи з суїцидальними схильностями якщо й утворюються, то довго не існують. Таким чином ті системи, котрі ми маємо, вже пройшли певний конкурентний відбір і мають на своїй меті виживання і, головне, знають, як цього виживання досягати в звичайних умовах.

Таким чином системи проявляють властивості живих організмів. Більше того, враховуючи, що науковці досі не дійшли до визначення, що можна вважати життям, соціальні системи цілком можна вважати живими організмами. Адже вони живуть, вмирають, ростуть, мають певну “нервову систему”, котра реагує на подразники. Мабуть, говорити про самосвідомість таких систем ще зарано, але вони вже є багатоклітинними механізмами із розподілом обов'язків між клітинами.

До речі, навіть із самосвідомістю не все так просто. Чи може частина системи виявити самосвідомість системи, невідомо. Імовірніше, система може лише сама оголосити про своє існування і свою самосвідомість. Але враховуючи, що свідомість такої системи буде нелюдською, питання “як розпізнати оголошення” теж є відкритим   -  знов-таки, науковці лише проводять теоретичні дослідження з питань можливого спілкування з іншими цивілізаціями і нелюдськими істотами, до яких відносяться і соціальні системи.

Цікавим здається і той факт, що останнім часом набуває популярність думка про те, що людина є істотою не раціональною, а такою що раціоналізує свої інстинктивні рішення або рішення, прийняті підсвідомістю. Тобто роль індивіда принижується до ролі окремої клітини чи складової частини великого механізму.

Іншим свідченням про зростання і зміцнення систем є розмови про “сингулярність”, котрої людство має досягти десь до 2030-2035 років. Сингулярність визначається зокрема як злиття всіх людей в один спільний розум. Ми ж можемо глянути на неї як на утворення єдиної потужної соціальної системи з включенням всіх людей (і найімовірніше із усвідомленням такою системою себе самої). Гарно це чи погано,  зараз сказати неможливо. Але враховуючи побоювання, що еволюція призведе до того, що наші наступники можуть визнати людство як непотрібне, еволюція в таку велику систему може бути гарною альтернативою “постлюдям”. Головне, щоб така система від самотності не пішла в запій.