Однажды Чукча принес в редакцию свой роман. Редактор прочитал и говорит:
— Понимаете ли, слабовато… Вам бы классику читать. Вы Тургенева читали? А Толстого? А Достоевского?…
— Однако, нет. Чукча — не читатель, Чукча — писатель.
— Понимаете ли, слабовато… Вам бы классику читать. Вы Тургенева читали? А Толстого? А Достоевского?…
— Однако, нет. Чукча — не читатель, Чукча — писатель.
Люди, котрі пишуть стандарти на протоколи обміну даних в мережах дуже схожі на законотворців. Вони пишуть набори правил, котрі, навіть якщо в них немає протиріч, розроблені з думкою виключно про тих, хто пише, а не про тих, хто буде це виконувати. В випадку протоколів це якісь багаторівневі синтаксичні нагромадження з мотивацією "якщо клієнт висловить бажання...". Мля, який клієнт? Користувачеві (людині) той ваш протокол до дупи, а в комп'ютера бажань ще не народилось (коли народяться, це буде ера тріумфу штучного інтелекту). Або перли на кшталт "з ймовірністю 50% я хочу отримати файл в форматі X, з ймовірністю 30% - в форматі Y, але в жодному випадку не шліть мені файл в форматі Z". Сцуко, квантове програмування вже сьогодні. Нащадки Гейзенберга розмножуються... Ні фіга ніхто не хоче думати за інших. "А нахрєна?" (с)
