Роздуми

Коли я розмірковував над причинами постійного ниття українців стосовно того, чому все погано, я згадав про два чинники.

Перший з них - це палко "коханий" мною шкільний курс української літератури, що трохи бліьше, ніж повністю, складався з розповідей про несамовиті страждання українців. І це при тому, що сільське господарство в Україні давало значно кращі врожаї, ніж в інших країнах, землі було значно більше (порівняно з Європою), і, загалом, живи і радій. Цю схибленість на стражданнях ще мають оцінити психологи із психіатрами.

А другий чинник - це вивчена безпорадність. Совок вчив, що ніхто не має виділятися з колективу, що ініціатива і спроби щось зробити будуть покарані (або свідомо або через інерцію і бездіяльність колективу), і взагалі, щоб не привертати увагу заздрісників і, як наслідок, "органів", краще зайвий раз не відсвічувати. В купі зі споживацькою ідеологією і тезою "держава має..." це створює ядерну суміш пасивного, але водночас ворожого натовпу, котрий не може і не хоче нічого робити крім як давити будь-яку ініціативу і гальмувати будь-який розвиток. Цей натовп і його представники не можуть змінюватися просто тому, що для них "не висовуйся" є базовою життєвою філософією, змінити яку вони не зможуть ніколи.

Проблемою цього чинника є те, що він передається від батьків до дітей при вихованні. Пасивні і зацьковані дорослі виміщують свої емоції на дітях а іноді ще й транслюють той же меседж "сиди і не висовуйся" напряму.

До речі, теза "держава має..." є наслідком комуністичної доктрини, але споріднена теза "мені всі навкруги винні", схоже, має національне походження, і притаманна самим богоносцям із західно-монголії. Принаймні, я часто спостерігав її в людей, котрі звідти походять, і ніколи не бачив в українців.
Бачу в фейсбуці скарги розумних людей, що їм соромно за майбутнього президента перед світом. Хочу зауважити, що це хибна позиція, що, можливо, походить з історичної традиції українців скаржитися на важку долю і лихе життя.

Чому вона є хибною?

По-перше, популізм крокує планетою, і українці стали не першою його жертвою. Ми маємо безліч прикладів, від Латинської Америки до Італії, Франції, США і Великої Британії, коли популізм разом з нав'язаними ззовні маніпуляціями приводили людей до хибного (такого, що має негативні наслідки в історичній перспективі) вибору в масштабах всієї країни.

По-друге, вибір було зроблено великою, але не переважною частиною українців. Це не "українці вибрали ...", а "за наявної системи голосування на виборах переміг ...". Це трохи різні речі.

По-третє, вибір було зроблено в результаті 5-річного промивання мізків ворожою пропагандою. А заткнути пельку цій пропаганді забороняли ті самі західні товарищі, для яких свобода виливання помиїв є найвищою цінністю.

В-четверте, жоден з нас не несе прямої відповідальності за людей, з котрими він ніколи не був знайомий і на котрих не має жодного впливу. (скажу за себе) живучи в Києві, я маю дуже обмежений вплив навіть на своє маленьке коло спілкування. А можливостей вплинути на мешканця Одеської області чи взагалі на трудового мігранта, котрий нелегально працює в Словаччині на польській візі, скиглить про зубожіння і купляє додому "євробляху", я не маю жодних (хіба що здати його місцевій словацькій поліції, але то точно не вплине на його вибір при голосуванні).

В-п'яте, ми його не вибирали! Цього президента втюхали нашим нерозумним співгромадянам, намалювавши кожному щось привабливе.

В-шосте, кожен європеєць має змогу подивитися на власний уряд. Хто не в курсі -- французи хай дивляться на "Жовті жилети" і погроми протягом понад пів-року, італійці хай дивляться на свій поточний уряд, німці можуть поглянути на свою міграційну політику, до австрійців є питання ще з часів WWII, чехи хай уважно глянуть на переобраного рік тому президента Земана, поляки хай замисляться над своїми закидонами в бік Німеччини і ЄС. Ну і так далі за переліком.

Зі свого чималого досвіду -- люди на всій Землі однакові. Вони однаково хочуть бути обманутими солодкими обіцянками популістів. І неважливо, хто цей популіст - водій автобуса, комік чи невдаха-бізнесмен, котрий приховує свої численні провали. Люди йтимуть за пустими обіцянками в будь-якій країні. Ще не вигадали рецепту протидії цій заразі. Шкода лише, що ліки випробовуватимуть на Україні, а не десь на пустому острові в Тихому океані.
Дивно - я жив в різних країнах, відвідував теж чималу кількість, але ніде не зустрічав населення, котре настільки ненавидить власну країну, що хоче пустити кулю в лоба не лише собі, але й всім співгромадянам. Це до питання "всі люди однакові".
Щостарше я стаю (а вже за 40 і діти "дорослі"), то більше переконуюся, що "дитинське" (за Берном і транзакційним аналізом) переважає в людях все життя. Тобто, людина в свої 25 і людина в 45 не стає більш дорослою. Можливо, це так лише в Україні (не мав змоги аналізувати мешканців інших країн). І жодним інопланетянам не є цікавим спілкуватися з нами сами тому, що ми всі (людство) ще здебільшого діти. А життя на Землі нам і дане для того, щоб подорослішати.

Disclaimer: цей допис не стосується передвиборчої кампанії кандидата артикля і його прихильників.

03

Стаття про те, як люди користуються Uber'ом, щоб дістатися лікарні. Для українців в цьому немає нічого дивного (багато хто на таксі їде в травмопункт, наприклад), але для американців це новий підхід. А виклик швидкої цілком може коштувати і тисячу трав'янистих і більше.

Але мене зацікавило інше. Чому би не зробити такий собі спеціалізований Uber-для-хворих, можливо навіть на базі машин швидкої допомоги, з фельдшерами на посадах водіїв. Це буде швидка-лайт, для тих, хто об'єктивно не потребує швидкої, але хоче заїхати в лікарню (наприклад, жінки, в котрих почалися пологи, або люди з підозрою на апендицит - варіанти, де повний набір персоналу швидкої не потрібен). Від водіїв би мало вимагатися підтвердження кваліфікації фельдшера або лікаря, і машини мали би бути більш пристосованими (можливо, мікроавтобуси якісь, або сімейні мінівени). Друга робота для таких машин - перевезення інвалідів. В Україні це точно проблема, хоча в США я бачив спеціалізовані автомобілі саме як я описую - з одним кваліфікованим водієм.
Я колись згадував, що існує три типи людей - люди існування, люди процесу і люди мети. Це не моя категоризація, поцупив десь колись. Питання в іншому.

Переглядав тільки що виступ всесвітньо відомого психолога Філіпа Зімбардо і зрозумів, чому згаданий поділ існує.

Зімбардо поділяє людей на три групи відповідно до їхнього ставлення до часу. Люди існування базуються на минулому, вважаючи, що їхня "цінність" полягає в тому, ким вони були і що вони зробили. Люди процесу - це люди сьогодення. Вони мають за основну цінність процес, себто дію, що продовжується. А люди результату, це, безумовно, люди, орієнтовані на майбутнє.

В суспільстві теж є такий чіткий поділ, що йде хвилями відповідно до біологічного стану. Діти - націлені на майбутнє, але водночас ще не вміють його моделювати, тому вони знаходяться наче в гойдалці між майбутнім ("от виросту і ...") і теперішнім. Підлітки під час пубертатного періоду (так закладено еволюцією) фокусуються на поточному часі. В них під час перебудови нейронних мереж в мозку по-іншому (ніж в дорослих) працюють певні системи ( опис можна глянути тут ), тому підлітки не можуть співставити / моделювати поточні дії і їхній вплив на майбутнє (не відбувається так званий "cost-benefit analysis"). Дорослі люди, якщо вони дорослі, знаходять баланс між всьома трьома часами, але сфокусовані здебільшого на майбутньому (хоча, звісно, хто як). А люди більш літнього віку, з об'єктивних причин, приділяють чимало уваги минулому.

Повертаючися до Зімбардо - обов'язково перегляньте його виступ, щоб зрозуміти, як оптимальний баланс погляду на час може покращити ваше життя вже вчора.
Я сьогодні нарешті сформулював, що саме мені найбільше не подобається в Україні і подобається в США (і меншою мірою в Європі). Це, до речі, те, за що чорних і латиносів не люблять в США.

Мова йде про повагу. "Повага" за своєю суттю є визнанням особою того, що інша особа є "не гірша" за першу. Тобто, йдеться фактично про рівність як свободу, притаманну людям від народження, і її визнання людьми.

В США дітей змалку привчають до того, що всі люди рівні, як це написано в Конституції (інша справа, що не всіх відносять до людей, але то таке :). А кожен, хто вважає себе хитрішим, може ознайомитися із арсеналом у володінні інших. Тому останній бомж, якщо йому сказати, що він лох, відповість "fuck you" і буде правий. Результатом цього є (здебільшого) кооперативні дії окремих громадян і їхнє суперничество через досягнення більшого, а не через потоплення суперника. Водночас, кожен знає свої сильні і слабкі сторони і не лізе не в свою справу. Також ніхто не вважає припустимим давати поради, коли не просять (та навіть перед тим як допомагати, спитають, чи потрібна допомога).

В Україні ж майже кожен вважає себе найрозумнішим, найспритнішим і найобізнанішим з оточення (котре в мережі розтягується до всього інтернету). З цього маємо і шалену кількість аварій на дорогах, і ще більшу кількість неадекватів в соц.мережах, і повне невміння домовлятися як в побуті, так і у важливіших справах.

Найгірше те, що прищепити відчуття поваги і рівності можна лише "вивезши дівчину з села", і то не з кожним працюватиме. Що потрібно зробити, щоб вбити повагу в голови хоча би дітей, я не знаю.

PS: до речі, пунктуальність і оцінка часу "із запасом" теж стосується поваги. В США зазвичай вказують довгі терміни виконання, і потім роблять все швидше. Виходить дуже зручно і приємно. В Україні (і в Європі теж) можуть затягнути просто тому, що ліньки напружуватися, а на питання WTF звично відповідають "а шо такеее?".
Велика частина українських проблем має коріння в тому, що люди знаходяться в стані постійної підвищеної тривожності. Цей режим "бийся або тікай" (fight or flight), якщо він тримається в людини протягом довгого часу (а в нашій гібридній війні це саме так і є), призводить до блокування критичного мислення. Питання "що робити прямо зараз" перекриває будь-які питання, пов'язані із майбутнім, і блокує можливість як планувати на майбутнє, так і тверезо оцінювати сьогодення.

Американці, між тим, вирішують цю проблему досить просто і вельми функціонально - пігулками. Стрес життя в США, особливо серед "робочого люду", котрий встає о 4-ій, щоб о 6-ій вже відправити дитину на шкільний автобус (приклад з життя) неможливо вирішити просто психотерапією або медитаціями, оскільки він має об'єктивні причини. В США вельми поширене вживання транквілізаторів, зокрема Xanax (хто захоче, почитає) і пов'язаних. Широко використовуються також і антидепресанти.

Так, в США існує проблема надмірного споживання пігулок. Разом з тим, ми маємо вирішити, що важливіше - мати повноцінне життя, хай навіть і з пігулками, чи бути д'Артаньянами, котрі не вживають нічого, але при цьому знаходяться в стані постійної тривоги та стресу. Або ставати алкоголіками, виправдовуючи своє надмірне споживання дегустаціями, святами, п'ятнице-вечорами тощо. Поміркуйте, що вкорочує життя більше - пігулки, стрес чи алкоголь?

Ні, я не агітую за наркоту чи інші "substances" (це окрема велика тема, варта обговорення, та не варта тюремного ув'язнення). Але я вважаю, що українцям не вистачає медикаментозної допомоги. Як на мене, краще бути живим собакою, ніж дохлим левом. Валеріана - рулез, але для котів. Людям потрібні дієвіші способи зняти стрес. І алкоголь (єдина дозволена в Україні "речовина") як раз стрес не знімає, а підвищує нервозність і відчуття тривоги, аж до паніки. Легалізації коноплі населення боїться як вогню, хоча за всіма дослідженнями і статистикою, від коноплі проблем в рази менше, ніж від алкоголю. Тому медицина - наше все.
У Стругацьких в розважальному, загалом, творі "Понедельник начинается в суботу" є, вже в кінці історії, такі слова (я їх вже колись цитував): "Мы шли в мир разума и братства, он же с каждым днём уходил навстречу Николаю Кровавому, крепостному праву, расстрелу на Сенатской площади и – кто знает? – может быть, навстречу аракчеевщине, бироновщине, опричнине. "

Я згадую численні статті про двійників Путіна і не можу не проводити паралелі. Стругацькі в 60-их на прикладі А-Януса і У-Януса описали те, куди рухається Путін (або його двійники, або набір сутностей під колективною назвою "Путін" - як і в книзі, тут ніхто не знає, хто з них хто, і як вони пов'язані) і куди він тягне Росію. Росія з Путіним вже пройшла часи Брєжнєва і зайшла в часи фашиму і нацизму. Щоправда, як це виходить в Путіна весь час, нормально пройти назад в часі вони не можуть, тому 37-ий і царювання Ніколая ІІ в них зараз змішані. Але до часів кріпосного права вони крокують вельми вправно. А там, дивишся, і опрічніна не забариться.

Я сподіваюся, що Україна таки прийде в "мир разума и братства", а Росія закінчить тим, що описали Стругацькі далі: "И где-то в глубине времён, на вощёном паркете Санкт-Петербургской де Сиянс Академии его встретит в один скверный день коллега в напудренном парике – коллега, который вот уже неделю как-то странно к нему приглядывается – ахнет, всплеснёт руками и с ужасом в глазах пробормочет: «Герр Нефструефф!.. Как ше это? Федь фчера ф „Федомостях“ определённо писали, што фы скончались от удар…» И ему придётся говорить что-то о брате-близнеце или о фальшивых слухах, зная и прекрасно понимая, что означает этот разговор…"
Чи замислювалися ви, що свобода волі можлива, лише коли ми виводимо свідомість за межі системи?

Припустімо, що свідомість є продуктом роботи біологічного комп'ютера, що називається "мозок". Тоді будь-яка дія людини є наслідком роботи цього комп'ютера, тобто функцією від вхідних параметрів, що діють на комп'ютер. Як і будь-яка функція, її результат прямо залежить від вхідних параметрів, що їх визначає система в цілому. Неважливо, наскільки складним є набір вхідних параметрів, на виході детерміноване значення. Тобто ніякої свободи волі тут бути не може.

"Свобода волі", а отже і відповідальність, з'являється тоді, коли ми визнаємо свідомість зовнішньою до предмету аналізу цією свідомістю. Якщо до набору вхідних факторів додається якийсь зовнішній, непередбачуваний, фактор, тоді і лише тоді ми можемо говорити про те, що результат залежить від цього зовнішнього фактора. Тобто, лише в цьому випадку виникає відповідальність як наслідок свідомого вибору.

І прислуховуючись до равіна, котрий пропонував зняти хрестик, ми маємо або бути суворими матеріалістами і скасувати кримінальний кодекс, або визнати, що наші знання про людську свідомість підлягають перегляду.
Сьогодні зайшла розмова про суддю (і не пересічного, а голову одної з гілок суддівської влади), котрий начебто, толкова людина.
І ця розмова після довгих роздумів привела мене до наступної думки: проблема посадових осіб в Україні описувалася ще Сірілом Паркінсоном в його класичній роботі з управління. Кожен сягає своєї межі некомпетентності.

Причому, часто ця некомпетентність не проявляється прямо. Так, суддя може бути компетентним знавцем законодавства і правозастосовчої практики. Але є одне "але". Візьмімо, наприклад, цього суддю. Суддя - посада (або особа, що займає посаду), покликана захищати широке коло суспільних інтересів. За що йому і платять гроші. Натомість в Україні ми маємо суддів, котрі заплатили великі гроші (посада районного судді в Києві ще 5-7 років тому коштувала біля $100 000) за право обіймати свою посаду. Питання - чиї інтереси вони захищатимуть насамперед? Вочевидь, це першою чергою будуть інтереси власної кишені, адже $100К на дорозі не валяються і витрачені гроші потрібно відбивати. Таким чином, суддя, голова котрого зайнята не задоволенням вимог позивача або відповідача, а задоволенням вимог кишені, дружини і приватної школи для спиногризів, вочевидь, не відповідає суспільній потребі. Тобто маємо класичний випадок невідповідності посаді. Яка мені різниця, з якою швидкістю їде мій потяг, якщо мені треба в Жмеринку, а потяг прямує до Конотопа?

Чи знаєте ви, що донині велика частина (якщо не більшість) розробки програмного забезпечення "на продаж" є незаконною? Причина дуже проста - комусь ще років 20, мабуть, тому спало на думку вимагати ліцензування діяльності, що включає в себе криптографію. Все б нічого, але криптографію зараз включають практично всі програмні продукти, особливо тепер, коли в 2017-му році браузери і пошуковці стали надавати істотну перевагу з'єднанню через захищені канали (HTTPS тощо). А ліцензію таку отримати майже нереально. Гадаєте цю норму писав якийсь злобний геній? Ні, її писали особи, котрі керувалися не інтересами суспільного розвитку, а синдромом вахтера. Вони заборонили все, що могли заборонити. Просто тому, що могли. Формально - вони просто вимагають ліцензію. А по суті це знущання з розробників.

Чи можете ви придбати акцію Apple чи Google? Якщо ви українець - ні, вам це заборонено. До березня 2017-го року НБУ вимагало отримання ліцензії на відкриття рахунків за кордоном і вкладення грошей в іноземні компанії (першу вимогу зараз скасовано, друга в процесі скасування). А умови ліцензії були виписані таким чином, що отримати цю ліцензію в більшості випадків неможливо (було) в принципі. Проблема та сама - синдром вахтера.

Якщо вам здається, що ситуація потроху виправляється, то не поспішайте радіти. В Україні заборонено подвійне громадянство. Але водночас відсутній механізм позбавлення людей громадянства України. На днях було зроблено рухи, ні, не в бік дозволу на подвійне громадянство, а в бік позбавлення громадян України цього самого громадянства. Очевидно, що люди, котрі мають громадянство одної з країн ЄС, наших сусідів, не сильно вагатимуться в питанні від котрого з громадянств відмовлятися. І Україна позбавиться ще кільа десятків або сотень тисяч своїх активних громадян, збільшуючи питому частку рагулів і совків серед населення. То для чого це робиться? Для захисту держави? Так державу треба захищати шляхом прийняття точкових законів проти агресора, а не утисками проти тисяч власних громадян. Гадаю, проблема в тій же некомпетентності і синдромі вахтера.

Про такі речі як податкова амністія (ну куди ж, з податківцями на кшталт корінного українця Насирова, котрого падуча настигла прямо при арешті) вже годі й мріяти. Я ще в 2011-му році писав, що коли владні особи сягають стелі в своєму споживанні, понакуплявши будинків, яхт і громадянств, то для того, щоб ще більше віддалитися від плебсу вони починають гнобити плебс. Це природньо (в сенсі, притаманно людині від тваринного світу), але це не означає, що так має бути в цивілізованному суспільстві. І масові розстріли тут не допоможуть, - як казали в анекдоті часів Сталіна "розстріляти можна, але пропорція збережеться".

Які з цього висновки? А ніяких. Просто скажу, що в США проблеми ті самі - рагулі, котрі обрали популіста, а тепер популіст на рагулях і відривається (скасовують медичну систему, що збільшить кількість людей без мед.страховки вдвічі, на 24 млн. осіб, і більшість цих людей - як раз виборці Трампа). Люди всюди однакові...

DB query error.
Please try later.