За життя

Одного разу кінь, привізши хазяїна до міста, побачив на вулиці ... наче і коня ... а наче і арештанта якогось. На вигляд як кінь, але весь у чорних і білих смужках. Гість сидів в клітці, а до нього через клітку тягнули руки дітлахи. - Ти хто? — питає кінь. - Я — зебра, — відповідає той. — Я — чарівна тварина, кузен однорога, подорожую зі свитою по світу, дивлюсь життя. - А чого ж ти тоді в клітці, — дивується кінь. - Для забезпечення моєї безпеки. Бо он бачиш, люди руки тягнуть, бо хто до мене доторкнеться, щасливим буде все життя. А руки в них брудні, мене такого чистого і красивого забруднять. Вдома-то я вільно бігаю. - Як це?! — допитується кінь. — А хто тебе годує, запрягає, на поле виводить? - А ніхто! Я — вільна тварина. Куди хочу, туди й біжу. - Ух ти!!! — здивовано каже кінь. А як це тебе не запрягли? - А що там хитрого. От ти, кінь, тварина згодлива, погоджуєшся на себе роботу брати. От на тобі і їздять. А на мене де залізуть, там і злізуть. Вкушу і скину. І то, якщо доженуть. Замислився кінь над словами зебри, нічого не відповів. На ранок же відмовився запрягатись. Кусається, стрибає. Не дається, коротше кажучи. І вмовляв його хазяїн, і сіна свіжого приніс, - не погоджується коник. Тоді хазяїн взявся за кийка. Але все одно не допомогло. Почухав тоді хазяїн потилицю і каже коню - “отже, друже, страйкуєш? Добре. Тиждень стоїш в стійлі, без їжі і прогулянок. А я до міста із сусідом на возі поїду”. Так кінь простояв весь тиждень в стійлі, і не бачив, як пересувний зоопарк залишав місто. А діти бігли за процесією, тикали пальцями в зебру і кричали: “дивіться, коняка-арештант”.