За життя

Мій дід був класичним кабінетним вченим. До хріна (більше 50-ти, наскліьки мені відомо) патентів, робота за столом в кабінеті. Вже будучи прикутим до ліжка, він завжди цікавився, як просувається моя кандидатська робота (котру я закінчив, але так ніколи і не захистив). А бабуся доглядала за дідом, бо до життя той був мало пристосований (зараз батько на мене образиться .

Я все життя йшов до того ж (на це є об'єктивні причини). Навіть дідів письмовий стіл забрав собі, як антикваріат.

Але часи змінюються. Дід працював за часів СРСР, де держава давала таку можливість. Мені ж життя не дає до цього дійти. Все мріяв вийти на пенсію і взятися за науку, котру закинув в 2004-му з милості власного ж наукового керівника в аспірантурі. Не виходить. Перешкоди все сильніші і сильніші. Життя давно перетворилося на суміш квеста із Принцем Персії. Цікаво, до чого ж доля веде ... У випадковості я припинив вірити вже давно.