Роздуми

Пан Корчинський пише слушну річ (спочатку):

На що спираються табачниколіснеченкивалови? - на асоціативний ряд недобитої рядянської людини: не стільки на Пушкіна, скільки на Чебурашку, не стільки на Достоєвського, скільки на Шуріка, не на "Отци і дєті", а на нескінченне "З льогкім паром", на всіх цих тошнотворних штірліців і булгакових, на соцпопсу переважно сімдесятих - вісімдесятих років виробництва, під яку завершувалося статеве дозрівання Януковичазарова.

Але ж у ваших головах, браття й сестри, той самий асоціативний смітник. Каленим залізом випалюйте з себе кракаділа Гєну!

Людина, яка цитує "Бріліянтову руку" - ідійот! Ільфа з Петровим треба було перетирати в тридцятих. Скільки можна! Озирніться навколо: кожен рік світовий кінематограф, нажаль, навіть азіатський, видає нові шедеври, рівень яких і не снився творцям радянських капусників на зразок "Операциі ы". Це нові теми, нові образи, нові ідеї. Ми ж з вами не опанували навіть старих - прочитайте нарешті Томаса Мана, викиньте нафіг "Незнайку"!

Мені здається, що слід розширити тезу і прибирати з голови будь-які "якори" до радянського минулого. Це стосується не тільки культури, але й побутових речей. Звісно, телебачення має йти на смітник першим - воно так і не знайшло іншого, пострадянського, формату. Але і "добрі радянські надбання", наповнені комуністичною ідеологією і пропагандою, мають йти поспіль.