Роздуми

А що як весь світ було створено невідомими будівельниками для розваги? Людське існування в ньому позбавлено сенсу за проектом, а будівельники розважаються тим, що спостерігають за спробами людства знайти той самий сенс життя.
Коли я розмірковував над причинами постійного ниття українців стосовно того, чому все погано, я згадав про два чинники.

Перший з них - це палко "коханий" мною шкільний курс української літератури, що трохи бліьше, ніж повністю, складався з розповідей про несамовиті страждання українців. І це при тому, що сільське господарство в Україні давало значно кращі врожаї, ніж в інших країнах, землі було значно більше (порівняно з Європою), і, загалом, живи і радій. Цю схибленість на стражданнях ще мають оцінити психологи із психіатрами.

А другий чинник - це вивчена безпорадність. Совок вчив, що ніхто не має виділятися з колективу, що ініціатива і спроби щось зробити будуть покарані (або свідомо або через інерцію і бездіяльність колективу), і взагалі, щоб не привертати увагу заздрісників і, як наслідок, "органів", краще зайвий раз не відсвічувати. В купі зі споживацькою ідеологією і тезою "держава має..." це створює ядерну суміш пасивного, але водночас ворожого натовпу, котрий не може і не хоче нічого робити крім як давити будь-яку ініціативу і гальмувати будь-який розвиток. Цей натовп і його представники не можуть змінюватися просто тому, що для них "не висовуйся" є базовою життєвою філософією, змінити яку вони не зможуть ніколи.

Проблемою цього чинника є те, що він передається від батьків до дітей при вихованні. Пасивні і зацьковані дорослі виміщують свої емоції на дітях а іноді ще й транслюють той же меседж "сиди і не висовуйся" напряму.

До речі, теза "держава має..." є наслідком комуністичної доктрини, але споріднена теза "мені всі навкруги винні", схоже, має національне походження, і притаманна самим богоносцям із західно-монголії. Принаймні, я часто спостерігав її в людей, котрі звідти походять, і ніколи не бачив в українців.
Бачу в фейсбуці скарги розумних людей, що їм соромно за майбутнього президента перед світом. Хочу зауважити, що це хибна позиція, що, можливо, походить з історичної традиції українців скаржитися на важку долю і лихе життя.

Чому вона є хибною?

По-перше, популізм крокує планетою, і українці стали не першою його жертвою. Ми маємо безліч прикладів, від Латинської Америки до Італії, Франції, США і Великої Британії, коли популізм разом з нав'язаними ззовні маніпуляціями приводили людей до хибного (такого, що має негативні наслідки в історичній перспективі) вибору в масштабах всієї країни.

По-друге, вибір було зроблено великою, але не переважною частиною українців. Це не "українці вибрали ...", а "за наявної системи голосування на виборах переміг ...". Це трохи різні речі.

По-третє, вибір було зроблено в результаті 5-річного промивання мізків ворожою пропагандою. А заткнути пельку цій пропаганді забороняли ті самі західні товарищі, для яких свобода виливання помиїв є найвищою цінністю.

В-четверте, жоден з нас не несе прямої відповідальності за людей, з котрими він ніколи не був знайомий і на котрих не має жодного впливу. (скажу за себе) живучи в Києві, я маю дуже обмежений вплив навіть на своє маленьке коло спілкування. А можливостей вплинути на мешканця Одеської області чи взагалі на трудового мігранта, котрий нелегально працює в Словаччині на польській візі, скиглить про зубожіння і купляє додому "євробляху", я не маю жодних (хіба що здати його місцевій словацькій поліції, але то точно не вплине на його вибір при голосуванні).

В-п'яте, ми його не вибирали! Цього президента втюхали нашим нерозумним співгромадянам, намалювавши кожному щось привабливе.

В-шосте, кожен європеєць має змогу подивитися на власний уряд. Хто не в курсі -- французи хай дивляться на "Жовті жилети" і погроми протягом понад пів-року, італійці хай дивляться на свій поточний уряд, німці можуть поглянути на свою міграційну політику, до австрійців є питання ще з часів WWII, чехи хай уважно глянуть на переобраного рік тому президента Земана, поляки хай замисляться над своїми закидонами в бік Німеччини і ЄС. Ну і так далі за переліком.

Зі свого чималого досвіду -- люди на всій Землі однакові. Вони однаково хочуть бути обманутими солодкими обіцянками популістів. І неважливо, хто цей популіст - водій автобуса, комік чи невдаха-бізнесмен, котрий приховує свої численні провали. Люди йтимуть за пустими обіцянками в будь-якій країні. Ще не вигадали рецепту протидії цій заразі. Шкода лише, що ліки випробовуватимуть на Україні, а не десь на пустому острові в Тихому океані.
У Стругацьких в розважальному, загалом, творі "Понедельник начинается в суботу" є, вже в кінці історії, такі слова (я їх вже колись цитував): "Мы шли в мир разума и братства, он же с каждым днём уходил навстречу Николаю Кровавому, крепостному праву, расстрелу на Сенатской площади и – кто знает? – может быть, навстречу аракчеевщине, бироновщине, опричнине. "

Я згадую численні статті про двійників Путіна і не можу не проводити паралелі. Стругацькі в 60-их на прикладі А-Януса і У-Януса описали те, куди рухається Путін (або його двійники, або набір сутностей під колективною назвою "Путін" - як і в книзі, тут ніхто не знає, хто з них хто, і як вони пов'язані) і куди він тягне Росію. Росія з Путіним вже пройшла часи Брєжнєва і зайшла в часи фашиму і нацизму. Щоправда, як це виходить в Путіна весь час, нормально пройти назад в часі вони не можуть, тому 37-ий і царювання Ніколая ІІ в них зараз змішані. Але до часів кріпосного права вони крокують вельми вправно. А там, дивишся, і опрічніна не забариться.

Я сподіваюся, що Україна таки прийде в "мир разума и братства", а Росія закінчить тим, що описали Стругацькі далі: "И где-то в глубине времён, на вощёном паркете Санкт-Петербургской де Сиянс Академии его встретит в один скверный день коллега в напудренном парике – коллега, который вот уже неделю как-то странно к нему приглядывается – ахнет, всплеснёт руками и с ужасом в глазах пробормочет: «Герр Нефструефф!.. Как ше это? Федь фчера ф „Федомостях“ определённо писали, што фы скончались от удар…» И ему придётся говорить что-то о брате-близнеце или о фальшивых слухах, зная и прекрасно понимая, что означает этот разговор…"
Чи замислювалися ви, що свобода волі можлива, лише коли ми виводимо свідомість за межі системи?

Припустімо, що свідомість є продуктом роботи біологічного комп'ютера, що називається "мозок". Тоді будь-яка дія людини є наслідком роботи цього комп'ютера, тобто функцією від вхідних параметрів, що діють на комп'ютер. Як і будь-яка функція, її результат прямо залежить від вхідних параметрів, що їх визначає система в цілому. Неважливо, наскільки складним є набір вхідних параметрів, на виході детерміноване значення. Тобто ніякої свободи волі тут бути не може.

"Свобода волі", а отже і відповідальність, з'являється тоді, коли ми визнаємо свідомість зовнішньою до предмету аналізу цією свідомістю. Якщо до набору вхідних факторів додається якийсь зовнішній, непередбачуваний, фактор, тоді і лише тоді ми можемо говорити про те, що результат залежить від цього зовнішнього фактора. Тобто, лише в цьому випадку виникає відповідальність як наслідок свідомого вибору.

І прислуховуючись до равіна, котрий пропонував зняти хрестик, ми маємо або бути суворими матеріалістами і скасувати кримінальний кодекс, або визнати, що наші знання про людську свідомість підлягають перегляду.
Сьогодні зайшла розмова про суддю (і не пересічного, а голову одної з гілок суддівської влади), котрий начебто, толкова людина.
І ця розмова після довгих роздумів привела мене до наступної думки: проблема посадових осіб в Україні описувалася ще Сірілом Паркінсоном в його класичній роботі з управління. Кожен сягає своєї межі некомпетентності.

Причому, часто ця некомпетентність не проявляється прямо. Так, суддя може бути компетентним знавцем законодавства і правозастосовчої практики. Але є одне "але". Візьмімо, наприклад, цього суддю. Суддя - посада (або особа, що займає посаду), покликана захищати широке коло суспільних інтересів. За що йому і платять гроші. Натомість в Україні ми маємо суддів, котрі заплатили великі гроші (посада районного судді в Києві ще 5-7 років тому коштувала біля $100 000) за право обіймати свою посаду. Питання - чиї інтереси вони захищатимуть насамперед? Вочевидь, це першою чергою будуть інтереси власної кишені, адже $100К на дорозі не валяються і витрачені гроші потрібно відбивати. Таким чином, суддя, голова котрого зайнята не задоволенням вимог позивача або відповідача, а задоволенням вимог кишені, дружини і приватної школи для спиногризів, вочевидь, не відповідає суспільній потребі. Тобто маємо класичний випадок невідповідності посаді. Яка мені різниця, з якою швидкістю їде мій потяг, якщо мені треба в Жмеринку, а потяг прямує до Конотопа?

Чи знаєте ви, що донині велика частина (якщо не більшість) розробки програмного забезпечення "на продаж" є незаконною? Причина дуже проста - комусь ще років 20, мабуть, тому спало на думку вимагати ліцензування діяльності, що включає в себе криптографію. Все б нічого, але криптографію зараз включають практично всі програмні продукти, особливо тепер, коли в 2017-му році браузери і пошуковці стали надавати істотну перевагу з'єднанню через захищені канали (HTTPS тощо). А ліцензію таку отримати майже нереально. Гадаєте цю норму писав якийсь злобний геній? Ні, її писали особи, котрі керувалися не інтересами суспільного розвитку, а синдромом вахтера. Вони заборонили все, що могли заборонити. Просто тому, що могли. Формально - вони просто вимагають ліцензію. А по суті це знущання з розробників.

Чи можете ви придбати акцію Apple чи Google? Якщо ви українець - ні, вам це заборонено. До березня 2017-го року НБУ вимагало отримання ліцензії на відкриття рахунків за кордоном і вкладення грошей в іноземні компанії (першу вимогу зараз скасовано, друга в процесі скасування). А умови ліцензії були виписані таким чином, що отримати цю ліцензію в більшості випадків неможливо (було) в принципі. Проблема та сама - синдром вахтера.

Якщо вам здається, що ситуація потроху виправляється, то не поспішайте радіти. В Україні заборонено подвійне громадянство. Але водночас відсутній механізм позбавлення людей громадянства України. На днях було зроблено рухи, ні, не в бік дозволу на подвійне громадянство, а в бік позбавлення громадян України цього самого громадянства. Очевидно, що люди, котрі мають громадянство одної з країн ЄС, наших сусідів, не сильно вагатимуться в питанні від котрого з громадянств відмовлятися. І Україна позбавиться ще кільа десятків або сотень тисяч своїх активних громадян, збільшуючи питому частку рагулів і совків серед населення. То для чого це робиться? Для захисту держави? Так державу треба захищати шляхом прийняття точкових законів проти агресора, а не утисками проти тисяч власних громадян. Гадаю, проблема в тій же некомпетентності і синдромі вахтера.

Про такі речі як податкова амністія (ну куди ж, з податківцями на кшталт корінного українця Насирова, котрого падуча настигла прямо при арешті) вже годі й мріяти. Я ще в 2011-му році писав, що коли владні особи сягають стелі в своєму споживанні, понакуплявши будинків, яхт і громадянств, то для того, щоб ще більше віддалитися від плебсу вони починають гнобити плебс. Це природньо (в сенсі, притаманно людині від тваринного світу), але це не означає, що так має бути в цивілізованному суспільстві. І масові розстріли тут не допоможуть, - як казали в анекдоті часів Сталіна "розстріляти можна, але пропорція збережеться".

Які з цього висновки? А ніяких. Просто скажу, що в США проблеми ті самі - рагулі, котрі обрали популіста, а тепер популіст на рагулях і відривається (скасовують медичну систему, що збільшить кількість людей без мед.страховки вдвічі, на 24 млн. осіб, і більшість цих людей - як раз виборці Трампа). Люди всюди однакові...
Коли "наші західні партнери" примушують боротися із корупцією, вони явно не враховують особливості української держави, котрі полягають у спотвореному скелеті цієї самої держави.
Поясню. Сучасна олігархічна система не виникла сама по собі -- вона створювалася і підтримувалася в своєму зростанні ще в 90-ті роки тодішнім президентом Кучмою. Ця система підмінила собою нормальні правові і економічні відносини в державі.

"Корупція" не є проблемою держави - вона є основою існування цієї держави. Заберіть корупцію, і все встане. Не тому, що корупція потрібна, а тому, що відсутні ті механізми, на котрі має спиратися держава в своєму існуванні і розвитку.
Це і правові, і економічні механізми, і механізми примусу (судова і виконавча системи).

Законодавство (коли навмисне, а коли з дурості) виписано так, що підзаконні акти фактично мають силу більшу за закони, а місцевий чиновник важить більше, ніж конституція ("не подобається - звертайтеся до суду", а суди завжди стають на бік держави, якщо їх не простимулювати у зворотньому напрямку).

На початку 90-их років було майже повністю знесено весь корпус радянського законодавства і запроваджено нові закони. Зараз настав час зробити те саме. Але на відміну від тих часів зараз є надмірно юристів і недостатньо компетентності і системного підходу. Законопроекти, що вносяться зараз, незалежно від авторства, страждають на дилетанство і ляпи, багато з яких можуть нанести багатомільярдні збитки як державі, так і населенню.

Тому до того, як проводити боротьбу із корупцією, слід спростити і модернізувати законодавство, зробивши так, щоб жоден чиновник на місці не міг написати підзаконного акту, будь це інструкція, наказ чи будь-яка інша форма, котрі би змінювали дух і букву конституції і законів. В цьому випадку у чиновників зникне можливість створювати перешкоди, а відповідно, суттєво зменшиться і база для корупції.

А тоді вже можна і корупцію скорочувати (побороти її повністю однаково не вдасться).

Якщо ж поставити воза перед конем, то корупція залишиться, а от залишки держави успішно зникнуть.  
На перший погляд, новомодні боти нагадують текстові команді інтерфейси, причому не стільки навіть операційних систем, як ігор - текстових (а пізніше перших графічних) квестів. В командному інтерфейсі операційних систем є чіткий формат команд і їхніх параметрів. В текстових і перших графічних квестах таких чітких параметрів не було, і щоб використати, скажімо, предмет реманенту для дії на зовнішній об'єкт, потрібно було здогадуватися, як саме писати - "use hammer on door", "hit the door with the hammer" чи ще якось (артиклі теж невідомо було, ставити чи ні).

Але якщо все так складно, то навіщо?

В американських компаній (а саме велика п'ятірка масових IT компаній просуває ідею ботів) є декілька цілей в цьму просуванні.

По-перше, це автоматизація обслуговування людей. Річ у тім, що американці в своїй масі всі питання вирішують по телефону. Це означає, що хтось має їхні дзвінки приймати. Пробували віддавати першу лінію підтримки (front-line support) на аутсорс в Індію тощо, але якість страждає. Саджати ж людину на спілкування по телефону - це робити бізнес невигідним, оскільки при заробітній платні навіть в 25 доларів на годину один клієнт може легко від'їсти пів-години часу, роблячи бізнес із ним в окремо взятому місяці невигідним. Пробували голосові меню, але такі меню викликають лише роздратування, а люи вчаться швидко діставатися оператора (точніше, чекати на нього, а чекати легко можна і 20-30 хвилин). Отже є потреба в автоматизації front-line підтримки за допомогою вільного чату. Така автоматизація вже проводиться і деякі компанії вже замінили голосове меню вільним чатом. Воно не вирішує проблему повністю, але принаймні перекидає на потрібного оператора, що скорочує час обслуговування. В подальшому ж боти могли би повністю замінити людей в багатьох типових питаннях, особливо там, де вже написані десятки сторінок FAQ-ів (котрі користувачі вперто не читають).

По-друге, це спосіб перенаправити потоки користувачів від пошукової системи в свої канали (чи принаймні в свою пошукову систему). Якщо помічник або бот може щось шукати, і робить це краще за Google, то, вочевидь, користувачі в деяких пошуках підуть на допомогу до бота. І це має рацію. Та й загалом, щобільше користувач часу проводитиме в інтерфейсі продуктів компанії, то міцніший зв'язок користувача із цим продуктом, і більші можливості отримати увагу, лояльність і гроші користувача.

По-третє, в freeform розмовах буде збиратися статистика і сирі дані стосовно того, що, як і коли кажуть люди. Це дозволить тренувати системи AI. Зараз, із розвитком технологій deep learning, стало можливим робити дуже складні системи AI широкого профілю. Щоб зробити навіть спеціалізовані AI більш "розумними", не завадить тренувати їх не на вигаданих даних, а на матеріалі, що надходить від живих людей.

Нарешті, відточування голосових інтерфейсів дозволяє перейти від смартфонів з екранами до мобільних пристроїв із голосовим керуванням. В багатьох сферах (здебільшого поки що на вертикальних ринках) використання смартфона унеможливлюється або ускладнюється простим фактором - в людини зайняті руки або зір. Відповідно, голосовий інтерфейс є непоганим варіантом отримати увагу користувача і надати йому можливість користуватися пристроєм.

Отже, корпораціям є, за що боротися. Але чи буде зиск від цього користувачам? Це малоймовірно, оскільки графічний інтерфейс має як мінімум два виміри (і площу для розміщення інформації). Людині на екрані можна надати набагато більше інформації і варіантів вибору одночасно. Практика показує, що поточні голосові інтерфейси (а текстові боти будуть, принаймні, перший час, не кращі за голосові розробки, що вже існують) вимагають більше часу і уваги, ніж "візуальні" варіанти керування. Так, через текстові меню зазвичай пройти легше, ніж коли варіанти для вибору диктуються голосом. Можливо, із розвитком AI і freeform чатів із ботами ситуація зміниться. Але швидкість дій людини в будь-якому разі не підвищиться, що зведе нанівець виграш від розвитку самих ботів. Також, на відміну від програм із можливими довідками прямо на екрані в ботів довідку доведеться весь час запитувати.

Подивімося на ситуацію з голосовим керуванням, що існує в присторях зараз. Перший раз я пробував його в 2001-му році, з дротовою гарнітурою і передовим на той час телефоном від Nokia. Відтоді пройшло 15 років, але голосове керування телефонами так і не прижилося. Як, за великим рахунком, і системами автомобілів (голосове керування було в моїй Mazda 2007-го року випуску). В годинниках Android Wear вбудоване голосове керування. Я не зустрічав схвальних відгуків, які описували би переваги від керування годинником голосом.

Сподіватися, що люди в публічних місцях почнуть вголос розмовляти з пристроєм, наївно. А якщо людям доведеться перемикатися між голосовим і іншим керуванням, то голосове так і не набуде популярності.

Ще один фактор - поточне пояснення потреб в ботах полягає в тому, що додатків для мобільних пристроїв стало забагато (понад 1 млн. в AppStore і трохи менше в Google Play Market), і користувачам важко в них орієнтуватися, отже потрібна альтернатива. Але у випадку спеціалізованих ботів ситуація буде ще гіршою, оскільки ботів доведеться створювати ще більше (якщо мобільних платформ обмежена кількість, то платформи для ботів запускатиме в себе кожен поважний IT бізнес - соціальні мережі, програми обміну повідомленнями тощо).

В ботів є певний вжиток - існує певне коло операцій, котрі успішно може виконувати голосовий асистент на кшталт Cortana або Siri. Але це асисненти, так би мовити, системного рівня - їх потрібно по одному на пристрій. Запам'ятовувати, як запустити специфічних ботів, що виконують одну-дві функції, пересічний громадянин навряд чи візьметься. Отже за пару років хвиля ботів зійде назад до голосових асистентів, котрих залишиться по одному від кожного великого гравця, а всі інші змушені будуть робити модулі для тих асистентів.

Єдину вигоду на сьогодні видно для програмістів-аутсорсерів, котрі матимуть можливість писати і розповсюджувати тисячі ботів на замовлення або як це робилося із додатками для мобільних, через відповідні магазини і ринки. Побажаємо їм успіхів - поки вони займаються швидкоплинними речами, ми більше встигнемо заробити на вічному :).

48

Найтяжче відчуття - шкодування за втраченими можливостями.
24-го числа - 24 роки.

Чи то я не люблю кінець серпня (а я таки його не люблю), чи що, але я ніколи не відчував цей день як свято. Насамперед тому, що справжній день незалежності ми мали би святкувати 16 липня, коли було проголошено декларацію про суверенітет, тобто про те, що українські закони мають пріоритет над союзними, а це, фактично, вже незалежність (тому що на будь-який закон чи припис центру можна видати свій закон, що нівелюватиме чужинський). 24 серпня було "під шумок" прийнято акт про незалежність, але при цьому СРСР ще продовжував існувати і нехай старші товариші нагадають, як працювала правова система України між 24.08.1991 і 31.12.1991. Так чи інакше на момент цього акту незалежність вже рік як була.  

Далі слід розуміти, що документи про незалежність було прийнято комуністичною Верховною Радою УРСР не тому, що вони всі раптом покаялися і стали махровими бандерівцями, а тому, що вони зрозуміли, що майна на всіх не вистачить, і слід прибрати до рук те, що можна. А це краще робити, коли над тобою ніхто не стоїть. Простий люд вважав приблизно так само, особливо під масу газетних статей про те, що український промисловий потенціал дозволить Україні підняти рівень життя, коли вона стане незалежною.

Тобто причини оголошення незалежності були насамперед економічні.

Водночас з точки зору руху національно-визвольного день незалежності став святом втрачених можливостей українців. Їх було втрачено двічі (в 91-му і в 2006-му, коли Януковича було вдруге обрано прем'єр-міністром), і, схоже, втрачено знову зараз. Малороси спритно перетягнули на себе всі досягнення, що їх здобула українська  частина суспільства під час Майдану, і зараз успішно будують УРСР-3 (УРСР-2 був останні 24 роки), де українська національна ідея обмежена фольклорними ансамблями, котрі для світу і для самих українців прикривають нестримне зросійщення.

До справжнього свята незалежності від совку в головах - ще років 50, поки не вимруть всі, хто виріс при СРСР. От тоді і святкуватимемо день незалежності. А поки що зарано.
Є люди процесу і люди результату (є ще люди існування, але про тих овочів ми зараз не будемо). Перші гадають, що правильно (за їхнім розумінням) виконуючи дії, можна досягти бажаного ними результату. Люди результату спочатку формально описують бажаний результат, а потім шукають шляхи, котрими цього результату можна досягти. Причому правильність шляхів залежить насамперед від того, чи призводять вони до результату.

Наочним свідченням такої різниці є знаменита сцена, де проти Індіани Джонса виходить араб з мечем і починає цим мечем красиво і правильно розмахувати. На що пан Джонс дістає пістолет і пристрелює того араба. Дешево, просто і ефективно. А в кіно виходить навіть видовищно.

Тому якщо ви хочете виправдань за провалений проект чи завдання - сміливо робіть все максимально правильно, чесно, толерантно і гуманно. Якщо ви хочете отримати результат, то пам'ятайте, що мета виправдовує засіб.