[spoiler]
Пряма демократія практично неможлива в сучасних умовах, оскільки кількість питань до розгляду на порядки перевищує кількість питань, котрі здатна обміркувати в свій вільний час пересічна людина. Тобто неможливо ані технічно ані організаційно виносити на референдум сотні питань на затвердження населенням - воно просто в них не розбереться.
Тобто демократія повинна бути представницькою. Тут є два варіанти - або представники (депутати) виходять з мас населення, тобто їх обирають, як в радянському союзі, з доярок, шахтарів і інших "робочих і селянських верств" (що власне збігалося з ідеологією "держави робітників та селян"), або в депутати йдуть люди, що розуміються в управлінні.
Перший варіант поганий тим, що ми матимемо малокомпетентну законодавчу владу, котра не буде здатна адекватно реагувати на виклики сьогодення і приймати закони, котрі відповідатимуть потребам сучасного соціуму. В цьому випадку депутати або вдаватимуться до популізму (тобто голосуватимуть за норми, більш привабливі для їхніх виборців), або слухняно затверджуватимуть закони, котрі вносяться іншими суб'єктами законодавчої ініціативи (урядом, головою держави тощо).
В другому варіанті ми матимемо професійний парламент. Але тоді давайте поставимо інше питання: якою повинна бути мотивація професіоналів, щоб сидіти в парламенті і годинами копирсатись в доволі нудних питаннях законодавства? Мотивація може бути матеріальною і нематеріальною. Матеріальний аспект - це ті блага, котрі отримує депутат від своєї посади, як то зарплатня, житло тощо. Нематеріальний аспект - це владні повноваження, як безпосередні (право законодавчої ініціативи, право голосувати за чи проти законопроектів тощо), так і опосередковані (право на депутатський запит, "депутатська недоторканість" тощо.
Таким чином, щоб заохотити професіонала в управлінні займатись управлінням державою ми маємо надати йому компенсацію на рівні не меншому, котру він має від поточної діяльності. Іншими словами, ми повинні зберігати депутатські пільги і ми повинні не дорікати депутатам стосовно недоторканості.
Хтось тут же заперечить, що на заході депутати не мають таких пільг, і тим не менш працюють. Так. Але на заході є великий прошарок професіоналів з управління і величезна кількість навчальних закладів, курсів тощо, котрі готують професіоналів MBA (магістр бізнес-управління). Тобто на заході існує серйозна конкуренція між управлінцями, що й дозволяє знижувати ціну на їхні послуги.
В Україні професіоналів з управління мало і коштують вони дорого. Свого часу при Кучмі було створено академію державного управління, але цього мало. Таких закладів потрібно в рази чи десятки разів більше - щоб (в ідеалі) кожен клерк, котрий працює в галузі державного управління, мав фахову освіту або з управління або з права (залежно від того, де він працює).
Повертаючись до парламенту, хтось може запропонувати, нехай депутати будуть мати "як всі" і приходити "з народу", а спеціалісти сидітимуть в уряді. Не питання, так може бути (хоча так ми скочуємось в популізм і соціалізм). Але в уряді потрібна ще більша кількість спеціалістів з управління! І нестача фахівців в уряді - це питання ще болючіше за нестачу фахівців в парламенті.
Останнім часом, коли в парламент потрапили водії і секретарки, ми маємо саме цю проблему: вони затверджують ті закони, котрі вносить некомпетентний уряд. А уряд вносить безглузді закони зокрема тому, що в уряді фахівців немає і взятись вони нізвідки не можуть, адже фахівець і взагалі будь-яка розумна людина заробить "на гражданці" (тобто в комерційній діяльності) набагато більше, ніж на ставках державних службовців.
До чого я це все пишу: влада має наповнюватись спеціалістами, а для цього потрібно дотримуватись двох умов: до влади мають приходити спеціалісти (і необхідно вимагати законодавчо, щоб ці спеціалісти мали фахову освіту) і цим спеціалістам має бути запропоновано компенсацію, аналогічну або вищу за ту, котру вони мали б в комерційних структурах. В будь-якому іншому випадку держава буде менш ефективна, аніж приватні структури, і це, зокрема, сприятиме зростанню корупції, адже держслужбовець (незалежно від фахових якостей ) хоче мати дохід не менший, ніж у колег з приватного бізнесу.
