За життя

Новорічна казка

13966facb49bedf9f08abf8d631ab489.png

На Новий рік звірі вирішили прикрасити ялинку в лісі. Але оскільки ліс був листяний, то по ялинку треба було послати гінця до сусіднього лісу. Вибір випав на коня. Щоб чекання було веселішим, звірі дістали діжку ягідного соку, що стояв із літа. Та й коневі на дорогу налили.

До сусіднього лісу, де була ціла галявина ялинок, кінь прискакав веселим. А власники галявини теж були веселі, але по-іншому. І спорядили вони коневі замість ялинки кактус (а кактуси теж бувають високі, інколи навіть більші за ялинку).

Привіз кінь свій вантаж, а звірі теж уже веселі. І не помітили спершу, що то кактус. Поставили його як слід, прикопали і наказали білкам прикрашати «ялинку». Білки стрибають на кактус, а він колеться.
Бо у кактуса голки інші, тонші за ялинкові, до яких білки звикли. Ті лаються, не можуть зрозуміти, в чому річ. Стрибати боляче, а справу робити треба. Пострибали трохи та й відмовились. Далі поліз ведмідь, як знаний майстер лазіння по деревах. А йому також боляче! І він не впорався із завданням.

Так вони ялинку і не прикрасили. Святкували Новий рік без іграшок на ялинці, але — з діжкою соку. Аж під ранок мудрий пугач роздивився, що то кактус був. Але тваринам так сподобався сік, що відтепер більшість із них ялинку не прикрашає, а п’є сік і спить: хто під деревами, а хто — просто в заметах.