Роздуми

З початком роботи нового складу ВР почалися і розмови про негідників-"тушок", що перебігають з опозиції до ПР, і про саму опозицію, нездатну щось робити, і про лицемірних комуністів з ПРасами. І виникає питання, як же так сталося, що обирали начебто нормальних людей, а вийшло знову як завжди. Насправді нічого дивного в цьому немає, і ВР є відображенням сучасного українського суспільства. Як співалося в комуністичній пісні, "вийшли ми всі з народу". І дійсно, депутати не прилетіли з Марса, і навіть не приїхали на танках з сусідньої країни. Вони виросли і живуть в переважній більшості поруч зі своїм виборцем і є чиїмись родичами. Що ми можемо "пред'явити" депутатові? Хворобливий потяг до матеріальних ресурсів, егоїзм і нехтування інтересами держави і суспільства, неповагу до української історії і культури, зраду інтересів держави на свою користь, бажання виказати свою зверхність оточуючим. Але хіба населення хоч на крихту краще? В пересічного українця, навіть представника середнього класу (і в цих, до речі, ці проблеми виражені найбільше), бачимо те саме колекціонування речей (тут і автотранспортний колапс в великих містах, і велика кількість споживчих кредитів на матеріальні блага). З кожним днем все помітніше стає повне ігнорування оточуючих і намагання довести свою крутизну - це і хамство на дорогах, що зростає, і жалюгідний стан під'їздів в багатоквартирних будинках (тупенькі не знають чи не розуміють, що під'їзди є їхньою власністю, яким вони і мають опікуватись, а не абстрактний ЖЕК), і паркування на тротуарах і дитячих площадках, і навіть банальні розмови в повний голос по мобільному в суспільних місцях (часто не зважаючи на пряму заборону) і, врешті решт, боротьба курців за право труїти оточуючих продуктами своєї слабкодухості. Зрадництво (як і жадібність) - це взагалі історична риса українців. Можна навіть сказати, що без зради не було б українця як поняття. Важко сказати, коли це почалося -- на мій погляд, зачинателем цієї славетної традиції був Хмельницький, що порушував і військову присягу, і зраджував дружині, і котрого чомусь багато хто вважаює героєм українського народу. Звісно, такі національні риси мають своє історичне підгрунтя - населення, що століттями знаходилося під чужою владою, розірване на шматки під різними країнами, мало захищати в першу чергу свої особисті інтереси, а не інтереси соціальної групи. Але від цього не легше. Окремим болем є дивне відношення народу до української мови і культури. Переважна більшість населення називає українську мову рідною, при цьому розмовляє і пише російською і споживає виключно російський інформаційний продукт. За їхніми поняттями розвивати державну культуру має якась абстрактна держава, а народ буде осторонь. Але ж, дозвольте, в державних установах працює той самий народ, не зелені чоловічки, то і він теж буде осторонь. Тому якщо хочеться жити в нормальній країні, то починати потрібно із себе. Найпростіше - припинити палити в громадських місцях і почати використовувати українську мову на письмі. Це не так складно, як здається, і водночас доведе вам і оточуючим, що змінювати себе і країну на краще - можливо.