Роздуми

Коли "наші західні партнери" примушують боротися із корупцією, вони явно не враховують особливості української держави, котрі полягають у спотвореному скелеті цієї самої держави.
Поясню. Сучасна олігархічна система не виникла сама по собі -- вона створювалася і підтримувалася в своєму зростанні ще в 90-ті роки тодішнім президентом Кучмою. Ця система підмінила собою нормальні правові і економічні відносини в державі.

"Корупція" не є проблемою держави - вона є основою існування цієї держави. Заберіть корупцію, і все встане. Не тому, що корупція потрібна, а тому, що відсутні ті механізми, на котрі має спиратися держава в своєму існуванні і розвитку.
Це і правові, і економічні механізми, і механізми примусу (судова і виконавча системи).

Законодавство (коли навмисне, а коли з дурості) виписано так, що підзаконні акти фактично мають силу більшу за закони, а місцевий чиновник важить більше, ніж конституція ("не подобається - звертайтеся до суду", а суди завжди стають на бік держави, якщо їх не простимулювати у зворотньому напрямку).

На початку 90-их років було майже повністю знесено весь корпус радянського законодавства і запроваджено нові закони. Зараз настав час зробити те саме. Але на відміну від тих часів зараз є надмірно юристів і недостатньо компетентності і системного підходу. Законопроекти, що вносяться зараз, незалежно від авторства, страждають на дилетанство і ляпи, багато з яких можуть нанести багатомільярдні збитки як державі, так і населенню.

Тому до того, як проводити боротьбу із корупцією, слід спростити і модернізувати законодавство, зробивши так, щоб жоден чиновник на місці не міг написати підзаконного акту, будь це інструкція, наказ чи будь-яка інша форма, котрі би змінювали дух і букву конституції і законів. В цьому випадку у чиновників зникне можливість створювати перешкоди, а відповідно, суттєво зменшиться і база для корупції.

А тоді вже можна і корупцію скорочувати (побороти її повністю однаково не вдасться).

Якщо ж поставити воза перед конем, то корупція залишиться, а от залишки держави успішно зникнуть.

48

Найтяжче відчуття - шкодування за втраченими можливостями.
24-го числа - 24 роки.

Чи то я не люблю кінець серпня (а я таки його не люблю), чи що, але я ніколи не відчував цей день як свято. Насамперед тому, що справжній день незалежності ми мали би святкувати 16 липня, коли було проголошено декларацію про суверенітет, тобто про те, що українські закони мають пріоритет над союзними, а це, фактично, вже незалежність (тому що на будь-який закон чи припис центру можна видати свій закон, що нівелюватиме чужинський). 24 серпня було "під шумок" прийнято акт про незалежність, але при цьому СРСР ще продовжував існувати і нехай старші товариші нагадають, як працювала правова система України між 24.08.1991 і 31.12.1991. Так чи інакше на момент цього акту незалежність вже рік як була.

Далі слід розуміти, що документи про незалежність було прийнято комуністичною Верховною Радою УРСР не тому, що вони всі раптом покаялися і стали махровими бандерівцями, а тому, що вони зрозуміли, що майна на всіх не вистачить, і слід прибрати до рук те, що можна. А це краще робити, коли над тобою ніхто не стоїть. Простий люд вважав приблизно так само, особливо під масу газетних статей про те, що український промисловий потенціал дозволить Україні підняти рівень життя, коли вона стане незалежною.

Тобто причини оголошення незалежності були насамперед економічні.

Водночас з точки зору руху національно-визвольного день незалежності став святом втрачених можливостей українців. Їх було втрачено двічі (в 91-му і в 2006-му, коли Януковича було вдруге обрано прем'єр-міністром), і, схоже, втрачено знову зараз. Малороси спритно перетягнули на себе всі досягнення, що їх здобула українська частина суспільства під час Майдану, і зараз успішно будують УРСР-3 (УРСР-2 був останні 24 роки), де українська національна ідея обмежена фольклорними ансамблями, котрі для світу і для самих українців прикривають нестримне зросійщення.

До справжнього свята незалежності від совку в головах - ще років 50, поки не вимруть всі, хто виріс при СРСР. От тоді і святкуватимемо день незалежності. А поки що зарано.
Кажуть, так мав називатися провладний (прокучмівський) блок в ВРУ 2002-го року скликання. З відповідною абревіатурою.

Але я хочу нагадати інші часи, а саме інфографіку 2004-2014 років з приводу поділу України на кілька частин (подивитися можна тут, тут , тут ).

Насамперед маленький екскурс в історію різних часів. До 30-их років українці були переважною більшістю населення навіть на донбасі. Коли постало питання про індустріалізацію, українські селяни не хотіли зганятися з землі і йти працювати в міста. Тоді селян виморили голодом, а в міста позавозили мешканців найбільш знедолених регіонів Росії (не факт, навіть що етнічних росіян - впевнений, що там було багато вихідців з фіно-угорських племен). Таким чином, степова частина України наповнилася носіями русского міра.

В 1970-1980 роки в Україні українська мова (рідна для українців і насамперед для українців західних) стала тавром, за котрим українців визначали і знущалися над ними як над нерозвинутими селюками. Це призвело до формування суржику, до втрати україномовної науки (наука стала радянською, а значить російськомовною).

Так от до інфографіки. На будь-якій мапі ми бачимо досить чітку межу, що ділить Україну на дві частини - переважно російськомовну і переважно україномовну. Південні і східні регіони, і північна Україна. Фактично, русскій мір і Україна. І цей поділ визначав не лише мови, але й політичну, економічну і світоглядну орієнтацію.

Чи є насправді єдиною держава з таким чітким поділом? Питання мабуть риторичне. В жодній іншій (Велика Британія не показник, бо це імперія) країні світу не існує такого поділу на дві антагоністичні по суті частини.

Читач на цьому місці має заперечити, що події 2014 року показали, що в південній частині теж живуть українці що прагнуть жити в україні. Так, живуть. Але чи є вони українці чи люди, котрі бажають жити в Україні? Вони ідентифікують себе як українці, але продовжують (тут я наголошу - свідомо продовжують) користуватися російською мовою і споживати російський культурний продукт.

Хтось сказав, що в цій революції буржуазне перемогло національне. Оці "нові українці" - не національне, а буржуазне. Їхньою цінністю не є національна держава, але держава, в котрій вони зможуть ефективно задовольняти свої матеріальні подтреби, як то їздити в Європу (за покупками, на заробітки) і отримувати європейську зарплатню вдома. Вони кажуть "українська нація лише формується". Пробачте, а що ж тоді існувало попереднє тисячоліття? Хохляцька нація? Такими твердженнями вони свідомо чи несвідомо "перетягують ковдру" на себе, "формуючи націю" з пост-совків і безродних буржуа. Якщо буде потрібно і зручно (без воєн і санкцій), вони швидко змінять вишиванки на косоворотки, як це зробили в Криму і частково на донбасі.

І в момент, коли їх ловлять за руку на цьому безсоромному перекручуванні фактів і українського національного руху, вони виявляють своє обличчя, називаючи, як і 30 років тому, україномовних мешканців заходу і півночі України скотиною.

І я не впевнений, що українцеві по дорозі з цими люмпенами, котрі уявили себе поважними буржуа і намагаються черговий раз, як то було за часів Кучми, а потім і донецьких, затягнути Україну під себе.
Населення обрало до влади людей, в котрих і так все добре. І тепер це населення сподівається, що обрані люди мінятимуть систему, за якої в них все добре? Населення - або наївні, або ідіоти, або одночасно.
Ситуація на Донбасі дає змогу Україні провести ре-українізацію області з одночасним перепрофілюванням її на сучасне виробництво.

Вочевидь, Донбас як частина унітарної держави в своєму поточному стані функціонувати не може. Його слід або відпускати у вільне плавання (можливо як автономний край на самозабезпеченні в межах України), або запроваджувати там "зовнішнє управління". На Донбас мають бути завезені як управлінські кадри, так і люди робітничих і будівельних спеціальностей.

І тут на допомогу приходять заробітчани, котрі масово працювали в Москві. Гадаю, велика частина з них працювати там далі не захоче. А робочі місця їм потрібні. Отже, їх можна "за комсомольськими путівками" відправити піднімати і відбудовувати Донбас, а заодно і впроваджувати українську культуру.

Місцеві мешканці, на жаль, навряд чи здатні до перепрофілювання, та й люстрація їм необхідна.
На заході часто закидають українцям, що, мовляв, в нас в Україні бардак, не робимо нічого як цивілізовані люди, домовитися один з одним ніхто не може, відповідальности в людях немає.

Так, все вірно. Але в нас є одне виправдання, котре зараз мусять сприймати і зважати на нього всі коментатори: жодна країна в сучасному світі не піддавалась такому нищівному впливу з боку потужнішого і багатшого сусіда.

За 20 років Росія випробувала всі методи впливу: і інформаційні, і фінансові, і торговельні, і от зараз військові.

І те, що Україна в таких умовах не тільки існує, але й здатна (нарешті) рухатися в бік цивілізації, доводить, що в українців насправді з цілеспрямованістю і відповідальністю набагато краще, ніж в старій Європі.
Оскільки я на ситуацію дивлюсь трохи на відстані (хоча і є дуже зацікавленою особою), то я спробував скласти невеличкий перелік питань і відповідей, котрі мені здаються нейтральними і дозволяють більш тверезо оцінити обстановку.

Q: "Шеф, всьо пропало!"
A: Ситуація дійсно розвивається швидше, ніж звикли політики різних країн. Але для світової спільноти ситуація хоча і неприємна, але не критична.
"Гарячої" війни немає, і всі без виключення її дуже не хочуть. Саме тому до "всьо пропало" ще дуже далеко.
Заходи вживатимуться, хоча й не так швидко, як цього хочеться пересічному мешканцеві України.

Q: "Захід нас злив".
A: Покладатися слід на себе. Захід має і захищає свої інтереси, котрі можуть збігатися, а можуть не збігатися з інтересами населення України.
Поки що наші інтереси збігаються дуже сильно, і цьому слід радіти. Воювати за нас захід не полізе (див. попереднє питання), але можливу допомогу він надає.

Q: "Заходи західних країн недостатні".
A: Задача західних країн - не влаштувати протистояння, а вгамувати агресора і примусити його до відновлення ситуації, котра існувала до вторгнення.
Задачі розпочати холодну (а то й гарячу) війну немає. Тобто кожна дійова особа повинна знайти баланс між засобами тиску і збереженням можливости для контактів.

Міжнародні санкції накладаються поступово, але без поспіху. Вони йдуть і тиск збільшуватиметься.
На Іран тиснули багато років, на КНДР тиснуть досі (і в результаті тиску певні зміни відбуваються).
Так, з точки зору пересічного громадянина це все неймовірно повільно.
Але зараз йдеться не про тактичні дії, а про зміну (чи запобігання негативним змінам) "розкладів" в усьому світі, а такі глобальні дії- це питаня мінімум 5-10 років.

Q: "Влада все злила".
A: Україна в поточний час (ще починаючи з грудня) - не суб'єкт, а об'єкт.
Які домовленості існують між суб'єктами і владою, ми не знаємо. Які є цілі і які вироблені шляхи їх досягнення - теж. Тому твердження, що влада щось комусь злила, не має розумного обґрунтування.
Поки що події розвиваються в позитивному ключі -- війни з очевидно сильнішим супротивником вдалося (принаймні поки що) уникнути, водночас здійснюється укріплення війська.

Q: "Крим здано"
A: Здано всю країну. В 2010-му році. Тими, хто обрав Януковича президентом. Тими, хто вважав Росію другом, а то й братським народом. Тими, хто не хотів і не хоче вивчати і використовувати українську мову, хто кричав (і кричить) про бендерівців зараз, хто приймає гроші від Кремля.
Зараз Крим є і залишається українською територією, тимчасово окупованою країною, котрій існувати лишилося не так довго (в історичному масштабі, звичайно).
Так, тим, хто там опинився в окупації, зараз нелегко. На цьому і слід сконцентрувати увагу і допомогти людям.

Q: "Всі навкруги - провокатори" (включно зі Свободою).
A: "Не варто шукати злий умисел там, де все пояснюється звичайною дурістю".
Ідіоти не з Місяця звалилися, а жили і продовжують жити серед нас протягом всіх років.
Наївно думати, що вони різко порозумнішають.
Також більшість "диванної сотні", що пише в соц.мережі, пише від емоцій, а не від тверезого міркування, і змінює свої думки по 5 разів на день.
Ну і звісно навіть журналісти з громадськими діячами не є політиками і не розуміють, як працює дипломатія і за якими геополітичними законами існує світ (я сумніваюсь, що це розуміє будь-хто, але в професійних політиків хоча б досвід і практика є).

Q: "Куди дивиться Аваков, Наливайченко, Турчинов, Яценюк!"
A: У владі теж люди, в котрих в добі 24 години і спати іноді потрібно. Вони працюють.
Вони фізично не в змозі за 3 тижні, що пройшли з моменту втечі Януковича, вирішити проблеми, котрі вся країна напрацьовувала 20 років.

Q: "Ходімо воювати / вибивати росіян з Криму / атакувати Кремль"
A: Ми живемо в 21-му сторіччі. Люди морально не готові воювати, і тим більше вмирати.
Росіяни теж не готові, але в цьому випадку маємо війну кількісну - в кого більше техніки, той і виграв.
В України техніки значно менше, а НАТО вписуватись за нас не рветься (були і сигнали, що впишуться, але й протилежні, тому покладатися на НАТО не варто).

Q: "Ми - Дартаньяни"
A: Ага. Останній місяць. А до того 23 роки були самі знаєте хто. І це чудово, що хоч 5-10% населення за місяць прокинулися і усвідомили себе патріотами і бандерівцями. Іншим людям потрібен час, багато часу.
Розбудова держави і перебудова свідомости нації - заняття на кілька десятиліть, а попередні два десятки років здебільшого відбувалося гальмування, а не розбудова.

Q: "Ми втратимо Україну"
A: Це здебільшого емоції. України ніколи і не було -- була дещо модернізована УРСР, котра дійшла свого кінця з історичних причин.
Зараз є шанс здобути справжню Україну як національну державу. І слід цим шансом скористатися.
Читаю про підпали машин і думаю, що борці за справедливість та інші публічні персони ну взагалі клепки не мають.

Йде війна, а не іграшки і не "мирний протест", як комусь досі здається.

Якщо ти йдеш у бій, хто прикриватиме тили? Майно має бути не тільки застраховане, але й приховане (ну хоча б в закритих гаражах, якщо йдеться про автівки). Родичі мають або жити в іншому місці, або виїхати за кордон.

Наші ж борці, мабуть, думають, що якщо вони праві, то їхня правота одразу ж забезпечує безпеку їм і їхньому майну.

Навіть журналісти зараз в небезпеці, але в них війна все життя, якщо вони працюють в Україні, відповідно їм слід бути готовими до проблем кожного дня, а не тільки зараз.
9 днів пройшло, як "верховна рада" "прийняла" закони, що обмежують основні демократичні свободи в Україні. Я тоді написав свої міркування і спрогнозував подальші дії влади. Але дивно і жахливо, наскільки швидко мої передбачення справдилися.
а) не пройшло й тижня, як тітушки полюють по місту на киян
б) якщо введуть надзвичайний стан, то виїзд за кордон буде обмежено
в) розглядається варіант (чи вже прийняли?) закону, згідно з яким майно підприємств і організацій, котрі "сприяють екстремістській діяльності", буде арештовуватися.

Оруел дивився на 50 років вперед, мої прогнози справджуються за тиждень.
Кожна нація виборює свою незалежність насильством. Українцям незалежність впала в руки. Але як і в фільмі Пункт Призначення доля рано чи пізно візьме своє. От і українці мають пройти через насильство для затвердження нації.
А заодно насильство покаже майбутнім wanna be dictators, що цей номер спокійно не проходить.

DB query error.
Please try later.