Роздуми

Портрет Доріана Грея

Поведінка людей в Україні останні півтора-два тижні показала жалюгідну картину. Ані нації, ані суспільства в Україні немає.

По-перше, дві великі групи людей дивляться в діаметрально протилежні боки. Як би не хотілося "євроінтеграторам" вважати, що вони праві, в умовах демократії (на відміну від ноократії) раби мають таке ж право вважати, що вони мають жити в рабстві, як і прихильники свободи. І це право їм надала демократія, тому скаржитись на ситуацію тепер зась.

І ці ідейні раби масово підтримують силові дії Януковича. Я підозрюю, що якщо почати п и бити цих рабів, то вони щиро дивуватимуться з приводу "а їх то за що". І, повторюсь, будуть зі свого боку праві - їм законом і прагненням людей до рівності надано рівні права з тими, хто хоче жити як людина, а не як бидло в стійлі.

По-друге, мрія про покращення життя вже сьогодні шляхом асоціації з Європою - це єдине, що є спільного в тих десятків і сотень тисяч людей, котрі виходили на громадські акції. Люди в таких акціях ще здатні на кооперацію на побутовому рівні, але вже на рівні розуміння публічних процесів жодної згоди немає.

І "майдан без політики" (маячня якась, адже у випадку з асоціацією прямо йшлося про те, хто керуватиме державою - дует мордорських пігмеїв чи український народ), і недовіра до опозиції (а де іншу взяти?) і, власне, нерозуміння того, що діяти хочеться законними методами - це все індикатори відцентрових сил в спільноті. Я ще пів-року тому писав про те, що об'єднати жадані риси в одній особі неможливо. люди повністю нездатні йти на компроміси. Кожен хоче, щоб було "по його", а якщо хтось не згоден - "по пиці отримай".

Узагальнюючи можна сказати, що кожна людина зараз будує свій особистий кокон і не хоче мати нічого спільного з оточенням. Це стратегія індивідуального виживання, котра на жаль, не може існувати в замкненому суспільстві розміром з державу (там, звідки немає виходу). Індивідуальне остаточне рішення можливе лише в формі міграції, але відкинувши розмови може виїхати з країни ну 3-5 млн, не більше. А решті людей тут так чи інакше доведеться жити.

До чого така стратегія індивідуального виживання може призвести, ми бачимо на прикладі Росії, котра стрімко деградує і вже за кілька років може перейти в стан відкритої громадянської війни ("відкритої" тому, що війна між верствами населення там ведеться вже не перший рік, хоча останнім часом вона різко активізувалась).

Питання лише в тому, чи зможе Україна отямитись і чи зможуть люди поступитися стратегією індивідуального виживання заради спільного майбутнього. Але враховуючи історію і український хуторянський менталітет я боюся, що відповідь буде негативною, а Україну як державу очікує крах.