Вступ
Оскільки мене остаточно втомила остання київська зима, котра різко перейшла в літо, я вирішив, що хочу певних змін. Тому я почав розглядати Іспанію як реального кандидата на місце постійного або зимового проживання.
Про Іспанію я знав небагато (про неї взагалі небагато пишуть і показують), тому ми вирішили з'їздити на середземноморське узбережжя Іспанії як на плановане місце проживання і подивитись на країну з середини. З цієї ж причини ми вирішили їхати самостійно і пересуватись по узбережжю на автомобілі (орендували, про нього окремо).
Слід зазначити, що ми були в дещо відокремлених областях Іспанії, а саме Каталонії (менше) і Валенсії (більше). Це не вся Іспанія і не зовсім Іспанія (про це теж нижче).
Наголошу, що оскільки ми оцінювали країну як [потенційне] місце проживання, то і дивились не на туристичні місця чи пляжі, а на супермаркети, ринки, громадський транспорт, побутові заклади тощо. Звісно, ми не могли за 7 днів побачити те, що бачать ті, хто живе в країні довго, але ми міряли на себе, а в нас запити дещо відрізняються від середньостатистичних, бо ми і в Україні вельми непогано живемо.
Нашою метою було оцінити, наскільки комфортно можна жити в Іспанії, і які особливості на нас очікують в випадках сезонного (3-4 місяці взимку) чи постійного проживання.
Подорож
Переліт туди і назад був прямий — іспанська лоу-кост компанія Vueling має прямі рейси з аеропорту Київ (Жуляни). Погано тільки, що вони нічні — сон ламається конкретно.
Машину ми орендували в Sixt в аеропорті Барселони (її було заброньовано з Києва) і одразу ж без заїзду в Барселону поїхали через Castelldefels (де потрібно було придбати SIM картку для інтернету, навігації і телефону) в Castellon de la Plana, де сходили в місто і заночували.
Castellon – невеличке пенсіонерське містечко, котре, тим не менш, в малому масштабі продемонструвало нам все, що ми побачили в наступні дні.
Наступного дня приїхали з Castellon'а в Аліканте, де провели ще півтора дні. Аліканте стоїть на березі моря і вважається туристичним центром. Насправді це досить незрозуміле місто, котре начебто живе з туризму, але що там роблять туристи, лишилося для нас загадкою: в місті три невеличкі пляжі практично без інфраструктури, променад на 500 метрів з 5-ма ресторанами і замок. Для туристів більше нічого!
З Аліканте ми прокотилися в Торревьєху, містечко в 50 км на південь від Аліканте. В Торрев'єху переїжджають європейські пенсіонери, і хоча там теж є пляжі (такі ж бестолкові, як в Аліканте), здебільшого це село.
Далі у нас було повернення — спершу півтора дні в Валенсії, потім півтора дні в Барселоні.
Валенсія нам сподобалась, головним чином центральним парком, що протягнувся у колишньому руслі ріки (саму ріку вивели на південь від міста) на кілька кілометрів вздовж, але і загальний рівень дещо вище, ніж в Аліканте.
Барселона враження не справила. Так, місто доволі цікаве, але той же Львів мені сподобався значно більше. Всі центральні “пам'ятки” Барселони (тобто ті пам'ятки, куди не треба було їхати на край міста) ми обійшли пішки за півтора дні. Для архітекторів і любителів архітектури, Барселона, звісно, рай і джерело для натхнення. Але в цілому місто забите туристами і надзвичайно шумне з-за моторолерів.
Загалом ми проїхали біля 1200 км машиною за 7 днів.
