Роздуми

Кожна людина починає життя з певних "налаштувань", які корегуються в процесі дорослішання. Спершу дід мороз - це тато (або сусід), потім земля кругла, люди вмирають, бога не існує, і далі за переліком.

Ригідність визначає поведінку людини, коли вона подибує факт, що не збігається з її налаштуваннями в будь-який спосіб. Спектр проявів дуже великий - від здивування у випадку позитивної "несподіванки" до істерик чи створення альтернативної реальності в мозку (а то й навкруги, як у чубчика) при небажанні сприймати цей факт. Рівень "дорослості" людини визначається зокрема і тим, як людина може "cope" (впоратися, опанувати - англ.) зі своєю ригідністю, тобто інертністю нервової системи.

Ригідність є органічною властивістю нервової системи. Згруба, це висота порогу збудження, що його має перестрибнути нервовий сигнал, щоб дістатися наступної клітини. І в таких випадках палиця чи морквина (спереду чи ззаду) досить добре допомагають імпульсам бігати.

Загалом, ступінь інертності є природженою властивістю. Але великою мірою цей аспект тренується і виправляється. Іноді великими зусиллями (а що робити...). І що більша ригідність, то більші зусилля. Поламані об спину палиці - це ще не межа.

Але водночас є ще така штука як свідомість. Людина, яка усвідомлює мету, здатна цю ригідність перестрибувати як кінь на іподоромі. Тут ми маємо показати морквину на правильній відстані - не надто далеко, щоб людина пішла, але й не занадто близько, щоб моркву було з'їдено раніше, ніж ми дісталися цілі.

Є ще один спосіб боротися з ригідністю. Як сказано, ригідність - це бар'єри. Якщо ми знизимо їхній рівень, стрибати буде простіше. Як знизити? Тут є кілька способів. Один з них - усвідомленість, а другий - абстрагування. В обох випадках ми маємо вимкнути вбудовану в кожну людину систему оцінювання.

В першому способі, ми маємо відкинути всі заперечення, а натомість рухатися вперед, усвідомлюючи мету. Це має відбуватися на хімічному рівні, і це те, що викликає найбільшу складність у тих, хто страждає на депресію (але це окрема історія).

Другий спосіб вимагає тренування. Кажуть, в армії це досить добре закріплюють. Але нелюдськими методами. Є простіший метод - абсолютна довіра до людини, котра каже, що робити. Наприклад, в дітей закладено з певного віку (підлітковість) почати опиратися батькам. Але згодом, років в 16-17, *якщо* дитина довіряє батькам, то їй стає порівняно легко "вимкнути мозок" і просто діяти. В обох випадках висота бар'єру зменшується. Що таке "вимкнути мозок"? Насамперед - це вимкнути оцінкову систему. Ця система існує в усіх істотах і є зовнішнім периметром безпеки для окремого індивіда. Вона змушує кожного оцінювати будь-що (факт, подію, поведінку тощо) на предмет безпечності. І майже завжди знайоме і відоме є або здається безпечнішим за нове. А це й є інший бік ригідності. Кажуть, що звірі в лісі бігають одними й тими ж (до сантиметра) стежками просто тому, що вони колись тут пробігли і тут було безпечно. Звідти ж правила "працює - не чіпай", консерватизм в політиці і житті і подібні "реакційні" прояви.

І ще один аспект, вельми пов'язаний зі сказаним. Як сказано, є два способи проживати життя - дивуватися всьому і не дивуватися нічому. Дивуватися - це реакція тієї ж ригідної нервової системи на невідповідність нової інформації вже зафіксованій [в нервових клітинах]. Відповідно, можна або бути ригідним і дивуватися всьому, або тренуватися не дивуватися нічому, і цим знижувати рівень ригідності. "Не дивуватися" є альтернативою вимиканню мозку. "Не дивуватися" примушує мозок зупинити оцінювання всього і вся на предмет безпечності. Врешті решт, ми не печерні люди і за дверима нас не очікує шаблезубий тигр. А від шаблезубого клоуна нас стара система оцінки не врятує, бо коли її будували, клоунами обідали шаблезубі тигри.

Велика частина українських проблем має коріння в тому, що люди знаходяться в стані постійної підвищеної тривожності. Цей режим "бийся або тікай" (fight or flight), якщо він тримається в людини протягом довгого часу (а в нашій гібридній війні це саме так і є), призводить до блокування критичного мислення. Питання "що робити прямо зараз" перекриває будь-які питання, пов'язані із майбутнім, і блокує можливість як планувати на майбутнє, так і тверезо оцінювати сьогодення.

Американці, між тим, вирішують цю проблему досить просто і вельми функціонально - пігулками. Стрес життя в США, особливо серед "робочого люду", котрий встає о 4-ій, щоб о 6-ій вже відправити дитину на шкільний автобус (приклад з життя) неможливо вирішити просто психотерапією або медитаціями, оскільки він має об'єктивні причини. В США вельми поширене вживання транквілізаторів, зокрема Xanax (хто захоче, почитає) і пов'язаних. Широко використовуються також і антидепресанти.

Так, в США існує проблема надмірного споживання пігулок. Разом з тим, ми маємо вирішити, що важливіше - мати повноцінне життя, хай навіть і з пігулками, чи бути д'Артаньянами, котрі не вживають нічого, але при цьому знаходяться в стані постійної тривоги та стресу. Або ставати алкоголіками, виправдовуючи своє надмірне споживання дегустаціями, святами, п'ятнице-вечорами тощо. Поміркуйте, що вкорочує життя більше - пігулки, стрес чи алкоголь?

Ні, я не агітую за наркоту чи інші "substances" (це окрема велика тема, варта обговорення, та не варта тюремного ув'язнення). Але я вважаю, що українцям не вистачає медикаментозної допомоги. Як на мене, краще бути живим собакою, ніж дохлим левом. Валеріана - рулез, але для котів. Людям потрібні дієвіші способи зняти стрес. І алкоголь (єдина дозволена в Україні "речовина") як раз стрес не знімає, а підвищує нервозність і відчуття тривоги, аж до паніки. Легалізації коноплі населення боїться як вогню, хоча за всіма дослідженнями і статистикою, від коноплі проблем в рази менше, ніж від алкоголю. Тому медицина - наше все.

Люди так западають на "популярні" психологічні тести тому, що це власне не тести, а сеанс чорної магії без її спростування. Людині нецікаво дізнатись щось про себе - їй цікаво, вгадає тест, що уявляє про себе людина, чи "ага! - сказали суворі сибірські мужики". Якщо вгадає, - гарний тест, магія вдалась. А якщо не вгадає - ага, вдалося надурити тест і відчути себе розумним. Справжні ж тести є нудними, довгими (тест MMPI - 600+ питань) і потребують серйозного математичного аналізу для отримання висновків.

Мужчине от "его" женщины требуется в первую очередь поддержка. И вот почему: мужчина по своей сути (заданной тестостероном) есть существо динамичное, не придерживающееся одного уровня, можно даже сказать "неустойчивое". Ибо он стремится забраться повыше в иерархии (даже если это иерархия над собственными детьми и женой), и в каждодневной своей деятельности самоутвердиться, поднять свой статус относительно окружающих людей. А так, как он это вынужден делать постоянно, то он не имеет четкого "нулевого уровня", по отношению к которому он мог бы оценивать свой текущий статус.

Если мы спросим женщину "ты кто?", она скорее всего (если это женщина, а не забитое бытом и неудовлетворенностью существо) ответит в первую очередь "я - женщина", и посчитает это достаточным. Если же спросить мужчину, кто он, то большинство мужчин надолго задумается. Почему? Потому что само по себе "мужчина" ничего не говорит, а социальная роль, статус значат намного больше. Немногие попытаются блеснуть остроумием, ответив "я - человек", но это звучит неубедительно и не отвечает на вопрос. Другие начнут называть свои социальные или биологические (отец, дед) роли. Кто-то назовет гражданство или национальность. Но все это - привязки к социуму и попытки обозначить свое место в нем.

И женщина может дать мужчине именно точку опоры, чтобы он знал, что он "муж" или "глава семейства" или "кормилец". Это позволяет мужчине чувствовать себя увереннее, даже его "широкая" социальная роль минимальна.