Роздуми

На днях в Швейцарії пройшов референдум, де 80% швейцарців відмовилися від гарантованих виплат від держави. Мовляв, хай кожен сам заробляє.

Але є нюанс (с) . Останні роки все частіше звучать думки, що без гарантованого доходу за 20-30 років економікам розвинутих країн не обійтися. Причина - автоматизація праці. Вже за 10-20 років до 60% робочих місць буде втрачено через автоматизацію за допомогою штучного інтелекту. Залишаться робочі місця лише в творчіх професіях і дуже малокваліфікована праця, котру немає сенсу автоматизовувати.

До такого розкладу людство не готове, оскільки не всі придатні до штучних творчих професій. І тут постане кілька питань: (а) чим зайняти людей, (б) як їх прогодувати, і (в) хто куплятиме продукцію автоматизованого виробництва, якщо люди сидітимуть без роботи. Гарантований дохід від держави на ці питання відповідає.

Є, щоправда, ще один варіант - це роздування державного апарату з метою надання малокваліфікованих робочих місць (папірці перекладати зазвичай багато розуму і навчання не потрібно). Такий варіант широко застосовується в Європі і в США.

Але все одно, зайняти всіх перекладанням паперів не вдасться. Простіше і дешевше платити людям гарантовані виплати, дозволяючи заробляти додатково, якщо вони хочуть і можуть. І питання, аналогічні Швейцарії, виникатимуть частіше.
Коли "наші західні партнери" примушують боротися із корупцією, вони явно не враховують особливості української держави, котрі полягають у спотвореному скелеті цієї самої держави.
Поясню. Сучасна олігархічна система не виникла сама по собі -- вона створювалася і підтримувалася в своєму зростанні ще в 90-ті роки тодішнім президентом Кучмою. Ця система підмінила собою нормальні правові і економічні відносини в державі.

"Корупція" не є проблемою держави - вона є основою існування цієї держави. Заберіть корупцію, і все встане. Не тому, що корупція потрібна, а тому, що відсутні ті механізми, на котрі має спиратися держава в своєму існуванні і розвитку.
Це і правові, і економічні механізми, і механізми примусу (судова і виконавча системи).

Законодавство (коли навмисне, а коли з дурості) виписано так, що підзаконні акти фактично мають силу більшу за закони, а місцевий чиновник важить більше, ніж конституція ("не подобається - звертайтеся до суду", а суди завжди стають на бік держави, якщо їх не простимулювати у зворотньому напрямку).

На початку 90-их років було майже повністю знесено весь корпус радянського законодавства і запроваджено нові закони. Зараз настав час зробити те саме. Але на відміну від тих часів зараз є надмірно юристів і недостатньо компетентності і системного підходу. Законопроекти, що вносяться зараз, незалежно від авторства, страждають на дилетанство і ляпи, багато з яких можуть нанести багатомільярдні збитки як державі, так і населенню.

Тому до того, як проводити боротьбу із корупцією, слід спростити і модернізувати законодавство, зробивши так, щоб жоден чиновник на місці не міг написати підзаконного акту, будь це інструкція, наказ чи будь-яка інша форма, котрі би змінювали дух і букву конституції і законів. В цьому випадку у чиновників зникне можливість створювати перешкоди, а відповідно, суттєво зменшиться і база для корупції.

А тоді вже можна і корупцію скорочувати (побороти її повністю однаково не вдасться).

Якщо ж поставити воза перед конем, то корупція залишиться, а от залишки держави успішно зникнуть.  
На перший погляд, новомодні боти нагадують текстові команді інтерфейси, причому не стільки навіть операційних систем, як ігор - текстових (а пізніше перших графічних) квестів. В командному інтерфейсі операційних систем є чіткий формат команд і їхніх параметрів. В текстових і перших графічних квестах таких чітких параметрів не було, і щоб використати, скажімо, предмет реманенту для дії на зовнішній об'єкт, потрібно було здогадуватися, як саме писати - "use hammer on door", "hit the door with the hammer" чи ще якось (артиклі теж невідомо було, ставити чи ні).

Але якщо все так складно, то навіщо?

В американських компаній (а саме велика п'ятірка масових IT компаній просуває ідею ботів) є декілька цілей в цьму просуванні.

По-перше, це автоматизація обслуговування людей. Річ у тім, що американці в своїй масі всі питання вирішують по телефону. Це означає, що хтось має їхні дзвінки приймати. Пробували віддавати першу лінію підтримки (front-line support) на аутсорс в Індію тощо, але якість страждає. Саджати ж людину на спілкування по телефону - це робити бізнес невигідним, оскільки при заробітній платні навіть в 25 доларів на годину один клієнт може легко від'їсти пів-години часу, роблячи бізнес із ним в окремо взятому місяці невигідним. Пробували голосові меню, але такі меню викликають лише роздратування, а люи вчаться швидко діставатися оператора (точніше, чекати на нього, а чекати легко можна і 20-30 хвилин). Отже є потреба в автоматизації front-line підтримки за допомогою вільного чату. Така автоматизація вже проводиться і деякі компанії вже замінили голосове меню вільним чатом. Воно не вирішує проблему повністю, але принаймні перекидає на потрібного оператора, що скорочує час обслуговування. В подальшому ж боти могли би повністю замінити людей в багатьох типових питаннях, особливо там, де вже написані десятки сторінок FAQ-ів (котрі користувачі вперто не читають).

По-друге, це спосіб перенаправити потоки користувачів від пошукової системи в свої канали (чи принаймні в свою пошукову систему). Якщо помічник або бот може щось шукати, і робить це краще за Google, то, вочевидь, користувачі в деяких пошуках підуть на допомогу до бота. І це має рацію. Та й загалом, щобільше користувач часу проводитиме в інтерфейсі продуктів компанії, то міцніший зв'язок користувача із цим продуктом, і більші можливості отримати увагу, лояльність і гроші користувача.

По-третє, в freeform розмовах буде збиратися статистика і сирі дані стосовно того, що, як і коли кажуть люди. Це дозволить тренувати системи AI. Зараз, із розвитком технологій deep learning, стало можливим робити дуже складні системи AI широкого профілю. Щоб зробити навіть спеціалізовані AI більш "розумними", не завадить тренувати їх не на вигаданих даних, а на матеріалі, що надходить від живих людей.

Нарешті, відточування голосових інтерфейсів дозволяє перейти від смартфонів з екранами до мобільних пристроїв із голосовим керуванням. В багатьох сферах (здебільшого поки що на вертикальних ринках) використання смартфона унеможливлюється або ускладнюється простим фактором - в людини зайняті руки або зір. Відповідно, голосовий інтерфейс є непоганим варіантом отримати увагу користувача і надати йому можливість користуватися пристроєм.

Отже, корпораціям є, за що боротися. Але чи буде зиск від цього користувачам? Це малоймовірно, оскільки графічний інтерфейс має як мінімум два виміри (і площу для розміщення інформації). Людині на екрані можна надати набагато більше інформації і варіантів вибору одночасно. Практика показує, що поточні голосові інтерфейси (а текстові боти будуть, принаймні, перший час, не кращі за голосові розробки, що вже існують) вимагають більше часу і уваги, ніж "візуальні" варіанти керування. Так, через текстові меню зазвичай пройти легше, ніж коли варіанти для вибору диктуються голосом. Можливо, із розвитком AI і freeform чатів із ботами ситуація зміниться. Але швидкість дій людини в будь-якому разі не підвищиться, що зведе нанівець виграш від розвитку самих ботів. Також, на відміну від програм із можливими довідками прямо на екрані в ботів довідку доведеться весь час запитувати.

Подивімося на ситуацію з голосовим керуванням, що існує в присторях зараз. Перший раз я пробував його в 2001-му році, з дротовою гарнітурою і передовим на той час телефоном від Nokia. Відтоді пройшло 15 років, але голосове керування телефонами так і не прижилося. Як, за великим рахунком, і системами автомобілів (голосове керування було в моїй Mazda 2007-го року випуску). В годинниках Android Wear вбудоване голосове керування. Я не зустрічав схвальних відгуків, які описували би переваги від керування годинником голосом.

Сподіватися, що люди в публічних місцях почнуть вголос розмовляти з пристроєм, наївно. А якщо людям доведеться перемикатися між голосовим і іншим керуванням, то голосове так і не набуде популярності.

Ще один фактор - поточне пояснення потреб в ботах полягає в тому, що додатків для мобільних пристроїв стало забагато (понад 1 млн. в AppStore і трохи менше в Google Play Market), і користувачам важко в них орієнтуватися, отже потрібна альтернатива. Але у випадку спеціалізованих ботів ситуація буде ще гіршою, оскільки ботів доведеться створювати ще більше (якщо мобільних платформ обмежена кількість, то платформи для ботів запускатиме в себе кожен поважний IT бізнес - соціальні мережі, програми обміну повідомленнями тощо).

В ботів є певний вжиток - існує певне коло операцій, котрі успішно може виконувати голосовий асистент на кшталт Cortana або Siri. Але це асисненти, так би мовити, системного рівня - їх потрібно по одному на пристрій. Запам'ятовувати, як запустити специфічних ботів, що виконують одну-дві функції, пересічний громадянин навряд чи візьметься. Отже за пару років хвиля ботів зійде назад до голосових асистентів, котрих залишиться по одному від кожного великого гравця, а всі інші змушені будуть робити модулі для тих асистентів.

Єдину вигоду на сьогодні видно для програмістів-аутсорсерів, котрі матимуть можливість писати і розповсюджувати тисячі ботів на замовлення або як це робилося із додатками для мобільних, через відповідні магазини і ринки. Побажаємо їм успіхів - поки вони займаються швидкоплинними речами, ми більше встигнемо заробити на вічному :).
Є російська приказка: "точка зрения определяется местом сидения". І дійсно, погляд на життя дуже залежить від довкілля, в котрому знаходиться людина. Начебто тривіальний висновок, але це правило впливає як на побутові питання, так і на цілком об'єктивні бізнес-процеси. Ось два листи.

Лист #1:

I just tried {назва нашого продукту, написана з помилкою} and unfortunately I must say that I am very disappointed:

- No XML documentation for quick reference in Visual Studio.
- Uninstaller does not work, must be started manually with parameter from command line.
- Usage of {назва продукту із помилкою} is overcomplicated without any advanced functionality.

Лист #2:

We’ve already built a pretty cool prototype on top of {назва того ж продукту}.  I must say, you guys have built a solid product.  I’m very happy with its functionality and API.


Один з листів написаний мешканцем Чехії. Другий лист написаний людиною із США, походженням з Пакістану чи Ірану (я не спеціаліст). Автор одного листа попросив безкоштовну ліцензію. Автор другого готовий заплатити $60К. Розберете, котрий з людей що написав?


Від себе додам - критика в першому листі на рівні "а у вас негрів лінчують", тобто може й має якесь мінімальне підгрунтя, але насправді абсолютно "не в касу".
Мова піде про отакі перехрестя:

1e5e9f1fc380381c7dd9eb257c7eeb6c.png

Існує два основні варіанти організації проїзду транспортних засобів (ТЗ) і переходу пішоходів через таке перехрестя.

Варіант 1.

Світлофори для транспортних засобів, що рухаються горизонтальною і вертикальною вулицями, вмикаються по черзі. Світлофори для пішоходів вмикаються "паралельно" світлофорам для транспортних засобів. В цьому варіанті пішоходи рухаються паралельно потоку транспортних засобів.

Варіант 2.

Світлофори для транспортних засобів, що рухаються горизонтальною і вертикальною вулицями, і світлофори для пішоходів, вмикаються по черзі. В цьому варіанті пішоходи рухаються на свій зелений сигнал в будь-якому напрямку, і в цей час всі ТЗ стоять.

Проблеми і недоліки.

Кожен з варіантів має свої переваги, недоліки і, відповідно, своїх прихильників і опонентів.

Варіант 1 розповсюджений в Європі і країнах колишнього СРСР. 2-ий варіант поширений в США. Останнім часом 2-ий варіант намагаються запроваджувати і в Європі.
Перевагою варіанту 2 вважається той факт, що коли люди йдуть, всі транспортні засоби стоять. Це має робити безпечнішим перетинання вулиці для людей. Також правий і лівий поворот виконувати зручніше, бо ТЗ при повороті не перетинається з траекторією руху пішоходів.

Я маю змогу постійно спостерігати за рухом пішоходів і ТЗ за обома варіантами, бо кілька світлофорів навколо мого будинку працюють за ними обома. І мої спостереження показують, що ці переваги "компенсуються" нетерплячістю пішоходів.

Припустимо, що світлофор в кожному режимі працює 60 секунд. Тоді для пішохода в першому варіанті максимальний час очікування при переході в будь-якому напрямку складає 60 секунд. В другому варіанті максимальний час очікування складає 120 секунд незалежно від напрямку переходу. Таким чином середній час очікування в другому варіанті більший.

Також зауважимо, що в другому варіанті існує період в 60 секунд, коли для пішохода, що хоче перетнути одну вулицю, шлях відкритий (для ТЗ, що рухаються цією вулицею, горить червоний сигнал), але для нього горить червоний сигнал.  

В своїй сукупності ці два фактори (додаткоий час і вільний шлях) призводять до того, що пішоходи починають перетинати вулицю на червоний сигнал. Це призводить до погіршення дорожньої ситуації для водія ТЗ, що повертає. Якщо у варіанті 1 він знає і очікує можливий рух пішоходів на своєму шляху, то у варіанті 2 він цілком законно і обгрунтовано очікує на дотримання ПДР іншими учасниками руху (пішоходами) і дії (природні для пішохода) порушника, що перебігає дорогу на червоний сигнал, стануть для водія ТЗ несподіваними.

Додатковим недоліком варіанту 2 є те, що потік людей, що рухаються діагоналями, перетинається, і ці пішоходи змушені розминатися один з одним. Також ускладнюється розходження потоків в кінцевих точках (тобто на рогах вулиць), бо в другому варіанті на кожному розі зливаються три потоки, в той час як у варіанті 1 такого злиття немає взагалі.  

Таким чином, переваги варіанту 2 з точки зору безпеки пішоходів є вельми сумнівними і запровадження варіанту 2 в схему дорожнього руху має супроводжуватися ретельним аналізом навантаження на перехрестя і ситуації з ДТП.

48

Найтяжче відчуття - шкодування за втраченими можливостями.
24-го числа - 24 роки.

Чи то я не люблю кінець серпня (а я таки його не люблю), чи що, але я ніколи не відчував цей день як свято. Насамперед тому, що справжній день незалежності ми мали би святкувати 16 липня, коли було проголошено декларацію про суверенітет, тобто про те, що українські закони мають пріоритет над союзними, а це, фактично, вже незалежність (тому що на будь-який закон чи припис центру можна видати свій закон, що нівелюватиме чужинський). 24 серпня було "під шумок" прийнято акт про незалежність, але при цьому СРСР ще продовжував існувати і нехай старші товариші нагадають, як працювала правова система України між 24.08.1991 і 31.12.1991. Так чи інакше на момент цього акту незалежність вже рік як була.  

Далі слід розуміти, що документи про незалежність було прийнято комуністичною Верховною Радою УРСР не тому, що вони всі раптом покаялися і стали махровими бандерівцями, а тому, що вони зрозуміли, що майна на всіх не вистачить, і слід прибрати до рук те, що можна. А це краще робити, коли над тобою ніхто не стоїть. Простий люд вважав приблизно так само, особливо під масу газетних статей про те, що український промисловий потенціал дозволить Україні підняти рівень життя, коли вона стане незалежною.

Тобто причини оголошення незалежності були насамперед економічні.

Водночас з точки зору руху національно-визвольного день незалежності став святом втрачених можливостей українців. Їх було втрачено двічі (в 91-му і в 2006-му, коли Януковича було вдруге обрано прем'єр-міністром), і, схоже, втрачено знову зараз. Малороси спритно перетягнули на себе всі досягнення, що їх здобула українська  частина суспільства під час Майдану, і зараз успішно будують УРСР-3 (УРСР-2 був останні 24 роки), де українська національна ідея обмежена фольклорними ансамблями, котрі для світу і для самих українців прикривають нестримне зросійщення.

До справжнього свята незалежності від совку в головах - ще років 50, поки не вимруть всі, хто виріс при СРСР. От тоді і святкуватимемо день незалежності. А поки що зарано.
Є люди процесу і люди результату (є ще люди існування, але про тих овочів ми зараз не будемо). Перші гадають, що правильно (за їхнім розумінням) виконуючи дії, можна досягти бажаного ними результату. Люди результату спочатку формально описують бажаний результат, а потім шукають шляхи, котрими цього результату можна досягти. Причому правильність шляхів залежить насамперед від того, чи призводять вони до результату.

Наочним свідченням такої різниці є знаменита сцена, де проти Індіани Джонса виходить араб з мечем і починає цим мечем красиво і правильно розмахувати. На що пан Джонс дістає пістолет і пристрелює того араба. Дешево, просто і ефективно. А в кіно виходить навіть видовищно.

Тому якщо ви хочете виправдань за провалений проект чи завдання - сміливо робіть все максимально правильно, чесно, толерантно і гуманно. Якщо ви хочете отримати результат, то пам'ятайте, що мета виправдовує засіб.
Кажуть, так мав називатися провладний (прокучмівський) блок в ВРУ 2002-го року скликання. З відповідною абревіатурою.

Але я хочу нагадати інші часи, а саме інфографіку 2004-2014 років з приводу поділу України на кілька частин (подивитися можна тут, тут , тут ).

Насамперед маленький екскурс в історію різних часів. До 30-их років українці були переважною більшістю населення навіть на донбасі. Коли постало питання про індустріалізацію, українські селяни не хотіли зганятися з землі і йти працювати в міста. Тоді селян виморили голодом, а в міста позавозили мешканців найбільш знедолених регіонів Росії (не факт, навіть що етнічних росіян - впевнений, що там було багато вихідців з фіно-угорських племен). Таким чином, степова частина України наповнилася носіями русского міра.

В 1970-1980 роки в Україні українська мова (рідна для українців і насамперед для українців західних) стала тавром, за котрим українців визначали і знущалися над ними як над нерозвинутими селюками. Це призвело до формування суржику, до втрати україномовної науки (наука стала радянською, а значить російськомовною).

Так от до інфографіки. На будь-якій мапі ми бачимо досить чітку межу, що ділить Україну на дві частини - переважно російськомовну і переважно україномовну. Південні і східні регіони, і північна Україна. Фактично, русскій мір і Україна. І цей поділ визначав не лише мови, але й політичну, економічну і світоглядну орієнтацію.

Чи є насправді єдиною держава з таким чітким поділом? Питання мабуть риторичне. В жодній іншій (Велика Британія не показник, бо це імперія) країні світу не існує такого поділу на дві антагоністичні по суті частини.

Читач на цьому місці має заперечити, що події 2014 року показали, що в південній частині теж живуть українці що прагнуть жити в україні. Так, живуть. Але чи є вони українці чи люди, котрі бажають жити в Україні? Вони ідентифікують себе як українці, але продовжують (тут я наголошу - свідомо продовжують) користуватися російською мовою і споживати російський культурний продукт.

Хтось сказав, що в цій революції буржуазне перемогло національне. Оці "нові українці" - не національне, а буржуазне. Їхньою цінністю не є національна держава, але держава, в котрій вони зможуть ефективно задовольняти свої матеріальні подтреби, як то їздити в Європу (за покупками, на заробітки) і отримувати європейську зарплатню вдома. Вони кажуть "українська нація лише формується". Пробачте, а що ж тоді існувало попереднє тисячоліття? Хохляцька нація? Такими твердженнями вони свідомо чи несвідомо "перетягують ковдру" на себе, "формуючи націю" з пост-совків і безродних буржуа. Якщо буде потрібно і зручно (без воєн і санкцій), вони швидко змінять вишиванки на косоворотки, як це зробили в Криму і частково на донбасі.

І в момент, коли їх ловлять за руку на цьому безсоромному перекручуванні фактів і українського національного руху, вони виявляють своє обличчя, називаючи, як і 30 років тому, україномовних мешканців заходу і півночі України скотиною.

І я не впевнений, що українцеві по дорозі з цими люмпенами, котрі уявили себе поважними буржуа і намагаються черговий раз, як то було за часів Кучми, а потім і донецьких, затягнути Україну під себе.
А знаєте, чому інопланетяни не прилетять і не врятують людство від нас самих?

Тому що інопланетянин там, на орбіті, а ми внизу на земній кулі, і він розуміє, що не тямить нічого в місцевих проблемах, а не маючи розуму людини він і не може усвідомити усі складнощі, причини і наслідки навіть найдрібнішої з проблем людства, наприклад, питання, чому курчата переходять дорогу.  
Гадаю, в Заходу є принаймні один резон швидко закінчити з Росією. Це ІГІЛ, до створення і підтримки якої Росія, ймовірно, доклала зусиль. Річ у тім, що ісламський релігійний тероризм піднімає голову все вище, і на довготривалу боротьбу із ним потрібні скоординовані зусилля багатьох країн. А на два фронти війну вести незручно. Тому найкращим варіантом є "покласти" Росію якнайшвидше і перемкнутися на Близький Схід з його недобитим Талібаном і новоствореним ІГІЛом. Якщо КДБшники розраховували, що ісламісти відволічуть увагу Заходу від Росії, то вони (як завжди) прорахувалися - ІГІЛ є набагато актуальнішою загрозою для Заходу, і для боротьби з ним краще, щоб дріб'язок на кшталт Путіна під ногами не плутався. Маленьке і плюгаве має знати своє місце під шконкою.