Роздуми

Я колись згадував, що існує три типи людей - люди існування, люди процесу і люди мети. Це не моя категоризація, поцупив десь колись. Питання в іншому.

Переглядав тільки що виступ всесвітньо відомого психолога Філіпа Зімбардо і зрозумів, чому згаданий поділ існує.

Зімбардо поділяє людей на три групи відповідно до їхнього ставлення до часу. Люди існування базуються на минулому, вважаючи, що їхня "цінність" полягає в тому, ким вони були і що вони зробили. Люди процесу - це люди сьогодення. Вони мають за основну цінність процес, себто дію, що продовжується. А люди результату, це, безумовно, люди, орієнтовані на майбутнє.

В суспільстві теж є такий чіткий поділ, що йде хвилями відповідно до біологічного стану. Діти - націлені на майбутнє, але водночас ще не вміють його моделювати, тому вони знаходяться наче в гойдалці між майбутнім ("от виросту і ...") і теперішнім. Підлітки під час пубертатного періоду (так закладено еволюцією) фокусуються на поточному часі. В них під час перебудови нейронних мереж в мозку по-іншому (ніж в дорослих) працюють певні системи ( опис можна глянути тут ), тому підлітки не можуть співставити / моделювати поточні дії і їхній вплив на майбутнє (не відбувається так званий "cost-benefit analysis"). Дорослі люди, якщо вони дорослі, знаходять баланс між всьома трьома часами, але сфокусовані здебільшого на майбутньому (хоча, звісно, хто як). А люди більш літнього віку, з об'єктивних причин, приділяють чимало уваги минулому.

Повертаючися до Зімбардо - обов'язково перегляньте його виступ, щоб зрозуміти, як оптимальний баланс погляду на час може покращити ваше життя вже вчора.
Велика частина українських проблем має коріння в тому, що люди знаходяться в стані постійної підвищеної тривожності. Цей режим "бийся або тікай" (fight or flight), якщо він тримається в людини протягом довгого часу (а в нашій гібридній війні це саме так і є), призводить до блокування критичного мислення. Питання "що робити прямо зараз" перекриває будь-які питання, пов'язані із майбутнім, і блокує можливість як планувати на майбутнє, так і тверезо оцінювати сьогодення.

Американці, між тим, вирішують цю проблему досить просто і вельми функціонально - пігулками. Стрес життя в США, особливо серед "робочого люду", котрий встає о 4-ій, щоб о 6-ій вже відправити дитину на шкільний автобус (приклад з життя) неможливо вирішити просто психотерапією або медитаціями, оскільки він має об'єктивні причини. В США вельми поширене вживання транквілізаторів, зокрема Xanax (хто захоче, почитає) і пов'язаних. Широко використовуються також і антидепресанти.

Так, в США існує проблема надмірного споживання пігулок. Разом з тим, ми маємо вирішити, що важливіше - мати повноцінне життя, хай навіть і з пігулками, чи бути д'Артаньянами, котрі не вживають нічого, але при цьому знаходяться в стані постійної тривоги та стресу. Або ставати алкоголіками, виправдовуючи своє надмірне споживання дегустаціями, святами, п'ятнице-вечорами тощо. Поміркуйте, що вкорочує життя більше - пігулки, стрес чи алкоголь?

Ні, я не агітую за наркоту чи інші "substances" (це окрема велика тема, варта обговорення, та не варта тюремного ув'язнення). Але я вважаю, що українцям не вистачає медикаментозної допомоги. Як на мене, краще бути живим собакою, ніж дохлим левом. Валеріана - рулез, але для котів. Людям потрібні дієвіші способи зняти стрес. І алкоголь (єдина дозволена в Україні "речовина") як раз стрес не знімає, а підвищує нервозність і відчуття тривоги, аж до паніки. Легалізації коноплі населення боїться як вогню, хоча за всіма дослідженнями і статистикою, від коноплі проблем в рази менше, ніж від алкоголю. Тому медицина - наше все.
Вчені періодично займаються питанням блокування неприємних спогадів (хімічним шляхом або за допомогою гіпнозу тощо). Гарно описує таке блокування (і базує на ньому свою розповідь) Вольфганг Хольбайн в романі "Немезида" (дуже раджу, свого часу не написав про нього бо хворів і забув).
Ліричний відступ. Синхронічність в дії. По радіо грає Manowar ("Black Wind, Fire and Steel") і в цей момент читаю в вікіпедії: "С 2008 года вместе с американской хэви-метал группой Manowar работает над концептуальным фэнтези-проектом «The Asgard Saga»". Любителям статистики - яка ймовірність такого збігу?
Так от, терапевтичний ефект такого блокування може виявитись не таким ефективним, як на нього сподіваються. Здавалося б, шляхом гіпнозу можливо заблокувати небажані "записи" в пам'яті, і все добре? Але ж ні. Будь-яка подія не тільки запам'ятовується (а іноді може і не запам'ятовуватись усвідомлено), але й впливає на "світосприйняття" і подальшу поведінку. В цьому випадку блокування власне спогаду призведе до так званих "витиснених спогадів", але не вирішить проблему деформації світогляду і поведінки. В психології і психіатрії таке явище відоме давно і воно є негативним. З ним борються шляхом виявлення, проговорювання і переживання таких спогадів. Відповідно, блокувати спогади - це тупиковий шлях.
Люди так западають на "популярні" психологічні тести тому, що це власне не тести, а сеанс чорної магії без її спростування. Людині нецікаво дізнатись щось про себе - їй цікаво, вгадає тест, що уявляє про себе людина, чи "ага! - сказали суворі сибірські мужики". Якщо вгадає, - гарний тест, магія вдалась. А якщо не вгадає - ага, вдалося надурити тест і відчути себе розумним. Справжні ж тести є нудними, довгими (тест MMPI - 600+ питань) і потребують серйозного математичного аналізу для отримання висновків.
Здається, дехто занадто серйозно ставиться до життя. Є два способи вирішувати будь-яку життєву задачу (це стосується не тільки і не стільки обговорюваної задачки, а взагалі). В першому можна докладати всіх зусиль до її розв'язання, боротися до переможного кінця. Наслідком зазвичай буває або розчарування, оскільки задоволення від її вирішення не виправдовує витрачених зусиль, або обурення, якщо задача не піддалася вирішенню з будь-яких причин (і при цьому відчувається власна недоробка). Другий спосіб - це побудувати свою подальшу діяльність так, щоб та діяльність ніяк не залежала від вирішення чи не вирішення задачі. Тобто звести *важливість* задачі до нуля. Тоді не виникає жодної реакції (крім "ну і хрін з нею, проїхали") в разі нерозв'язання, а от ймовірність розв'язання значно збільшується. Чому? Читайте Трансерфінг Реальності.
Мужчине от "его" женщины требуется в первую очередь поддержка. И вот почему: мужчина по своей сути (заданной тестостероном) есть существо динамичное, не придерживающееся одного уровня, можно даже сказать "неустойчивое". Ибо он стремится забраться повыше в иерархии (даже если это иерархия над собственными детьми и женой), и в каждодневной своей деятельности самоутвердиться, поднять свой статус относительно окружающих людей. А так, как он это вынужден делать постоянно, то он не имеет четкого "нулевого уровня", по отношению к которому он мог бы оценивать свой текущий статус.

Если мы спросим женщину "ты кто?", она скорее всего (если это женщина, а не забитое бытом и неудовлетворенностью существо) ответит в первую очередь "я - женщина", и посчитает это достаточным. Если же спросить мужчину, кто он, то большинство мужчин надолго задумается. Почему? Потому что само по себе "мужчина" ничего не говорит, а социальная роль, статус значат намного больше. Немногие попытаются блеснуть остроумием, ответив "я - человек", но это звучит неубедительно и не отвечает на вопрос. Другие начнут называть свои социальные или биологические (отец, дед) роли. Кто-то назовет гражданство или национальность. Но все это - привязки к социуму и попытки обозначить свое место в нем.

И женщина может дать мужчине именно точку опоры, чтобы он знал, что он "муж" или "глава семейства" или "кормилец". Это позволяет мужчине чувствовать себя увереннее, даже его "широкая" социальная роль минимальна.

Подумалось ... Тупой человек - это который не понимает, что ему говорят. Глупый человек понимает, но не может сделать из услышанного логических выводов.

DB query error.
Please try later.