Роздуми

Я колись згадував, що існує три типи людей - люди існування, люди процесу і люди мети. Це не моя категоризація, поцупив десь колись. Питання в іншому.

Переглядав тільки що виступ всесвітньо відомого психолога Філіпа Зімбардо і зрозумів, чому згаданий поділ існує.

Зімбардо поділяє людей на три групи відповідно до їхнього ставлення до часу. Люди існування базуються на минулому, вважаючи, що їхня "цінність" полягає в тому, ким вони були і що вони зробили. Люди процесу - це люди сьогодення. Вони мають за основну цінність процес, себто дію, що продовжується. А люди результату, це, безумовно, люди, орієнтовані на майбутнє.

В суспільстві теж є такий чіткий поділ, що йде хвилями відповідно до біологічного стану. Діти - націлені на майбутнє, але водночас ще не вміють його моделювати, тому вони знаходяться наче в гойдалці між майбутнім ("от виросту і ...") і теперішнім. Підлітки під час пубертатного періоду (так закладено еволюцією) фокусуються на поточному часі. В них під час перебудови нейронних мереж в мозку по-іншому (ніж в дорослих) працюють певні системи ( опис можна глянути тут ), тому підлітки не можуть співставити / моделювати поточні дії і їхній вплив на майбутнє (не відбувається так званий "cost-benefit analysis"). Дорослі люди, якщо вони дорослі, знаходять баланс між всьома трьома часами, але сфокусовані здебільшого на майбутньому (хоча, звісно, хто як). А люди більш літнього віку, з об'єктивних причин, приділяють чимало уваги минулому.

Повертаючися до Зімбардо - обов'язково перегляньте його виступ, щоб зрозуміти, як оптимальний баланс погляду на час може покращити ваше життя вже вчора.
Чи замислювалися ви, що свобода волі можлива, лише коли ми виводимо свідомість за межі системи?

Припустімо, що свідомість є продуктом роботи біологічного комп'ютера, що називається "мозок". Тоді будь-яка дія людини є наслідком роботи цього комп'ютера, тобто функцією від вхідних параметрів, що діють на комп'ютер. Як і будь-яка функція, її результат прямо залежить від вхідних параметрів, що їх визначає система в цілому. Неважливо, наскільки складним є набір вхідних параметрів, на виході детерміноване значення. Тобто ніякої свободи волі тут бути не може.

"Свобода волі", а отже і відповідальність, з'являється тоді, коли ми визнаємо свідомість зовнішньою до предмету аналізу цією свідомістю. Якщо до набору вхідних факторів додається якийсь зовнішній, непередбачуваний, фактор, тоді і лише тоді ми можемо говорити про те, що результат залежить від цього зовнішнього фактора. Тобто, лише в цьому випадку виникає відповідальність як наслідок свідомого вибору.

І прислуховуючись до равіна, котрий пропонував зняти хрестик, ми маємо або бути суворими матеріалістами і скасувати кримінальний кодекс, або визнати, що наші знання про людську свідомість підлягають перегляду.
... а підрозділ фізики, що вивчає взаємодію між групами елементарних часток в складних системах, утворених цими групами.

Астрономія ж, в повній відповідності із законом Гермеса Трисмегіста, вивчає таку саму взаємодію між групами макрочасток (астрономічних тіл).
Людство вигадало велику кількість мов, і всі вони дуже цікаві з точки зору структури і елементів. Так, можна згадати 32 часи у французькій мові, 6 відтінків "е" в литовській (здається) чи 14 відмінків в естонській (теж здається - можу щось плутати). Семітські і арабська мови утворюють слова не шляхом використання префіксів і суфіксів, а шляхом зміни голосних в слові. Існує теорія (яку не можуть ані 100%-во підтвердити, ані спростувати, якщо що, то я за неї), що мова, а точніше, граматична будова рідної мови людини впливає на патерни мислення. Зокрема психологи твердять, що якщо дитині казати "не лізь, бо заб'єшся", то вона "запрограмується" на "заб'єшся" і таки буде битись. Це, знов таки, теорія (чи навіть гіпотеза), але особисто мені така граматична конструкція не подобається. Не тільки тим, що дитина "запрограмується", а й тим, що відсутній чіткий зв'язок між умовою та наслідком (фраза "якщо залізеш, то може статися, що заб'єшся" є більш повною, але довгою). Так от, як на мене, мови потребують особливих граматичних форм дієслова, для позначення причини і наслідку. Наприклад у фразі "якби знав, де впадеш, — солому підстелив би" є як раз причина ("якщо знати" / "якби знав") і наслідок ("то підстелив би"). Ми бачимо, що в "поточній версії" мови особливість цих форм позначається допоміжними словами "якби" і (пропущеним) "то", а в якості дієслів використовуються нейтральні форми минулого часу. В деяких мовах існують ті чи інші види умовного способу дієслів, котрі і використовуються замість допоміжних слів, але принаймні в слов'янських такого немає. Якщо прийняти теорію про вплив граматики мови на свідомість, то можливо, що і [відсутність] вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки залежить від наявності вищеописаних форм дієслів в мові? Адже коли дитина чує весь час чіткі зв'язки в мові, то в неї краще розвиваються і відділи мозку, що займаються причинно-наслідковими зв'язками. В такому випадку чи можливо, що для зупинки потупішання людства необхідно розвивати і граматику мов?
Тести на "емоційний інтелект" є нічим іншим як спробою підсолодити пігулку тим недоумкам, що завалили тест на IQ.
Данный пост является развернутым комментарием к двум русскоязычным обсуждениям, засим и пишется по-русски, на случай, если причастные лица захотят прочесть.

Сложность окружающего нас мира бесконечна, т.е. когда мы движемся глубже в рассмотрении объекта, мы обнаруживаем сложную составную природу этого объекта на том уровне, на котором мы его рассматриваем (прим. граница granularity в микромире будет доказательством того, что мы живем в дискретном мире, смоделированном на суперсуперкомпьютере какого-то другого мира). Такую же природы мы обнаруживаем и с усложнением некоторого явления.

Есть еще такая лемма - "любая замкнутая система либо противоречива, либо неполна". Т.е. не существует идеальных сферических коней в вакууме -- у самого сферического из всех вакуумных коней будет либо трещина на левом копыте, либо лишняя волосина в хвосте.

И тем не менее проблемы с копытами не доказывают нам, что конь - хищник, и не опровергают существующих правил описания сферических коней в вакууме. Зубы дареного коня могут формировать частный случай сферического коня и вводить дополнительную сложность в систему уравнений, описывающих коня, но они (зубы) не делают эти уравнения автоматически неверными.

По-моему, объяснил. Теперь к делу.

Обсуждение А - очередному человеку, верящему лишь своему житейскому опыту, доказывал сегодня, что скорости автомобилей при столкновении не складываются. Это на самом деле интересная задача, поскольку ее правильное решение противоречит решению простому и очевидному (очередной раз подтверждая, что самое простое решение не всегда является правильным). Действительно, обывателю непонятно, почему от столкновения двух автомобилей на скорости в 100 км/ч будет столько же повреждений на один автомобиль, сколько от столкновения одного из этих автомобилей с бетонной стеной на той же скорости. Но это только начало :). Люди, припертые к стене простой математической формулой, умудряются найти лазейку. Простая формула (на пальцах) показывает случай с двумя одинаковыми автомобилями. Понятно, что когда автомобили будут существенно отличаться, то формула изменится. И тут сознание человека играет с ним злую шутку. Люди считают, что данный частный случай (автомобили отличаются) автоматически опровергает истинность формулы для одинаковых автомобилей. И продолжают считать и утверждать, что скорости складываются.

Обсуждение Б на тему "почему русские так любят халяву". Простой ответ - сочетание климатических, географических и социокультурных условий является ключевым фактором возникновения такой любви. Конечно, ответ упрощен (в обсуждении я давал ссылку на детальные описания процесса). Возражение автора обсуждения - "в Канаде или Норвегии те же климатические условия". Мой аргумент, что там отличаются географические и социокультурные условия, не принимается и, более того, используется для той же ошибки сознания -- автор утверждает, что поскольку особенности каждой из стран усложняют связь, простой ответ является неверным. Но позвольте, каким образом он становится неверным? :) Наоборот, если бы из разных условий вытекал одинаковый результат -- вот *это* позволило бы нам говорить, что ответ *возможно* неверен. А когда из разных условий вытекает разный результат - это отлично.

В качестве резюме и иллюстрации хочу привести в пример теоретическую физику. Существует Ньютоновская физика, описывающая движение твердых тел. Она *работает*. Но вместе с тем она неприменима на более высоких скоростях, где действует Теория Относительности. Но разве такая неприменимость отменяет ее действие на малых скоростях? Нет. В свою очередь ТО действует для тел на околосветовых скоростях, однако отказывается работать в микромире. Разве это автоматически отменяет действительность ТО в сфере ее применения? Нет.

Напоследок хочу заметить, что рассмотренную ошибку в рассуждениях очень легко допустить как случайно, так и преднамеренно. А это значит, что ошибку нужно уметь распознавать и нейтрализовать как в собственных, так и в чужих рассуждениях. Стоит ли ее допускать преднамеренно с целью сбить с толку или переспорить собеседника, каждый решает сам.
Дивна річ -- якщо очі дані людині (і тварині загалом) для активної дії "дивитись", то вухами не тільки слухають, а ще й чують (пасивна дія). Тобто від перегляду можна відключитись (навіть якщо людині зафіксувати вії, вона може розфокусувати зір, щоб запобігти перегляду), але не можна відключитись від того, щоб чути зовнішні звуки. На це, звісно, є еволюційне пояснення (слух є сигнальною системою, в той час як зір - інструментом), але в сучасному світі така сигнальна система створює проблеми.
Мир, как в рамке:
Тихо и тепло,
Он круглый, словно банка,
И ясный, как стекло.
Машина Времени
Современная физика подобралась к границам вселенной и уже пытается заглянуть за ее пределы, представить и смоделировать время и пространство до и за пространственно-временными рамками вселенной.

А теперь представим себе рыбу в круглом аквариуме. К ней поступают сигналы из прекрасного далека. Свет поступает неравномерно, где-то отклоняется, где-то прерывается. Рыбка может сделать вывод о пульсарах (чередование дня и ночи), черных дырах, пылевых туманностях.

Рыбка может попробовать достичь далеких светил, но физические законы (различия в плотности среды на границе обитаемой вселенной - стенки аквариума) не дадут ей этого сделать. Разогнавшись рыбка может выскочить из своей вселенной наружу (через верх аквариума), но она не может даже предположить, что ее там ждет, а может лишь проводить теоретические изыскания. А ждет ее недружелюбная среда, в которой рыбка погибнет в течение короткого времени. В этой среде действуют другие законы гравитации, там почти нет плотного вещества ...

Рыбка может создать религию, а может даже и космологическую теорию, и скорее всего эта теория даже будет непротиворечива. Но вряд ли рыбка без помощи извне сможет узнать, что ее базовые понимания вселенной категорически неверны.
Телепортер вже винайшли. Сучасний телевізор - це приймальна частина телепортера, передавач якого встановлений на смітнику.
"К нам сегодня заходил некропедозоофил". До мене в коментарі сьогодні заходив злобствующій представник російськомовного люмпен-пролетаріату України. З претензією на свою зверхність на підставі мовного питання (бо в його уяві ті, хто розмовляють російською, крутіші за тих хто розмовляє українською). Але мова не про нього... Я зараз читаю одну цікаву книжку про виникнення європейської раси, історію антропології тощо. І дуже кидається в очі паралель між істотами на кшталт вищезгаданої і спробами певних представників homo erectus довести, що європейці кращі просто тому, що вони пішли від іншого предка, аніж семіти з азіатами. Якщо ви скажете, що це неправильна ідея, то побуду адвокатом диявола - а чому неправильна? Палеоантропологія не може обгрунтовано довести (в науковому сенсі цього слова), що предок був спільний. Тобто немає прямої від мавпи до людини. Зараз вже звучать думки, що кроманьйонці могли схрещуватись із неандертальцями (фото МИколи Валуєва додається :). З іншого боку точно так само немає підгрунтя до твердження, що різні раси походять від різних предків (тобто що існує розгалуджене дерево). Аналіз ДНК не дає точних відповідей на всі питання, що виникають при доведенні тої чи іншої позиції (не кажучи вже про те, що цілісність ДНК з кісток, яким 200-300 тис. років, є вельми сумнівною). Вочевидь довести як одну точку зору, так і іншу не вдасться аж поки людство не навчиться вирощувати дорослих особин з наявного ДНК, або не винайдуть машину часу. А до тої пори є сенс не враховувати той чи інший варіант як підгрунтя до будь-яких подальших наукоподібних доказів. Тобто, ми не можемо ані довести ані спростувати расову теорію, тому ми не маємо права як підтримувати, так і звинувачувати в нелюдяності її прихильників (або противників). Толерантність в даному випадку буде полягати не в тому, щоб захищати одних проти інших, а в тому, щоб дати можливість обом сторонам виказувати свою позицію. Так само, як і походження людини чи мову, що її використовують, не можна використовувати для оцінки її розумового, майнового і соціального статусу. Бо будь-яка спроба довести свою зверхність на підставі суто використаної мови наближає таку людину до пітекантропа швидше, аніж расова теорія.
Помните диалог -- "Пациент скорее мертв, чем жив. Нет, пациент скорее жив, чем мертв"? Этой фразой из детского произведения Алексей Толстой предвосхитил одну из главных задач современной теоретической науки -- как определить, что такое "жизнь" и как отделить живое от мертвого.
Определение "живого" - одна из самых сложных задач современной науки. Чем дальше продвигается наука (не наша, западная) в информатике, биотехнологиях и нанотехнологиях, тем сложнее определить, что же является живым. Очевидно, что определять живое как основанное на углероде, по меньшей мере бессмысленно - ничто не противоречит утверждению, что во вселенной могут существовать формы "жизни", использующие иной набор химических элементов в своих "телах".

Вот встретил такое определение у :

"Живыми называются такие системы, которые способны самостоятельно поддерживать и увеличивать свою очень высокую степень упорядоченности в среде с меньшей степенью упорядоченности."
Э. Либберт

Чудесное определение. Но ... неверное. Проблема, как вы, вероятно, догадались, в слове "самостоятельно". Живой организм не является закрытой системой. Это динамичная открытая система, взаимодействующая с окружающей средой. Если человека заключить в закрытое пространство, изолированное от источников информации для человеческих органов чувств (напомню, что кроме широкоизвестных пяти есть еще чувство ориентации в пространстве ака вестибулярный аппарат, чувство температуры и можно посчитать еще), то у него очень скоро начинаются "видения" - мозг за неимением информации внешней начинает создавать и переваривать информацию внутреннюю. Если человека оставить в этом (или не в этом) пространстве надолго, то организм начнет уничтожать сам себя, высасывая питательные вещества из клеточных запасов. Таким образом, самостоятельно человек (да и любое другое существо) существовать не может. Он что-то потребляет из окружающей среды, и что-то производит (как минимум, все живые существа дышат). Таким образом, как мы можем изменить указанное определение?

Живой является система, способная целенаправленно взаимодействовать с окружающей средой с целью поддержания и увеличения степени внутренней организации (упорядоченности) относительно других систем в окружающей среде.




DB query error.
Please try later.