Роздуми

Оскільки я на ситуацію дивлюсь трохи на відстані (хоча і є дуже зацікавленою особою), то я спробував скласти невеличкий перелік питань і відповідей, котрі мені здаються нейтральними і дозволяють більш тверезо оцінити обстановку.

Q: "Шеф, всьо пропало!"
A: Ситуація дійсно розвивається швидше, ніж звикли політики різних країн. Але для світової спільноти ситуація хоча і неприємна, але не критична.
"Гарячої" війни немає, і всі без виключення її дуже не хочуть. Саме тому до "всьо пропало" ще дуже далеко.
Заходи вживатимуться, хоча й не так швидко, як цього хочеться пересічному мешканцеві України.

Q: "Захід нас злив".
A: Покладатися слід на себе. Захід має і захищає свої інтереси, котрі можуть збігатися, а можуть не збігатися з інтересами населення України.
Поки що наші інтереси збігаються дуже сильно, і цьому слід радіти. Воювати за нас захід не полізе (див. попереднє питання), але можливу допомогу він надає.

Q: "Заходи західних країн недостатні".
A: Задача західних країн - не влаштувати протистояння, а вгамувати агресора і примусити його до відновлення ситуації, котра існувала до вторгнення.
Задачі розпочати холодну (а то й гарячу) війну немає. Тобто кожна дійова особа повинна знайти баланс між засобами тиску і збереженням можливости для контактів.

Міжнародні санкції накладаються поступово, але без поспіху. Вони йдуть і тиск збільшуватиметься.
На Іран тиснули багато років, на КНДР тиснуть досі (і в результаті тиску певні зміни відбуваються).
Так, з точки зору пересічного громадянина це все неймовірно повільно.
Але зараз йдеться не про тактичні дії, а про зміну (чи запобігання негативним змінам) "розкладів" в усьому світі, а такі глобальні дії- це питаня мінімум 5-10 років.

Q: "Влада все злила".
A: Україна в поточний час (ще починаючи з грудня) - не суб'єкт, а об'єкт.
Які домовленості існують між суб'єктами і владою, ми не знаємо. Які є цілі і які вироблені шляхи їх досягнення - теж. Тому твердження, що влада щось комусь злила, не має розумного обґрунтування.
Поки що події розвиваються в позитивному ключі -- війни з очевидно сильнішим супротивником вдалося (принаймні поки що) уникнути, водночас здійснюється укріплення війська.

Q: "Крим здано"
A: Здано всю країну. В 2010-му році. Тими, хто обрав Януковича президентом. Тими, хто вважав Росію другом, а то й братським народом. Тими, хто не хотів і не хоче вивчати і використовувати українську мову, хто кричав (і кричить) про бендерівців зараз, хто приймає гроші від Кремля.
Зараз Крим є і залишається українською територією, тимчасово окупованою країною, котрій існувати лишилося не так довго (в історичному масштабі, звичайно).
Так, тим, хто там опинився в окупації, зараз нелегко. На цьому і слід сконцентрувати увагу і допомогти людям.

Q: "Всі навкруги - провокатори" (включно зі Свободою).
A: "Не варто шукати злий умисел там, де все пояснюється звичайною дурістю".
Ідіоти не з Місяця звалилися, а жили і продовжують жити серед нас протягом всіх років.
Наївно думати, що вони різко порозумнішають.
Також більшість "диванної сотні", що пише в соц.мережі, пише від емоцій, а не від тверезого міркування, і змінює свої думки по 5 разів на день.
Ну і звісно навіть журналісти з громадськими діячами не є політиками і не розуміють, як працює дипломатія і за якими геополітичними законами існує світ (я сумніваюсь, що це розуміє будь-хто, але в професійних політиків хоча б досвід і практика є).

Q: "Куди дивиться Аваков, Наливайченко, Турчинов, Яценюк!"
A: У владі теж люди, в котрих в добі 24 години і спати іноді потрібно. Вони працюють.
Вони фізично не в змозі за 3 тижні, що пройшли з моменту втечі Януковича, вирішити проблеми, котрі вся країна напрацьовувала 20 років.

Q: "Ходімо воювати / вибивати росіян з Криму / атакувати Кремль"
A: Ми живемо в 21-му сторіччі. Люди морально не готові воювати, і тим більше вмирати.
Росіяни теж не готові, але в цьому випадку маємо війну кількісну - в кого більше техніки, той і виграв.
В України техніки значно менше, а НАТО вписуватись за нас не рветься (були і сигнали, що впишуться, але й протилежні, тому покладатися на НАТО не варто).

Q: "Ми - Дартаньяни"
A: Ага. Останній місяць. А до того 23 роки були самі знаєте хто. І це чудово, що хоч 5-10% населення за місяць прокинулися і усвідомили себе патріотами і бандерівцями. Іншим людям потрібен час, багато часу.
Розбудова держави і перебудова свідомости нації - заняття на кілька десятиліть, а попередні два десятки років здебільшого відбувалося гальмування, а не розбудова.

Q: "Ми втратимо Україну"
A: Це здебільшого емоції. України ніколи і не було -- була дещо модернізована УРСР, котра дійшла свого кінця з історичних причин.
Зараз є шанс здобути справжню Україну як національну державу. І слід цим шансом скористатися.
Читаю про підпали машин і думаю, що борці за справедливість та інші публічні персони ну взагалі клепки не мають.

Йде війна, а не іграшки і не "мирний протест", як комусь досі здається.

Якщо ти йдеш у бій, хто прикриватиме тили? Майно має бути не тільки застраховане, але й приховане (ну хоча б в закритих гаражах, якщо йдеться про автівки). Родичі мають або жити в іншому місці, або виїхати за кордон.

Наші ж борці, мабуть, думають, що якщо вони праві, то їхня правота одразу ж забезпечує безпеку їм і їхньому майну.

Навіть журналісти зараз в небезпеці, але в них війна все життя, якщо вони працюють в Україні, відповідно їм слід бути готовими до проблем кожного дня, а не тільки зараз.
9 днів пройшло, як "верховна рада" "прийняла" закони, що обмежують основні демократичні свободи в Україні. Я тоді написав свої міркування і спрогнозував подальші дії влади. Але дивно і жахливо, наскільки швидко мої передбачення справдилися.
а) не пройшло й тижня, як тітушки полюють по місту на киян
б) якщо введуть надзвичайний стан, то виїзд за кордон буде обмежено
в) розглядається варіант (чи вже прийняли?) закону, згідно з яким майно підприємств і організацій, котрі "сприяють екстремістській діяльності", буде арештовуватися.

Оруел дивився на 50 років вперед, мої прогнози справджуються за тиждень.
Кожна нація виборює свою незалежність насильством. Українцям незалежність впала в руки. Але як і в фільмі Пункт Призначення доля рано чи пізно візьме своє. От і українці мають пройти через насильство для затвердження нації.
А заодно насильство покаже майбутнім wanna be dictators, що цей номер спокійно не проходить.
You say you'd like to stay
But this is not your time
Go back, find your own way
To future world
© Helloween
Цікаво було би дослідити психологію людини, котра потрапила в світле майбутнє, а потім змушена була повернутися в свій час. Чи буде ця людина засмучена втратою чи навпаки натхненна побаченим? Чи буде вона активно будувати це майбутнє чи навпаки складе руки (адже її дії не вплинуть на майбутнє)?

Чи може в якомусь фантастичному романі це вже описувалося? Машину Часу Уелса не враховуємо.
Здається, люди вкрай здивовані ситуацією і подіями, котрі відбулися сьогодні (16.01.2014 - для архівів) із "прийняттям" "законів" Верховною Радою. Між тим в цих "законах" немає нічого нового чи неочікуваного - не сталося нічого, про що би раніше не попереджали. . Про те, що випускник тюремних університетів може побудувати в країні лише зону, писалося (і мною теж) і в 2004-му і в 2010-му роках. Про те, що до влади прийшли бандити зі своїми поняттями, теж говорилося в тих же дописах і записах. Те, що далі буде тільки гірше, я повторюю вже майже 4 роки.

Здається, до людей ця думка доходить дуже повільно.

Але зачекайте, ще не кінець!

Наступними кроками в побудові зони покращеного комфорту стануть
а) полювання спеціально озброєних і налаштованих гопників антифашистів груп охорони порядку на україномовних мешканців і подальша їхня "посадка" "за пособництво фашистам" (є в нас тепер стаття за це),
б) заборона на виїзд з держави без дозволу царя (як власне в російській імперії було), щоб ніхто не втік непокращеним,
в) захоплення в полон затримання на невизначений термін бізнесменів із подальшою конфіскацією майна на користь антифашистів.

Що я ще забув - дописуємо в коментарях.
Замислився: рано чи пізно Леніна з Мавзолея винесуть (за неактуальністю). Чи покладуть туди Путіна? А до чи після? Адже не може будівля стояти пустою.
Поведінка людей в Україні останні півтора-два тижні показала жалюгідну картину. Ані нації, ані суспільства в Україні немає.

По-перше, дві великі групи людей дивляться в діаметрально протилежні боки. Як би не хотілося "євроінтеграторам" вважати, що вони праві, в умовах демократії (на відміну від ноократії) раби мають таке ж право вважати, що вони мають жити в рабстві, як і прихильники свободи. І це право їм надала демократія, тому скаржитись на ситуацію тепер зась.

І ці ідейні раби масово підтримують силові дії Януковича. Я підозрюю, що якщо почати п и бити цих рабів, то вони щиро дивуватимуться з приводу "а їх то за що". І, повторюсь, будуть зі свого боку праві - їм законом і прагненням людей до рівності надано рівні права з тими, хто хоче жити як людина, а не як бидло в стійлі.

По-друге, мрія про покращення життя вже сьогодні шляхом асоціації з Європою - це єдине, що є спільного в тих десятків і сотень тисяч людей, котрі виходили на громадські акції. Люди в таких акціях ще здатні на кооперацію на побутовому рівні, але вже на рівні розуміння публічних процесів жодної згоди немає.

І "майдан без політики" (маячня якась, адже у випадку з асоціацією прямо йшлося про те, хто керуватиме державою - дует мордорських пігмеїв чи український народ), і недовіра до опозиції (а де іншу взяти?) і, власне, нерозуміння того, що діяти хочеться законними методами - це все індикатори відцентрових сил в спільноті. Я ще пів-року тому писав про те, що об'єднати жадані риси в одній особі неможливо. люди повністю нездатні йти на компроміси. Кожен хоче, щоб було "по його", а якщо хтось не згоден - "по пиці отримай".

Узагальнюючи можна сказати, що кожна людина зараз будує свій особистий кокон і не хоче мати нічого спільного з оточенням. Це стратегія індивідуального виживання, котра на жаль, не може існувати в замкненому суспільстві розміром з державу (там, звідки немає виходу). Індивідуальне остаточне рішення можливе лише в формі міграції, але відкинувши розмови може виїхати з країни ну 3-5 млн, не більше. А решті людей тут так чи інакше доведеться жити.

До чого така стратегія індивідуального виживання може призвести, ми бачимо на прикладі Росії, котра стрімко деградує і вже за кілька років може перейти в стан відкритої громадянської війни ("відкритої" тому, що війна між верствами населення там ведеться вже не перший рік, хоча останнім часом вона різко активізувалась).

Питання лише в тому, чи зможе Україна отямитись і чи зможуть люди поступитися стратегією індивідуального виживання заради спільного майбутнього. Але враховуючи історію і український хуторянський менталітет я боюся, що відповідь буде негативною, а Україну як державу очікує крах.
Російський бізнес (рівно як і український бізнес із російським корінням або власниками) має за взірець своїх монголо-татарських предків. Їхньою метою є захопити, знищити ворога клієнта і насадити свої правила. Якщо бідолашному клієнтові не пощастило - можна міняти поштову адресу, бо відбитися від ненав'язливих розсилок неможливо. Розсилки від бізнесів (цілком офіційні) ведуться російською мовою, без вказання джерела (а кому цікаво?), без можливості змінити адресу підписки чи відписатися (а то - коли це рабам давали волю? В 15-му столітті?). Цікаво, що в україномовних розсилках таких проблем я не зустрічав - чи то їх просто менше, чи то їх роблять більш культурні люди.

І як я не зневажаю spamhaus і інших антиспамерів (котрі зазвичай гірші за спам), неадекватних горе-бізнесменів можна лікувати виключно блокуванням на рівні провайдерів і DNS.
Найбільш щасливою людина є, коли бачить світле майбутнє. І найбільш нещасною -- коли майбутнього не бачить.

DB query error.
Please try later.