Роздуми
26.01.0013
13:46
Слухаю пісню, що років з п'ять стояла в мене на телефоні, The Way I Am від Eminem, і думаю -- соціальні мережі виявились тим свистком, в котрий пішла вся пара молодих американців. В той час, як гайки закручуються і соціалізм накриває Америку, весь потяг до самовираження, до справедливості і тому подібних молодіжних речей каналізовано в соціальні мережі. Що дозволяє фінансистам надувати бульбашки і позбавляти цю саму молодь (і не тільки молодь) майбутнього, адже пенсійні системи по всьому світу не витримують навантаження, а енергія молоді витрачається на лулзи і котиків в інтернетах.
Повертаючись до музики, де соціальні речі, соціальні співаки? Згаданий Eminem, Ms.Dynamite з її "It takes more" (почитайте тексти) - де вони? Де їхня заміна? Немає. Непотрібні. Justin Bieber і Ріана - ось улюбленці сучасної американської молоді. Жвавенько і солоденько. І ані слова про політику, чуєте?
21.01.0013
10:36
Хтось сказав, що в житті важливо не те, скільки ти прожив, а те, скільки тобі лишилося. І кожен день, враховуючи день народження, рівною мірою скорочує цей термін. З огляду на це святкувати дні народження і взагалі на них зважати вважаю безглуздим.
20.01.0013
15:52
Відвідали сьогодні виставку Миколи Пімоненка, українського художника кінця 19-го століття. Мені сподобалося, дітям менше, але хто їх питає 
.
Так от, Андрій Воргола судячи з усього не був винахідником поп-арту - Пімоненко створював по кілька екземплярів одної і тої ж роботи в кількох розмірах (судячи з усього для подальшого продажу). Нагадує тиражування славнозвісної банки з кетчупом Ворголою.
.
Так от, Андрій Воргола судячи з усього не був винахідником поп-арту - Пімоненко створював по кілька екземплярів одної і тої ж роботи в кількох розмірах (судячи з усього для подальшого продажу). Нагадує тиражування славнозвісної банки з кетчупом Ворголою.
05.01.0013
08:12
Популярними порадами останніх декад стали "живи сьогоденням" і "живи так, наче цей день в тебе останній". І дуже скоро він таки перетвориться на останній. Бо при такому підході гаслом цього дня буде "більше". А постійно "більше" людина не може ані споживати, ані створювати. Надірветься.
Будь-яка діяльність (причому в різних масштабах) потребує періодів неактивності. Як для відпочинку, так і для усвідомлення того, що відбувається, для зміни фокусу уваги.
І ось тут можна згадати про біоритми, колись популярні, а потім забуті. Не можу сказати, чи вони в дійсності працюють для всіх чи тільки для деяких людей, але в будь-якому разі ритмічність діяльності притаманна будь-якій людині. Тому навіть якщо спробуєте слідувати завєтам Ілліча вищезгаданим порадам психологів, то надовго вас не вистачить. Забийте. Краще виявіть свої ритми і те, що на них впливає, і дійте відповідно до цих ритмів.
03.01.0013
12:28
Виявляється (слоу...чпок) ще в 2010-му році кабінет міністрів вніс зміни до правил транслітерації імен і назв. Зокрема це актуально для закордонних паспортів. Причому, змін там було лише декілька, але в мене вийшло дві зміни в імені.
Загалом те, що в мене зараз записано в паспорті, ніякого відношення до правильного англійського написання взагалі не має. Бо ідіоти - імена потрібно перекладати, а не транслітерувати. Прізвища теж краще приводити до міжнародно прийнятих форм. Тобто в паспорті жінки має писатись (можливо, за її бажанням) закінчення чоловічого роду, а не жіночого. Чому - та тому, що в чужий монастир зі своїм статутом не лізуть.
01.01.0013
18:24
Людство вигадало велику кількість мов, і всі вони дуже цікаві з точки зору структури і елементів. Так, можна згадати 32 часи у французькій мові, 6 відтінків "е" в литовській (здається) чи 14 відмінків в естонській (теж здається - можу щось плутати). Семітські і арабська мови утворюють слова не шляхом використання префіксів і суфіксів, а шляхом зміни голосних в слові.
Існує теорія (яку не можуть ані 100%-во підтвердити, ані спростувати, якщо що, то я за неї), що мова, а точніше, граматична будова рідної мови людини впливає на патерни мислення. Зокрема психологи твердять, що якщо дитині казати "не лізь, бо заб'єшся", то вона "запрограмується" на "заб'єшся" і таки буде битись. Це, знов таки, теорія (чи навіть гіпотеза), але особисто мені така граматична конструкція не подобається. Не тільки тим, що дитина "запрограмується", а й тим, що відсутній чіткий зв'язок між умовою та наслідком (фраза "якщо залізеш, то може статися, що заб'єшся" є більш повною, але довгою).
Так от, як на мене, мови потребують особливих граматичних форм дієслова, для позначення причини і наслідку. Наприклад у фразі "якби знав, де впадеш, — солому підстелив би" є як раз причина ("якщо знати" / "якби знав") і наслідок ("то підстелив би"). Ми бачимо, що в "поточній версії" мови особливість цих форм позначається допоміжними словами "якби" і (пропущеним) "то", а в якості дієслів використовуються нейтральні форми минулого часу. В деяких мовах існують ті чи інші види умовного способу дієслів, котрі і використовуються замість допоміжних слів, але принаймні в слов'янських такого немає.
Якщо прийняти теорію про вплив граматики мови на свідомість, то можливо, що і [відсутність] вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки залежить від наявності вищеописаних форм дієслів в мові? Адже коли дитина чує весь час чіткі зв'язки в мові, то в неї краще розвиваються і відділи мозку, що займаються причинно-наслідковими зв'язками. В такому випадку чи можливо, що для зупинки потупішання людства необхідно розвивати і граматику мов?
31.12.0012
21:59
Усталый человек бредёт по пустыне. Ему ужасно плохо и дурно.
В изнеможении он падает на песок, поднимает руки к небу и стонет: "Господи, как же я хочу пить!".
Вдруг сверху падает лопата, человек поднимает её и начинает копать в этом месте.
Буквально сразу же натыкается на подземный источник, пьёт и идёт дальше.
Голос сверху: "Лопату верни!".
Человек подбрасывает лопату, она исчезает. Он идёт дальше и говорит: "Господи, я ужасно хочу есть!".
Сверху снова падает лопата, и человек выкапывает себе свёрток с едой.
Путник утоляет голод и откуда-то сверху снова звучит голос: "Лопату верни!".
Человек подбрасывает лопату, она исчезает. Он идёт дальше и снова взывает к небу:
"Господи, как же я хочу женщину!".
В ответ на это опять падает лопата, он хватает её, начинает остервенело копать... 5,10 метров. Ничего.
Человек падает от усталости и, проклиная всё на свете, матерится: "Господи, как же я заебался!".
Голос сверху: "Лопату верни!".
Амінь.
22.12.0012
15:25
Цікаво, а наступного року святкуватимуть річницю кінця світу?
19.12.0012
13:50
Дано - дві трилітрові пляшки олії. Одна влазить в тумбочку, інша ні. Питання - яку пляшку купить покупець наступного разу?
А між тим ніякої причини робити пляшку вищою немає, крім непродуманості упакування.
17.12.0012
07:31
З початком роботи нового складу ВР почалися і розмови про негідників-"тушок", що перебігають з опозиції до ПР, і про саму опозицію, нездатну щось робити, і про лицемірних комуністів з ПРасами. І виникає питання, як же так сталося, що обирали начебто нормальних людей, а вийшло знову як завжди.
Насправді нічого дивного в цьому немає, і ВР є відображенням сучасного українського суспільства. Як співалося в комуністичній пісні, "вийшли ми всі з народу". І дійсно, депутати не прилетіли з Марса, і навіть не приїхали на танках з сусідньої країни. Вони виросли і живуть в переважній більшості поруч зі своїм виборцем і є чиїмись родичами.
Що ми можемо "пред'явити" депутатові? Хворобливий потяг до матеріальних ресурсів, егоїзм і нехтування інтересами держави і суспільства, неповагу до української історії і культури, зраду інтересів держави на свою користь, бажання виказати свою зверхність оточуючим. Але хіба населення хоч на крихту краще?
В пересічного українця, навіть представника середнього класу (і в цих, до речі, ці проблеми виражені найбільше), бачимо те саме колекціонування речей (тут і автотранспортний колапс в великих містах, і велика кількість споживчих кредитів на матеріальні блага). З кожним днем все помітніше стає повне ігнорування оточуючих і намагання довести свою крутизну - це і хамство на дорогах, що зростає, і жалюгідний стан під'їздів в багатоквартирних будинках (тупенькі не знають чи не розуміють, що під'їзди є їхньою власністю, яким вони і мають опікуватись, а не абстрактний ЖЕК), і паркування на тротуарах і дитячих площадках, і навіть банальні розмови в повний голос по мобільному в суспільних місцях (часто не зважаючи на пряму заборону) і, врешті решт, боротьба курців за право труїти оточуючих продуктами своєї слабкодухості.
Зрадництво (як і жадібність) - це взагалі історична риса українців. Можна навіть сказати, що без зради не було б українця як поняття. Важко сказати, коли це почалося -- на мій погляд, зачинателем цієї славетної традиції був Хмельницький, що порушував і військову присягу, і зраджував дружині, і котрого чомусь багато хто вважаює героєм українського народу.
Звісно, такі національні риси мають своє історичне підгрунтя - населення, що століттями знаходилося під чужою владою, розірване на шматки під різними країнами, мало захищати в першу чергу свої особисті інтереси, а не інтереси соціальної групи. Але від цього не легше.
Окремим болем є дивне відношення народу до української мови і культури. Переважна більшість населення називає українську мову рідною, при цьому розмовляє і пише російською і споживає виключно російський інформаційний продукт. За їхніми поняттями розвивати державну культуру має якась абстрактна держава, а народ буде осторонь. Але ж, дозвольте, в державних установах працює той самий народ, не зелені чоловічки, то і він теж буде осторонь.
Тому якщо хочеться жити в нормальній країні, то починати потрібно із себе. Найпростіше - припинити палити в громадських місцях і почати використовувати українську мову на письмі. Це не так складно, як здається, і водночас доведе вам і оточуючим, що змінювати себе і країну на краще - можливо.
