Роздуми

Раніше я думав, що всі питання в житті зводяться до питання про сенс життя. Але зараз, ознайомившись із різноманітними теоріями, які стосуються всесвіту, я розумію, що питання про сенс життя не є кінцевим. А ключовим на зараз є питання про природу реальності. Сенс життя залежить саме від природи реальності. І мали рацію миші, що ставили The Ultimate Question of Life, the Universe, and Everything . От коли стане зрозуміло, що ж ховається за магічним "42", можна буде шукати решту відповідей. Є теорія, що 42 - це ASCII код символа "*", що в деяких випадках означає "будь-що" або whatever. І тут ми не можемо не згадати Курта Кобейна - Oh, well, whatever, nevermind. Тобто подальша відповідь - nevermind (тобто, "не звертайте уваги" або, по-простому, "пофіг";). А тут ми вже згадуємо слова з пісні групи Сплін: "Любой, имеющий в доме ружье, приравнивается к Курту Кобейну / любой, умеющий читать между строк, обречен иметь в доме ружье."

А ваша рушниця вже готова до пострілу?
Чи замислювалися ви, любі Робесп'єри з Маратами, що бути монархом - це майже те саме, що пожиттєве ув'язнення, хіба що з кращим харчуванням (і то не факт)? Бути в старі часи королем чи імператором - це не тунеядство із сибаритством, а обов'язок щоденної важкої праці на жорсткому троні (який іноді хитається), альтернативою якої є звільнення зубожілим народом або підлеглими прямо на цвинтар. Австрійський імператор Франц-Йосиф протягом понад 50-ти років працював від п'ятої ранку в коморці навіть без гарного освітлення (і з туалетом моделі "відро" за стінкою). Страшно уявити, як працювали українські князі чи середньовічні європейські монархи.

Тому якщо вас звільнили з роботи, радійте, що ви не монарх.
42 - це ті ж 24, тільки навпаки. 24 сповнені юнацької впевненості у власному всезнайстві, попри те що нічого не бачили. 42 сповнені сумнівів щодо світу, багато де побувавши й чимало бачивши. В 24 додають до двох, щоб отримати чотири. В 42 вже доводиться віднімати. В 24 о 6-ій ранку можна й лише лягати спати, а в 42 о 6-ій ранку вже доводиться вставати. В 24 ти зазвичай наймолодший в родині, а в 42 - можливо, що ви вже й найстарший.

Але є нюанс. В 42 вже було 24, а в 24 - не факт, що буде 42.
Називаємо речі своїми іменами.

Читаємо: "коронавірус призводить до ...".
Читаємо правильно: "короновірус призводить до передчасної смерті X% тих, хто захворів. Всі інші наслідки викликані спробами протидіяти поширенню коронавірусу".

Коли ми визначаємо корінь проблеми, стає простіше її вирішувати.
В умовах, коли психологічний стан людини протягом дня коливається від шоку до ейфорії і назад до паніки, я маю, що вам сказати за вірус і його наслідки.

Перше і головне: пандемія - це як цунамі. Хтось обов'язково загине. І ми навіть знаємо, хто. Це знання дає нам підказку, як слід діяти.

 Ліричний відступ. Карантин не працює. Карантин лише розтягує проблему в часі і погіршує її блокуванням економіки. Карантин не може діяти 3-4 місяці (тому що в людей і бізнесів банально закінчаться гроші), а пік захворюваності передбачається як раз за 2-3 місяці.

З огляду на малу ефективність карантинів в довгостроковій перспективі є сенс вкладатися в інше: охорону вразливих верств шляхом їхньої ізоляції і в порання із наслідками інфекції. Хтось назве мене занадто цинічним, але я скажу так -- найкраще, чим можна допомогти суспільству, це додаткові похоронні команди і дозвіл на евтаназію. Будемо відверті - при смертності в 0.01% від популяції ми матимемо три (3) мільйони "неочікуваних" смертей по світу. Припустимо, що медицина зможе витягнути з того світу мільйон. Але це все одно два мільйони померлих від вірусу протягом року. Вони *будуть* незалежно від наших бажань. Тому слід зробити так, щоб ці смерті були легкими. Шори на очах і відкидання фактів лише погіршать останні хвилини цих людей. А от відсутність таких шор, не лише допоможе самим постраждалим, але й дасть спокійність в майбутньому для тих, хто піклувався до останнього про цих постраждалих.

Disclaimer: я не пишу абстрактно, в мене самого є літня людина з групи ризику, ізолювати котру немає можливості.
Пропонують пишатися літерою Ї як візитівкою української мови. Водночас, нагадаю, ця літера присутня в багатьох мовах, і я навіть пропонував писати назву Києва через цю літеру як Kyïv.

Але є в нас дійсно автентична літера, присутня в цьому реченні. Ця літера: Є . В інших мовах звук ЙЕ позначається двома літерами, а в українській - однією. В західномонгольському діалекті цей звук позначається іншою літерою.

Тому пропоную вшановувати насамперед літеру Є.
Оскільки я трошечки юрист (і за фахом і з певним досвідом), то я певні юридичні документи для потреб бізнесу пишу сам. І от в процесі створення чергового документу, зрозумів, чому юридичні документи іноді настільки відірвані від реальності. Річ у тім, що вони зазвичай описують "що" потрібно робити. Але дуже рідко вони містять інструкції стосовно того, "як" це має робитися. Тому є дві причини. Перша - та, що фахові юристи не знають предметної області і в процесі написання не можуть уявити собі можливі складнощі і вартість виконання написаних ними нормативних актів чи договорів. Друга - юриспруденція і програмування схожі тим, що в процесі роботи результатом напруженої розумової діяльності стає певна конструкція (дуже часто - з рідкої субстанції і палиць), котра, як передбачається, має працювати. Але вона не випробовується в реальному житті до моменту здачі (ухвалення чи підписання для юристів, запуску для програмістів). І виходить, що "дуже далекі вони від народу".
А що як весь світ було створено невідомими будівельниками для розваги? Людське існування в ньому позбавлено сенсу за проектом, а будівельники розважаються тим, що спостерігають за спробами людства знайти той самий сенс життя.
Коли я розмірковував над причинами постійного ниття українців стосовно того, чому все погано, я згадав про два чинники.

Перший з них - це палко "коханий" мною шкільний курс української літератури, що трохи бліьше, ніж повністю, складався з розповідей про несамовиті страждання українців. І це при тому, що сільське господарство в Україні давало значно кращі врожаї, ніж в інших країнах, землі було значно більше (порівняно з Європою), і, загалом, живи і радій. Цю схибленість на стражданнях ще мають оцінити психологи із психіатрами.

А другий чинник - це вивчена безпорадність. Совок вчив, що ніхто не має виділятися з колективу, що ініціатива і спроби щось зробити будуть покарані (або свідомо або через інерцію і бездіяльність колективу), і взагалі, щоб не привертати увагу заздрісників і, як наслідок, "органів", краще зайвий раз не відсвічувати. В купі зі споживацькою ідеологією і тезою "держава має..." це створює ядерну суміш пасивного, але водночас ворожого натовпу, котрий не може і не хоче нічого робити крім як давити будь-яку ініціативу і гальмувати будь-який розвиток. Цей натовп і його представники не можуть змінюватися просто тому, що для них "не висовуйся" є базовою життєвою філософією, змінити яку вони не зможуть ніколи.

Проблемою цього чинника є те, що він передається від батьків до дітей при вихованні. Пасивні і зацьковані дорослі виміщують свої емоції на дітях а іноді ще й транслюють той же меседж "сиди і не висовуйся" напряму.

До речі, теза "держава має..." є наслідком комуністичної доктрини, але споріднена теза "мені всі навкруги винні", схоже, має національне походження, і притаманна самим богоносцям із західно-монголії. Принаймні, я часто спостерігав її в людей, котрі звідти походять, і ніколи не бачив в українців.
Бачу в фейсбуці скарги розумних людей, що їм соромно за майбутнього президента перед світом. Хочу зауважити, що це хибна позиція, що, можливо, походить з історичної традиції українців скаржитися на важку долю і лихе життя.

Чому вона є хибною?

По-перше, популізм крокує планетою, і українці стали не першою його жертвою. Ми маємо безліч прикладів, від Латинської Америки до Італії, Франції, США і Великої Британії, коли популізм разом з нав'язаними ззовні маніпуляціями приводили людей до хибного (такого, що має негативні наслідки в історичній перспективі) вибору в масштабах всієї країни.

По-друге, вибір було зроблено великою, але не переважною частиною українців. Це не "українці вибрали ...", а "за наявної системи голосування на виборах переміг ...". Це трохи різні речі.

По-третє, вибір було зроблено в результаті 5-річного промивання мізків ворожою пропагандою. А заткнути пельку цій пропаганді забороняли ті самі західні товарищі, для яких свобода виливання помиїв є найвищою цінністю.

В-четверте, жоден з нас не несе прямої відповідальності за людей, з котрими він ніколи не був знайомий і на котрих не має жодного впливу. (скажу за себе) живучи в Києві, я маю дуже обмежений вплив навіть на своє маленьке коло спілкування. А можливостей вплинути на мешканця Одеської області чи взагалі на трудового мігранта, котрий нелегально працює в Словаччині на польській візі, скиглить про зубожіння і купляє додому "євробляху", я не маю жодних (хіба що здати його місцевій словацькій поліції, але то точно не вплине на його вибір при голосуванні).

В-п'яте, ми його не вибирали! Цього президента втюхали нашим нерозумним співгромадянам, намалювавши кожному щось привабливе.

В-шосте, кожен європеєць має змогу подивитися на власний уряд. Хто не в курсі -- французи хай дивляться на "Жовті жилети" і погроми протягом понад пів-року, італійці хай дивляться на свій поточний уряд, німці можуть поглянути на свою міграційну політику, до австрійців є питання ще з часів WWII, чехи хай уважно глянуть на переобраного рік тому президента Земана, поляки хай замисляться над своїми закидонами в бік Німеччини і ЄС. Ну і так далі за переліком.

Зі свого чималого досвіду -- люди на всій Землі однакові. Вони однаково хочуть бути обманутими солодкими обіцянками популістів. І неважливо, хто цей популіст - водій автобуса, комік чи невдаха-бізнесмен, котрий приховує свої численні провали. Люди йтимуть за пустими обіцянками в будь-якій країні. Ще не вигадали рецепту протидії цій заразі. Шкода лише, що ліки випробовуватимуть на Україні, а не десь на пустому острові в Тихому океані.