Роздуми

Нещодавні баталії за сумнівної цінності закон про якісь там мови - це всього лише нарив на шизофренічній свідомості совкового люмпен-пролетаріату, котрий складає більшість населення держави.

Завжди казав і кажу, що російськомовний українець - це латентний шизофреник, людина з косоокістю і косорозумністю: одна половина свідомості хоче жити в державі європейського рівня (які, як я писав, формувались на основі національної ідеї), а друга половина невтримно тягнеться назад в лайно під назвою "СРСР". Ми досі їздимо по Червонозоряному проспекту, пам'ятник Леніну береже совкізм в головах населення на головній вулиці країни, комуністична партія має своїх шльондр у ЗАТ "Верховна Рада", а пересічний киянин вважає за нормальне говорити кацапським нарєчієм.

І поки це шизофренічне стадо жвачних тварин не вимре, толку з країни все одно не буде. Тому депопуляція - це не проблема, а порятунок України.
В Україні таке явище як "тролі" не може існувати, оскільки "український троль" це оксюморон. Так повелося, що люди, здатні бути тролями, мають ту ж психофізіологічну будову, що прихильники російської мови в Україні і інші безродні люмпени. Відповідно, троль ніколи не зможе стати українцем і писати українською мовою. А решта - справа техніки.
Якщо що, нас все викладене теж стосується.

Как одним словом определить то государство, в котором мы с вами живем?

Авторитарное? Авторитаризм так или иначе родственен слову "авторитет". А тут...
Фашистское? Нет, фашистские режимы базировались на некоторой сильной, хотя и преступной идее, овладевшей массами. Фашистские режимы были по-своему честны и никогда не притворялись какими-либо другими. На этой своей честности, кстати, они и погорели.
Нынешнее российское государство никаким кроме как хамским назвать не удается. Это хамское государство, где хамы, дорвавшиеся до власти, заговорщицки подмигивают другим хамам, которых в стране, история которой упорно подменяется географией, в избытке и которые имеют обыкновение гордо позиционировать себя как "народвстающийсколен", где хамские барачные нравы возводятся в ранг светского или дипломатического этикета, где главными интеллектуалами, творцами "смыслов", "стратегий" и прочих вечных двигателей внутреннего и внешнего сгорания числится нахрапистое жулье наподобие Суркова или Петрика. Платоны-невтоны, чо!
Потроху починає підніматись тема про те, що країна "Російська Федерація" довго не протягне і згодом розпадеться. Така думка звучала всі останні 19 чи 20 років, тобто новини тут немає. Водночас ніхто серйозно її не сприймав.

Але якщо ми відмітимо, тема розпаду країни пролунала одночасно і в ЖЖ (кілька записів різних людей) і в листі Михайла Ходорковського. Тобто критична маса ідеї перейшла межу, за якою ідея починає стрімко розповсюджуватись.

Які є фактори, що впливають на ймовірність такого розвитку подій?

За

1. В житті РФ склалась ситуація, коли низи не можуть [так жити далі], а верхи не хочуть [нічого міняти]. Скільки продовжиться ця напруженість, і в яку сторону похитнуться ваги, виключно аналізом політичної ситуації передбачити неможливо. Але поточна рівновага є вкрай нестійкою, оскільки вона не має під собою ніякого серйозного підгрунтя крім нафти і газу. Країна об'єктивно потребує кардинальних змін, але ніхто не готовий ними займатись, а інертність російських мас величезна, і стрімкого руху вперед на кшталт індустріалізації 30-их років від сучасного росіянина годі й чекати.

2. Якщо ми поглянемо на історичну перспективу, ми побачимо цікаву спіраль. Перша російська імперія створювалась шляхом об'єднання "уламків" попередньої країни (Русі) під контролем центральної влади в Москві, і існувала біля 400-500 років (тут можна гратись датами, відраховуючи початок існування і від взяття Казані і від царювання Петра І). Протягом цього часу вона поступово збільшувала свою територію, досягнувши максимуму наприкінці свого існування. В імперії було надзвичайно сильне розшарування між верствами населення (дворянами, купцями і черню). Економіка країни трималась на експорті сировини і продукції первинної переробки (с/г продукція, хімічна продукція тощо). Ця імперія драматично розвалилась протягом кількох років, залишивши основну територію в хаосі і відпустивши у вільне плавання кілька своїх територій, які не були "рідними" для Москви (Фінляндія, Польща, Бесарабія)

Хаос призвів до панування бандитів (2-3 роки) і економічної свободи (~10 років), які потім змінились на жорсткий тоталітарний режим СРСР.

Друга російська імперія, СРСР, розпочалась шляхом об'єднання (здебільшого насильницького) уламків попередньої країни під контролем центральної влади в Москві, і існувала біля 70 років. Протягом цього часу країна поступово збільшувала свою територію (як шляхом анексії, так і шляхом створення "зон впливу"), досягнувши максимуму в другій половині свого існування. В імперії було надзвичайно сильне розшарування між верствами населення (партноменклатурою, "купцями" і пересічним населенням). Економіка країни трималась на експорті сировини і продукції первинної переробки (хімічна продукція, металопрокат тощо). Ця імперія не менш драматично (хоча й менш криваво) розвалилась протягом кількох років, залишивши основну територію в [меншому ніж в 1918-1920 роках] хаосі і відпустивши у вільне плавання кілька своїх територій, які, хоч і були ближчими до Москви, але не були слов'янськими. Хаос призвів до панування бандитів (5-7 років в різних країнах) і економічної свободи (~12-15 років), яка згодом змінилась на [майже] тоталітарний режим Російської Федерації.

Третя російська імперія, РФ, починається із закручування гайок і спроби збільшити свої території як за рахунок анексії (Південна Осетія, Придністров'я), так і за рахунок "створення зон впливу". В РФ маємо надзвичайно сильне розшарування між верствами населення (держслужбовці при кориті, бізнесмени вищої і середньої ланок і пересічне населення). Економіка країни тримається на експорті сировини і продукції первинної переробки (хімічна продукція, металопрокат тощо). Як бачимо, всі три імперії за своєю суттю є однаковими і не мають суттєвих розбіжностей, які мали б вплив на подальшу долю.  І самих по собі стадіях розвитку подій в історії кожної з імперій немає нічого унікального — маятник від тотальної несвободи до анархії притаманний будь-якій авторитарній системі правління, позбавленій важелів і противаг. Цікаво лише, що просторово-часові межі існування імперії кожного разу скорочуються (як і повинно бути в випадку маятника). І якщо ми проведемо певну апроксимацію як часового, так і просторового вимірів, то ми вийдемо на 2012-2014 роки.

Проти

1. Що б хто не казав, а запас міцності СРСР мав серйозний. Те, чим живе РФ сьогодні, закладене ще за часів СРСР. І як би ми не сприймали дії російського керівництва (які призводять здебільшого до деструктивних наслідків), країна все ще тримається, і має шанси триматись довго. 2. В розвалі країни із настанням хаосу не зацікавлені інші потужні гравці — ЄС, США, Китай. США закономірно бояться втрати контролю над ядерними ресурсами (як бойовими, так і звичайними, а також сировиною і заводами з переробки сировини). ЄС зацікавлений в отриманні енергоносіїв, що буде неможливо робити, якщо в Росії почнеться безлад. Китай — це окрема історія. Китай зацікавлений в Росії як в джерелі ресурсів і як в споживачі товарів. Якщо у Китая є свій майновий інтерес в Росії, то його простіше реалізувати шляхом економічного співробітництва, а також збільшення кількості осіб китайського походження на території Росії. Безлад в Росії не принесе Китаю користі у вказаних задачах.

Водночас, чи будуть вказані гравці підтримувати поточну Російську імперію в її нинішній формі? Відповідь однозначна — ні. Всі вказані гравці чекають — їм потрібен час. США Потрібен час, щоб ядерна зброя Росії застаріла і була знята з озброєння (а нову ніхто не будує). Європі потрібен час для пошуку і впровадження альтернативних джерел енергії (як відновлюваної, так і вуглеводнів). Китаю чекати притаманно — це одна з основних рис його політичного курсу. Ще кілька років (до 15-ти) і цим гравцям Росія буде нецікава.  

Що з того Україні?

Україна — це територія, яка від падіння останньої російської імперії постраждає найбільше, навіть більше за саму Росію. Чому? На це є кілька причин:
1. Припиняться постачання і транзит енергоносіїв. Україна ризикує банально замерзнути, не кажучи про втрату прибутків від транзиту.
2. Припиняться і будуть виведені інвестиції, які зараз йдуть здебільшого з Росії (подивіться, хто скуповує всі українські підприємства).
3. Закриється ринок для с/г продукції і продукції хімічної і металургійної промисловості. Хоча в цьому випадку зменшиться потреба в енергоносіях, що частково компенсує причину №1.
4. Маргінальні елементи на сході України і у владі, які і зараз мають взірцем Росію, можуть за зразком російських негараздів розв'язати боротьбу за відокремлення сходу від України, як вони це вже намагались зробити в 2004-му році

Які є варіанти?

Варіант, позитивний для України (навіщо нам розглядати негативні варіанти?) є лише один — брати за взірець Європу і позбавлятись залежності (насамперед енергетичної) від Росії. Це зніме більшу частину можливих проблем для України, озвучених вище і дозволить Україні існувати самій. Також вкрай необхідно зрозуміти, що поняття "братніх народів" не існує — найбільшими ворогами в будь-якій соціальній системі завжди були сусіди і родичі. Коли в Росії почнеться безлад, лише залізний занавіс між Росією і Україною і підтримка (насамперед військова) ЄС і НАТО зможе врятувати Україну від громадянської війни, економічного колапсу і безладу, які принесе за собою розпад останньої російської імперії.
Проведемо такий уявний експеримент: В країні побудоване місто-столиця, яке обслуговує лише владу. Тобто, в ньому живуть виключно державні службовці, народні депутати, їхні помічники і інша шушера. Також десь там живуть і їздять на громадському транспорті люди, що є обслугою (якось же держ.службовці мають харчуватись та відправлятись). В цьому місті немає місця комерсантам і пересічному люду. А тепер уявімо собі ДТП. Звичайне таке ДТП, на перехресті, із участю звичайнісіньких Land Cruiser'а і Mercedes'а. Питання: за якими правилами будуть розрулювати це ДТП?
Два мудака - пара.
Завтра вы увидите Настав час зробити черговий аналітичний прогноз. Кабінет міністрів пана Азарова протримається до наступної весни, коли держаться нету больше сил на нього повісять всіх собак і відправлять Янича на пенсію. За тим прийде черга нового тимчасового кабінету міністрів, який пропагуватиме "цього разу справжні зміни", і має протриматись до 2012-го року, коли мають відбутися вибори. Забезпечення виборів в ракурсі, корисному для партії регіонів, буде головною функцією цього кабінету.

Є шанс, що кабінет Янича сумістить обидва вищезгадані, але це залежатиме від соціальної напруги. В 11-му і на початку 12-го років потрібен буде цап-відбувайло, щоб на хвилі праведного гніву відвести цей самий гнів від прохвесора і спрямувати його на кабінет міністрів.

Поки що я не взявся б гадати, який варіант обере прохвесор, але мотивації вже зрозумілі.
За мотивами оцього посту можна починати пошук місця під пам'ятник невідомому підприємцеві.

Композиція складатиметься з ями, на дні якої зображено підприємця. Краї ями заповнені чиновниками різних відомств, що закидають підприємця інструкціями і наказами. Людина в формі податківця спускає в яму пустий кошик, на якому написано "податки".
Нижченаведене ессе було написано в вересні 2004-го року напередодні виборів-2004 і помаранчевої революції. З тих пір багато чого змінилось, але цікаво переглянути, які оцінки і прогнози підтвердилися, а які ні (наприклад, про двох царів було цікаво почитати - як виявилось, можна мати двох царів на троні). Водночас в певних аспектах ми повертаємось до ситуації, яка існувала до помаранчевої революції, і роздуми знову набувають актуальності. Зараз я написав би аналогічне ессе набагато глибше і докладніше, а тоді це був лише нарис. Але оскільки він все одно нікуди не пішов, то хай вже тут лежить :)

Про країну та державу.

Аналіз історичних причин та сучасного стану співвідношення між державою, владою та населенням.

В якості епіграфа: Ранок. Змій Горинич відпочіває. Дві голови, страждаючи від похмілля, ведуть розмову, третя спить. Одна голова каже другій, посилаючись на ту, що спить: „Як пити, то вона, а як відповідати – то ми”.

В юриспруденції вважається, що державу складають три частини – населення, територія та влада. Саме про них і піде мова. В цьому тексті слово „країна” вживатимемо для позначення сукупності території та населення.

Розглядаючи історію України (в різних державно-політичних формах) ми можемо виявити деякі особливості, притаманні в минулому тисячолітті лише їй. Особливості ці є наслідком як національного характеру українського етносу, так і історії і політичної ситуації держав, що оточують Україну. Згадуючи давнину, яка, можливо, йде корінням на декілька тисячоліть, ми можемо побачити, що територія України є надзвичано привабливою для заселення. Родючість земель, досить сприятливі погодні умови, різномаїття ландшафту, придатного як для землеробства, так і для полювання, завжди притягували до себе різні культури. Територія, яку зараз займає Україна була єдиним шляхом як між сходом та заходом (Європою і Азією), так і між північчю (територія нинішньої Росії) і півднем (південна Європа, західна Азія). Звичайно, це цікавило володарів сусідніх земель і це залишило чималий слід в історії України.

І зараз Українські землі не загубили своєї привабливості.

Навіть в час, коли наземне сполучення вже не відіграє такої важливої ролі, як в давнину, геополітичне володарювання над цими землями надає суттєві переваги для того, хто здійснює контроль. Вплив (юридичний, політичний тощо) є набагато важливішим – від дозволяє брати участь і навіть тиснути на країну без необхідності фізичного контролю. Така зацікавленість сторонніх осіб і владних інститутів робить задачу створення і підтримання Української держави надвичайно складною.

На жаль, Україні не щастило з державністю. Якщо не згадувати Київську Русь, яка, казати відверто, як держава охоплювала далеко не ті землі, які зараз є українськими, то не так вже й багато часу Україна була Державою. Майже весь час, включаючи козацьку державу 15-17 століть, переважна більшість території України була або під безпосередньою владою, або під контролем сусідів — Польщі та Росії в різних їх формах, пізніше (західна частина) Австро-Угорської імперії. Але не тільки в силі сусідів справа. Ще за часів гетьманщини погляди керівництва козацької держави щодо відносин із сусідами розбігалися під впливом політичного та військового тиску, власного розуміння державних інтересів, та, на жаль, під впливом гаманця. Занадто вже ласим був шматок, щоб втриматися від можливості його поцупити. Нездарма виникло прислівя “Де два українці, там три гетьмани”.

Останні 13 років, здавалося б, давали можливість виправити ситуацію і побудувати державу справді незалежну, захистити її від іноземного контролю, водночас встановлюючи дружні, рівноправні партнерські зв’язки як з безпосередніми сусідами, так і з іншими державами. Але цього фактично не сталося. Як і раніше, Україна розділена на дві частини, перша з яких тяжіє до Заходу, а друга до Росії. Влада, в свою чергу, тяготіє до кредо Людовіка-Сонце, який казав „Держава – це я”. Намагання перетворити керівну посаду у трон почалися ще за часів першого сучасного президента, і досягли своєї мети за часів другого. Не хочеться наводити конкретні приклади, — їх занадто багато і уважний читач легко знайде підтвердження самостійно.

Спробуємо піти шляхом одного широко відомого сучасного автора і розглянути та порівняти стан справ з державністю і співідношенням понять „країна” і „держава” в Україні та в Росії.

В радянські часи фактично не було ані країни „Україна”, ані країни „Росія”. Була єдина імперія, в якій була Система, система політичних і ідеологічних важелів, що контролювали всі сторони життя. Влада в Радянському Союзі належала Системі. В радянські вожді не були володарами самі по собі, вони були представниками, обличчям Системи, але керувала саме Система. Якщо людина починала заважати Системі, її усували від керівництва. Фактично, людина нічого не значила сама по собі. Влада не була персоналізована. Але Система не тільки існувала для себе, вона щось давала людям. Небагато, але найголовніше, -- вона давала людям віру в майбутнє, стабільність, і така віра допомагала переживати негаразди тогодення.

В сучасній Україні маємо чітке відмежування поняття „влада” від поняття „держава”, і можемо помітити, що виконавча влада ніколи не каже про себе „влада” (так же, як фараони ніколи не називали себе „фараа”). Про державу кажуть, коли необхідно обгрунтувати свої владні дії (зазвичай звучить словосполучення „інтереси держави”). Коли щось відбувається в Україні, то мова йде про „країну”. Цим самим влада фактично дистанцює себе від подій в державі. Влада каже „я керую, країна живе під моїм керівництвом”. Але влада нічого не дає населенню. Всі її обіцянки є підкуп виборців, „відкат” для того, щоб особи, які є при владі, мали можливість існувати далі нічого не змінюючи. Водночас народ відповідає владі взаємністю, відділяючи державу від себе. Держава стає для громадянина опонентом, який ускладнює життя. Неможливість „виграти” у влади (яка більшість часу в історії була до того ж нав’язаною, чужою, іноземною) веде до того, що в житті багатьох українців сформувалося кредо „моя хата з краю”, тобто громадянин відмовляється від участі в діях на стороні держави, включаючи поліичну активність. Це знов таки надає владі більше можливостей для дій, що не відповідають не тільки інтересам суспільства, але й закону. Коли громадянин ототожнює себе з населенням та територією, то відношення до влади стає відношенням до держави. Автор чув такий вираз „я люблю і кохаю свою країну, але геть не спримаю державу”. Саме владу не сприймає автор цього виразу, а не державу. Що ж робити – впроваджувати в життя гасло „всю владу народу”? Це вже було, і наслідки таких дій в минулому знайомі усім.

Може скопіювати модель східного сусіда, як це час від часу роблять депутати при створенні законів?

Росія кардинально відрізняється наявністю своєї вираженої державності. Недарма без малого три сотні років це була не просто держава, а імперія. В Росії дух державності підтримувався і підтримується церквою, школою, армією. Патріотична ідея змішується з ідеєю державницькою. Стверджується, що народ є держава, держава є влада. Держава приймає безпосередню участь в житті кожної людини, держава владна над усіма сторонами життя людини. А це є ознакою тоталітарного суспільства. Тоталітаризм звичайно іде поруч з диктатурою, але це є різні речі. Багато диктатур не являють собою тоталітарні системи. Але в Росії відбудовується імперія в її найбільш невільному стані, тобто в стані тотального контролю над людьми, який відбувався за часів правління Сталіна. Відбудовується і Система. Поки що вона слабка, але патріотична ідея може бути тим ідеологічним грунтом, що замінить комуністичні ідеї радянського союзу. Може здатися що це не так і ніякої відбудови імперії не відбувається, але сама специфіка побудови тоталітарного режиму полягає в тому, що влада діє від імені народу і влада різними способами робить так, що народ виконує те, об що влада не хоче „бруднити руки”. Наприклад, ми можемо розглянути питання „боротьби” з таким явищем, як шовінізм і новітній російський фашизм. Держава, яка декларує боротьбу з цими явищами (що виникають переважно серед верств людей з низьким соціальним і освітнім рівнем), фактично сприяє народженню та становленню шовінізму і фашизму — існуюча політика „підтримки інтересів Росії і захисту російських громадян в сусідніх державах” створює у людей почуття своєї вищості за інші національності. Це насамперед стосується українців, які історично були на положенні другорядної і „прислужницької” народності в Російськіх імперіях, але й до кавказьких народів ставлення не набагато краще. Завойовані або оманою отримані землі сприймаються російським пересічним громадянином як „спокон віку російські”. Нещодавно я зустрів вираз, що відображає цілий ряд проблем України: „Україна – країна, періферійний характер якої закладений в самій її назві” (слід згадати, що географічний центр Європи знаходиться в Україні).

На жаль, технології маніпулювання народом в Росії відпрацьовані достатньо для того, щоб відбудувати тоталітаризм раніше, ніж народ прокинеться. Та й історична традиція мати царя не сприяє розвитку вільного громадського суспільства (а двох царів мати ще нікому не вдавалося).

Як ми бачимо, і відокремлення влади від народу, і єднання їх в одній сутності не ведуть до дійсного добробуту країни. В першому випадку маємо волюнтаризм влади та повну апатію народу, в іншому маємо політичний устрій тоталітарного характеру. Чи є ще варіанти? Так, звичайно. Досить уважно придивитися на владні інститути та традиції управління в Західній Європі, щоб зрозуміти можливий вихід. Причому, на Сполучені Штати озиратися немає сенсу – події останнії років показують, що влада там маніпулює громадською свідомістю, теж набуваючи ознак тоталітарного режиму. А от в Західній Європі громадська думка має надзвичайно великі сили в аспекті контролю за владою. Ми навіть можемо сказати, що влада є слугою держави. Жодна влада не є вічною (на відмінність від населення та території), і кожна влада повинна це розуміти. І мати силу піти коли її час пройшов. Водночас і народ має чималий шанс відійти від національної традиції відокремленості і нарешті дати собі раду, обравши таку владу, яка буде працювати в інтересах країни і держави, а не своєї кишені. Можливо тоді і державу люди почнуть любити?


По условиям реалити-шоу, каждый участник мог взять с собой на остров только одну вещь.
Ваня взял книгу, Петя магнитофон, Вася взял комп, а Вовочка взял резиновую женщину...
и через месяц у него появились и книга, и магнитофон, и комп.


Поки вся прогресивна частина людства українців переймається питанням, чи будуть п'яні кацапські вояки тинятись вулицями хто розбере чийого міста Севастополя ( якщо дивитись правді у вічі, то Крим треба віддати Греції, оскільки саме греки і грецькі мігранти жили на цьому півострові тисячоліттями ), я пропоную замислитись над іншим питанням.

Запаси атомного палива скінченні і, як казав Воланд, раптово скінченні. Паливо для атомних електростанцій використовується зараз надзвичайно неефективно, і єдиним порятунком в цьому аспекті є лише винаходження способу повторного використання того, що зараз вважається відходами.

Термоядерна енергетика не може розглядатись як заміна, оскільки навіть теоретично ще не з'ясовано, чи можна ту термоядерну енергію приборкати в наших (земних) умовах. Навіть будівництво експериментального реактора відклали на, здається, 2019-ий рік.

Отримання водороду з бактерій є перспективним, але до виробництва в промислових масштабах ще знов таки дуже далеко, і економічна ефективність такого методу залишається відкритим питанням.

Є ще геотермальна енергія - дуже перспективна (оскільки реальна і нескінченна) річ, але роботи з її практичного використання майже не ведуться.

Запасів вуглеводнів на Землі (в тому числі і нафти з газом) вистачить лише на наше життя, і то не до кінця (в 2050-му році, якщо за два роки не станеться довгоочікуваного кінця світу, ми маємо всі шанси бути живими і майже здоровими).

Ще гірше те, що вуглеводні - це сировина, яка є незамінною (на сьогодні) для багатьох потреб. Хоча існує штучна нафта, але і вона в свою чергу отримується з інших вуглеводнів.

До чого я це згадую? Дуже просто: перетягування Криму, флоту і газової труби, як і державні кордони, стануть неактуальними дуже швидко, якщо закінчаться вуглеводні. Ми тут просто вимерзнемо, незалежно під чиєю владою, і чи буде на той час президент чи власне Україна.

Тому єдиним виходом і головною задачею для України на сьогодні має бути робота над пошуками, розробкою та впровадженням альтернативних джерел енергії. Якщо у нас будуть енергія і технології, то буде і труба, і Крим, і вуглеводні. І цього буде вдосталь і при нашому житті.

А треба для цього небагато - спрямовувати частину вкрадених з держбюджету коштів на наукові і дослідницькі програми з енергетики. Головне - не з бюджету, а з того, що вкрали (його більше).