Здається, люди вкрай здивовані ситуацією і подіями, котрі відбулися сьогодні (16.01.2014 - для архівів) із "прийняттям" "законів" Верховною Радою. Між тим в цих "законах" немає нічого нового чи неочікуваного - не сталося нічого, про що би раніше не попереджали. . Про те, що випускник тюремних університетів може побудувати в країні лише зону, писалося (і мною теж) і в 2004-му і в 2010-му роках. Про те, що до влади прийшли бандити зі своїми поняттями, теж говорилося в тих же дописах і записах. Те, що далі буде тільки гірше, я повторюю вже майже 4 роки.
Здається, до людей ця думка доходить дуже повільно.
Але зачекайте, ще не кінець!
Наступними кроками в побудові зони покращеного комфорту стануть
а) полювання спеціально озброєних і налаштованих гопників антифашистів груп охорони порядку на україномовних мешканців і подальша їхня "посадка" "за пособництво фашистам" (є в нас тепер стаття за це),
б) заборона на виїзд з держави без дозволу царя (як власне в російській імперії було), щоб ніхто не втік непокращеним,
в) захоплення в полон затримання на невизначений термін бізнесменів із подальшою конфіскацією майна на користь антифашистів.
Що я ще забув - дописуємо в коментарях.
Поведінка людей в Україні останні півтора-два тижні показала жалюгідну картину. Ані нації, ані суспільства в Україні немає.
По-перше, дві великі групи людей дивляться в діаметрально протилежні боки. Як би не хотілося "євроінтеграторам" вважати, що вони праві, в умовах демократії (на відміну від ноократії) раби мають таке ж право вважати, що вони мають жити в рабстві, як і прихильники свободи. І це право їм надала демократія, тому скаржитись на ситуацію тепер зась.
І ці ідейні раби масово підтримують силові дії Януковича. Я підозрюю, що якщо почати
п и бити цих рабів, то вони щиро дивуватимуться з приводу "а їх то за що". І, повторюсь, будуть зі свого боку праві - їм законом і прагненням людей до рівності надано рівні права з тими, хто хоче жити як людина, а не як бидло в стійлі.
По-друге, мрія про покращення життя вже сьогодні шляхом асоціації з Європою - це єдине, що є спільного в тих десятків і сотень тисяч людей, котрі виходили на громадські акції. Люди в таких акціях ще здатні на кооперацію на побутовому рівні, але вже на рівні розуміння публічних процесів жодної згоди немає.
І "майдан без політики" (маячня якась, адже у випадку з асоціацією прямо йшлося про те, хто керуватиме державою - дует мордорських пігмеїв чи український народ), і недовіра до опозиції (а де іншу взяти?) і, власне, нерозуміння того, що діяти хочеться законними методами - це все індикатори відцентрових сил в спільноті. Я ще пів-року тому писав про те, що
об'єднати жадані риси в одній особі неможливо. люди повністю нездатні йти на компроміси. Кожен хоче, щоб було "по його", а якщо хтось не згоден - "по пиці отримай".
Узагальнюючи можна сказати, що кожна людина зараз будує свій особистий кокон і не хоче мати нічого спільного з оточенням. Це стратегія індивідуального виживання, котра на жаль, не може існувати в замкненому суспільстві розміром з державу (там, звідки немає виходу). Індивідуальне остаточне рішення можливе лише в формі міграції, але відкинувши розмови може виїхати з країни ну 3-5 млн, не більше. А решті людей тут так чи інакше доведеться жити.
До чого така стратегія індивідуального виживання може призвести, ми бачимо на прикладі Росії, котра стрімко деградує і вже за кілька років може перейти в стан відкритої громадянської війни ("відкритої" тому, що війна між верствами населення там ведеться вже не перший рік, хоча останнім часом вона різко активізувалась).
Питання лише в тому, чи зможе Україна отямитись і чи зможуть люди поступитися стратегією індивідуального виживання заради спільного майбутнього. Але враховуючи історію і український хуторянський менталітет я боюся, що відповідь буде негативною, а Україну як державу очікує крах.
Я за освітою юрист, і хоча змінив професію 15 років тому, юридичний спосіб мислення закріпився в мені на все життя. І справами юридичними я цікавлюсь інколи. А дружина в мене, теж юрист, іноді юриспруденцією займається досі (іноді, бо зараз діти займають весь час).
Так от в Україні зараз вщент зруйнована вся правова система. Це є питання не поганих чи відсутніх законів, а питання тотального правового нігілізму ("відкидання", тобто нехтування законом) і відсутність цього самого sed lex, тобто в даному випадку обов'язковості правових норм.
Будь-які норми, чи то правові, чи навіть норми моралі, мають підтримуватись суспільством з метою забезпечення їхнього безумовного виконання. Порушення приписів закону або невиконання його вимог повинне тягнути за собою примус до усунення порушень, і покарання за невиконання примусу. Простіше кажучи, якщо закон або судове рішення не виконуються особою, то таку особу потрібно попередити, оштрафувати, а в разі подальшого нехтування - відкрити кримінальне провадження із можливим засудженням.
До Януковича правова система якось (де краще, де гірше) діяла. Зараз вона не діє взагалі. Зокрема, скасовано кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду (зазвичай в цивільних і адміністративних справах). Тобто якщо начальник певної установи не хоче виконувати рішення суду, то максимум, яку відповідальність він несе за це, - штраф. І той можна не платити, якщо дуже хочеться.
Ну а невиконання рішення стосовно стягнення з бюджету певних сум взагалі, схоже, ніколи не виконуються (крім рішень, що допомагають цей бюджет розпилювати). З мотивацією, що в бюджеті не передбачено кошти на виконання судових рішень. Красиво, правда?
Таким чином, навіть якщо є рішення суду, виконати його в багатьох випадках неможливо. Очевидно, це призводить до того самого нігілізму і свавілля з боку чиновників.
Проблему цю вирішити просто - кожен бюрократ має відповідати не коштами установи, а власними коштами. І нести кримінальну відповідальність за бездіяльність і затягування рішення питань з виконання судових рішень. Це буде перший крок до повернення довіри до судів. Бо жоден кришталево чесний суд ні до чого, коли його рішення не варті паперу, на котрому вони написані.
Цитата
звідси:
"Для этого необходимо понимать, как происходит формирование элиты на Западе. Делаю это не для того, чтобы читатели трепетали от почтения, а для того, чтобы понимали, с кем имеют дело. Народ без элиты — лёгкая добыча чужих и хищников, которых всегда найдётся в достатке вокруг. А нации без элиты вообще не бывает. Можно очень много о себе воображать, «мы здесь власть» и всё такое, но следует отдавать себе отчёт в том, что масса есть «мясо», элита — «мозг», а пресловутое «экспертное сообщество» — «нервная система» нации, и краснощёкий, пышущий здоровьем, но тупой деревенский детина всегда проиграет городскому жигану. Пока детина будет грозно реветь и махать трёхпудовыми кулаками, жиган полоснёт его мойкой — и готово. Избавившись от плохого барина, холопы очень радуются — поначалу. А потом как-то так выходит, что им приходится платить за это десятками миллионов жизней. Своих."
Наші "революціонери" масово клянуть опозицію і говорять про її недолугість, компромісність і взагалі "несправжність". От справжні революціонери давно би вже Банкову захопили, сплюндрували, зруйнували (потрібне підкреслити, непотрібне закреслити). Ну і ... далі що? Де той стрижень, про який пише Давидов вище? Чи вся нація піде на м'ясо?
Зараз вже більшість людей погоджується, що країні потрібен новий лідер. Але
узагальнений портрет цього лідера вимальовується малореалістичним для планети Земля.
Тому я, як справжній оптиміст, вірю, що прилетять інопланетяни і врятують Україну від всіх негараздів. Оскільки на самих українців надії мало.
Останніми днями складається враження, що наш тво президента усвідомив, що нічим хорошим для нього його життя насправді не закінчиться, і діє за принципом "не діставайся ж ти нікому", свідомо погіршуючи стан в країні і закриваючи їй щонайменші можливості для відновлення. Так, позбавлення Власенка депутатських повноважень відбулося після відвідання Брюселя і Москви. І ця дія впливає як на відносини України з ЄС, так і на відносини з Росією, адже "посадка" Тимошенко і все, що пов'язано з газовими справами, певною мірою зачіпає і Путіна. Де логіка? А немає логіки, є лише рефлекси. Взагалі потяг побити нижчого в ієрархії виникає в тварин коли вони самі отримують стусана від вищого. Тому або добряче надавали стусанів під час візитів, що виник нестримний butthurt, або (що в принципі одне й те ж) йому сказали, що недовго фраєр танцював, і він наприкінці вирішив відірватись по повній. Не знаю, навіть, що гірше.
Прим. Колабораціонізм тут - співпраця місцевого населення з окупаційною владою
Свого часу (чи минулої весни чи вже позаминулої) в одному з інтерв'ю журналіст питав, ледь не звинувачуючи, Олега Скрипку, як тому співпрацюється з владою. На що той відповів, що Країну Мрій робити потрібно, а без участі влади це неможливо (звісно - банально потрібно отримати дозвіл на проведення).
Днями прозвучало звинувачення опозиційних партій (насамперед Свободи) в колабораціонізмі. Мовляв, з окупаційною владою треба боротися з окопів рушницями і багнетами, а не сидіти разом із ними в парламенті.
Для початку спитаємо, чи була колабораціоністом Ірен Сендлер, котра працюючи в гетто, виносила звідти в сумці дітей, тим рятуючи їм життя?
Ліричний відступ:
Мені було запропоновано в приватній бесіді спробувати отримати державне фінансування під серію мультфільмів по моїх казках. Звісно, при цьому доведеться закласти в прайс відкат тим, хто розподіляє кошти.
А далі замислимося про цінності в дусі Достоєвського: якщо без взаємодії чи співпраці із владою неможливо досягти певної значущої мети, то наскільки це є колабораціонізмом? Що краще - у співпраці з ворогом робити щось добре і корисне для себе і окупованого населення чи не робити нічого задля чистоти ідей?
На днях вичитав в одному блозі думку, висловлену за результатами прослуховування приватних розмов представників партії регіонів. Лейтмотив був такий, що опозиція - лохи, котрі не вміють стратегічно планувати, і поки вони носяться з мовою тощо, регіонали можуть спокійно розкрадати країну. Закид був в тому, що вони розумні, а [Свобода] ні.
Не знаю, чому, але автор блогу не помітив, чи не звернув увагу, що дії Свободи в довгостроковому плані більш доцільні, аніж дії регіоналів. Нюанс в тому, що регіонали вміють тільки красти або в інший спосіб віднімати. І це вони і вважають розумністю. Свободівці ж, де краще де гірше, намагаються щось будувати, що для типового регіоналівського крадія і злодія є лоховством в його прямому значенні ("на баригах і лохах правильні пацани роботу роблять"). Продовжую думку -- пацюки забувають, що поки вони займаються пацючою справою, сусідський ведмідь не спить. І коли він прийде, то їхні здобутки перетворяться на пил дуже швидко. І саме розбудова держави [а вона неможлива без національного стрижня у вигляді єдиної державної мови і чіткої і потужної національної політики], якою намагається займатись опозиція, могла б пацюків врятувати. Але ж пацюки самі собі яму риють (а заодно і державі). Можливо ці самі пацюки думають, що встигнуть втекти. Але якщо (знов таки) прийдуть кацапи, то в них є повно своїх крадіїв і злодіїв, а в Україні на них вже чекає свіже пацюче м'ясо.
То хто тут лох?
Останнім часом періодично ловлю себе на тому, що співчуваю пану нашому вельмишановному президенту.
От якщо відкинути зараз оцінку результатів його діяльності для України, а лише оцінювати суб'єктивну сторону злочину - людина загнала себе в глухий кут, і чудово це розуміє. Виходу з ситуації крім як через "на той світ" в неї немає (бо не Кучма - його можуть і з зайцем переплутати на якомусь полюванні потім). Тим більше, що якщо йому напророкували, що він загине десь тут скоро, то яка різниця на якій посаді (чи без неї).
Далі, все з тими ж пророцтвами: коли людина приречена на смерть від хвороби, вона про це знає достеменно і проходить через відомі п'ять стадій, що включають в себе усвідомлення і погодження із долею. В нашому ж випадку такого немає - є невідомість майбутнього, яка лякає перманентно (особливо таку забобонну людину, якою є пан Я.). А враховуючи що Я., я майже стовідсотково впевнений, має на собі не одну смерть в буремні 90-ті, то очікування кари потойбічної має непокоїти його ще більше за кари земні.
Побутовий аспект. От їдете ви вранці на роботу. І Я. їде (і непогано їде, з циганами і мєдвєдЯми). Але ви можете захворіти або звільнитись. А Я. - не може! (див. вище). Ви можете сказати "а #$%&* воно конем" і гайнути в Таїланд. А Я. не може. Він нічого не може, хіба що зануритись головою в золотий унітаз. Всі ці розкоші, полювання - це золота клітка, що набридає досить швидко. Хіба на неї Я. очікував, рвучись до влади? Сидів би собі депутатом чи головою фракції - і мав би і свободу і хороми (котрі він власне і мав). Натомість забажав стати "владичицею морською", а Пушкіна, як бачимо, не читав. І головне - сам же себе засадив і сам це розуміє.
До того ж, це людина відверто хвора - в неї синдром блокадника. Знаєте, люди, котрі пережили голод 30-их, війну, а тим більше блокаду, - вони зазвичай не могли зупинитись в їжі. Так і тут - припинити тягнути на себе всі мат.цінності він не може, як той "кадавр, задоволений повністю". Це психічна хвороба, яку невідомо чи можливо вилікувати.
Маю підозру, що не вживаючи багато алкоголю (не Єльцин і не Кучма), навіть "напитися і забутися" не може (навіть якби міг, - чи ризикнув би, знаючи, що його можуть вбити кожної хвилини самі ж охоронці і потім обставити це як нещасний випадок)?
Звісно багато хто скаже "так йому собаці і треба". Але ж ні, скажу я, так треба тому народові, котрий зробив такий вибір. Я після виборів одразу написав, що народ нарешті отримав гідного себе президента. А президента просто шкода. І окремих виборців (кожного окремо) шкода. А "народ" - ні.
З початком роботи нового складу ВР почалися і розмови про негідників-"тушок", що перебігають з опозиції до ПР, і про саму опозицію, нездатну щось робити, і про лицемірних комуністів з ПРасами. І виникає питання, як же так сталося, що обирали начебто нормальних людей, а вийшло знову як завжди.
Насправді нічого дивного в цьому немає, і ВР є відображенням сучасного українського суспільства. Як співалося в комуністичній пісні, "вийшли ми всі з народу". І дійсно, депутати не прилетіли з Марса, і навіть не приїхали на танках з сусідньої країни. Вони виросли і живуть в переважній більшості поруч зі своїм виборцем і є чиїмись родичами.
Що ми можемо "пред'явити" депутатові? Хворобливий потяг до матеріальних ресурсів, егоїзм і нехтування інтересами держави і суспільства, неповагу до української історії і культури, зраду інтересів держави на свою користь, бажання виказати свою зверхність оточуючим. Але хіба населення хоч на крихту краще?
В пересічного українця, навіть представника середнього класу (і в цих, до речі, ці проблеми виражені найбільше), бачимо те саме колекціонування речей (тут і автотранспортний колапс в великих містах, і велика кількість споживчих кредитів на матеріальні блага). З кожним днем все помітніше стає повне ігнорування оточуючих і намагання довести свою крутизну - це і хамство на дорогах, що зростає, і жалюгідний стан під'їздів в багатоквартирних будинках (тупенькі не знають чи не розуміють, що під'їзди є їхньою власністю, яким вони і мають опікуватись, а не абстрактний ЖЕК), і паркування на тротуарах і дитячих площадках, і навіть банальні розмови в повний голос по мобільному в суспільних місцях (часто не зважаючи на пряму заборону) і, врешті решт, боротьба курців за право труїти оточуючих продуктами своєї слабкодухості.
Зрадництво (як і жадібність) - це взагалі історична риса українців. Можна навіть сказати, що без зради не було б українця як поняття. Важко сказати, коли це почалося -- на мій погляд, зачинателем цієї славетної традиції був Хмельницький, що порушував і військову присягу, і зраджував дружині, і котрого чомусь багато хто вважаює героєм українського народу.
Звісно, такі національні риси мають своє історичне підгрунтя - населення, що століттями знаходилося під чужою владою, розірване на шматки під різними країнами, мало захищати в першу чергу свої особисті інтереси, а не інтереси соціальної групи. Але від цього не легше.
Окремим болем є дивне відношення народу до української мови і культури. Переважна більшість населення називає українську мову рідною, при цьому розмовляє і пише російською і споживає виключно російський інформаційний продукт. За їхніми поняттями розвивати державну культуру має якась абстрактна держава, а народ буде осторонь. Але ж, дозвольте, в державних установах працює той самий народ, не зелені чоловічки, то і він теж буде осторонь.
Тому якщо хочеться жити в нормальній країні, то починати потрібно із себе. Найпростіше - припинити палити в громадських місцях і почати використовувати українську мову на письмі. Це не так складно, як здається, і водночас доведе вам і оточуючим, що змінювати себе і країну на краще - можливо.
Пів-країни огидних потвор з душами Мьобіуса.
А як же все було просто вирішити в 2004-2005. Пішли б вони в свою донецьку совєтську республіку, а решта країни вже була б в Європі. А тепер згниє вся країна.
