Кажуть, що в театрі, коли необхідно імітувати гомін натовпу, актори, які зображують масовку, промовляють фразу "що говорити, коли нема про що говорити".
Держава є суспільним договором.
Вона складається з території, населення і влади.
З курсу Теорії Держави та Права
Головними чинниками суспільнополітичної ситуації в Україні є:
- правовий нігілізм з боку владних структур починаючи від вищих органів влади (законодавство України до самих законодавців не відноситься аж ніяк);
- ігнорування великим і середнім капіталом потреб держави (см. вище визначення держави);
- "п'ята колона" в особі частини російськомовного населення, яке активно протидіє розвитку і розбудові держави
Без усунення цих чинників і їх наслідків розвиток національної держави неможливий. Водночас і їх усунення ускладнене тим, що внутрішні рушійні сили вичерпані (народ більше не вірить в революції), а єдиною зовнішньою силою, зацікавленою в українській території і населенні, є Росія (але її не цікавить Україна як держава).
Наївним буде сподіватись, що за 5 чи 10 років буде можливе формування нової політичної еліти - як вказано вище, їй нема звідки взятись. Тому найближчий термін, на який ми можемо сподіватись в аспекті зміни загальної ситуації, - це 20-25 років. Підгрунтям до такого прогнозу є (а) необхідність "деактивації" основних мас людей, що виросли за часів СРСР і яких радянське виховання штовхає назад в тюрму народів, і (б) сподівання на політичні і економічні зміни в Росії, що є вагомим фактором впливу на ситуацію в Україні (а такі зміни в Росії за 5-10 років не відбудуться).
Це означає, що будь-який кандидат на роль лідера / керманича / еліти, який каже про "покращення життя вже завтра" - свідомий брехун і далі його можна не слухати.
І тут ми поставимо питання, винесене в заголовок - що робити свідомому громадянину України, який хоче мати власну національну державу, в ці 20-25 років?
По-перше, необхідно усвідомити, що на сьогодні держави Україна не існує.
Держава - це договір між владою і населенням. На сьогодні цього договору немає. Влада порушує ті зобов'язання, які вона на себе брала. Влада діє проти населення шляхом розкрадання бюджету (тобто коштів і ресурсів, створенних населенням, і зібраних на потреби населення і території), шляхом порушення територіальної цілісності і незалежності території, шляхом введення антинародних законів, спрямованих на погіршення рівня життя і тим самим скорочення терміну життя (а це є фактичним повільним вбивством людей).
Держава -це симбіоз влади, населення і території. Якщо симбіозу немає, а влада діє проти населення і території - це не державна влада, а антидержавна влада.
Тому кожна свідома людина має максимально обмежити свої стосунки з владою. Це включає
- обмеження споживання владного продукту (потоку інформації, що продукують ЗМІ, будь-якої агітації),
- покладання виключно на свої сили в рішенні будь-яких життєвих питань,
- мінімізація фінансування владних структур в максимально можливих законних межах,
- неприйняття участі в акціях, організованих чи підтримуваних владою. Це включає будь-які святкування державних свят, державні акції (підтримки, протесту), державні шоу і національні програми на кшталт Євробачення, державних конкурсів, спортивних змагань. "Фіг вам монашок в баню" , як казав священник в старому радянському анекдоті.
- відмова від конфронтації з владою. Конфронтація дає владі поштовх для активності і поштовх до звинувачень в антидержавній діяльності. Ганді в Індії добився незалежності для багатомільйонної країни шляхом тихого спротиву, що виключав активну конфронтацію.
Тобто, владу потрібно зневажати і ігнорувати. Влада у нас відокремилася і протиставилась населенню і території. Ото нехай вона так собі і живе. На сьогодні зневага до влади - наша найкраща зброя.
По-друге, необхідно зберегти те, що в нас є, і передати це дітям. В нас є знання і віра в автохтонну національну культуру, національну історію і в невід'ємне право українців на власну мову і власну державу. Це те, прото чого бореться поточна влада. І збереження вказаного є тим, без чого Україна як держава ніколи не постане. А для цього потрібно:
- створювати середовище, в якому українська мова є рідною для дітей. Начебто очевидна теза часто-густо натикається на побутові проблеми, що виключають реальне використання української мови в родині. Наші діти мають рости в україномовному українському оточенні. Патріот України, що розмовляє з дітьми російською, це абсурд.
- навчати дітей української історії, культури і літератури. Незалежно від того, як ми відносимося до "класичної" літератури (особисто я її не розумію і не вважаю за необхідне ані читати, ані вивчати), діти мають знати, що така література існує, і діти мають знати, про що в ній йдеться. Класична література описує національну культуру в її розвитку, тому знайомити з нею дітей необхідно.
- виховувати в дітях реалістичну громадянську позицію. Не активну (бо активність не завжди розумна), а саме реалістичну, тобто таку, коли дитина (і потім доросла людина) може зрозуміти і аргументовано пояснити, які дії чи ставлення є корисними для неї, для її суспільної групи і для України в цілому.
- проводити виховну роботу як з власними дітьми, так і з іншими - сусідами, однокласниками дітей тощо. Як приклад, проводити дні народження дітей не в Макдональдсі, а в національному ресторані, де подають національні страви, грає жива національна музика і офіціянти розмовляють українською.
По-третє, розуміти небезпеки (собі і Україні) і по мірі можливостей протидіяти ним. Найбільшою зовнішньою загрозою є експансія Росії в Україну. Тому необхідно обмежувати використання російської продукції. Не купувати російські товари, не використовувати мобільний зв'язок від МТС і Вимпелком, не дивитись російське кіно тощо. Не купувати російську і російськомовну друковану продукцію. Завжди запитувати про аналогічну україномовну продукцію. Якщо не запитувати, то буде як в іншому анекдоті - "червоної ікри немає, бо немає попиту. От бачите, ніхто не питає". Тому треба питати. Не їздити в Росію. В Україні все одно краще.
В-четверте (але не в останню чергу), пам'ятати, що українці 350 років, від зради Хмельницького жили під чужою владою. І якщо наші предки зуміли пронести культуру і мову через роки поневолення, то ми тим більше маємо змогти. А за 20-25 років підростуть наші діти, і вони, виховані за нашою допомогою в правильному для України сенсі, зможуть створювати нову, дійсно нашу Україну.
