За життя

Як людина, що все робоче життя провела в американській work culture, не можу не здивуватися у влучності наведених нижче слів.

If the truth be told, the best solution is to give employees the opposite of what they're being given now. How many times -- especially in the American work culture -- have you seen employees completely unable to take vacations? And even when they do, somehow, they still get contacted for this, that, or the other bit of work. That's the beauty of technology.

A culture where breaks are encouraged and respected? It's not just that most companies don't have that. It's that America doesn't have that. America has a work culture. It doesn't have a life culture.

An ethos of constant individualistic drive isn't capable of embracing, well, having a life.

When you tell him that you're tired and you need a long break, Atlas just shrugs.
Один з небагатьох подарунків, які викликали в мене радість, коштує лише 1 євро. І ні, це не виграш в лотерею :).

В мене є дуже рідкісна ручка, котру я свого часу купив за великі гроші, а от змінні стрижні для неї полінувався замовити. А потім виробник ручок припинив випускати стрижні :-/ . Той же стрижень, що був, за роки навіть мінімального вживання ручки все одно майже закінчився. А проблема в тому, що це металеві стрижні, і вони мають різну форму, тобто ручки і стрижні не є сумісними. І на мою нічого з того, що я бачив, не підходило. І тут в місцевому Метро я побачив набір з трьох стрижнів за 0.99 євро. Поміряв - підходить. І колір той же, що був. Тепер ми з дружиною забезпечені стрижнями на наступні п'ять років.
А старий стрижень повністю припинив писати рівно в той момент, коли я його з ручки витяг.
Хто знає, ми в Києві маємо будинок в лісі (альтанка взагалі стоїть на заповідній території, цілком законно). Це призводить до певних складнощів - наприклад, виростити газон можна лише однієї моделі "шопопало", а саме, що принесе вітром з лісу. Культурні трави не приживаються в таких умовах. Однією з найпопулярніших газонних культур став Клен Татарський - це дерево, котре розсіюється і розмножується гірше за борщевик.

Але зараз мова не про рослини, а про тваринний світ. Окрім козуль, зайців і лисиць, постійними нашими гостями є шершні. Вони живуть десь неподалік - може навіть і в будинку, тільки я їх не знайшов. Але дохлі тушки ми регулярно знаходимо на підлозі. Зауважу, що живих шершнів я бачив лише біля вікна - так просто вони по будинку не літають.

Дружина примудрилася наступити на одного з таких напівмертвих на підлозі. На щастя, роки споживання бджолопродуктів, коли я займався бджолярством, допомогли - алергічна реакція була мінімальною. Але все одно на ніч ми вирішили з'їздити в Борис по допомогу. Там поставили крапельницю з антигістаміну і сорбенту (для виведення отрути з організму). Допомагає. Тому раджу у випадку зустрічі із шершнями не відкладати, а їхати до лікарні і вимагати або шукати саме таке - крапельницю з правильними ліками. На жаль, ужалення шершня самими домашніми заходами подолати дуже важко, якщо взагалі можливо. І краще рухатися до лікарні не відкладаючи, тому що нейротоксична отрута може спричинити різні наслідки аж до фатальних.
Як відомо, дурні - це люди, котрі (свідомо чи ні) роблять так, щоб і собі і іншим стало гірше. Сьогоднішня історія як раз про них.

"Порадувала" сьогодні своїм дебілізмом відома мережа Tesco Slovensko . Тиждень тому купили дитині взуття на літо, і касир забув зняти з нього захисний замок (його хиба). На виході датчик не пищав (інакше ми би помітили і зняли замок на місці). Помітили замок лише сьогодні. Звернулися в магазин - ті відмовилися знімати замок без чеку. А чек - ну хто їх тиждень зберігає? Сам цей замок знімається за 3 хвилини дитячим конструктором з магнітами або за 15 секунд тисками (тупо кришиться вщент), але в Братиславі от прямо зараз в мене немає ані одного ані іншого, тому й вирішили по дорозі заїхати в магазин. Але з таким хамським підходом це був наш останній візит туди, з чим я їх і вітаю, бо це був мій основний магазин і витрачали ми там чимало.

Upd: на світлині зображення того, як цей замок знімається за 5 секунд.

shoe-lock.jpg
Знайшов старі ноутбуки. Подумав, що вони ще досить нічого - можна дітям віддати для шкільних справ. Нема чого купляти нове.

Знайшов старий годинник Huawei Watch (найперша і найвдаліша їхня модель). В нього чверть екрану не реагує, тому я його свого часу закинув. Тепер з'ясувалося, що він теж ще досить нічого - можна використовувати. Відклав новіший Fossil (в котрого досить незручні кнопки керування виявилися, що постійно притискаються) і взявся носити Huawei Watch. А головне - для чого я взявся це робити. В Huawei Watch є мірялка пульсу, то я поставив програми для відслідковування сну і для вимірювання пульсу. Почав слідкувати. Дізнався багато нового.

Знайшов пару старих мишей. Працюють. Беру із собою в поїздку, щоб на ноуті не мучитися із трекпадом.

Цікаво, що б іще такого старого пошукати?..
У дворі росте старий горіх. Щоб швидше осипався, ми його трусили. Потім син вирішив горіхи, що не струсилися, збити палицею. Закинув три палиці нагору, а вниз вони не падають (застрягли). Тоді сам заліз на дерево. Питаю: "от ти заліз, а може треба було спочатку поміркувати?". Натякав, що простіше збити їх знизу довгим дрином. Відповідає: "а що міркувати, треба потрусити гілку". Відповідний анекдот він навряд чи чув.
У армянского радио спрашивают: "Кто это у вас там сидит и придумывает анекдоты?"
Ответ: " А кто придумывает, тот и сидит"
Правду кажуть, що всі анекдоти - це переказана кілька разів бувальщина.

Сцена 1:
Переглядаю чек зі вчорашнього відвідування Епіцентру і в середині чеку знахожу там позицію "мішалка дерев'яна" за 40 гривень. Йду до дружини показувати, як нас дурять на касі. Згадуємо, що я купував - ніяку ложечку я не купував, тому що вони вже з шухляди вивалюються, стільки в нас різних.

Сцена 2:
Днями проводили в школі ярмарок і потрібні були палички для морозива, щоб на них "посадити" кондитерський виріб. В Епіцентрі таких не знайшлося, тому виріб діти продавали без них (з великим успіхом, маю сказати). А вчора я заїхав в Епіцентр і побачив там ці палички. 800 шт в упаковці, 40 грн. . Купив для наступного шкільного фестивалю.

Підсумок: після обговорення моральних якостей робітників Епіцентру згадав, що на упаковці з паличками написано "мішалки для кави". Тобто, вказані ложечки з чеку таки знайшлися. Але осад лишився.
Я тут поспілкувався з "представником народу", щоправда в Києві, і хотів би донести до всіх свої висновки -- якщо ви хочете хоч якийсь спокій, а не повновісну війну на другий день після інавгурації, будь ласка, прочитайте і дійте. Головне - не сідіть, а дійте. Розмовляйте з людьми.

Так от ...

Головна проблема (це зі спостережень "представника народу", котрий їздить громадським транспортом, зокрема, в село) -- люди звинувачують Порошенка в усіх своїх негараздах.
З цим слід боротися простим питанням -- "президент в Україні за Конституцією займається зовнішньою політикою і обороною. Економіка не входить в коло його питань. Як президент може полагодити вам економіку? Це ж ви працюєте і платите податки, з котрих має рости економіка і, зокрема, пенсії". Не варто взагалі згадувати прізвище Порошенка і намагатися переконувати людей -- ви не переб'єте телевізор + плітки + їхні власні лінощі і фантазерство.

А далі одразу питаємо -- "як ви уявляєте Зеленського в ролі головнокомандуючого? Він може лише капітуляцію підписати, а не військом командувати. З таким головнокомандуючим на місці України буде випалене поле. Тут не буде другої Росії, тут буде друга Сирія. Ви хочете другу Сирію влаштувати в Україні? Путін мститиметься за 5 років принижень. Куди ви тікатимете?".

Якщо людина хоч щось розуміє, добиваємо її фразою "Не обов'язково голосувати за Порошенка, але вкрай необхідно голосувати проти Зеленського, щоб не було випаленого поля. Думайте самі і пояснюйте іншим."

Ще зі спостережень "представника народу" -- за Зеленського голосує зелена молодь. Це наслідок промивання мізків + "по приколу". Їм, а також їхнім батькам, потрібно пояснювати, що за Зеленського буде гаряча війна, і на війну підуть всі включно із щасливими власниками "білих білетів" (як раз в представника народу син такий). Тобто ані я, ані ви, мої читачі, на передову швидше за все не потрапите за віком і хворобами. А от ця зелена молодь там опиниться миттю.

Ще одна проблема із зеленими дітьми -- "політики без нас вирішують". З цим потрібно працювати теж, пояснюючи, що політики вирішують в межах повноважень, котрі надали ми. Ми обираємо тих політиків, котрі потім вирішують. І саме тому потрібно піти і усвідомлено проголосувати. В умовах війни - не за клоунів, а за спеціалістів, навіть якщо не подобається. Ідучі до стоматолога, потрібно йти в клініку з обладнанням і досвідченими фахівцями, а не по приколу за гаражами друзі лікуватимуть зуби. За гаражами їх можуть лише вибити (іноді разом із мізками).

Повторюся - працюйте з усіма, хто вагається або хто не вкінець упоротий.
Моє знайомство з якісним чаєм почалося випадково пів-року тому. Тиняючись по Пешту в шалену спеку (+36 чи що), ми зайшли в невеличке місцеве кафе, де нам подали Капучіно Матча. Смак був дуже приємний, і я взявся читати, що таке матча і взагалі. Дивився, де придбати його в Києві. Після відвідування чайних сайтів Facebook почав мені в порядку ретаргетингу підсовувати рекламу різних чаїв. Там трапилася реклама "Да Хун Пао делікатного прожарювання". Пішов почитати опис - а він там (за відгуками) і п'янить, і свідомість очищує і взагалі супер-пупер чай. Ок, замовив собі коробку (скільки там тієї коробки, подумав я). Заодно, щоб було по-правильному, замовив Easypod для заварювання чаю. Реально зручна штука, слід сказати, не потрібно возитися із чайниками і переливаннями.

Чай мені сподобався. Да Хун Пао належить до темних улунів, і це ані чорний ані зелений чай, а щось середнє. Смак дійсно, як і написано в описі, копчений. В подарунок до коробки поклали один пакетик чогось такого легкого і повітряного, але водночас із вираженим чайним смаком. На жаль, пакетик було не підписано. Після певних пошуків і досліджень я таки з'ясував, що це був Те Гуань Інь, і знайшов, який саме.

Далі пішли експерименти. Я купив десяток різних чаїв (здебільшого улуни, але також зелені і білі чаї, а на додачу квітки лаванди). Купував і матчу. В шафі знайшлася ціла упаковка (пакетів із сорок) Те Гуань Іня, подарована дружині колегою ще років 5-6 тому (дякую, Олеже). Купив також і той Те Гуань Інь, пакетик якого мені доклали.

Одразу кажу, що я не відчуваю відтінків смаків і не здатен сприймати глибокі насичені аромати, букети і післясмаки. Звісно, я їх розрізняю, але не можу сказати, щоб гнався за якимось відтінком. Ну, майже (про це далі).

Чай ми п'ємо по-селянськи, тобто чашками по 300 мл. Це виходить п'ять проливів в Easypod з подальшим розливом на дві чашки. По секрету скажу, що ми туди ще й по пігулці сахарину кладемо :).

Перекуштували ми далеко не все, що я накупляв (чай має зберігатися в правильній тарі, а в нас її немає, тому краще вже в запечатаних пакетиках, ніж в чому попало). Те Гуань Інь сподобався, але він для нас занадто легкий. Пробував подарований іншим колегою пуер, замовлений колись з Китаю -- ну, миші, ну льох, але що в ньому люди знайшли, не розумію. Трапився дуже цікавий улун Чорний Дракон. Його я навіть докупив, бо п'ємо постійно. Він за описом відноситься до світлих улунів, але по факту це темний. Хоча смак в нього не копчений, на відміну від, а кислуватий. Вищезгаданий Да Хун Пао - поза конкуренцією. На жаль, конкретно та пропозиція, котру я купував (вже двічі, зараз допиваємо другу коробку), зараз відсутня, а в іншій крамниці є Да Хун Пао, але інший і дорожчий. Тому розтягуємо, що маємо. Копчений присмак Да Хун Пао - це щось. Якби мені сказали "тепер ти п'єш лише один різновид чаю", я би залишив Да Хун Пао. Хоча він і не п'янить і не просвітює, як відгуки кажуть, але однаково приємний.

Окрема історія із матча. Та матча, котру я купував (китайська), -- це не японська матча, а класична китайська підробка. Вона навіть в тістечках гірчить. Слід брати виключно японську. Ми ходили в грудні на представлення гарної японської матчі в CHAISM -- там дійсна матча, солодка, ароматна. Але ціна в неї, на жаль, не солодка зовсім. Хоча послухавши про технологію вироблення, я розумію, що ціна в CHAISM об'єктивно є дуже помірною.

Трохи теорії. Щоб було зрозуміло -- чаї не можуть п'янити (в них немає відповідних речовин). Вони можуть збуджувати, оскільки там є кафеін. Вони можуть заспокоювати, хоча великою мірою це наслідок процесу чаювання, а не самого чаю. Якщо ви вип'єте навіть справжню японську матчу десь посеред вулиці, навряд чи вона вас заспокоїть. Щодо прочищення свідомості теж є питання.

Тоді навіщо той чай пити, спитаєте ви. Ну, наприклад, заради смаку. Ми ж маємо влити в себе за день хоча би літр рідини. І хай краще це буде гарний чай, аніж якась кака-кола.

Чи замінює чай каву? Майже ні. Я як пив три чашки кави на день (останню не пізніше 15-ої години), так і п'ю. Ну, інколи останню пропускаю. Чаю я теж п'ю стільки ж скільки раніше. Просто зараз чай виходить пити кращий.

Чи відмовився я від "звичайного" чаю? Теж ні. Я ніколи не пив ліптони (хіба що в США, де нормального чаю немає з історичних і філософських причин), але заварний Тянь-Шань з ароматизаторами пив і п'ю. Дуже люблю Мрії Султана від Чайної Країни, і п'ю його щодня. Але такі чаї я заварюю в звичайному "ситечку" (точніше, незвичайному -- зроблю фото, викладу). П'ю навіть пакетикові трав'яні збори з імбирем, каркаде і схожі суміші. Водночас, китайські чаї стали обов'язковим компонентом щодня. Зранку я заварюю зазвичай Те Гуань Інь, а пізніше - Да Хун Пао або Чорний Дракон, або ще щось із купленого. А матча -- ех, все думаю поїхати в чаїзм і розоритися на гарну матчу. Просто гарний чай так само як гарне вино - він не має неприємних присмаків і ніде не "косячить". Його не можна "перетримати" в заварнику, як це трапляється зі звичайним чаєм. Навіть після трьох хвилин в заварнику (була справа, забувся), Да Хун Пао мав такий же витончений смак, як і при звичайних проливах.

Чи можна використовувати звичайний заварний чайник, а не Easypod? Можна, звісно, особливо коли ви п'єте чай маленькими порціями. Тоді можна проливати чай в звичайному чайнику по 70 грамів і розливати по піалах. В такому способі пиття є різниця - кожен пролив має окремий смак, а те, як чай п'ємо ми (п'ять проливів змішуються) дає і змішаний смак. Але в ізіподі теж можна відокремлювати проливи. Тому цей інженерний витвір я дуже рекомендую, якщо ви хочете заварювати китайський чай.
Діти в школі вигадали свою секретну мову. Коли вони цим займаються в школі - то їхній клопіт. Але ж вони її використовують і вдома між собою! І хай там з десяток слів, але піди ж здогадайся, чим хрю-хрю відрізняється від просто хрю (а воно таки відрізняється!)
Як всі пишуть, то й я пригадаю.

Моє "знайомство" з Голодомором відбулося рівно 30 років тому, в 4-му класі центральної на той час в Україні школи №57. Фізику нам викладала літня вчителька, а математику - її дочка, і хтось із  них переповідав спогади своєї чи то матері, чи то бабусі відповідно. Нагадаю, що це 4-ий клас, совок, піонерія ... Тому слово "голодомор" там не звучало, але звучало про голод в Україні 32-33 років. Отже, пряма мова з перекладом (школа російська, вчителька розповідала російською):

-- Жили ми тоді під Харковом, [вже не згадаю, де сам - ЄМ], в селищі (потім їх стали називати СМТ, селище міського типу - ЄМ). Їсти не було чого, взагалі. Аж тут сусідка заходить і запрошує "на супчик". Як же так, в неї кілька днів не було ні крихти їсти, а тут цілий супчик? А очі в неї бігають, і якась вона наче не своя. Стали розбиратися, а з'ясувалося, що вона свою дитину вбила, і з неї той супчик зварила. І всіх сусідів на обід запрошувала. На тому грунті і збожеволіла.
Коли минулого літа був в Японії, сидів в ресторані поруч з колегою, жінкою мого віку, котра має 4-х дітей до 10 років, при цьому працює. Чоловік її був там же, але оскільки в компанії працює вона, а не він, то він сидів з дітьми за окремим столом, де сиділи дружини інших колег (чоловіків) з дітьми.

Зокрема, мова зайшла за прив'язаність до роботи. Японці, як відомо, намагаються з роботи на роботу не переходити, і часто-густо працюють на одній фірмі все життя. При цьому, трапляється, що фірма переводить японців на інше місце роботи (в інше місто чи навіть на інший острів). Я в цієї колеги і питаю, як люди з родинами діють, якщо дружина теж працює, або діти в певну школу ходять. "Ну як", - каже - "переїжджають по одному, а куди діватися". Дружина з дітьми лишається на попередньому місці. Чоловік приїздить на вихідні, або розлучаються офіційно.
В далекому, досить буремному (але вже не сильно) 96-му році відправила мене мати подалі з Києва для підстраховки. Це було літо. Я взяв Альфу (салют), він взяв пасажирок, і ми поїхали світ за очі. Батько мого друга працював головним лікарем в санаторії за горою Кішка, що в Симеїзі (санаторію того вже на жаль немає давно, як і батька).

І от ми взяли намет, касети з чарівними записами груп Cocteau Twins і Dead Can Dance (їх Альфа привіз). Також там був альбом Акваріума "Електрошок". Всі три вразили мене дуже сильно, і я слухав їх ще багато років поспіль.

Спершу подивилися на дикі місця, щоб поставити намет, але поруч, між санаторієм і морем, була база відпочинку "Автобусник", директор котрої мав вільний клаптик землі і за дуже невелику плату офіційно оформлював наше стояння там з наметом (кажу то, бо я наступного року ще раз окремо приїздив на те ж місце і так само стояв).

Але готувати ми там не готували. Натомість ми ходили в Сімеїз. Їсти нам сильно багато не треба було, але по молодості пляшечку-другу-п'яту (на чотирьох, що там пити) прихопити треба. І ящичок Джин-Тоніка теж можна.

А в центрі входу в парк в Симеїзі тоді стояв дуже такий помірний кіоск з вивіскою "Їжаченята" (вивіска була російською, там було написано "Йожикі"). Біля кіоска стояло два столики, де можна було спожити придбане. Бігали ми туди щодня і не по одному разу. І в той приїзд, і в наступний. Навіть спогади певні лишилися.

...

В 2006-му ми з дружиною приїхали в Сімеїз, вже більш культурно. На місці намету стояв дуже поважний ресторан, зібраний частково (а може й повністю, не пам'ятаю) з дерева, двоповерховий. І він був здебільшого для меншин, хоча в певні дні туди пускали і гетеросексуалів.

Біля ресторану є пам'ятник, що складається з їжихи із їжаченятами (фото подивитися можна тут). І біля нього був напис "От ежиков к ежам за 10 лет!".

В ресторана є сторінка на пейсбуці, і я так дивлюся, що ресторан існує і працює і зараз. Хоча я чув, що і парк і набережну кацапи вже зруйнували. Що ж, сподіваюся, що колись ще перестрінемо цих їжаків, і дітей з ними познайомимо.
Чомусь замислився, і вийшло, що я займаюся бізнесом вже понад 30 років. Десь в 1986-87 роках я почав розводити хом'ячків на продаж.

Школа, де я вчився, знаходиться за кінотеатром на Прорізній. Інший вихід зі школи виводить на вулицю Леніна (майже за Чистяковим), на котрій, прямо біля того виходу на вулицю, стояв зоомагазин. І там тих хом'ячків приймали на реалізацію за чималі гроші - від карбованця до двух залежно від різних обставин. А коли не приймали, їх завжди можна було поїхати продати на Куренівському ринку.

Хом'ячків я розводив джунгарських. Це такі сірі, стрімкі і досить кусючі.

Раз, пам'ятаю, я взяв 4-х хом'ячків, посадив в банку і збирався їхати на Куренівку. По дорозі зайшов на Станцію Юних Техніків, де займався на комп'ютерах ( в нас тоді ZX Spectrum'и там стояли). Ну, банка і розбилася. Лишилася лише капронова кришка. І от ці нещасні чотири хом'яки їхали на базар просто на кришці, котру я тримав в руці, а потім чекали на базарі, поки їх куплять. А хомяки були підлітки - на вигляд від дорослого не відрізниш. Але, так чи інакше мені вдалося їх всіх тоді продати. Мабуть мене покупці жаліли. Отак і їхали, як на фото знизу.



До чого я це веду ... До того, що зараз нашими клієнтами є дві з п'яти найвідоміших світових IT компаній і ціла купа компаній поменше, а сьогодні я спілкувався з потенційним покупцем з компанії, чий фотоапарат я сьогодні ж тестував.

"От ежиков до ежей за 10 лет". А про цю фразу я іншого разу розповім. Якщо хтось знає, звідки вона - полум'яний привіт (Альфа, тобі окремо).
Початок тут

Не працює. Вони обіцяли надіслати мені папірець, котрим оплачується відправлення їм годинника для ремонту, і за 2 місяці так і не надіслали.

Зауважу, що подібного гармидеру тут в США повно.
Поки м'які серцем (і мізками) захисники собак в Україні наражають на небезпеку себе і співгромадян, розповім, як це працює в США.

В нашому county існує закон - всі пси мають бути на поводку. Отаке просте і коротке твердження, котре автоматично вирішує всі проблеми. Якщо собака не на поводку, він виловлюється, тримається якийсь час в пошуках хазяїна, потім знищується. Мотивація дуже проста - права людини на вільне життя є в цій країні беззаперечним пріоритетом, вище будь-якого гімнізму (в цього підходу є зворотній бік - дозволене полювання на диких тварин в межах, що шкодить екологічному балансу). А безпритульні тварини (котів це теж стосується) розносять сказ і інші хвороби, що, знов таки, заважає жити людям.

Тому в нашому селі є птахи, білки, козулі, єноти, опосуми (чи посуми - я їх весь час плутаю) і інші тварини, але немає безпритульних псів. Зауважу, що всі ці мешканці нахабні і нелякані і їхній асортимент я знаю з того, що бачу на узбіччях доріг збитими.

По Києву ж (не кажучи про інші міста) можна пересуватися лише як живуть білі в ЮАР - виключно на автомобілях, вікна не опускати, а будинки огорожувати триметровими парканами. Зокрема, і з-за собак (як чотирилапих, так і дволапих).

В попередньому county, де я жив (під Вашингтоном), було ще крутіше - всі собаки мають бути зареєстровані в "райраді", за них платиться податок в $10/рік, але щоб заплатити податок і подовжити реєстрацію, необхідно пройти щеплення від сказу і принести довідку. А за незареєстрованих тварин - штраф, і не 100 грн, як в Україні, а дещо істотніший. Детально можна почитати тут: http://www.fairfaxcounty.gov/living/animals/
Свого часу в Україні бізнес дуже сильно страждав (зараз, начебто, полегше стало) від постійних перевірок різних паразитних органів, як то СЕС, пожежна інспекція і хто зна що ще. І знаходилися ті, хто розповідав, що на заході ринок регулює такі питання, тобто якщо в кафе антисанітарія, то туди покупці не підуть.

Про скандал із мережею ресторанів Chipotle в США минулого року українцям мабуть, що нічого й невідомо. А тоді певна кількість людей в декількох штатах потруїлася і потрапила до лікарень. Звичайно, самій мережі було нанесено шалених (перш за все репутаційних) збитків, від котрих вона досі оговтується. Але тим, хто потрапив до лікарень, від цього, мабуть, не легше.

Але питання не чіпотлі, а в тому, що саме і як інспектують в США. Наприклад, в США інспекцію проходять ліфти. В кожному ліфті висить сертифікат проходження інспекції із власноручним підписом *і фотографією* особи, котра схвалила використання цього ліфта. За нагоди спробую сфотографувати.

В кожному поважному apartment complex'і є басейн. В південних штатах це must have, оскільки протягом 4-х і більше місяців денна температура перевищує 25 градусів цельсія (а протягом астрономічного літа тримається між 30 та 40 градусами). Так от, кожен басейн має пройти санітарну інспекцію перед запуском (початком сезону). Також, якщо в воду потрапило або могло потрапити бите скло або якісь інші шкідливі чинники, то власник басейну зобов'язаний спустити воду, провести очищення басейну і викликати інспекцію знову. Це займає 2-3 тижні часу і невідому кількість грошей.

Також обов'язковими є пожежні інспекції, котрі реально дивляться на протипожежний стан і виписують п...риписи до усунення порушень. А власники комплексу в свою чергу виписують приписи мешканцям.

Але ніхто на інспекції не скаржиться, тому що це за великим рахунком зменшує ризики і, відповідно, фінансову відповідальність, котра може сягати шалених розмірів (мільйонні компенсації - цілком реальні).

Інше питання, що в Україні проблеми є з обох боків -- і правила, котрі не завжди є розумними і доцільними в сучасних умовах, і хабарники, котрих цікавить не безпека, а власна кишеня, та й бізнесмени, котрим простіше заплатити аніж виконувати вимоги.

Потрібно просто всім сторонам розуміти, що сьогодні пожежник взяв хабаря, а завтра пішов за цей хабар в ресторан і отруївся, тому що за день до того санітарний інспектор застряг у несправному ліфті. І службова недбалість одного в підсумку шкодить всім.
Субтропічний цвіркун - це полохлива і стрибка чорна скотина розміром тушки в 1.5-2 см. Звук, котрий вона видає, за гучністю легко перекриває пилосос, а за розповсюдженням - глушник для вогнепальної зброї. При світлі або будь-якому звуку цвіркун замовкає, і починає свою арію лише після заспокоєння. Цвіркун ніколи не співає наодинці -- зазвичай надає перевагу тріо, але іноді йому достатньо дуету.

Цвіркуни у нас в місті лютують четвертий тиждень. Спати неможливо. Спіймати ще складніше. Якщо тварюка пробирається в квартиру, вважай, ніч пропала (і наступний день, відповідно, теж).

Одне радує -- звичайні беруші звук саме цвіркуна зрізають просто повністю.
  • Архів

    «   Липень 2021   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2 3 4
    5 6 7 8 9 10 11
    12 13 14 15 16 17 18
    19 20 21 22 23 24 25
    26 27 28 29 30 31