За життя

Як всі пишуть, то й я пригадаю.

Моє "знайомство" з Голодомором відбулося рівно 30 років тому, в 4-му класі центральної на той час в Україні школи №57. Фізику нам викладала літня вчителька, а математику - її дочка, і хтось із  них переповідав спогади своєї чи то матері, чи то бабусі відповідно. Нагадаю, що це 4-ий клас, совок, піонерія ... Тому слово "голодомор" там не звучало, але звучало про голод в Україні 32-33 років. Отже, пряма мова з перекладом (школа російська, вчителька розповідала російською):

-- Жили ми тоді під Харковом, [вже не згадаю, де сам - ЄМ], в селищі (потім їх стали називати СМТ, селище міського типу - ЄМ). Їсти не було чого, взагалі. Аж тут сусідка заходить і запрошує "на супчик". Як же так, в неї кілька днів не було ні крихти їсти, а тут цілий супчик? А очі в неї бігають, і якась вона наче не своя. Стали розбиратися, а з'ясувалося, що вона свою дитину вбила, і з неї той супчик зварила. І всіх сусідів на обід запрошувала. На тому грунті і збожеволіла.
В далекому, досить буремному (але вже не сильно) 96-му році відправила мене мати подалі з Києва для підстраховки. Це було літо. Я взяв Альфу (салют), він взяв пасажирок, і ми поїхали світ за очі. Батько мого друга працював головним лікарем в санаторії за горою Кішка, що в Симеїзі (санаторію того вже на жаль немає давно, як і батька).

І от ми взяли намет, касети з чарівними записами груп Cocteau Twins і Dead Can Dance (їх Альфа привіз). Також там був альбом Акваріума "Електрошок". Всі три вразили мене дуже сильно, і я слухав їх ще багато років поспіль.

Спершу подивилися на дикі місця, щоб поставити намет, але поруч, між санаторієм і морем, була база відпочинку "Автобусник", директор котрої мав вільний клаптик землі і за дуже невелику плату офіційно оформлював наше стояння там з наметом (кажу то, бо я наступного року ще раз окремо приїздив на те ж місце і так само стояв).

Але готувати ми там не готували. Натомість ми ходили в Сімеїз. Їсти нам сильно багато не треба було, але по молодості пляшечку-другу-п'яту (на чотирьох, що там пити) прихопити треба. І ящичок Джин-Тоніка теж можна.

А в центрі входу в парк в Симеїзі тоді стояв дуже такий помірний кіоск з вивіскою "Їжаченята" (вивіска була російською, там було написано "Йожикі"). Біля кіоска стояло два столики, де можна було спожити придбане. Бігали ми туди щодня і не по одному разу. І в той приїзд, і в наступний. Навіть спогади певні лишилися.

...

В 2006-му ми з дружиною приїхали в Сімеїз, вже більш культурно. На місці намету стояв дуже поважний ресторан, зібраний частково (а може й повністю, не пам'ятаю) з дерева, двоповерховий. І він був здебільшого для меншин, хоча в певні дні туди пускали і гетеросексуалів.

Біля ресторану є пам'ятник, що складається з їжихи із їжаченятами (фото подивитися можна тут). І біля нього був напис "От ежиков к ежам за 10 лет!".

В ресторана є сторінка на пейсбуці, і я так дивлюся, що ресторан існує і працює і зараз. Хоча я чув, що і парк і набережну кацапи вже зруйнували. Що ж, сподіваюся, що колись ще перестрінемо цих їжаків, і дітей з ними познайомимо.
Прочитав новину, що відкриватиметься ще чотири переходи кордонів між Польщею та Україною. З одного боку, враховуючи кількість автівок, нові переходи не можуть не радувати. З іншого боку, хіба нашою метою не є приєднання до Шенгенських угод? Якщо так, то слід вкладати гроші не в кордон із Польщею, а в кордони із московією, мордовією і придонським каганатом.
Пробігло повідомлення, що бляхєрам таки дозволять розмитнити свої корита за спец.тарифом. Стосовно цього Риба Баскервілей має сказати наступне: гроші, котрі в результаті такого прогину залишаться у найбільш хитров$^%них -- це гроші, котрі не дійдуть до хворих на рак дітей, до вчителів з лікарями, пенсіонерів тощо.

На цьому бажання сплачувати податки в бюджет України заплакало, загорнуло копійки в хустинку, і пішло в осінню мряку.
Український народ нарешті отримав гідного президента, який буде представляти країну на міжнародній орені відповідно до справжнього рівня цієї країни. Яка країна, такий і президент.
В профілі ЖЖ країна задається вичерпним переліком. Довелось зупинитись на Зимбабве.
В понеділок всі, кого воно стосується, ламанулись здавати звітність в податкову. Черги по районах були такі, що за ріг будинку завертали. Ми з дружиною поїхали в понеділок кататись і заодно проїхали повз податкову. Насолодились видом черги і ідіот(к)ами, які перегородили машинами дорогу тролейбусу (що і дало нам змогу 20 хвилин посміхатися черзі). Але ми хитрі були - ми знали, що звіти приймають ще й сьогодні. Тому ми спокійно приїхали в податкову сьогодні. Я думав, що доведеться постояти хвилин з 10, але черг не було взагалі. Податкова була пуста. При цьому звіти приймались вільно і без питань, заперечень і попереджень.
Вчора їздили в Чернігів на екскурсію.

Я поїхав на машині, решта народу - на мікроавтобусі. Дорога майже пуста (це вам не Одеська траса і не Житомирська). На в'їзді нас зустрічала церква:



Далі ми ходили по соборах і слухали історію Чернігова. Фактично, вона ділиться на князівську добу і 16-19 століття, коли будують і перебудовують церкви і монастирі.

Подивились на нововідкритий пам'ятник Мазепі, який в Чернігові тусувався:



Біля пам'ятника було тихо і спокійно (як і в решті місць, де ми були).

Подивились на Десну:



Сходили в печери, дуже затишні і приємні. Фотографій печер немає, бо їх фотографування (як і взагалі будь-яких печер) не передає атмосфери.

Далі полізли на оцю колокольню (не знаю, чому вона на фотографіях така нахилена, сам по собі горизонт рівний):




Звідки познімали панорами Чернігова, але мильницею вийшло дуже погано:



Як бачите, місто невелике - його панорама нагадує мені погляд на Оболонь і Троєщину з оглядової площадки над замком Річарда на Андріївському узвозі. Насправді воно по загальній площі таке і є як Оболонь з Троєщиною разом.

Пивзавод свого магазину не має - тільки якась приватна наливайка поруч із заводом, із асортиментом пляшкового і баночного пива з заводу і розливного Чернігівського Світлого. Останнє пішло вчора легко і без наслідків у вигляді головного болю.

Прийшло в голову - віру в цара-батюшку, намісника божого, насаджувала в Росії церква. В Україні, де до початку 18-го століття центральної влади не було, ніяких процарських ідей, відповідно, не насаджувалось. Тому ні про які рухи на захист або в інтересах керівних осіб (або влади) йтись не могло і не може. І помаранчева революція була не "за Ющенка", чи "проти Януковича", а "за власний голос".

Цей факт має негативну сторону - активна політична діяльність, яка вимагає дії в інтересах влади (спочатку керівництва партії, а потім, в випадку приходу до влади, власних структур держави) в Україні практично неможлива. І тому депутати працюють на свою кишеню, а не на державу.

З іншої сторони, українці звикли покладатись лише на себе і (сюрприз) працювати. Тягу до праці і самозабезпечення не вичавила навіть радянська влада. Цей підхід є протилежним до російського, де люди не хочуть йти на виробництво із більшою зарплатнею тому, що там примушують працювати.

Індивідуалізм українців закладений релігією історично, так само, як протестанські течії в Західній Європі поклали початок промисловій революції і привчили людей до підприємництва, і як конфуціанство, будизм та сінтоізм сформували працьовитість і слухняність (і водночас нездатність до творчого мислення).
  • Архів

    «   Жовтень 2021   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
            1 2 3
    4 5 6 7 8 9 10
    11 12 13 14 15 16 17
    18 19 20 21 22 23 24
    25 26 27 28 29 30 31