За життя

Оскільки в нас рельєф доріг нагадує Аракіс після хробака, я довго вагався, чи купувати снігоприбиральну машину. Але грудневі снігопади (коли за пару днів випала місячна норма) підказали мені, що "треба брати" (с). Дотягнув я до кінця, коли треба було ставити в гараж Тігуан, а заїхати туди можливості не було. Тоді почав обдзвонювати інтернет-магазини. В першому ж мене порадували, що вибраної моделі (MTD ME66T) немає і не було і ніде не буде. Але я не здавався і продовжував шукати. Всюди написано, що є, але насправді ніде немає). Довелося чистити майданчик перед гаражем вручну. Згодом в шостому чи сьомому магазині знайшов цей снігоприбирач. Привезли наступного дня. Я його тоді ж довів до гаражу і поставив чекати на снігопади. І ось вчора вже випала нагода поганяти снігоприбирач по-справжньому. За годину (від того як я пішов в гараж до повернення в будинок - працював я мабуть з пів-години) пройшов біля 120 кв. м. Скільки витрачено бензину, невідомо, але взагалі він їсть чимало - пара літрів на годину йде, якщо не більше. Сніг бере практично будь-який -- хоча кажуть, що мокрий сніг погано, але сьогодні піднімав і сухий свіжий і сніг з льодом, що наморозилися за місяць, і мокрий сніг. Прочищає доріжку так, як треба, тут зауважень немає. Ще один плюс (в порівнянні з багатьма іншими моделями) - шість передач вперед і дві назад, а також розворот, як в танка (одна гусениця крутиться, друга стоїть на місці). З недоліків: по-перше, цей агрегат важкий (більше 100 кг + бензин в баку). По-друге, гусениці іноді в мокрому снігу затикаються і не гребуть - можливо, що треба підрегулювати. Ще там з обслуговуванням, спершу здається, складно, але що робити - бензиновий двигун. Якби був електричний, то було б простіше, але електричні прибирачі - то якщо кому 20 кв.м. перед будинком треба почистити, а для моїх потреб (чистити від 120 до 300 м дороги) тільки таке потрібно. Загальний вердикт - для нашої зими він потрібен тільки якщо машина легкова або паркетник і якщо дорогу не чистять. Бо місця займає багато, і обслуговування потребує (після 25 годин роботи в майстерню треба везти, а як його повезеш з такими габаритами і вагою), а потрібен хіба пару разів на рік.

Сегодняшняя история с озоном и ворами халявщиками напомнила мне ситуацию, случившуюся 3 года назад у меня возле дома (собственно, эта ситуация и продолжается и она неизлечима). Вот эти самые халявщики, обиженные на всю голову природой Озоном, такие же рагули с совковой тырсой вместо мозгов. Ни одному небось в голову не пришло, что купон, даже если его кто-то выложил на публику, не является их собственностью. Техническая ошибка не дает этим хомячкам права злоупотреблять и пытаться нагреть руки на чужом имуществе. Отдельный луч ненависти тем моральным уродам, которые злоупотребили оказанным им доверием и выложили приватные купоны (тоже теперь небось рассказывают "а там не было написано, что нельзя") на публику. Я бы на месте озона таких вообще забанил нафиг, за альтернативную сексуальную ориентацию. А потом эта же офисная дрянь воет "как плохо жить в стране". Фубля. Зы: для тех, кто не понимает причин моего возмущения. Представьте себе, что вы - девушка и пришли позагорать на краю нудистского пляжа. И тут к вам пристраивается толпа малолеток с целью посношаться. На ваши резонные возражения они отвечают "но ты тут сама голая улеглась!"

Я вирішив видати казки окремою книгою. На сьогодні в мене лежить написаними 55 казок і вони періодично (хоча й повільно) дописуються. Далеко не всі казки публікувались в блозі, а зараз і опубліковані казки прибрані з публічного доступу. На те є багато найрізноманітніших причин. Зокрема це бажання розважитись (15 років займатись одним і тим же - мене вже нудить) і цікавість стосовно того, як виглядає інший аспект створення об'єктів авторського права, крім програмного забезпечення. Є й багато інших причин, але це головні. Так чи інакше, книгу буде видано. Це перший допис із серії, де я розповідатиму про свій досвід в літературній справі. На даний момент маємо наступне: - казки - бажання їх видати - маркетингового директора нашої компанії, котрого я залучив до справи - певний досвід (вищевказаного директора) із видаванням нехудожньої літератури У нас відібрані пілотні 10 казок для показу стороннім особам (звісно, що всі казки я роздавати нікому не буду, щоб не поцупили). Поки йдуть новорічні свята, ми чекаємо на ілюстраторів. Планується до кожної казки зробити повновісну кольорову ілюстрацію. Є два кандидати в ілюстратори, між якими я не можу вибрати з певних міркувань. Тому вирішили замовити їм по тестовій ілюстрації до казки про зебру. Чекаємо, поки вони звільняться. Видаватимемо книжку швидше за все за власний рахунок, хіба що випадково знайдеться видавництво, що зацікавиться книгою.

Першою системою біометричної автентифікації був голосовий контролер доступу в казці "Алі-баба і сорок розбійників" (той, де "кунжут, відкрийся"). Сучасна промисловість пропонує замки із біометричною автентифікацією, переважно за відбитком пальця (є і інші сенсори, але вони досить спеціалізовані). Що є дуже зучно - хочеш пальця прикладай, хочеш PIN/пароль вводь, хочеш ключом відкривай (це вже для аварійних випадків). І попит на такі замки міг би бути величезним. Міг би. Якби не ціна. Хотів поставити такий замок собі в кабінет і в комору (щоб діти не лазили). Але коштують вони біля $500 за штуку (+ монтаж). А це вже якось, гм, захмарно, як для замка. Тим більше, що собівартість такої конструкції, зібраної на стандартних компонентах і рішеннях, навряд чи буде більшою за $150-200. І тут мене осяяло - це ж все пакращення! І точно - простий пошук в гуглі по residential biometric door lock видав купку непоганих результатів за ціною в $249 в роздріб в США (причому, це повновісний варіант з ручкою і ключем + піном + відбитком пальця). Тобто вже можна брати, а якщо поритись, то можна мабуть і за $150 знайти (від дітей згодиться і щось нескладне).