За життя

Мені сьогодні в руки потрапив проект закону про внесення змін до закону про автомобільний транспорт. Пропонується, щокрема, внести в статтю 60 наступну зміну, а саме заборонити експлуатацію легкового автомобіля, з використанням розпізнавального ліхтаря оранжевого кольору, та (або) таксометра, та (або) сигнального ліхтаря із зеленим та червоним світлом, та (або) надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 39 цього Закону, – штраф у розмірі п’ятиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; Іншими словами -- їдете ви на машині, підібрали пасажира на дорозі - а він може виявитись підсадною качкою, і заплатите ви штраф. А щоб мало не здалося, проект змін в КпАП (ст.164): Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом, вчинені особою, яку протягом року було двічі піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, –

тягне за собою конфіскацію предмета правопорушення.

По простому - якщо ви підберете другу кучку качку протягом року, то ваше авто тю-тю. А хто такий прикольний проштовхує законопроект? Шукай, кому вигідно. А вигідно власникам таксопарків (прізвища наводити не будемо, навіщо?). А щоб ні в кого зайвої підозри не виникло, закон називається "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення системи управління транспортним процесом у зв’язку з підготовкою та проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу". Отакої. Цікаво, яку ще дурість протягнуть під соусом підготовки до чемпіонату Європи з дурного заняття, коли 22 оболтуси бігають за надутою шкіряною кулькою.

Відокремив від першої частини, бо теми різні.

Та ж сама Конституція України.


Про соціальну державу гарно написав пан Ніконов тут і тут.

Побачимо, до чого вони сьогодні-завтра добазікаються.

Общий фонд госбюджета Украины недовыполнен по доходам в январе-апреле на 11,5%

о-ё-ёй.

Головними чинниками суспільнополітичної ситуації в Україні є:
- правовий нігілізм з боку владних структур починаючи від вищих органів влади (законодавство України до самих законодавців не відноситься аж ніяк);
- ігнорування великим і середнім капіталом потреб держави (см. вище визначення держави);
- "п'ята колона" в особі частини російськомовного населення, яке активно протидіє розвитку і розбудові держави

Наслідками цих чинників є відсутність потенційних лідерів держави (інтереси людей, що хочуть розбудовувати державу ортогональні або протилежні інтересам капіталу, без підтримки якого ці люди не можуть дістатись влади) і нехтування державою з боку населення (бо якщо законів держави не дотримується керівництво, то воно подає приклад решті населення).

Без усунення цих чинників і їх наслідків розвиток національної держави неможливий. Водночас і їх усунення ускладнене тим, що внутрішні рушійні сили вичерпані (народ більше не вірить в революції), а єдиною зовнішньою силою, зацікавленою в українській території і населенні, є Росія (але її не цікавить Україна як держава).

Наївним буде сподіватись, що за 5 чи 10 років буде можливе формування нової політичної еліти - як вказано вище, їй нема звідки взятись. Тому найближчий термін, на який ми можемо сподіватись в аспекті зміни загальної ситуації, - це 20-25 років. Підгрунтям до такого прогнозу є (а) необхідність "деактивації" основних мас людей, що виросли за часів СРСР і яких радянське виховання штовхає назад в тюрму народів, і (б) сподівання на політичні і економічні зміни в Росії, що є вагомим фактором впливу на ситуацію в Україні (а такі зміни в Росії за 5-10 років не відбудуться).

Це означає, що будь-який кандидат на роль лідера / керманича / еліти, який каже про "покращення життя вже завтра" - свідомий брехун і далі його можна не слухати.

І тут ми поставимо питання, винесене в заголовок - що робити свідомому громадянину України, який хоче мати власну національну державу, в ці 20-25 років?

По-перше, необхідно усвідомити, що на сьогодні держави Україна не існує.

Держава - це договір між владою і населенням. На сьогодні цього договору немає. Влада порушує ті зобов'язання, які вона на себе брала. Влада діє проти населення шляхом розкрадання бюджету (тобто коштів і ресурсів, створенних населенням, і зібраних на потреби населення і території), шляхом порушення територіальної цілісності і незалежності території, шляхом введення антинародних законів, спрямованих на погіршення рівня життя і тим самим скорочення терміну життя (а це є фактичним повільним вбивством людей).

Держава -це симбіоз влади, населення і території. Якщо симбіозу немає, а влада діє проти населення і території - це не державна влада, а антидержавна влада.

Тому кожна свідома людина має максимально обмежити свої стосунки з владою. Це включає
- обмеження споживання владного продукту (потоку інформації, що продукують ЗМІ, будь-якої агітації),
- покладання виключно на свої сили в рішенні будь-яких життєвих питань,
- мінімізація фінансування владних структур в максимально можливих законних межах,
- неприйняття участі в акціях, організованих чи підтримуваних владою. Це включає будь-які святкування державних свят, державні акції (підтримки, протесту), державні шоу і національні програми на кшталт Євробачення, державних конкурсів, спортивних змагань. "Фіг вам монашок в баню" , як казав священник в старому радянському анекдоті.
- відмова від конфронтації з владою. Конфронтація дає владі поштовх для активності і поштовх до звинувачень в антидержавній діяльності. Ганді в Індії добився незалежності для багатомільйонної країни шляхом тихого спротиву, що виключав активну конфронтацію.

Тобто, владу потрібно зневажати і ігнорувати. Влада у нас відокремилася і протиставилась населенню і території. Ото нехай вона так собі і живе. На сьогодні зневага до влади - наша найкраща зброя.

По-друге, необхідно зберегти те, що в нас є, і передати це дітям. В нас є знання і віра в автохтонну національну культуру, національну історію і в невід'ємне право українців на власну мову і власну державу. Це те, прото чого бореться поточна влада. І збереження вказаного є тим, без чого Україна як держава ніколи не постане. А для цього потрібно:
- створювати середовище, в якому українська мова є рідною для дітей. Начебто очевидна теза часто-густо натикається на побутові проблеми, що виключають реальне використання української мови в родині. Наші діти мають рости в україномовному українському оточенні. Патріот України, що розмовляє з дітьми російською, це абсурд.
- навчати дітей української історії, культури і літератури. Незалежно від того, як ми відносимося до "класичної" літератури (особисто я її не розумію і не вважаю за необхідне ані читати, ані вивчати), діти мають знати, що така література існує, і діти мають знати, про що в ній йдеться. Класична література описує національну культуру в її розвитку, тому знайомити з нею дітей необхідно.
- виховувати в дітях реалістичну громадянську позицію. Не активну (бо активність не завжди розумна), а саме реалістичну, тобто таку, коли дитина (і потім доросла людина) може зрозуміти і аргументовано пояснити, які дії чи ставлення є корисними для неї, для її суспільної групи і для України в цілому.
- проводити виховну роботу як з власними дітьми, так і з іншими - сусідами, однокласниками дітей тощо. Як приклад, проводити дні народження дітей не в Макдональдсі, а в національному ресторані, де подають національні страви, грає жива національна музика і офіціянти розмовляють українською.

По-третє, розуміти небезпеки (собі і Україні) і по мірі можливостей протидіяти ним. Найбільшою зовнішньою загрозою є експансія Росії в Україну. Тому необхідно обмежувати використання російської продукції. Не купувати російські товари, не використовувати мобільний зв'язок від МТС і Вимпелком, не дивитись російське кіно тощо. Не купувати російську і російськомовну друковану продукцію. Завжди запитувати про аналогічну україномовну продукцію. Якщо не запитувати, то буде як в іншому анекдоті - "червоної ікри немає, бо немає попиту. От бачите, ніхто не питає". Тому треба питати. Не їздити в Росію. В Україні все одно краще.

В-четверте (але не в останню чергу), пам'ятати, що українці 350 років, від зради Хмельницького жили під чужою владою. І якщо наші предки зуміли пронести культуру і мову через роки поневолення, то ми тим більше маємо змогти. А за 20-25 років підростуть наші діти, і вони, виховані за нашою допомогою в правильному для України сенсі, зможуть створювати нову, дійсно нашу Україну.