Моє знайомство з білками почалося з того, що самка при пересадці її з переноски в вольєр вкусила мене до крові за палець, а наступного дня здохла (мабуть, отруїлась). Я повіз тушку на Волинську, здав її на аналізи, а сам бігав по лікарнях в спробі з'ясувати, хто ж буде робити щеплення від сказу. Витративши пів-дня, я так ніц і не добився. За місяць були готові аналізи, з тушкою було все гаразд. Але я певний острах бути вкушеним заробив, і більше не намагався взяти білку за тулуб.
Було ще два випадки з білком Шуріком, коли він то пальця засунув в клітку, а інший раз намотав хвіст на вісь колеса, і доводилося його в авральному порядку вивільняти. Тоді він мене теж кусав (один раз до крові), але то не рахується.
І от сьогодні в мене маленьке свято -- я погодував з рук білченят і наважився таки засунути руку до бурундуків і погодувати їх з рук теж. І ті і інші мене поприкусували за пальці, але тільки щоб спробувати, чи його їдять чи ні (тобто не боляче і не до крові).
Проблема з ручним годуванням білок і бурундуків полягає в тому, що тварини боязкі, і якщо вони кусаються при захисті, то з рукою стає приблизно те ж саме, що з горіхом. Білка прокусує палець до кістки і заживає рана потім з місяць. Призвикають до рук вони погано і швидко дичавіють, якщо не брати їх на руки щодня.
Бурундуки, взяті в грудні, тільки нещодавно звикли до мене (хоча в продавця вони були ручні, він їх брав голими руками). А білченята ще маленькі, їх можна брати руками просто так, але вони теж нервуються (третій день в мене).
А ось так ми розбираємось із політичними опонентами:
Самець, $@#%#$%$, зжер сьогодні 200 доларів. Я збирався самця відсадити, щоб самка могла нормально виносити дітей, але за хворобою не встиг купити клітку. Сьогодні самка народила двох дитинчат, а цей
#$%#$% кобель їх загриз. І відсадити його не було куди
. Ладно, наступного разу буду навчений вже.
Найправильніше прізвисько для пацюка - Шурік. Здогадаєтесь, чому?
Бурундукам купили і поставили круте колесо зі Штатів (в Україні не продають нормальні колеса для гризунів).
На цьому всі спроби Стєши вилізти з клітки закінчились - вона окупувала колесо і цілими днями там бігає. Припинила кидатись на тих, хто підходить до клітки.
Так і в житті - як тільки побіг в колесі, свобода вже не потрібна...
Наша бурундучиха Стєша знайшла якийсь недолік у клітці і покращила його, відірвавши (чи відгризши) шматок металевого прута від його місця кріплення. Тим самим з'явився незапланований запасний вихід з клітки. Чим вона кілька разів вже користувалась. Я якось там виправив цей прут, але його треба приварювати або припаювати, і немає впевненості, що Стєша не відірве його знову (якщо просто припаяти).
Вчора нас не було вдома, а Стєша вибралась з клітки і забралась на підвісну шафу на висоті десь 1.5м. І звалилась за шафу. А там вузько. Коли я прийшов додому, коти вказали мені напрямок пошуку, але знадобилось ще хвилин з десять на те, щоб знайти Стєшу в позі млинця за шафою. Шафу я відхилив від стіни і Стєша впала на підлогу, де я її і спіймав.
З точки зору здоров'я бурундучисі повезло. Обійшлось без травм після падіння. Пів дня Стєша відсиджувалась в будиночку, а сьогодні знову шукає як би його вилізти. І в цьому не було б нічого дивного, якби не одна деталь - дно будиночку шаром в 5 см вкрито горіхами і насінням. Питання - чого цій самці бурундука не вистачає в житті? Самець в неї є, їжа і питво теж...
UPD: поки писав, забув про головне, заради чого писав. Завдяки тварині я побачив, що одне з кріплень цієї шафи майже вилізло зі стіни, і, відповідно, мало всі шанси вивалитись (криворукі люди вішали). Це врятувало бурундучиху (бо інакше довелось би зішкрібати її зі стінки), і мабуть врятувало дружину, над чиїм столом висить ця шафа. Зняли цю шафу зі стіни, чекаємо повернення будівельників зі свят, щоб повісити як слід.
Дружина вирішила подарувати хреснику хом'яка. Купили на Куренівці пару хом'ячків і клітку з колесом, годівницею, поїлкою, будиночком (короче, повний комплект). Ще пакет наповнювача і корм. Все за 220 грн. Приїхали до дому, дружина сидить зараз разом з котами, дивиться на хом'яків і вагається, чи не залишити їх собі. Хом'які "сургутські". На кшталт джунгариків, тільки, як нам сказали, не кусаються і не пахнуть. Ну, може бути. Сургут - батьківщина хом'яків!
Ось, купив собі нову розвагу в кабінет:
