Взагалі, я сноб, і я це не приховую. Але є категорія людей, перед якими я схиляюся безумовно. Це музиканти, котрі пишуть і текст і музику (причому одразу для кількох інструментів). До них належать, зокрема, БГ, і Туомас Сеппала (засновник Amberian Dawn). Вони вмінють в кожну фразу вкласти стільки, що всю пісню можна розтягнути на цитати.
Післязавтра в мене маленьке свято. Я не люблю концерти - після них я зазвичай припиняю слухати альбоми груп. Але післязавтра сумісний концерт Amberian Dawn і Edenbridge в Відні, і я маю на нього квиток в дуууже маленьку залу.
Сьогодні Google Play Music показав, що альбом The Bonding від Edenbridge я прослухав 39 разів. Так, може бути. Бо це дуже сильний альбом. But I still believe that death is not the end.
За життя
11.02.2018
02:19
11.02.2018
00:58
Помітив, що робити описки (одруковки) англійською набагато складніше і небезпечніше, ніж в слов'янських мовах. Можливо, це вплив все-таки чужої (хоча й майже рідної після роботи і життя в США) мови. Але я помітив, що і мої респонденти, колеги по роботі, котрих я знаю особисто, ніколи не зробили жодної описки. Мої українсько- і російськомовні респонденти роблять їх постійно, на жаль. А з іншого боку, текст з опискою слов'янською мовою зрозуміти можна. Текст з опискою англійською вже викликає ступор і вимагає зазирання в словник.
Кажуть, в українській мові біля 250 тисяч слів. В англійській їх понад мільйон.
Кажуть, в українській мові біля 250 тисяч слів. В англійській їх понад мільйон.
11.02.2018
00:19
В далекому, досить буремному (але вже не сильно) 96-му році відправила мене мати подалі з Києва для підстраховки. Це було літо. Я взяв Альфу (салют), він взяв пасажирок, і ми поїхали світ за очі. Батько мого друга працював головним лікарем в санаторії за горою Кішка, що в Симеїзі (санаторію того вже на жаль немає давно, як і батька).
І от ми взяли намет, касети з чарівними записами груп Cocteau Twins і Dead Can Dance (їх Альфа привіз). Також там був альбом Акваріума "Електрошок". Всі три вразили мене дуже сильно, і я слухав їх ще багато років поспіль.
Спершу подивилися на дикі місця, щоб поставити намет, але поруч, між санаторієм і морем, була база відпочинку "Автобусник", директор котрої мав вільний клаптик землі і за дуже невелику плату офіційно оформлював наше стояння там з наметом (кажу то, бо я наступного року ще раз окремо приїздив на те ж місце і так само стояв).
Але готувати ми там не готували. Натомість ми ходили в Сімеїз. Їсти нам сильно багато не треба було, але по молодості пляшечку-другу-п'яту (на чотирьох, що там пити) прихопити треба. І ящичок Джин-Тоніка теж можна.
А в центрі входу в парк в Симеїзі тоді стояв дуже такий помірний кіоск з вивіскою "Їжаченята" (вивіска була російською, там було написано "Йожикі"). Біля кіоска стояло два столики, де можна було спожити придбане. Бігали ми туди щодня і не по одному разу. І в той приїзд, і в наступний. Навіть спогади певні лишилися.
...
В 2006-му ми з дружиною приїхали в Сімеїз, вже більш культурно. На місці намету стояв дуже поважний ресторан, зібраний частково (а може й повністю, не пам'ятаю) з дерева, двоповерховий. І він був здебільшого для меншин, хоча в певні дні туди пускали і гетеросексуалів.
Біля ресторану є пам'ятник, що складається з їжихи із їжаченятами (фото подивитися можна тут). І біля нього був напис "От ежиков к ежам за 10 лет!".
В ресторана є сторінка на пейсбуці, і я так дивлюся, що ресторан існує і працює і зараз. Хоча я чув, що і парк і набережну кацапи вже зруйнували. Що ж, сподіваюся, що колись ще перестрінемо цих їжаків, і дітей з ними познайомимо.
І от ми взяли намет, касети з чарівними записами груп Cocteau Twins і Dead Can Dance (їх Альфа привіз). Також там був альбом Акваріума "Електрошок". Всі три вразили мене дуже сильно, і я слухав їх ще багато років поспіль.
Спершу подивилися на дикі місця, щоб поставити намет, але поруч, між санаторієм і морем, була база відпочинку "Автобусник", директор котрої мав вільний клаптик землі і за дуже невелику плату офіційно оформлював наше стояння там з наметом (кажу то, бо я наступного року ще раз окремо приїздив на те ж місце і так само стояв).
Але готувати ми там не готували. Натомість ми ходили в Сімеїз. Їсти нам сильно багато не треба було, але по молодості пляшечку-другу-п'яту (на чотирьох, що там пити) прихопити треба. І ящичок Джин-Тоніка теж можна.
А в центрі входу в парк в Симеїзі тоді стояв дуже такий помірний кіоск з вивіскою "Їжаченята" (вивіска була російською, там було написано "Йожикі"). Біля кіоска стояло два столики, де можна було спожити придбане. Бігали ми туди щодня і не по одному разу. І в той приїзд, і в наступний. Навіть спогади певні лишилися.
...
В 2006-му ми з дружиною приїхали в Сімеїз, вже більш культурно. На місці намету стояв дуже поважний ресторан, зібраний частково (а може й повністю, не пам'ятаю) з дерева, двоповерховий. І він був здебільшого для меншин, хоча в певні дні туди пускали і гетеросексуалів.
Біля ресторану є пам'ятник, що складається з їжихи із їжаченятами (фото подивитися можна тут). І біля нього був напис "От ежиков к ежам за 10 лет!".
В ресторана є сторінка на пейсбуці, і я так дивлюся, що ресторан існує і працює і зараз. Хоча я чув, що і парк і набережну кацапи вже зруйнували. Що ж, сподіваюся, що колись ще перестрінемо цих їжаків, і дітей з ними познайомимо.
