За життя

Як дехто знає, основним замовником і фактично роботодавцем нашої фірми є американська компанія, котрій були передані права на всі наші комерційні продукти. І оскільки я працюю on-site в цій компанії, то називатиму її власника начальником (в деталі вдаватися не будемо).

В компанії частина робітників знаходиться в Китаї, в місті Шіань (Xi'an). Це саме там, де знаходиться гробниця першого імператора із теракотовими воїнами (я туди теж ходив, про це якось окремо).

Начальник як раз їхав в Японію і Китай, і в травні запропонував взяти мене із собою. Я, не хотівши відмовлятися і знаючи, що він хоче познайомити мене із китайським колективом (бо вони нервуються, що в них відберуть роботу на користь європейців), погодився. Але візу треба було робити в США, куди я прилетів 1-го червня. А начальник вже взяв всі квитки...

І вже в США з'ясувалося, що і в Японському і в Китайському консульствах діє вимога про те, що грін-карта має діяти протягом щонайменше 6 місяців з моменту visa application. А в мене замість грін-карти штамп в паспорті, котрий закінчується у вересні. Китайське консульство знаходиться в Washington, DC, а Японське - в Атланті. І туди і туди по 500-600 км в один бік машиною, по одній трасі (I85-I95), але в протилежні боки.

Оскільки ми з Японії летіли в Китай, потім назад в Японію і потім одразу в США, то, технічно, мені потрібно було показати японцям китайську візу. Котрої не було, бо посередник документи не прийняв (див. вище про грін-карту). Але оскільки квитки були, а витрат було - лише час і якісь копійки на бензин, то вирішили ризикнути.

Отже, я поїхав в Атланту. Начальник нависав, щоб я вдягнув костюм, щоб кращий вигляд мати (зазвичай я ходжу в потертій жилетці з кишенями, вигляд не дуже представницький), але в мене була льняна вишиванка, то я вдягнув її. В консульстві було тихо і затишно, документи прийняли без питань.

За тиждень поїхав в консульство знову, і, як не дивно, візу дали! Незважаючи на порушення вимог і відсутність китайської візи.

Далі був Китай. В DC я поїхав з думкою "як буде так буде". Консульство Китаю в DC - як вокзал в Києві. Купа людей з малими дітьми, статими на возиках, душно, сидінь мало, черги ... . Там мене після години чекання в черзі завернули з вищевказаної візової причини.

Ну, хоч в Японію з'їжджу, подумали ми. Почав просити начальника поміняти мій японський квиток, щоб не довелося сидіти в Японії самому, поки він в Китаї буде. Натомість він взявся рити питання, як же все-таки ввезти мене в Китай. І з'ясувалося, що в Китаї для громадян певних країн, куди входить Україна, є транзитні візи. Віза дається в шести містах (Шіань входить) прямо в аеропорту на 72 години. Але ця віза є обмеженою - перебування лише в самому місті і вибуття в третю країну з аеропорту прильоту (тобто, на жаль, вилетіти з Шіаню в Пекін і звідти в Київ не було можливості). Отже, мене потрібно було відправити в третю країну.

Ми розглянули варіант Тайланду (Бангкок), але потім з'ясували, що Гонконг теж пасує. А він цікавіший. А переліт з Гонконгу в Україну з пересадкою вийде дешевший, ніж в Японію (!).

Отримання візи виявилося не дуже складним - перед відльотом в Японії ми попередили авіакомпанію (так було описано на сайтах, де писалося про цю транзитну візу), а при прильоті в Китай ми провели з годину, поки прикордонники вирішували, як правильно оформлювати цю візу (судячи з усього, ця процедура є пропрацьованою, але рідкісною і не всі прикордонники її знають). Жодних складних питань мені при цьому не ставили, хіба що довелося телефонувати стороні, що приймала, щоб вона попрацювала перекладачем.

Таким чином, я потрапив і в Японію (на 5 діб), і в Китай (на дві доби), і в Гонконг (на дві доби). Платою за це був 21-годинний переліт із Гонконгу через Дубай в Київ. А виграш - я описав повне коло навколо земної кулі, тобто я тепер навколосвітній мандрівник.

Про самі країни якось напишу окремо.

Коли я приїхав в Північну Кароліну рівно рік тому, в мене був із собою Lenovo Helix (ще перша модель, зі стілусом в корпусі). Це такий собі гібрид планшета з ноутбуком.

І ось, в ньому почала глючити клавіатура (та, котра пристібна). І зовнішня Microsoft 4000 теж. Обидві глючили однаково - не працювали клавіши t і y, j парувалося із backspace, а PgDn - з Caps Lock. Проявлялося так, що коли натискаєш одну з пари, спрацьовують обидві. Екранна клавіатура (софтова) працювала як слід.

Я помучився трохи, навіть звозив ноут в ремонт, замовив собі новий ноутбук Lenovo P40 (все одно в старому Helix'і вентилятор торохтів шалено) і відправив Helix на відпочинок (я ним як планшетом досі інколи користуюся).

І ось пройшов рівно рік. Встав я одного ранку, відчинив двері на patio (це типу балкона на низькому першому поверсі, він врівень із землею йде), ввімкнув ноутбук ... і отримав ідентичний глюк, що був з Helix'ом. Але лише на зовнішній клавіатурі - клавіатура ноутбука працювала нормально. Тобто проблема в клавіатурі?

Почав ставити експерименти, щоб з'ясувати, чи це проблема програмна чи апаратна, і в чому саме вона полягає. Клавіатура в мене та сама MS 4000, але я почав перевіряти різні порти, налаштування в біосі тощо.

Детально описувати експерименти із системою не буду, але з'ясувалося наступне:

В Кароліні неймовірно вологий клімат. А влітку ще й спекотний. Зранку вже може бути +27 і вище. І от, якщо я відчиняв патіо або провітрював квартиру, це вологе тепле повітря заходило в приміщення, і в USB контролері ноутбука ставалося замикання. І контролер починав гнати пургу. В Helix'і клавіатура, хоча наче і "своя", підключається через USB контролер, тому там глючили обидві. А в P40 через USB йде лише зовнішня, тому вбудована працює.

Зачинення балкону і вмикання кондиціонера в квартирі проблему вирішує десь за пів-години (потрібен час, щоб вихолов контролер). Переїзд в офіс, де прохолодніше і сухіше повітря, - теж.

Якщо хтось пам'ятає, Google кілька років тому за дурні гроші придбав компанію-виробника термостатів Nest. Не-американці сильно дивувалися.

А справа ось в чому.

1. США знаходяться переважно в кліматичних зонах, де влітку використовується кондиціонування. Більша частина цих зон вимагає також і підігріву. І хоча американці люблять попрохолодніше (17 градусів - нормальна для багатьох температура в час, коли на вулиці +30 і більше), все одно, в багатьох випадках потрібно трохи підігрівати приміщення. Наприклад, мені потрібно, щоб в приміщенні було 75F, і виходить, що вдень доводиться вмикати охолодження (бо нагрівається до 79F інакше), а вночі - підігрів, бо опускається до 73F.

Тому, в будинках і квартирах стоять системи HVAC - це комбінована система повітряного опалення і кондиціонування. Спершу незвично і дуже шумно, але з часом звикаєш і знаходиш в цьому свої переваги.

2. Щоб HVAC правильно працював, необхідно ставити термостат - пристрій, який міряє температуру і дає команду HVAC'у працювати. І ось тут трюк - звичайні термостати тупі як корок. На них можна встановити температуру (одну) і режим - лише охолодження або нагрів.

Так от те, що пропонує Nest - це домашня адаптивна система клімат-контролю, котра автоматично підтримує вибрану температуру, ще й вчиться, коли її треба підвищувати, а коли зменшувати. Щоб зрозуміти аналогію - рівень комфорту такий же, як в автомобільній системі клімат-контролю в порівнянні із кондиціонером з ручним управлінням важелями.

Звісно, в квартирах на винайом таке ставити ніхто не буде, але в приватних будинках - цілком ймовірно.

Ще один продукт - детектор диму і CO/CO2. Теж з дуже правильними наворотами. Такі пристрої стоять в кожному помешканні в США - це вимога страхових компаній.

Третій продукт - камери спостереження. Мало хто ставить, але загалом, щоб отримати прийнятну страховку на житло, необхідно обладнати його засобами сигналізації і контролю.

А вишенька в тому, що коли Google купував компанію, в них був один публічний продукт, про що журналісти і писали. Але в ретроспективі зрозуміло, що Google знали про продукти, що розробляються, і $1 bln за цю компанію - сума досить невелика. І це ми не знаємо, що ще робить компанія в непублічних галузях, таких як співробітництво із міністерством оборони.

Поки м'які серцем (і мізками) захисники собак в Україні наражають на небезпеку себе і співгромадян, розповім, як це працює в США.

В нашому county існує закон - всі пси мають бути на поводку. Отаке просте і коротке твердження, котре автоматично вирішує всі проблеми. Якщо собака не на поводку, він виловлюється, тримається якийсь час в пошуках хазяїна, потім знищується. Мотивація дуже проста - права людини на вільне життя є в цій країні беззаперечним пріоритетом, вище будь-якого гімнізму (в цього підходу є зворотній бік - дозволене полювання на диких тварин в межах, що шкодить екологічному балансу). А безпритульні тварини (котів це теж стосується) розносять сказ і інші хвороби, що, знов таки, заважає жити людям.

Тому в нашому селі є птахи, білки, козулі, єноти, опосуми (чи посуми - я їх весь час плутаю) і інші тварини, але немає безпритульних псів. Зауважу, що всі ці мешканці нахабні і нелякані і їхній асортимент я знаю з того, що бачу на узбіччях доріг збитими.

По Києву ж (не кажучи про інші міста) можна пересуватися лише як живуть білі в ЮАР - виключно на автомобілях, вікна не опускати, а будинки огорожувати триметровими парканами. Зокрема, і з-за собак (як чотирилапих, так і дволапих).

В попередньому county, де я жив (під Вашингтоном), було ще крутіше - всі собаки мають бути зареєстровані в "райраді", за них платиться податок в $10/рік, але щоб заплатити податок і подовжити реєстрацію, необхідно пройти щеплення від сказу і принести довідку. А за незареєстрованих тварин - штраф, і не 100 грн, як в Україні, а дещо істотніший. Детально можна почитати тут: http://www.fairfaxcounty.gov/living/animals/