Багато хто радіє можливості вільно поїхати в Європу тому, що не потрібні візи. З одного боку, це, звісно так, але не все так просто.
Власне кажучи, хоча візу отримувати і не потрібно, але запрошення або план туристичної подорожі із оплаченими готелями і квитками на кордоні пред'явити маєте, як і доказ фінансової спроможності. Іноді це може бути вельми нетривіально (наприклад, якщо в мене є житло в ЄС, я не можу просто закинути приятельку в машину і поїхати з нею - її не пропустять).
Що таке справжнє вільне пересування? Як особа, що має право проживати в ЄС (точніше, в т.з. "Шенгенській зоні"), я *взагалі* не знаю, що таке "паспортний контроль" при в'їзді туди. Тобто я даю прикордоннику паспорт і ID картку, він мовчки і без будь-яких питань проводить паспорт "через комп'ютер" і віддає документи. Жодного разу жоден прикордонник на кордонах ЄС не ставив питання "а скільки у вас грошей", "а куди ви їдете" тощо. ВНЖ в Шенгенській зоні - це доказ того, що людину можна не допитувати. В межах шенгенської зони пересування взагалі вільне. Так, на кордонах між країнами, бува, стоять патрулі, і мене один раз навіть зупиняли на кордоні Литви і Польщі і перевіряли документи (ймовірно тому, що номери були українські, а то був 2014 чи 2015 рік). Але здебільшого кордон позначений закинутими будівлями колишніх КПП.
Згадую, що коли ми в 2014-му році в'їжджали в Хорватію (вона тоді ще не була членом ЄС, але давала резидентам ЄС безвізовий в'їзд), в нас теж не питали нічого взагалі крім паспортів і ID карток. Отаким, в моїй уяві, мав бути безвізовий в'їзд і в ЄС.
А безвізовий режим, коли ти не знаєш стовідсотково, чи тебе пропустять на кордоні чи ні, - це таки чимала незручність. Може бути, що краще отримати візу і хоч якусь впевненість, що тебе пускатимуть. Тож поки що тримаємося за ВНЖ і отримуємо громадянство ЄС, хто може.
Для позитиву можу розповісти про чергові пригоди в США. Громадянам і резидентам США для в'їзду в Китай або Японію потрібні візи, і візові вимоги там ледь не суворіші, ніж для українців в ЄС. Тому якщо хтось вважає Японію аби не колонією США - може і колонія, а без візи не потрапиш. Візу ж отримати в США, з їхніми відстанями, - це цілий квест. Наприклад, мені потрібно їхати 600 км в один бік, щоб подати документи в консульство, потім їхати туди знову за тиждень, щоб забрати (причому, в китайське консульство їхати на північ, а в японське - в протилежному напрямку по тій же трасі
). І то, не факт, що візу дадуть, бо що в японців що в китайців є вимога, що грін-карта має бути дійсна протягом 6 місяців, а в мене замість грін-карти штамп в паспорті, котрий спливає за три. 
. 