День отлета, день прилета
за день посчитаем
Відправив дружину з дітьми в Київ. Було страшно - діти малі, не літали, двоє. Але все гаразд. А я зрозумів, в чому в мене головна проблема з дітьми - відповідальність. Коли їх немає, то вільно себе почуваєш. Хочеться вже, щоб швидше виросли
і пішли геть.
В Ризі є вулиця Ogres (
будинок №5 по ній, до речі, дуже симпатичний). Перекладається саме так, як ви подумали - вулиця огрів.
І от я собі думаю - як би було гарно, коли б вулиці називали іменами чарівних і казкових істот і літературних героїв. Наприклад, вулиця Колобка (колишня Круглоуніверситетська), вулиця Гоблінів ( колишня Червоноармійська), бульвар Тру-ля-ля і Тра-ля-ля (кол. б-р Верховної Ради), площа Бегемота (кол. Слави) тощо.
Зі стоматологами в Латвії і добре і погано. Добре, бо стоматологія на високому рівні, погано, бо черги шалені. Як я з'ясував, черги шалені тому, що скандинави їздять лікуватись в Латвію. Це підтягує рівень сервісу і, водночас, ціни.
В мене від місцевої води почалися проблеми із зубами і я вирішив провести екскурсію в стоматологічну клініку поставити пломбу замість тої, що посипалась найсильніше. Зателефонував зранку в клініку, котру мені порадив місцевий юрист. В клініці запропонували запис на наступний тиждень. Коли я сказав, що я їду з Риги, подивились і знайшли один time slot на сьогодні. Мені пощастило.
Посадили в крісло, вдягнули окуляри, щоб світло не било в очі. Не пам'ятаю, щоб таке робили в Києві.
Щоб перевірити, чи робити анестезію, і що коїться із зубом, треба робити рентген. Ну, думаю, вставати, йти кудись, чекати пів-години. А ні - апарат прямо в кабінеті (кабінетів декілька і рентгенкабінет є окремо, але все одно є апарат і прямо на робочому місці). Плівку пальцем тримати не треба, є фіксатори для цього (дуже зручно!). Результат доступний через 1-2 хвилини прямо в комп'ютері (а от плівки мені не дали із собою).
Анестезія - спершу ясна змащуються лідокаіном, потім вже робиться укол. Сама анестезія якась дивна - досить сильна, але повністю без болю не вийшло все одно.
Сам процес пломбування стандартний, описувати нема чого. Потім ще зробили два додаткові рентгени щоб глянути, яка ситуація в інших підозрілих місцях. За все (одна пломба і три рентгени) - 95 євро. Недешево, прямо скажемо. Подивимось, скільки триматиметься.
PS: і знову штраф за паркування, хоча на знаку було написано "2 години безкоштовно". Добре що хоч оплачувати їх не треба.
В Ризі ми живемо в новому будинку в передмісті, котре приблизно відповідає київській Борщагівці в районі вул. Гната Юри (там де п'ятиповерхівки). З тією різницею, що від нас до Даугави - 10 хвилин пішки. А вздовж Даугави зроблено дуже красивий променад. Довжина його мабуть пару кілометрів (тобто він чималий), а на іншому березі - приватний сектор. Місце просто казкове, відчуття, що знаходишся в місті, немає абсолютно, хоча з іншого боку променаду - велике місто, а до ризького південного мосту - "аж" кілометр (по тому ж променаду в інший бік можна дійти під міст і трохи далі).
Наступне фото знято з тої ж точки (кам'яний місточок видно праворуч).
PS: А ось
міст, з котрого я знімав, збоку (фото не моє).
Нагадую, що в музеї декоративного і прикладного мистецтва, що в Лаврі, знаходиться велика колекція старих (19-20 ст.) крашанок з різноманітних матеріалів, зокрема з яєць страуса (так, в 19-му столітті!).
Як я згадував раніше, я планую змінити місце проживання з-за київського клімату, котрий мені ніколи не подобався, а з віком виносити його стає все важче. Але міграція - це процес дуже складний і сповнений несподіванок.
Так вийшло, що я отримав змогу провести тренування з міграції, опинившись на початку березня із дружиною і малими дітьми в Латвії. Отже, можу зробити певні висновки і дати поради стосовно пристосування до нового місця.
Насамперед, звичайно, постає питання мови. Жити в готелі і ходити на екскурсії - мова не потрібна (якщо тільки не трапиться якась пригода). Організовувати побут без знання локальної мови практично неможливо.
Навіть в Ризі, де російськомовних - половина населення (43-45% за різними оцінками), а російську знають мабуть 95%, вся текстова інформація - тільки латиською. Перекладати словником можна, але коли це одне-два речення, при більшому обсязі виникають проблеми.
Друге - контакти з місцевими мешканцями. Такі контакти значно полегшать адаптацію, адже місцеві нададуть інформацію, котру (особливо без детального знання мови) ви інакше не отримаєте. Це і розташування різноманітних сервісів (медичних, побутових тощо), і базове знання законодавства, і правильний підхід до державних і комунальних органів.
Наступний важливий аспект - в першу чергу по прибуттю визначити місце знаходження і порядок обслуговування в медичних установах (як планового так і термінового відвідування).
Наприклад, з'ясувалося, що в Латвії складно зі стоматологічними сервісами - записуватись слід заздалегідь (в Києві проблеми такої немає взагалі). Як бути при гострому болю (наприклад) я не в курсі.
Аналогічно варто ознайомитися із юридичними аспектами і знайти собі адвоката, раптом у вас або з вами щось трапиться.
Про побутове.
При заселенні в новому місці вам знадобиться (досить невеликий насправді) перелік речей, котрий варто скласти заздалегідь, щоб не купляти зайвого в магазині. Якщо ви приїхали на постійне проживання, то купувати слід не найдешевше, а те, що слугуватиме довго. Якщо ж ви приїхали на 2 місяці, то варто купувати найдешевше щоб потім викинути, а не тягати із собою.
Вода. При переїзді слід з'ясувати, де місцеві мешканці беруть воду. Питну воду краще або купувати в пляшках, або, ще краще (якщо є можливість) одразу монтувати систему водоочищення. Вплив чужої води на організм і на білизну, що переться, жахливий, тому питання води можна виносити на перше місце з побутових питань.
Діти. Це при міграції величезний тягар, бо дітям потрібна освіта і додаткова адаптація до суспільства. Залежно від віку дітей ще до переїзду ви маєте вчити їх мові, а також уважно вивчити правила, регуляції і звичаї стосовно дітей в тій країні, куди ви мігруєте. Це включає порядок відвідування садків і шкіл, вимоги ювенальної юстиції до батьків, обов'язкові процедури для дітей (щеплення, медичні огляди тощо).
Транспорт. З автомобілем краще навіть в Європі, не кажучи вже про США, але слід пам'ятати, що правила дорожнього руху в кожній країні різні, а де-інде ще й не кодифіковані (тобто відсутній єдиний документ як ПДР в Україні). Тому ними слід поцікавитися ще до переїзду.
Дозвілля. Це ще один аспект, на котрий слід звернути увагу ще до переїзду. Звичайно, на новому місці пристосування займе певний час (і вільний час на кілька тижнів вперед). Але потім, коли побут налаштується, питання "чим зайнятись" поставатиме регулярно. В рідному місті ви знаєте, куди піти, з ким зустрітись провести час, кого запросити, чим розважити дітей. На новому місці цього всього не буде. Тому ще до переїзду варто замислити собі якесь заняття (написання оповідань, малювання картин тощо, проходження комп'ютерної гри для дітей/підлітків), котрим можна буде зайняти певний час.
Якщо хтось з попереднього допису думав, що пригоди закінчилися, то фіг там.
Вночі водій евакуатора проходив українську митницю. В нього було два (2) доручення від власниці згорілого Тігуана - завірене латвійським нотаріусом (російською) і завірене консульством України в Латвії (українською, по всій формі). Митники не пропустили машину, посилаючись на недійсність доручень. Вимагали хабара в $300. Водій (постійно їздить через цю митницю) сказав, що рила в конторі ті ж самі, що й завжди. 4 години розмов і переконати не вдалося.
PS: машину вже розвантажили біля будинку.
Завантажили Тігуан на евакуатор і відправили додому. Подальші частини історії розвиватимуться вже в Києві, але там буде значно легше. Отже, кому цікаво як виглядає справжній клопіт, може почитати стислий перелік негараздів.
Ніч - пожежа. 2.30 почалася, о 6.30 мене відпустила поліція. Спати, звісно, не можеться. Наступного ранку телефонують зі стоянки добрі люди, потім власник другої машини.
Домовляємося з ним, їдемо у відділок, отримуємо лист про те, що порушено справу за фактом знищення машин.
Відвожу довідку на переклад. На зворотньому шляху змушений купити принтер-сканер-копір, бо доведеться працювати з паперами.
Читати далі...
Читаю
Сорокіна і думаю - для мене, російськомовної (переважно) в дитинстві людини, російська мова є атрибутом минулого. Художню літературу я легше читатиму російською.
Але живою мовою, мовою майбутнього, є безумовно українська. Можливо це відбиття власного стану, можливо - соціального.
Хочу подякувати всім, хто прийшов і окремо тим, хто розкупив, як мене повідомили, всі примірники книги і диски, що були взяті на презентацію.
І звичайно, окрема подяка тим, хто замість мене сьогодні віддувався, поки я нудьгую на чужині.