За життя

Дітям було обіцяне море, тому наступного дня після відвідань зоопарку (про котрий я згадував до того ми поїхали в Юрмалу.

Юрмала знаходиться за 30 км від Риги і поділяється (як і Велика Ялта) на кілька окремих поселень. Коли говорять про Юрмалу, зазвичай мають на увазі Дзінтарі, центральне поселення.

Юрмала певною мірою нагадує Пущу-Водицю в Києві - схоже прямокутне планування вулиць, хоча на відміну від Пущі є центральна вулиця-променад.

Взагалі враження Юрмала не справляє. Як не запамя'тав я її в 89-му, так немає в ній нічого видатного і зараз. Незрозуміло, чому там такі шалені ціни на житло (500+К євро за будинок).

Пляж довгий (кілометрів з десять, мабуть) і має надзвичайно приємний для прогулянок пісок -- чистий, без мушель і сміття. На пляжі всюди розставлені контейнери для сміття.

Повітря морем взагалі не пахне (холодно, водорості не ростуть і запахи менше виділяються). Самі хвилі накочуються дуже швидко (на відміну від Чорного моря) і відповідно чутно не шелест хвилі, що накочується і відходить, а якесь монотонне гуркотіння.

Погода не вражала - хмари, 16 градусів повітря і трохи тепліше вода. Вдень стало тепліше, але ми вже поїхали звідти. Кілька гостей з Росії купались, але ті й в ополонці купатимуться.

Діти помочили ноги в морі, пробіглись по калюжах, - відмітились. Тепер розуміють, що таке "море".

Це, звісно, мрак. В Вітебську не так помітно, а Мінськ такий самий, яким я пам'ятаю його з 89-го року. Ті ж радянські назви, червоні прапори і прапори БРСР всюди, люди озлоблені, хоча й не настільки, як сусіди мордорці.

Білоруська мова (я вже писав) відсутня. Більше того, при виїзді з Білорусі на Латвію дружина почала якусь розмову з митником, і той сказав, що "білоруської мови не існує, це вигадка". Така позиція є державною політикою вусатого ШОСа.

Готелі державні, але гарні (щоправда, ми жили в люксах - це був єдиний варіант розмістити дітей) і персонал намагається з усіх сил допомогти клієнтам. Ставлення майже як в Латвії, і це радує.

Митники і прикордонники в Білорусі затуркані, особливо враховуючи маразми пострадянського діловодства.

В мене склалося враження, що в Мінську глушать сигнали GPS. Я їхав з півночі на південь (пощастило -- готель знаходився точно на моєму шляху як би я їхав без зупинки) через все місто широченними вулицями (тобто будівлі заважати не могли ) і GPS показував мій рух із помилкою в 200-300 метрів, тобто судячи з усього брав дані зі стільникових мереж, а не з супутника. І ще така сама халепа була біля мозирського НПЗ. В усіх інших місцях GPS працював справно.

Бензин дійсно дешевий - $1/літр.

На дорогах подвійна ситуація. З одного боку, намагаються більше ніж на 10 км/год (дозволена межа) не перевищувати навіть на трасах. З іншого боку, в Мінську поведінка хамська (ну як і в Києві, але в Києві добріші водії все-таки), а обгони - це просто жах. Пару разів мені виїздили в лоба так, що довелося по узбіччю їхати (оскільки я їжджу обережно, це не було великою проблемою).

Сходили з дітьми в зоопарк. Десь на вольєрі залишили папочку з усіма документами родини - паспорти українські і закордонні всі, дитячі і шлюбні документи всі і ще десяток надзвичайно важливих документів (тільки права і документи на машину лишились в кишені).

Згадали через годину, зоопарк вже закривався. Повернулись в зоопарк через 15 хвилин після закриття. Касир сидів і чекав, шлагбаум було відкрито. Сказали, що телефонували в посольство, але ті звісно не знають як з нами зв'язатись. Спитав, що в папці, я перерахував, він віддав папку. Отримав 20 євро винагороди і був вельми задоволений.

1) вгадайте країну.
2) ви ще хочете жити в Україні?

(винесено з коментарю в ЖЖ)

... Моє спостереження за людьми під час візиту до Львова в суботу. Коли навкруги європейська архітектура, око звикло бачити європейських людей, із почуттям власної гідності. А натомість бачить совок. І виникає почуття дисонансу. Заради справедливості зазначу, що багато молоді бачив у Львові, і в них із гідністю значно краще. В Києві у молоді замість гідності пихатість.