За життя

Як я колись давно писав, у нас в хаті живе кілька крісел-мішків. Три штуки голандських, здається, по $150 за штуку, а четверте (плямисте на фото нижче) дружина сшила сама і обійшлося воно гривень в 300 разом з роботою. Різниці немає, так? Але я не про це . За відсутності дружини вчу дітей стрибати правильно. А заодно займаю їх, щоб на голові не сиділи. Ось, спорудив: Діти стрибають з ліжка. Просто плюхатись на плямистий мішок їм не цікаво, тому вони почали стрибати на відстань до помаранчевого. Як раз вистачає, щоб пикою в середину мішку потрапити.

Роберт Уілсон, "Космічний тригер" (рос.) Про що книга - про незвичайні і надзвичайні зв'язки між подіями, людьми і оточуючим світом. Про те, як автор протягом багатьох років досліджував "окультні" сфери в пошуках себе і всесвіту, і як ці сфери пов'язані між собою. Про Тімоті Лірі (це окрема велика історія). Про беззаконня, що коїв уряд США. Про змови і заколоти, як справжні так і вигадані. Про Гурджиєва і Алістера Кроулі, про те, як квантова теорія суміщується із шаманством і ще про багато чого іншого. Це не художня література в звичайному сенсі - це швидше публіцистика + мемуари + трохи метафізики. Книга написана з гумором і самоіронією і зустрічаючи (численні) посилання на окультні науки і всіляку "нісенітницю", треба пам'ятати, що автор розповідає про свій досвід і свої пошуки, а не нав'язує щось читачеві. Водночас, якщо хочеться зрозуміти, на що ж посилається автор, слід мати певне знання про історію і філософію альтернативних поглядів на всесвіт і знання квантової фізики і сучасного стану в теорфізиці в загалому (зауважу, що книга писалась 35 років тому, і за цей час фізика зробила величезний крок вперед). Не можу не втриматись від згадки того оптимізму, з яким автор дивиться на майбутнє в аспекті вивчення людиною самої себе. Натомість ми отримали iPhone і Facebook.

Отримую сьогодні напів-спам, що починається фразою "Hi there! Hope you're having an AMAZING start to the week!" І вгадав же, гад, - початок тижня з-за ГРВІ видався таким, що головна думка вчорашнього дня була "коли ж я нарешті здохну". Truly amazing!

Сьогодні попит на годинники зменшується із поширенням мобільних телефонів, а самі годинники перетворюються з сутності утилітарної на прикрашально-статусну.

Мені ж як справжньому ретрограду технократу не подобається ідея діставати кишеньковий годинник (він же телефон) з кишені кожен раз, коли треба подивитися час. І телефоном вихвалятись перед оточуючими ні до чого. Тому я надаю перевагу годинникам в їхній суто утилітарній іпостасі.

І тут виявляється,

що у годинника повно споживацьких якостей, на котрі ніхто з виробників не звертає уваги.

В 2005-му я купив собі Casio Protrek на соняшних батареях, з компасом і термометром. Але вони здорові ЗДОРОВІ (і за габаритами і за вагою, незважаючи на титановий корпус), а тому через пів-року вони перетворилися на настільний термометр, а я купив собі дизайнерське не скажу що. Але у дизайнерського годинника є нюанс - він не дуже практичний і доволі дорогий для кожноденного носіння (особливо коли хизуватись нема перед ким). Тому він переїхав в стіл, де я на нього дивлюсь і зітхаю, сумуючи за часами, коли я його носив.

А в січні я вирішив купити собі щось функціональне і водночас привабливе. Вимоги були порівняно прості: титановий корпус (щоб легше були), синій циферблат і стрілки, що світяться в темряві (так, я дивлюсь на наручний годинник вночі). Ну і дизайн, який не буде лякати вночі . В результаті з'ясувалось, що серед всього розмаїття моделей на ринку вибору немає! Фактично, моїм вимогам відповідали три моделі годинників, одна доступна тільки за замовленням із терміном виконання пів-року, ще одні я не знайшов як придбати, і третя модель - від Seiko. Її і було придбано на амазоні (пересилалось через UK).

Згодом я підписався на пару блогів, присвячених годинникам, щоб подивитись, що взагалі промисловість пропонує. Жахливе видовище з точки зору дизайну. Не знаю, як продаються ті годинники для олігархів, котрі ми періодично бачимо в жовтій пресі, але вигляд вони всі мають сумний (хоча мабуть пасують до смаку цих самих олігархів).

А до чого я все це згадую -- вчора випадково побачив годинник, який (за дизайном) я б собі не відмовився купити. Звісно, не за ту ціну, що за нього хочуть, але я веду мову про дизайн. Зверніть увагу на красу на зворотній стороні годинника. Маю зазначити, що решта моделей (крім серії Portuguese, до якої належить цей) - таке ж незграбне поробло, як і в решти виробників.