За життя

Сніг з вікна квартири сприймається зовсім по-іншому, аніж сніг з вікна будинку. Набагато легше. По-перше, непотрібно чистити доріжки тощо. По-друге, в квартирі пейзаж за вікном не цікавить абсолютно.

Вчора в Києві в палаці Україна виступала Сара Брайтман (хто не знає, гугль в поміч).

Коштували квитки від ~80 до ~800 доларів за штуку. Дешеві - лише балкон, партер від $300. Оскільки я не дуже люблю живі виступи, то дорогі брати не хотілося, але на балконі вибирав, як мені здавалося, вдале місце.

Сам концерт пройшов так, як має проходити ідеальний концерт - співачка викладалася на повну протягом двох годин, косяків і накладок (крім затримки початку на годину) не спостерігалося.

Але "концертний зал" - це відстій радянських часів.

По-перше, крісла. Вони незручні (може в партері і краще, але я в Україні останній раз був років 20, а з тих часів робили ремонти) - підлокітники вузенькі, відстань між рядами така, що при моєму зрості 1.82 ноги не поміщаються (без жартів).

По-друге, весь звук йде з двох колонок, встановлених по боках від сцени. Тобто ні тобі surround'а, ні нормального стерео. Ми сиділи трохи збоку, напроти одної з колонок, і відповідно, звук був переважно моно.

По-третє, навіть з прокатним біноклем роздивитися Сару Брайтман "живцем" було важкувато - дуже далеко. В нормальних концертних залах, і навіть у відстійному (з інших причин) Палаці Спорту ставлять великі екрани для тих, хто далеко сидить або погано бачить. А тут же шоу з кількома костюмами - і навіщо ті костюми, якщо роздивитися їх можна було виключно з перших рядів партеру? Та й взагалі, якщо не видно співака, то вважай що ти не на концерті, а слухаєш запис.

Зважаючи на недоліки залу і особливості концерту (оскільки це концерт фактично оперної співачки, то є певні вимоги до звуку) ми були дещо розчаровані. Але, повторюсь, це проблема суто залу, а не концерту.

Виявляється, рік тому, 20 січня, ми зі старшими дітьми закермували в музей мистецтва на Грушевського, з чого почалося наше з дітьми ходіння по музеях. А рівно за рік Грушевського перетворилося на поле бою.

Я людина не забобонна, але якщо зайця довго бити, він може сірники палити всі навкруги вважають число 13 нещасливим і вартим особливої уваги, то мозок починає смикатись, коли зустрічає це число. І я вже 6-ий день радію, що 13-ий рік скінчився і я всюди пишу 14. Зауважу, що *всі* минулі роки перехід між роками був непомітним і помилки із вказанням року, що вже пішов, були постійними. Крім цього року.

Дивними чином рік 2013-ий був для мене контраверсійним. З одного боку, відбулася певна кількість дуже позитивних змін, про котрі говорити рано, але вони є. З іншого боку, в результаті написання висновків за рік і планів на рік прийдешній відкрилася картина дуже сумна: що зміг, зробив, але більшість дій показала повну безперспективність ідей і задумів. Це стосується і літератури (не Казок Дивного Лісу, а інших проектів, котрі я замислював), і виробництва настільних ігор (і ймовірно що і комп'ютерних). В підсумку, в плані на майбутній рік лишився лише один пункт, і він пов'язаний із новим комп'ютерним проектом. Все інше, принаймні в цій країні, здохло.