День отлета, день прилета
за день посчитаем
Відправив дружину з дітьми в Київ. Було страшно - діти малі, не літали, двоє. Але все гаразд. А я зрозумів, в чому в мене головна проблема з дітьми - відповідальність. Коли їх немає, то вільно себе почуваєш. Хочеться вже, щоб швидше виросли
і пішли геть.
Як я згадував раніше, я планую змінити місце проживання з-за київського клімату, котрий мені ніколи не подобався, а з віком виносити його стає все важче. Але міграція - це процес дуже складний і сповнений несподіванок.
Так вийшло, що я отримав змогу провести тренування з міграції, опинившись на початку березня із дружиною і малими дітьми в Латвії. Отже, можу зробити певні висновки і дати поради стосовно пристосування до нового місця.
Насамперед, звичайно, постає питання мови. Жити в готелі і ходити на екскурсії - мова не потрібна (якщо тільки не трапиться якась пригода). Організовувати побут без знання локальної мови практично неможливо.
Навіть в Ризі, де російськомовних - половина населення (43-45% за різними оцінками), а російську знають мабуть 95%, вся текстова інформація - тільки латиською. Перекладати словником можна, але коли це одне-два речення, при більшому обсязі виникають проблеми.
Друге - контакти з місцевими мешканцями. Такі контакти значно полегшать адаптацію, адже місцеві нададуть інформацію, котру (особливо без детального знання мови) ви інакше не отримаєте. Це і розташування різноманітних сервісів (медичних, побутових тощо), і базове знання законодавства, і правильний підхід до державних і комунальних органів.
Наступний важливий аспект - в першу чергу по прибуттю визначити місце знаходження і порядок обслуговування в медичних установах (як планового так і термінового відвідування).
Наприклад, з'ясувалося, що в Латвії складно зі стоматологічними сервісами - записуватись слід заздалегідь (в Києві проблеми такої немає взагалі). Як бути при гострому болю (наприклад) я не в курсі.
Аналогічно варто ознайомитися із юридичними аспектами і знайти собі адвоката, раптом у вас або з вами щось трапиться.
Про побутове.
При заселенні в новому місці вам знадобиться (досить невеликий насправді) перелік речей, котрий варто скласти заздалегідь, щоб не купляти зайвого в магазині. Якщо ви приїхали на постійне проживання, то купувати слід не найдешевше, а те, що слугуватиме довго. Якщо ж ви приїхали на 2 місяці, то варто купувати найдешевше щоб потім викинути, а не тягати із собою.
Вода. При переїзді слід з'ясувати, де місцеві мешканці беруть воду. Питну воду краще або купувати в пляшках, або, ще краще (якщо є можливість) одразу монтувати систему водоочищення. Вплив чужої води на організм і на білизну, що переться, жахливий, тому питання води можна виносити на перше місце з побутових питань.
Діти. Це при міграції величезний тягар, бо дітям потрібна освіта і додаткова адаптація до суспільства. Залежно від віку дітей ще до переїзду ви маєте вчити їх мові, а також уважно вивчити правила, регуляції і звичаї стосовно дітей в тій країні, куди ви мігруєте. Це включає порядок відвідування садків і шкіл, вимоги ювенальної юстиції до батьків, обов'язкові процедури для дітей (щеплення, медичні огляди тощо).
Транспорт. З автомобілем краще навіть в Європі, не кажучи вже про США, але слід пам'ятати, що правила дорожнього руху в кожній країні різні, а де-інде ще й не кодифіковані (тобто відсутній єдиний документ як ПДР в Україні). Тому ними слід поцікавитися ще до переїзду.
Дозвілля. Це ще один аспект, на котрий слід звернути увагу ще до переїзду. Звичайно, на новому місці пристосування займе певний час (і вільний час на кілька тижнів вперед). Але потім, коли побут налаштується, питання "чим зайнятись" поставатиме регулярно. В рідному місті ви знаєте, куди піти, з ким зустрітись провести час, кого запросити, чим розважити дітей. На новому місці цього всього не буде. Тому ще до переїзду варто замислити собі якесь заняття (написання оповідань, малювання картин тощо, проходження комп'ютерної гри для дітей/підлітків), котрим можна буде зайняти певний час.
Завантажили Тігуан на евакуатор і відправили додому. Подальші частини історії розвиватимуться вже в Києві, але там буде значно легше. Отже, кому цікаво як виглядає справжній клопіт, може почитати стислий перелік негараздів.
Ніч - пожежа. 2.30 почалася, о 6.30 мене відпустила поліція. Спати, звісно, не можеться. Наступного ранку телефонують зі стоянки добрі люди, потім власник другої машини.
Домовляємося з ним, їдемо у відділок, отримуємо лист про те, що порушено справу за фактом знищення машин.
Відвожу довідку на переклад. На зворотньому шляху змушений купити принтер-сканер-копір, бо доведеться працювати з паперами.
Читати далі...
Вночі якісь добрі люди зробили нам велике добро: спалили нашу автівку, котрою ми приїхали в чужий край.
Я в усьому шукаю краще. І в цій події знайшов, чому радіти (дурень) --тепер не доведеться їхати міняти зимову гуму на літню (а хто зна що зі мною в дорозі могло би трапитися). А ще в мене є можливість усвідомити, як буває, коли руйнується добро, котре наживав роками.
І наче вже звик до думки, що будинок втрачено назавжди, що і самої країни мабуть що вже немає, а однаково переймаюсь за якийсь там шмат заліза. Добре, якщо обійдеться автомобілем і не доведеться дивитись на згорілий дім чи на згоріле місто. Сподіватимемося що все обійдеться, і що всі сектори вгамуються, і всі олігархи поміняють дітей на ягнят.
Літня машина стоїть на закритій підземній стоянці в будинку, де ми живемо (в Ризі, Латвія). Хтось із мешканців написав на ній пальцем (по пилу на склі) "я кацапський ідіот" "Крым наш Путін прав".
Воістину, вивезти людину з Росії можна, а Росію з людини - ніколи.
Виявляється, рік тому, 20 січня, ми зі старшими дітьми закермували в музей мистецтва на Грушевського, з чого почалося наше з дітьми ходіння по музеях. А рівно за рік Грушевського перетворилося на поле бою.
Відвідали сьогодні музей декоративного і прикладного мистецтва (в Лаврі). І там є цікавий експонат із сумною іронією: найбільша в Україні дерев'яна ложка, що засвідчує сертифікат книги рекордів України. Все б нічого, тільки сертифікат видано віце-прем'єрові Вілкулу, котрий до віце-прем'єрства довів до зубожіння Дніпропетровську область. Мабуть добре цією ложкою загрібав.
Я людина не забобонна, але якщо зайця довго бити, він може сірники палити всі навкруги вважають число 13 нещасливим і вартим особливої уваги, то мозок починає смикатись, коли зустрічає це число. І я вже 6-ий день радію, що 13-ий рік скінчився і я всюди пишу 14. Зауважу, що *всі* минулі роки перехід між роками був непомітним і помилки із вказанням року, що вже пішов, були постійними. Крім цього року.
Дивними чином рік 2013-ий був для мене контраверсійним. З одного боку, відбулася певна кількість дуже позитивних змін, про котрі говорити рано, але вони є. З іншого боку, в результаті написання висновків за рік і планів на рік прийдешній відкрилася картина дуже сумна: що зміг, зробив, але більшість дій показала повну безперспективність ідей і задумів. Це стосується і літератури (не Казок Дивного Лісу, а інших проектів, котрі я замислював), і виробництва настільних ігор (і ймовірно що і комп'ютерних). В підсумку, в плані на майбутній рік лишився лише один пункт, і він пов'язаний із новим комп'ютерним проектом. Все інше, принаймні в цій країні, здохло.
Білки - одні з головних поширювачів лісів. Восени руда збирає насіння сосни і горіхи і ретельно їх ховає, закопуючи в землю. 90% захованого ніколи не знаходиться. Але божевільну цей факт не спиняє, можливо тому, що за кожною працьовитою білкою згори спостерігає десять приятельок, котрі запам'ятовують місце знаходження горіху, щоб коли перша піде, знайти горіх і сховати його по-своєму (з вищезгаданим же результатом).
А ще кажуть, що з ким живеш,
від того й завагітнієш у того й духу набереш. В мене живуть білки у вольєрі.
Знайшов кілька років тому в завалах майна, не розібраного після переїзду (шостий рік вже йде, а в нас досі не все розібрано
, годинник, з котрим ще в інститут ходив. Гарний годинник, історичний. Оскільки в мене є більш практичні зразки швейцарської промисловости, цей старий я кудись закопав (див. вище про горіх). Ну і відповідно з кінцями. Перерив зараз весь кабінет, ніде немає (хоча знаючи себе, я міг покласти годинник лише в одне місце, в котрому його зараз теж нема). З одного боку хрін з ним, в мене колекція вже непогана зібралась, а з іншого шкода, що годинникове дерево не виросте в кабінетному кліматі.
