За життя

(просто нотатка - один з моїх дідів довгі роки був професором в Київському автодорожньому інституті)

Якщо хто читав мої записи півторарічної давнини після "першого" приїзду зі США в Україну, може пам'ятати, що я був в роздумах стосовно США. Зараз, коли я прожив в США майже рік, я повертаюся до тих записів і розмірковую, що змінилося, а що лишилося як було в моєму сприйнятті цієї країни.

Зокрема, я намагаюся визначити, що є кращим в США, ніж є в Європі, і зокрема в Україні. Чесно кажучи, навіть зараз (а надто зараз, після знайомства із системою оподаткування і звітності в США) я можу виділити не так багато хорошого. Те, що країна пасе задніх в багатьох речах, котрі є природніми в Україні (наприклад, PayPass, за яким я проходжу в київське метро, є дивиною і великим досягненням в США, а про ціни на мобільний зв'язок і інтернет в $10-15 в США можуть лише мріяти).

Сходу похвалити в США я можу лише декілька речей:
- клімат (і то, ви ж розумієте, США - країна велика, і хоча там можна знайти клімат на будь-який смак, не він один визначає рівень життя)
- люди, більш схильні до підприємництва (це важливо, бо намагатися вести бізнес із європейськими лінивцями, Bradypus tridactylus, напружує і втомлює)
- дороги

От про дороги я і хотів би сказати окремо :).

Дороги в Україні погані не лише якістю асфальту чи розміром дірок, що змушують згадувати про чарівний сир Радомер. Головна проблема, котра є спадщиною від часів СРСР, це якість проектування доріг.

Якщо кому невідомо, "архітектура" дороги, а саме її ширина, рядність, використання дорожніх елементів, таких як дорожні знаки, відбійники, узбіччя тощо, визначаються в Україні так званими ДБН, дорожніми будівельними нормами. А норми ці успадковані від совєтів, і ніколи радикально не переглядалися.

Трохи про гейміфікацію. Для покращення чистоти в туалетах в пісуари почали наклеювати мух. Людина інстинктивно приймає це як заклик до гри і починає, граючи, робити те, що від неї хочуть організатори. А саме, цілитися туди, де процес буде найбільш гігієнічним.

З дорогами маємо те ж саме. Якісна і видима дорожня розмітка спонукає людей її дотримуватися. Що автоматично призводить до (а) зменшення швидкості руху, що важливо в місті, і (б) зменшення аварійності.

Чому і як отримуємо зменшення швидкості? В Україні ширина дорожньої смуги - 2.75 м і більше. Це забагато для легкових автомобілів, ширина котрих зазвичай (крім окремих широких моделей) не перевищує 2 м. Коли смуга має ширину 2.25-2.50 м і при цьому яскраво позначена (або навіть позначена шумовим покриттям, наїзд на котре викликає вібрацію керма і гучний гул шин), втримати автівку в межах смуги досить важко, і щоб зробити це, люди інстинктивно зменшують швидкість. Доведено досвідом ЄС.

Зменшення аварійності викликано, зокрема, тим, що водії при поворотах (особливо ліворуч) дотримуються рядності, а не виїжджають куди попало.

Додатковий чинник - можливість чи неможливість паркування в правому ряду. Коли ряд має ширину в 3.5 м (досить часта картина в Києві), паркування автомобіля начебто і не заважає проїзду. Якби дорога мала вузькі смуги і автомобіль займав би всю смугу, то частина водіїв замислювалася би над тим, щоб прибрати автівку на паркувальні місця просто для того, щоб її не зачепив транспорт, що проїжджатиме сусідньою смугою. А це вже вигода для суспільства.

Ще ДБН-и регулюють вимоги для облаштування перехресть і смуг розгону і гальмування. А це як раз є місця, де скоюється найбільша кількість порушень ПДР і трапляються найважчі аварії.

В США основна кількість важких ДТП трапляється на вузьких сільських і інших місцевих дорогах. Такі дороги, зокрема, і в нашому селі - в них повністю відсутнє узбіччя, а ширина - менше за 2.5 м, відповідно, втримати машину доволі важко, а заноси або технічні несправності з легкістю призводять до виїзду на зустрічну смугу. Але тут мало що можна зробити без розширення дороги і будівництва узбічч, а це не завжди реально (починаючи з того, що земля поруч із дорогою є приватною власністю).

Ну і ще моменти - смуги повороту (особливо, праворуч). В США для повороту виділяється окрема смуга, і людина, котра стає в цій смузі, щоб їхати прямо - це якийсь прибулець з джунглів амазонки.Ні, я бачив таких кілька разів за рік життя, але всі ці випадки - це були відверті помилки водія і всі включно із ним самим це розуміли і намагалися вирішити проблему, тобто дати місце водієві, щоб забратися з поворотної смуги. Як гадаєте, в Україні даватимуть? Та навпаки, швидше вчитимуть такого нерозумного, блокуючи йому виїзд.

В США всі наведені питання врегульовані досить чітко і дороги завжди будують так, як вимагають норми. Тому цікавіше глянути на Європу. Наприклад, в пострадянських країнах (Латвія, Литва, Польща тощо) багато доріг зроблено за радянськими нормами. І цікаво бачити, що нові дороги зараз будуються за європейськими нормами, в той час як старі дороги (до оновлення) ще мають облаштування радянське.

В усій Європі діють майже однакові ДБН-и. Конструкція доріг майже однакова що в Іспанії, що в Латвії, на протилежних кінцях ЄС.  

Так от, до чого я все це веду. В Україні немає проблеми доріг. Є проблема розпилів і відкатів на їхньому виробництві тощо. Немає потреби вигадувати щось своє. Достатньо взяти будь-які європейські ДБН-и і запровадити їх в Україні. За 5-10 років проблему доріг і, великою мірою, проблему аварійності буде вирішено.

Цим хочу сказати, що дороги - одна з, мабуть, найпростіших для розв'язання проблем. З другою, на жаль, трохи гірше, і там слід дивитися на досвід освітньої системи Фінляндії. Але про це іншим разом.
Лінійка наших продуктів включає драйвери ядра (kernel-mode drivers). В Windows 10 Microsoft вирішив, що тепер робити цифровий підпис на драйвери будуть вони, а не "автори" драйверів. Ну, ок. Інтерфейс для цього діла працював до червня, потім поламався. Тупо повертає помилку підписування і пустий лог з деталями операції.

2 (два!!!) місяці ми листуємося із Microsoft'ом на цю тему, і це при тому, що два їхні департаменти використовують наші ж драйвери в своїй роботі.

Вчора (тут буде барабанний дріб і літаври в кінці) з'ясувалося, що їхній процедурі підписування не подобається символ / (слеш) в publisher name сертифіката (звідки цей символ там взявся, це окрема історія - хто знає, той зрозуміє). Проблема в тому, що слеш є частиною офіційної назви компанії (в США це дозволено) і прибрати ми його не можемо від слова "ніяк".

Далі буде ...
З 2010-го по 2015-ий роки в мене в лісі за хвірткою стояли вулики із бджолами. До бджіл лазили підгодовуватися мурахи (ми з ними боролися, але це не завжди можливо). А мурахи допомагали грибам. І в десятку метрів від вуликів була галявина, котра годувала мене в сезон гарними грибами.

А зараз, як вуликів немає, і грибів третій рік немає.
Ця світлина була в мене відкрита вже тиждень.

b535d0e28b801017b461b00167e9ed05.jpg

Це острів Гонконг, житлові будинки на Mid-level (висота 50-100 м над рівнем моря і рівнем City), прямо над City, куди і веде дорога вперед праворуч.
Як дехто знає, основним замовником і фактично роботодавцем нашої фірми є американська компанія, котрій були передані права на всі наші комерційні продукти. І оскільки я працюю on-site в цій компанії, то називатиму її власника начальником (в деталі вдаватися не будемо).

В компанії частина робітників знаходиться в Китаї, в місті Шіань (Xi'an). Це саме там, де знаходиться гробниця першого імператора із теракотовими воїнами (я туди теж ходив, про це якось окремо).

Начальник як раз їхав в Японію і Китай, і в травні запропонував взяти мене із собою. Я, не хотівши відмовлятися і знаючи, що він хоче познайомити мене із китайським колективом (бо вони нервуються, що в них відберуть роботу на користь європейців), погодився. Але візу треба було робити в США, куди я прилетів 1-го червня. А начальник вже взяв всі квитки...

І вже в США з'ясувалося, що і в Японському і в Китайському консульствах діє вимога про те, що грін-карта має діяти протягом щонайменше 6 місяців з моменту visa application. А в мене замість грін-карти штамп в паспорті, котрий закінчується у вересні. Китайське консульство знаходиться в Washington, DC, а Японське - в Атланті. І туди і туди по 500-600 км в один бік машиною, по одній трасі (I85-I95), але в протилежні боки.

Оскільки ми з Японії летіли в Китай, потім назад в Японію і потім одразу в США, то, технічно, мені потрібно було показати японцям китайську візу. Котрої не було, бо посередник документи не прийняв (див. вище про грін-карту). Але оскільки квитки були, а витрат було - лише час і якісь копійки на бензин, то вирішили ризикнути.

Отже, я поїхав в Атланту. Начальник нависав, щоб я вдягнув костюм, щоб кращий вигляд мати (зазвичай я ходжу в потертій жилетці з кишенями, вигляд не дуже представницький), але в мене була льняна вишиванка, то я вдягнув її. В консульстві було тихо і затишно, документи прийняли без питань.

За тиждень поїхав в консульство знову, і, як не дивно, візу дали! Незважаючи на порушення вимог і відсутність китайської візи.

Далі був Китай. В DC я поїхав з думкою "як буде так буде". Консульство Китаю в DC - як вокзал в Києві. Купа людей з малими дітьми, статими на возиках, душно, сидінь мало, черги ... . Там мене після години чекання в черзі завернули з вищевказаної візової причини.

Ну, хоч в Японію з'їжджу, подумали ми. Почав просити начальника поміняти мій японський квиток, щоб не довелося сидіти в Японії самому, поки він в Китаї буде. Натомість він взявся рити питання, як же все-таки ввезти мене в Китай. І з'ясувалося, що в Китаї для громадян певних країн, куди входить Україна, є транзитні візи. Віза дається в шести містах (Шіань входить) прямо в аеропорту на 72 години. Але ця віза є обмеженою - перебування лише в самому місті і вибуття в третю країну з аеропорту прильоту (тобто, на жаль, вилетіти з Шіаню в Пекін і звідти в Київ не було можливості). Отже, мене потрібно було відправити в третю країну.

Ми розглянули варіант Тайланду (Бангкок), але потім з'ясували, що Гонконг теж пасує. А він цікавіший. А переліт з Гонконгу в Україну з пересадкою вийде дешевший, ніж в Японію (!).

Отримання візи виявилося не дуже складним - перед відльотом в Японії ми попередили авіакомпанію (так було описано на сайтах, де писалося про цю транзитну візу), а при прильоті в Китай ми провели з годину, поки прикордонники вирішували, як правильно оформлювати цю візу (судячи з усього, ця процедура є пропрацьованою, але рідкісною і не всі прикордонники її знають). Жодних складних питань мені при цьому не ставили, хіба що довелося телефонувати стороні, що приймала, щоб вона попрацювала перекладачем.

Таким чином, я потрапив і в Японію (на 5 діб), і в Китай (на дві доби), і в Гонконг (на дві доби). Платою за це був 21-годинний переліт із Гонконгу через Дубай в Київ. А виграш - я описав повне коло навколо земної кулі, тобто я тепер навколосвітній мандрівник.

Про самі країни якось напишу окремо.
  • Архів

    «   Серпень 2017   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1 2 3 4 5 6
    7 8 9 10 11 12 13
    14 15 16 17 18 19 20
    21 22 23 24 25 26 27
    28 29 30 31