За життя

Ощадбанк робить ремонти в приміщеннях, ставлять термінали самообслуговування ... Загалом все покращується. А черги як були, так і лишилися. Тому що ніхто не здогадався, що якщо є кілька кас і окремо операціоністи в залі, то електронна черга - обов'язковий атрибут для сервісу в 21-му столітті. Але в нас "і так згодиться". Зокрема, тому, що баба Маня і програміст Федя, котрі керують процесом реновації банку, ніде далі Конотопа в житті не виїжджали.

Одне з найяскравіших вражень від Стамбулу -- "які ж вони ще далекі від Європи". Типове мусульманське місто із сміттєвими пакетами на вулиці (а де-інде і на проїжджій частині), несамовитим забрудненням повітря (ми всі чотири дні там кашляли безперервно) і жебраками, що чіпляються до тебе на вулиці.
Хоча інфраструктурно (система метро, автобуси, тротуари) Стамбул набагато випередив Київ.      

Покликала мене дружина сходити з дітьми на новий мультфільм. Забронювала ще кілька днів тому квитки ...

Приїжджаємо. 16.40 (сеанс о 17.00). 4 каси, біля всіх люди. Стоїмо чекаємо. Якісь черги кудись рухаються. Підходить наша черга о 16.50, нам заявляють "бронь знімається за 20 хвилин, ваші квитки вже продані". Ок... Кличте адміністратора. Адміністратор - хлопець років 25, може й молодше, починає щось нести, що квитки продані, він нічого зробити не може, а весь зал забитий і місць немає (таки дійсно зал був повний). Тут підійшли ще одні такі самі постраждалі з одною дитиною. Дзвоніть директорові - начебто телефонує, але теж якось результату я не спострігаю.

Переказувати 15 хвилин гучних, на весь кінотеатр, суперечок, я не буду. Нам пропонували квитки на інший день, але спробуй поясни це дітям. Я просив поставити додаткові стільці в зал для дітей, - не погоджувалися, кажуть "де ми стільці візьмемо". Відповідаю - "підніміть жопи касирів і віддайте дітям". Не хочуть, мовляв на чому касири сидітимуть.

Спрацювала моя наполегливість у купі зі згадуванням про фейсбук: я пообіцяв адміністраторові, що я напишу докладний допис до фейсбуку, і заплачу 1000 грн за рекламу, щоб якомога більше людей його (допис) побачило. І, мовляв, дуже здивуюся, якщо його після такого не звільнять. Він ще кілька хвилин поопирався, мабуть, для солідності, аж бачу - тягнуть таки стільці для 3-х дітей. Поставили їх біля перших рядів з краю, діти більш-менш нормально подивилися мультфільм.А дорослим не сильно-то й хотілося.

Тому кінотеатр не згадую - боюся, що в будь-якому кінотеатрі може бути те саме. Але ви знаєте, що робити .

В Ризі дуже мало товстих людей. Звичайно, їх можна побачити, але це велика рідкість і, припускаю, що побачені товстуни мають певні проблеми ендокринного характеру. А може це просто приїжджі.

Дружина припустила, що худорлявість - це латиський генотип. Але в Ризі більш ніж 40% російськомовного населення (тобто принаймні чверть - не латиші за генотипом). Відповідно, серед них мала би бути певна кількість товстунів. Але немає.

Навмисне спостерігаю по дитячих майданчиках -- всі без виключення мами, навіть ті, що із немовлятами, стрункі чи навіть худі. Тобто вони навіть під час вагітності не набирають по 20 кг, як в Україні.

Це ще більш дивно, якщо зважити на кількість кондитерських, кафе і хлібних крамниць в Ризі. При цьому кондитерські вироби в них смачні, а хліб - смачніший, ніж в Україні, і в більшому асортименті.

Та й їжу вдома готують в середньому менше, ніж в Україні - більше використовують напівфабрикати або їдять в кафе.

Це приводить мене до висновку, що в Латвії існує розуміння і культура здорового життя і здорового харчування. А також натякає, що всі казки про широку кістку і гормональні порушення - це наслідок невміння тримати рота затуленим і не жерти цілодобово все, що побачиш. Бути худим - можна, і нескладно.