За життя

(попередня серія тут)

В понеділок до мене мали прийти підключати кабельне ТБ і Інтернет від Verizon. Ще на вихідних з'ясувалося, що оператор випадково поставила заявку на наступний понеділок, в грудні, але через рік. Причому через сайт Verizon'а я змінити дату не зміг (AJAX не працював як слід), тому довелося телефонувати голосом. Голосом дівчина перенесла встановлення на наступний день, причому порадувала тим, що можна вибрати, в якій половині дня буде інсталятор (та, що була в п'ятницю, це не пропонувала, сказала "протягом дня").

Оскільки день звільнився, я вирішив поїхати в ділершип забрати автівку. Зателефонував sales manager'у, а той мені у відповідь "скиньте, будь ласка, інформацію про платіж, бо ми чогось грошей не бачимо на рахунку. А як скинете, то можете приїздити забирати". Тобто вони машину віддають і без грошей :). Я таки скинув, попросив пошукати. Гроші знайшлися. Той же sales manager спитав, як я буду діставатися ділершипа і запропонував (!) забрати мене з дому. На що я погодився - біля 20 км (ногами не дійдеш), а Uber вивчати не хотілося. Отже він мене забрав, і ми поїхали в ділершип.

Всі документи вже були мені видані на руки ще в четвер, тому забирання становило лише інструктаж по функціях автівки і перегляд комплектності мануалів. Sales manager мені 10 хвилин розповідав про всі кнопки і важелі на панелі керування (типу я сам цього не знаю, але він має це робити), потім видав checklist і роздруківку, як відповідати на лист, котрий прийде невдовзі після придбання, і в якому проситимуть оцінити роботу ділера. Розруківка не для того, щоб полестити ділерові, а для того, що якщо відповісти якось не так, то доведеться слухати цю 10-хвилинну лекцію заново. А чекліст для того, щоб я переконався, що мені все розповіли. Слід сказати, що скільки ми машин в Києві купували (4 нових), жодного разу такого сервісу не бачили (лише один раз з Віпоса, коли я Ауді купував, приїздили до нас додому щоб дружина підписала якісь папери, але вона тоді саме народила, і виїхати просто не могла, а їм потрібен був підпис).

Машину видали з повним баком (дрібниця, але дуже зручно, що можна їхати у справах, а не шукати заправку, як в Києві, де видають машини з бензином так щоб до заправки доїхати, і не більше). Аптечка була в комплекті, але в США вона не обов'язкова. Також немає вимоги про вогнегасник, трикутник, світловідбивні жилети, і що ми там ще маємо возити. От в цьому я як раз за європейські вимоги (я ще колись напишу про особливості руху в США, це окрема історія), аніж за американське, прямо скажемо, розгільдяйство.

З місцевих цікавинок, що їх ставлять в машини для США -- тріальна підписка на супутникове радіо XM, а також навігація, на якій розмічені навіть рядки на парковках біля супермаркетів. Щоправда, в гугля теж мапа по США детальна, але все одно приємно :). Ще в дзеркало вбудовані кнопки для керування гаражними дверима. Теж дуже зручно, не треба тягати пульти, котрі періодично губляться. Так, пульт від гаражу в будинку, де я живу, попередні винаймачі десь про...ли.

Отже, машину я забрав і поїхав в магазин. Я там за вихідні примітив недорогі стільці (2 шт. в комплекті, збирати самому). А в мене ще й знайшовся купон на 15% знижку. Як раз машиною можна було ці стільці забрати. Придбав, зекономив $15. Приїхав додому збирати -- один зі стільців з поламаною ніжкою. Поїхав назад міняти. Взяли без проблем, навіть не дивилися. Спитали, чи я хочу гроші чи іншу коробку. Я сказав, що коробку, пішов взяв її в залі, і за 10 хвилин проблему було вирішено. А стільці неймовірно якісні і солідні. І недорогі (майже врубєль). Навіть не знаю, як в тій коробці брак опинився.

У вівторок в мене було підключення інтернету і ТБ. Приїхав моторний і привітний хлопець, білий (чому згадую, - тому що в моєму районі побачити caucasian це велика рідкість). Провозився він, щоправда, понад дві години, але він міняв стару коробку якусь на нову, перетягував кабелі тощо. Взагалі вибору кабельного тут немає -- що протягнули, те і підключаєш. Це в місті можна на багатоповерхівку протягнути кабелі від кількох компаній, а тут всі будинки приватні, і тягнути кабелі до кожного невигідно. Але інтернет жвавий - я підключив 100мбіт, можна було і більше, але мені не треба (принаймні поки що).

Поки хлопець підключав кабельне, мені попривозили кілька коробок з меблями. Тут більшість меблів продається розібраними і запакованими в коробках. До того ж, доставляються вони curbside -- машина звантажує з кузова, і добре якщо дотягнуть під двері (зазвичай метрів 10-15). А то і на узбіччі поставлять і все, тягни далі як хочеш. Коробка - штука важка. Я вже згадував, що ліжко мені мають привезти теж розібраним, але там одна з частин - понад 40 кг важить. То мені підказали поїхати купити возика спецального, щоб затягти меблі в гараж. Поїхав. В Home Depot (на кшталт нашого Епіцентру, хоча трохи менше) возиків цих - на будь-який смак. Шкода, що я в Києві такого не бачив ніколи (а я по Епіцентру з Леруа Мерленом налазився досхочу). Вже опробував цю тачку на тумбі під ТБ (розібраній, в коробці). А робочий стіл свій я докантував від вантажівки до будинку ще зранку, без тачки, а після обіду вже його збирав.

Сьогодні вирішив прокотитися в DMV, спробувати зареєструвати машину. Річ у тім, що ділери чомусь були впевнені, що мені потрібні місцеві водійські права, щоб зареєструвати машину, і, відповідно, самі її реєструвати не взялися. Їдь, мовляв, сам розбирайся. Ну ок ... Приїхав - все аналогічно відділу соцзахисту. Одна черга до information desk, де сидить тітонька і робить попередній перегляд принесених документів. Далі вона видає талончик, з котрим сидиш (місць для сидіння більше, аніж відвідувачів) і чекаєш, поки тебе приймуть. В мене до талончика не дійшло -- хоча можна зареєструвати автівку і без прав і без SSN'а (його ще коли пришлють), але потрібен якийсь-там сертифікат, котрого мені ділер не дав. Довелося їхати додому і телефонувати ділерові (все тому ж sales manager'у, я про нього колись окремо розповім, цікавий дядько). Сертифікат мені мають надіслати додому аж із Кореї. Це станеться наступного тижня. А в мене, гм, 30 днів на реєстрацію автівки.

Про реєстрацію розповім, коли пройду її. Ще тут можна індивідуальні номери замовляти, але про це теж згодом, як дійду до них (я замовлятиму собі, це тут копійки коштує).
(попередня серія тут)

В п'ятницю в мене був похід в місцевий відділ соцзабезпечення з метою замовлення SSN. Social Security Number - це такий унікальний і секретний код, котрий потрібно замовляти особисто і він дається лише легальним імігрантам і тимчасовим працівникам. Код друкується на пластиковій картці, котру потрібно зберігати в надійному місці. Сам код питають в державних установах (наприклад при реєстрації автомобіля) і деякі комерційні організації (наприклад, його питав провайдер кабельних мереж при замовленні підключення, але можна було і без нього).

Осередок соц.забезпечення на якихось складах, але всередині все охайно. Черга на 20 осіб до дівчини, що видає талончики в електронну чергу. Отакий хитрий сервіс :). Посидів я там (в цій черзі, а потім вже в електронній з годину. Місця для сидіння повно. Кругом мене самі мігранти і інваліди-пенсіонери. Отримувати новий код я мабуть єдиний був.

Все дуже ввічливо і чемно. Зайвих питань не ставили, десять підтверджень адреси не вимагали (власне, не перевіряли жодної). SSN прийде поштою за 2 тижні. Попередили, щоб на поштовій скринці було моє прізвище, бо інакше поштальйон не кине пакунок. Отака безпека в них :).

Після SSN'у заїхав в черговий торгівельний осередок, познайомився із супермаркетом східної їжі. Вражає. Є безліч такого, чого я і не чув і не нюхав. Є й таке, що нюхати не можна, тому його продають мороженим, щоб не смерділо. Це я про сумнозвісні дуріани, якщо що.

А коли вийшов із супермаркету, побачив, що автівку (орендовану) добряче потерли. Власне, я лише сліди побачив, але дедуктивним методом дійшов висновку, що сам я не міг її так потерти. Це якась зараза так криво паркувалася. Всю задню ліву частину від дверей до задньої площини бампера під фарбування.  

Робити нема чого - поїхав в Avis питати, що робити. Сказали - "тобі завтра здавати? Не переймайся, завтра приїдеш, заповниш форму і все".

Тоді вирішив з'їздити за 30 км подивитися меблі - скзаали, що там непогане меблеве містечко.
Ну, що сказати - на Арвароху мабуть теж такі меблі продають. А дивани - на Уандуку. Одним словом,  інший континент - інші традиції. Загальна тенденція - "закос під класику". В Європі дизайнерські школи працюють, щось вигадують. А тут цим ніхто не переймається. Можна подивитися, як виглядає побутова і кухонна техніка - такий дизайн років якщо не з 30-х, то з 50-х точно лишився.

В суботу я поїхав зранку знову в Avis здавати автівку. Чоловік сходив (сам), оглянув машину, по суті пошкоджень нічого не сказав. В машині лежала форма (бланк), котрий я і заповнив для страхової. В формі були дані про мене і опис ситуації. Написав, як було. Чоловік сказав "добре, що в тебе повна страховка" (як я згадував, мені її порадили ще в JFK, коли я брав машину). Питань до мене виникнути не повинно.

Оскільки машину я здав, а свою забирати було лише в понеділок (сьогодні), то всі вихідні я провів лежачи на своєму надувному матрасі і видивляючися меблі і приладдя для дому в інтернеті. В результаті потрібні меблі були замовлені через амазон крім ліжка -- знайдене ліжко доставляють лише до узбіччя біля дому, і я тепер буду вирішувати проблему, як затягнути пакунок (найважча частина біля 40 кг) в будинок. До речі, продавець ліжка розписав мені габарити і вагу кожної з чотирьох частин пакунку, щоб я міг зрозуміти, як мені бути. Бо в будинок вони з кихось міркувань не заносять, а ліжко що я вибрав - одне (і до речі в Києві 6 років тому ми заплатили за аналогічне в 3 рази дорожче!).

Оскільки треба щось попоїсти хоч раз на день (тут такі порції, що я снідаю зранку вдома, а потім о 3 дня обідаю в швидкожерці і мені досить), то довелося ходити ногами в центр містечка. Тут недалеко - біля півтора кілометрів. Як раз вистачає, щоб прогулятися.

Тротуари тут є, хоча дуже вузькі. Переходити дорогу можна на перехрестях, як і в нас. Народ переходить і просто так, не сильно переймаючися. Але тут ще район такий - біля 60% латинос.  Ближче до центру є світлофори для пішоходів, але вони вмикаються на зелений лише при натисненні кнопки. Кнопка розташована не так як в нас, а паралельно маршруту. І коли на хрестовому перехресті висить дві кнопки на стовпі, то натискати треба не ту, що дивиться на перехід, а другу. Я спершу не міг зрозуміти, хоча там табличка з поясненням прямо над кнопкою, але хто ж їх читає :).

Харчування в швидкожерках -- $10-15, але порції дуже великі. Середня склянка для напою - мабуть більша за пів-літра. Боюся спитати, що ж в них тоді велика порція. Я намагаюся їсти за $8-9, це зазвичай трохи менші порції, бо великі в мене підшлункова не витримує потім.

В американські заклади я принципово не ходжу, бо вони всі бутербродні. Ходжу в східні - там і смачно і цікаво. Вчора, наприклад, зайшов в кафе ефіопське. Діалог далі мене вразив. Власниця чи менеджер, не знаю, на питання "у вас є що поїсти" (справа була о 5 вечора в неділю - могло й не бути) відповіла "зараз повара немає, вам, мабуть сендвіч, то його ми не зробимо". Я аж образився. Кажу "я з Європи, дайте мені вашу, ефіопську, їжу". Принесли миску (велику) тушкованої яловичини в гострому соусі і трохи домашнього сиру (він в ефіопів такий же, як в Україні, тільки солонуватий - додали сіль). М'ясо з миски слід викладати на аркуш губчастого тіста (ну реально як поролон з великими порами!), а потім від другого аркуша такого ж тіста відривати шматки і ними брати м'ясо чи сир. Таким чином виходить страва з цього хлібу і м'яса. Але хліб зайвий в сенсі, що його багато - я і так залишив більшу частину хлібу, бо не було, куди їсти. Так мені запропонували із собою покласти. Але я відмовився - поролоновий хліб за смаком мені не дуже сподобався, а м'ясо я вже з'їв. Але при мені народ приходив і масово купував цей хліб.

Корейська швидкожерка була дуже смачною, китайська теж. Якась арабська з кебапами - один раз їв, м'ясо із салатом за $9, дуже смачно, але порція невеличка - у китайців з корейцями більше. Ще в нашому моллі (це такий торгівельний майданчик з парковкою і кількома десятками магазинів і сервісів на одному поверсі з окремими входами, що виходять переважно в бік парковки) є швидкожерка смаженої в сухарях їжі (це там напої по пів-літра і більше). За $9.65 можна наїстися наприклад креветками та/або рибою в паніровці. На додаток подадуть ще side dish на вибір (рис, фрі, квасоля, ще щось... ) і напій. Дешево і дуже нажористо, тому там обідають громадяни і, скажімо так, з невисоким доходом.

В тому ж молі є окрема благодійна їдальня. Причому їдять там начебто пристойні на вигляд люди. Як воно працює і за яким принципом їх приймають, не знаю. Може на food stamps якось - треба буде зайти подивитися детальніше заради цікавості.

А сьогодні в мене було забирання машини і пара чергових пригод. Але про них напишу вже завтра.
(початок тут)

Другий день почався зі сніданку в готелі. Я був вражений - ми бачили гірші сніданки в Європі, але то були 3-зіркові готелі в странах східної Європи. Для 4-х зірок сніданок нікуди не годився ...

Але ок. Поїхали додому. Варто сказати, що із житлом мені дуже пощастило. Зазвичай житло для мігрантів - це перший дуже великий головний біль, оскільки без кредитної історії і SSN номеру житло так не здадуть, та й розходиться воно швидко. А з собакою - це взагалі буде майже неможливо знайти. Але на моє щастя моя юрист як раз здавала свій будинок в той самий день, як я сказав, що маю його шукати. Тому вона мені цей будинок здала (щоправда, з оплатою з моменту запиту, всередині жовтня, тобто я півтора місяці платив без проживання).

Отже, будинок. За помірну, але не низьку ціну ми отримали типовий будинок з 3-х спалень, вітальні і напівпідвального приміщення, котре в принципі можна вважати четвертою спальнею, але я там мабуть кабінет облаштую.  Два санвузли - обидва дуже маленькі. В одному ванна, в іншому стаціонарна душова. Змішувачі роздільні, як в Англії. Стіни фарбовані, підлога - паркет, лакований чи фарбований, не дуже зрозуміло (мені було сказано, що він фарбований, але я то бачу, що це лак :). Стелі низенькі, освітлення центральними люстрами. Гараж на одну машину є.

Якщо хто переїздить з квартири, тому будинок буде за щастя. Мене ж при згадуванні того, як все продумано в мене в київському будинку, щоразу стає погано. Якщо жити в США (хто знає, як життя повернеться -- 10 років тому я черговий раз свідомо відмовився їхати з України), то потрібно будувати свій будинок під свої потреби.

Будинки тут здаються з вбудованою технікою і кухнею, але без меблів. Я якось звик до мебльованих приміщень, тому зараз бігати купувати меблі - справа не дуже весела, особливо без машини. Сплю поки що на люб'язно наданому надувному матрасі. Але може це і правильно насправді -- коли збираєшся жити кілька років і переїздиш з місця на місце, то краще, звичайно, возити меблі за собою, ті, до котрих звик.

Опалення повітряне (!). Це халепа конкретна, оскільки таке опалення сушить повітря і не дає рівномірного прогріву. Але як я розумію, ця ж система влітку працює на кондиціонування. І в цьому випадку така комбінована система має великий сенс в місцевих умовах. Ну і, як кажуть, скільки тої зими -- зараз на вулиці +10 за цельсієм і сонце (ну, зараз ніч, але вдень було :).

Отже приїхав я додому, подивився і поїхав в ділершип.

Я ще з Києва зв'язувався із ділершипом, щоб вони знайшли мені машину таку, як я хочу. Коли приїхав, з ділершипа написали, що машина є, але треба завдаток привезти. Я його повіз ... Привіз, а мене порадували, що знайдену для мене в іншому штаті машину тамтешній ділер їм не віддав. Тому доведеться брати інший колір (дружина хотіла як завжди червону, а довелося брати сріблясту). Оплата wire'ом, написали мені документи на машину, і порадили, до якого страховика телефонувати. Але сказали, що машину можна зареєструвати лише маючи місцеве водійське посвідчення. Так це чи не так, мені поки що з'ясувати не вдалося. В п'ятницю я подався на SSN, котрий необхідний для реєстрації (ну,можна і без нього начебто, але краще дочекатися). Коли отримаю SSN, одразу поїду, спробую зареєструвати машину.

Після ділершипу поїхав по магазинах. Магазини - то моє кохання. В кожної культури свої харчові традиції. В Східній Європі - одні, в Німеччині другі, в UK треті, в Іспанії четверті. В США вони сумні. Але про магазини я напишу окремо, бо це зовсім інша кільтура і інші харчові звички, там писати можна багато.

На третій день поїхав в гості (туди, де зареєстрована наша компанія ARoglyph). Там же допомогли відкрити рахунок в банку. Теж кажуть, що для мігрантів це може бути проблемою, але оскільки йшли "всі свої", то мені і дебітну карту видали, і рахунки потрібні відкрили, і запропонували apply for credit card. Сказали, що карту можуть і не дати, але запитати ніколи не завадить. Запитали. Річ у тім, що тутешня credit card - це не те, що в Україні називають "кредиткою" (в нас швидше дебітні карти).  

Банк - Bank of America. Хтось його не любить, але їхній офіс мені сподобався, а  їхній додаток для андроіда цілком ожна використовувати - він набагато зручніший за Privat24. Згодиться. Туди ж підключаються інвестиційні рахунки для тих, хто любить погратися з акціями.

Ще за третій день я (ще зранку) телефоном придбав страховку на автівку (про це теж окремо - ціни кінські, але залежать від відповідальності, а не від вартості автівки) і замовив підключення кабельного ТБ і інтернету. ТБ потрібно для вивчення мови дітьми і дружиною, а не для перегляду фільмів. Ці клоуни помилилися і призначили інсталяцію на понеділок ... через рік. Зараз намагаюся виправити помилку через сайт, поки що безуспішно.
1 грудня стало для мене дуже довгим днем. Підйом опів на шосту, і 10 з половиною годин літаком з Києва до Нью-Йорка. Там від терміналу до станції прокату автомобілів на легкому монорельсовому транспорті, що ходить аеропортом JFK. А там автівкою 5 годин до Вашингтону, DC.

Оскільки я летів за іміграційною візою, перед посадкою в мене представники авіакомпанії двічі перевіряли так званий жовтий пакет - запечатаний конверт із паперами, що їх посольство передає в іміграційну службу. Кожен іммігрант має свій пакет. Там результат медичного огляду і якісь невідомі мені папери (адже пакет запечатаний).

Переліт вийшов досить легким - незважаючи на пару немовлят неподалік (я боявся, що вони волатимуть всю дорогу) мені вдалося спокійно прочитати дві книжки. На це пішла одна батарея смартфона Samsung Glaaxy Note. Інші пасажири багато спали, але мені вдалося поспати лише пів-години - далі не засиналося. В літаку на рейсі годують двічі, і дуже смачно. Хасидам, що летіли поруч, приносили окрему кошерну їжу.

Паспортний контроль пройшовся за 2 хвилини -- інспектор розпакував мій жовтий пакет, поставив печатку в паспорт і побажав всього найкращого. Ні, "вітаємо в США" мені ніхто не сказав (я очікував). Мабуть правила змінилися, бо раніше, читав, людей по парі годин тримали.

Так чи інакше, я пройшов паспортний контроль. Митний огляд не робили взагалі - лише віддав декларацію і пройшов на вихід.

Для подорожі через кілька штатів потрібна сім-карта з мапою. Сім-карту для телефону можна придбати прямо на місці (в терміналі), причому і автомати стоять, і розкладка з торговцями. Що вигідніше, не знаю, всі пакети - якихось віртуальних операторів, а рекомендованих для довгого використання T-Mobile немає. Довелося взяти аби що (причому з переплпатою, бо сходу не дуже розібрався, чи мене трохи надурили, чи і те і інше...). Це аби що - нормальне в принципі, але потім треба буде якось взяти собі T-Mobile, а цю картку залишити на другому телефоні як бекапну.

Автівку я орендував в Києві через сайт FlyUIA - так було вигідніше, ніж напряму. Компанія вийшла Avis. Зауважу, що на мсці мені запропонували додаткові послуги включно із повною страховкою (вона стала у пригоді, про це потім напишу), увімкнення транспондеру для платних доріг, опцію здавати машину з пустим баком і ще щось. В результаті загальна вартість оренди виросла на 40%. Це не критично для мене, але слід бути готовим до таких розкладів. І не економте на страховці - вона копійки коштує.

Машину видали просто передавши ключі і сказавши, де стоїть. Огляду машини ніхто не робив і пошкодження не описував.

Далі виїжджаємо до Нью-йорку. Мені треба було їхати до interstate'у по місцевій трасі, що дуже нагадувала київську окружну як по пейзажам навкруги, так і по обсягу трафіка.

Всю дорогу від прильоту до приїзду (і ще два дні по тому) йшов дощ. В поєднанні зі втомленістю і ніччю (я виїхав з аеропорту десь о 16.00) це створювало незабутній антураж поїздці. Ще й попоїсти треба було десь.

На відміну від Європейських доріг в США всі їдальні, як і заправки, розташовані за окремими з'їздами з траси. І їх в принципі небагато - на всю дорогу (біля 400 км) я нарахував 3 чи 4 комплекси. Ймовірно, якщо треба більше, то потрібно з'їжджати з траси і їхати в населений пункт.

Частина дороги платна, оплата кешем або транспондером E-ZPass. Місцеві мешканці купляють ці транспондери, але останні прив'язані до автівки і водійських прав, тобто приїжджий їх не купить. Це погано тим, що навколо мене (Спрінгфілда) є платні ділянки, де оплата виключно E-ZPass-ом (немає кеша взагалі). Як там їхати, я ще не розібрався.

Нарешті о 10-ій вечора дістався готелю. Готель гарний за відгуками, 4*. Номер - непоганий, але зі своєю специфікою. Так, безкоштовну воду не пропонують (в Європі всюди є). Ціна 0.33 Стели Артуа в барі - $6.30. В магазині така коштує біля $2.

Випив - і спати, бо доба без сну (пів-години в літаку не рахуються) + jet lag - для мене це важко.

Далі буде.
"Перед смертю не надихаєшся",.. і не наїсисся. Ходжу по магазинах і так хочеться останній раз покуштувати і те, і те, і інше, - все, що нескоро вже побачу. І часу вже немає нове їсти, і вже куплене навіть не з'їм, але руки все одно тягнуться.
Покликала мене дружина сходити з дітьми на новий мультфільм. Забронювала ще кілька днів тому квитки ...

Приїжджаємо. 16.40 (сеанс о 17.00). 4 каси, біля всіх люди. Стоїмо чекаємо. Якісь черги кудись рухаються. Підходить наша черга о 16.50, нам заявляють "бронь знімається за 20 хвилин, ваші квитки вже продані". Ок... Кличте адміністратора. Адміністратор - хлопець років 25, може й молодше, починає щось нести, що квитки продані, він нічого зробити не може, а весь зал забитий і місць немає (таки дійсно зал був повний). Тут підійшли ще одні такі самі постраждалі з одною дитиною. Дзвоніть директорові - начебто телефонує, але теж якось результату я не спострігаю.

Переказувати 15 хвилин гучних, на весь кінотеатр, суперечок, я не буду. Нам пропонували квитки на інший день, але спробуй поясни це дітям. Я просив поставити додаткові стільці в зал для дітей, - не погоджувалися, кажуть "де ми стільці візьмемо". Відповідаю - "підніміть жопи касирів і віддайте дітям". Не хочуть, мовляв на чому касири сидітимуть.

Спрацювала моя наполегливість у купі зі згадуванням про фейсбук: я пообіцяв адміністраторові, що я напишу докладний допис до фейсбуку, і заплачу 1000 грн за рекламу, щоб якомога більше людей його (допис) побачило. І, мовляв, дуже здивуюся, якщо його після такого не звільнять. Він ще кілька хвилин поопирався, мабуть, для солідності, аж бачу - тягнуть таки стільці для 3-х дітей. Поставили їх біля перших рядів з краю, діти більш-менш нормально подивилися мультфільм.А дорослим не сильно-то й хотілося.

Тому кінотеатр не згадую - боюся, що в будь-якому кінотеатрі може бути те саме. Але ви знаєте, що робити :).
Дочка придбала татові іграшку. Дуже гумовий сир і дві гумові мишки. Більшість дірок скрізні, хоча є і "схованки". Мишей можна проштовхнути (права миша на світлині), або сховати (ліва миша). 84 гривні.

Колись бачив на Андріївському узвозі картину - шмат сиру (дуже схожий на іграшку) і звідти стирчить така сама миша. Тоді, коли бачив, грошей із собою не було, а потім багато разів дивився, вже не було тої картини.

1c55a61c816c50bf6baa54c8ae403c41.jpgab9014a523f5ea25005072d54e77a78d.jpg
Все фігня, крім бджіл.
Бджоли - теж фігня, але їх багато
Бджоли всьо. Віддалися. Приїхали вчора хлопці з газелькою, запакували, завантажили, і повезли на краще місце, де є корм влітку і де за ними доглядатимуть.

В лісі стало пустіше - лише стовпчики-підставки під вулик самотньо стирчать. І ніхто не літає. А рожева акація лише сьогодні розкрила чергове суцвіття, але вже немає, для кого. Лише з десяток бджіл, що заблукали, прилетіли і полетіли собі шукати нову домівку на сусідній пасіці.

Хотів був якусь світлину із бджолами вставити, і ту не знайшов. Хоч тут старе подивіться.
Зазвичай дорослим людям "з нуля" щеплення не роблять, а роблять підтримуючі після дитячих вакцінацій. Але оскільки в нас із дружиною дитячих записів не збереглося, то ми всі щеплення робимо так, наче вони перші.
Так чи інакше, нам була потрібна доросла вакцина від поліоміеліту. А їх немає! Телефонували в усі клініки, котрі заявляють про проведення щеплень. Тоді пішли в гугль... Вакцини роблять дві компанії, Санофі і ГлаксоСмісЛайн. Ми зателефонували в Санофі Україна, де нам дуже допомогли, надавши телефони дистрибуторів, котрим вони востаннє відвантажували вакцини. В одного з дистрибуторів вакцина лишилася. Але вона упаковками по 10 штук, приватним особам не продається, та й не має це сенсу (нам треба не лише вакцинацію, але і документи про неї). Тоді ми домовилися з клінікою, котра робить нам вакцинації, що вони придбають в цього дистрибутора вакцину - для нас і собі про запас. На закупівлю, слід зняти капелюха, в них пішло 2 доби (в середу зв'язалися, в п'ятницю вакцина вже була в клініці), і сьгодні нам зробили щеплення. Тепер те саме треба зробити з дорослими вакцинами від пневмонії, але вони начебто є в іншій клініці.
Хоча я власне програмуванням давно вже не займаюсь, для власних потреб іноді пишу якісь малі програмки або скрипти. Один з таких скриптів - SFTP клієнт для завантажування зібраних файлів наших продуктів з build server'а на web server.

Вчора неочікувано помітив, що при завантаженні певного файлу на першій спробі виникає division by zero, а друга проходить нормально. А така помилка в коді (по пам'яті) можлива лише при діленні на розмір файлу, що дорівнює 0. Дивно ...

Поліз розбиратися, а виявилося все набагато смішніше і цікавіше. В кінці завантаження для краси зроблено виведення швидкості завантаження.

До червня білд-сервер і веб-сервер жили в різних кінцях світу. А зараз вони живуть в двох VM на одному залізному сервері.

І от коли рахувалася швидкість завантаження (розмір / час), файл передавався (! по SFTP, з PKI handshake'ом!) менш ніж за GetTickCount granularity (теоретично 1 мс, практично біля 10 мс), звідки і виникало ділення на 0. Що дає мені ще один привід здивуватися, адже за нашими старими вимірами на реальній машині PKI handshake займає біля 10 мс, а тут весь файл розміром 23 Кб передається за швидший час.
  • Архів

    «   Квітень 2024   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    1 2 3 4 5 6 7
    8 9 10 11 12 13 14
    15 16 17 18 19 20 21
    22 23 24 25 26 27 28
    29 30