За життя

Позавчора закінчив грати в Pillars of Eternity.

Грай вийшла в Obsidian'а, як і попередній Neverwinter Nights 2, переобтяжена craft'інгом (створенням різностей з компонентів, а також покращення зброї) і монстрами. Я грав (як і завжди) на найлегшому рівні, - так от за третьою локацією менш ніж повним комплектом людей (6 осіб + в мене було два рейнджери, в котрих є свої бойові тварини) грати складно.

А от бажаючим повчити англійську мову - саме те, що потрібно. Багато NPC розповідають розлогі історії зі свого життя і з життя спонсорів гри (гра фінансувалася на Kickstarter'і і на певному рівні можна було написати історію для NPC). І взагалі балачок багато, хоча деякі варіанти вибору майже ні на що не впливають, як я перевіряв, проходячи один діалог кілька разів по-різному.

Так от про Великдень.

В грі дуже цікава філософія. Душі безсмертні і перероджуються. Але душі матеріальні і їх можна знищити або ув'язнити (це використовується в останньому акті). Також існують боги, котрих там біля десятка. Роль богів стає зрозумілою або з книжок, котрих повно в бібліотеках і шафках (можна почитати і поставити на місце), або в останньому акті, коли боги дають завдання.

Але (увага, спойлер!) з богами все цікавіше. За історією гри, як її розповідає один з духів в останньому акті, стародавні мешканці цього регіону шукали богів. Довго і наполегливо. Протягом пошуків вони набули величезну кількість знань, але богів було знайдено жодного (в оригіналі found none). Тому вони створили нових богів (мету я чи то не зрозумів чи то не прочитав уважно чи то її не було наведено взагалі). Це так схоже на християнство...

В поїздці за маршрутом Київ-Вітебськ-Рига-Вільнюс-Люблін-Київ ми заправлялися двічі в Білорусі, раз в Ризі, двічі в Литві, один раз в Польщі і двічі в Україні. Всюди крім України заливався простий 95-ий, без фірмових варіантів. В Україні заливається Окко Пульс.

З білоруським бензином споживання згідно бортового комп'ютера трохи впало (від українського, але несуттєво (може 5%). Латвійський бензин нічого не змінив. Литовський змінив картину просто драматично - мінус 15% від українського. Польський лився поверх литовського, а також на польському відрізку не було автомагістралей, як в Латвії і Литві, тому витрати палива передбачувано зросли і їх відміряти не є можливим.

Найдивніше чекало на нас в Україні. Там, де на литовському бензині комп'ютер показував 8 л/100 км (щоправда, погода була суха), в Україні ми одразу після кордону залили повний бак Окко Пульс. Всю дорогу від кордону йшов дощ, але бортовий комп'ютер показував 10л/100 км (реально вийшло 11.5  :-/, але я зараз пишу про покази компютера).

Спробуємо якийсь час позаправлятися на КЛО, подивимося, як їхній Ventus поводиться.

 Тракай - це місто, в котрому є замок і є фортеця.

Замок був обіцяний синові, тому ми і заїхали туди по дорозі з Вільна в Люблін.

Фортеця і замок знаходяться поруч, в 300-500 м один від одного. Але фортеця знаходиться на суходолі, а от замок стоїть на невеличкому острові, дістатися якого можна через дерев'яний міст.



У фортеці знаходиться музей, але зараз він був зачинений. Фортеця маленька і на її території нічого цікавого не було (прохід було відчинено).

В замку, коли ми його відвідували, нікого крім нас не було. Замок був порожній і пустий. Не було навіть, на кому випробувати виховальний реманент:



Влітку в замку проводять екскурсії (мабуть цікаві), але зараз нікого не було і ми за 10 євро просто пройшлися замком. В середині є дві секції музею, в котрому розповідають про історію замку і історію міста Тракай. Я так розумію, що загалом ще є інші секції, але вказівників не було, а ми не дуже шукали, бо було холодно і збирався дощ.


Всі звикли до яскравого вигляду сонячного замку, як його показують на постерах (і знімають, до речі, ці постери з тої ж точки, що і зображення вище). Але навіть красивішим є він в таку погоду, як його відвідали ми:



На озері ще стоїть крига, по котрій гуляють ворони.



Дощ пішов вже коли ми закінчили прогулянку.


Історію замку ви можете почитати і в інтернетах, а я додам одну деталь: замок є реставрацією, проведеною майже з нуля - старе каміння сіре, нове червоне. На фото видно різницю. Тобто те, що ми бачимо, - це сучасне уявлення про колишній замок. Будівництво (реставрація) йшло протягом всього 20-го століття. Але в цьому випадку я прихильник гарної реставрації, аніж аутентичних розвалин, в яких не було би жодного сенсу.

Знаєте стару традицію в деяких культурах приховувати своє "справжнє ім'я"? Насправді це перекручене віками знання.

В давні часи існувала мережа зв'язку, де кожна людина ідентифікувалась за "справжнім іменем", таким собі UID. А відкривати його стороннім заборонялося, щоб хто попало спам не слав.